01/08/2007 | Йосиф Сірка

О.Надоша та В.Гонський заговорили на сторінках „Української Правди” мовою, яку повинні б добре розуміти зокрема в Пратії реґіонів. Стаття „Голодомор – це не тільки 7 мільйонів життів, а й 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти, антикваріат. Тощо.” (УП. 5.1.2007), що в перекладі на кілограми видається ще переконливішим – 66 тисяч кілограмів золота та 1 мільйон 439 тисяч кілограмів срібла, а діаманти й антикваріат вже при цих числах втрачають видимість, хоч їх було немало. Правда автори оприлюднюють лише доступну статистику, а скільки кілограмів добра „прослизнуло” поміж партійні пальці „слугів” пролетаріяту вже ніхто не довідається. Надоша та Гонський доклали зусиль, щоб хоч частинно відповісти на питання: „А скільки ж всього капіталу мітла комуноімперського голодомору вимела з України?”

Наведені цифри загарбаного у голодних українців золота та інших коштовностей можуть сьогодні бідні селяни та пенсіонери не зрозуміти, оскільки для них і зараз золото залишилось поза їхніми можливостями його набуття. Як стверджують автори статті, навіть золото та коштовності не завжди рятували людей від голодної смерті. Коли б сьогодні комуністи, недоведи Господи, знов запланували голодомор, то мало хто міг би купити шматок хліба за коштовності, чи антиквар, а це привело б до ще більшого ґеноциду!

Зате в Україні „виробилася” верхівка, з якої „слуги пролетаріата” могли б здерти не одну тонну коштовностей. Згідно з оголошенням у TabloID переможцями конкурсу Понти року 2006 стали Ахметов, Черновецький, Фельдман, Богатирьова, Колесников, Хомутиннік, які в різних „категоріях” перевершили своїх колег щодо найдорожчих авт, годинників та інших коштовностей (а скільки будинків для безпритульних дітей можна було б побудувати або зремонтувати лікарень лише за одне авто Черновецького, чи годинник Ахметова, Колесникова, Фельдмана!) Коли читаєш статтю „Голодомор...”, то мимохіть напрошується питання, а чи врятували б власників отих мільйонних коштовностей їхні скарби перед голодною смертю комуноімперського голодомору?

„В обмін на обрядове золото селяни отримували товарні ордери (бони), з 1933-го р. – так звані заборні книжки, які вже потім отоварювали на продукти. Цей процес затягувався нерідко до двох місяців і отоварювати бони чи заборні книжки вже було нікому”. ( „Голодомор -...”). Потрібно б видрукувати, а для декого й перекласти на рос. мову, цю статтю і вручити тим, які ухилилися від голосування у ВР про голодомор щоб „нові” українці не надіялись, що зможуть пережити голодомор, якщо б їхній коаліційний партнер від КП прийшов до влади, бо у них багаторічний досвід (як партія-спадкоємець) забирати від людей не тільки коштовності, але й життя! Крім того, копію цієї статті я б вручив рядовим членам КПУ, які ще далі вірять, що помилялися окремі особи, але партія залишалася чистою, мені самому довго тривало, поки остаточно переконався, що ця партія була найгіршим лихом для України за всі століття! Олег Надоша та Володимир Гонський дослідили партійні архіви та документи й постанови щодо організації-розширення мережі торгізму в Україні з постановами партії щодо організації ґеноциду голодом: „І вжахнулися: ці документи виходили та діяли абсолютно узгоджено і синхронно! За принципом: 1) партія забирає в українського селянина весь хліб; 2) торгзін забирає в нього все золото і гроші! Далі, аналіз власне організації роботи партії і торгзіну додав ще пункт 3): але зробіть все так, ЩОБ ХОХЛИ ВСЕ-ОДНО НЕ ВИЖИЛИ. ( „Голодомор -...”, підкр. моє). Гадаю, що цього мало б вистачити комуністам-ідеалістам та симпатикам, що не окремі вожді, а партія вся відповідає за злочини!
Отож, автомашини, годинники, дорогоцінні ланцюжки, діаманти, платина та інші предмети розкоші засліпили очі в Партії реґіонів, коли йшлося про визнання голодомору ґеноцидом, як каже народна мудрість – ситий голодному не вірить! А шкода, бо в англійській мові є така приказка, що рай віддалений на багато миль від пекла, але лише на один інч (прибл. 2,5 см) віддалене пекло від раю! Іншими словами – потрапити у рай з пекла важко, але з раю у пекло дуже легко!

Автори статті „Голодомор -...” звертають увагу на величезні втрати Україною золотих, срібних, діамантових, антикварних коштовностей, але ще до сьогодні не появилася в Україні книга про ще більшу втрату – УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕЛЕКТ, знищення якого започаткувала комуністична влада ліквідацією української автокефальної православної церкви, пізніше пограбуванням і конфіскацією церковного майна, а потім нищенням української інтелігенції, яку було знищено 1936-37 рр. остаточно, а потім у 60-х рр. паростки української інтелігенції було запроторено у різні концентраційні комуністичні табори.

Праця Юрія Лавріненка „Розстріляне відродження” (видана коштом польського видавництва у Мюнхені 1959 р.) ще й сьогодні відома лише окремим особам в Україні, а повинна б стати настільною книжкою не тільки студентів! Коли сьогодні в Києві мало чути українську мову і майже не можливо купити українську газету, чи журнал, то хочеться людям навести слова Андрія Опанасенка: „В Києві бачив я конаючих мешканців навколишніх сіл, коли можна так назвати тих знедолених істот, що втратили від голоду людську подобу. Вони вже нічого не просили, а сиділи або лежали опухлими колодами...” („Голодомор - ...). Невже з голодною смертю пропала й мова і запанувала мова окупанта, який сьогодні хоче більше „законних” прав, ніж їх мав в часі нищення українців голодомором, а хто пережив – концентраційними таборами?!

Стаття Надоша та Гонського може наведе на розум тих, які сьогодні вішають на себе золото, діаманти, вкладають мільйони у люксусні предмети та коштовні прикраси і забувають про тих, до яких звертаються під час виборів з обіцянками. Але, щоб виборці „прозріли”, то потрібно вже сьогодні їм пригадувати, що їхній вибір виходить їм же боком. В історію потраплять не ті, хто мав дорожчий годинник, авто (хіба що у книгу рекордів Ґіннеса), але ті що боролися за Україну, за гідне життя для всіх в Україні, а це вселяє надію!

Торонто, 6.1.2007 р.