01/13/2007 | Ukrpatriot(patriot)

Ото зараз пишу і згадую слова одного свого знайомого, який пропрацював у правоохоронних органах понад 30 років і сказав, що там на 70 % працюють «ублюдки». Вибачаюсь за не зовсім український термін, але так назвала своїх «колег» мій знайомий, мешканець однієї з північних областей.

Сталося так, що за відносно короткий час довелося стикнутися з діяльністю райвідділу міліції, що на вул. Мартовича у самому центрі Львова. Перший раз, коли три роки тому було жорстоко побито мого брата і відібрано нього мобільний телефон і гроші, які при ньому були. І побили його не десь у темному закапелку, а прямо у стінах університету Івана Франка.

Логічно, що брат звернувся до вже згаданого мною райвідділу міліції. Проте «стражі порядку» дві години протримали людину із струсом мозку і відмовлялися приймати заяву. Мент з капітанськими личками, бо офіцером такого представника міліції назвати важко, оскільки він не знає, що воно таке офіцерська честь, намагався переконати брата в тому, що справу варто «закрити» відразу, бо такі справи не розкриваються.

Завдяки допомозі родичів заяву подати таки вдалося. Проте за чотири місяці справа так і не зрушила з місця. А «рекетири» продовжували свою плідну діяльність навколо франкового університету. Брата доволі часто викликали у відділок і приводили показувати різних бомжів та наркоманів, в яких він мав «впізнати» тих, хто його побив та пограбував. Періодично пропонувалося закрити справу або ж переписати її ніби за відсутності складу злочину.

Та сталася випадковість, яка допомогла знайти кривдників. Випадкова зустріч на вулиці дозволила навіть дізнатися адресу грабіжника, прослідкуваши за ним. Одного з виродків вдалося навіть сфотографувати. Хлопця впізнало ще кілька жертв, яким цей мудак погрожував ножем і забирав телефони. Жертвами були переважно приїзжі студенти. Всі були готові дати свідчення, а «мєнти» раптом почали гальмувати справу.

То вони місяць перевіряли адресу і не могли знайти «братка». А потім виявлено було і причину таких зволікань. Браток виявся сином одного з високопоставлених місцевих податківців і батько «відмазував» синка. Довелося простовчинити самосуд і надавати виродку по рилу. Після цього він на деякий час зник зі Львова, а справа так і залишилась «висяком».

Та це все передмова. Так сталося, що відразу після Нового року неподалік бібліотеки Стефаника було побито уламком труби ще одного мого знайомого. Мало того, що в нього відібрали гроші, ще й саданули в бік ножем. 17 річний хлопець чудом залишився живим. Звичайно ж за справу взялися ті ж працівкники міліції, що на вул. Мартовича у Львові.

Ще в лікарні той мент, який колись вів справу брата намагався переконати потерпілого, що він сам винен у тому, що сталося. Нема чого вночі швендяти центром міста. Відразу пояснив, що подібні справи майже не розкриваються. Людину з ножовим пораненням мало не щодня тягали у відділок і знову водили місцевих бомжів і наркоманів, хоча хлопчина описав нападників, як добре вдягнених молодиків.

Зрештою його таки переконали відмовитись від того, що на нього напали і вдарили ножем. У відділку була написана нова цікава історія про те, як хлопець зашпортався і впав на розбите скло. Очевидно, що у ментів дійсно тілька одна звивина і та на дупі, і тому вони не можуть відрізнити ножову рану від поранення склом.

Раніше я ще думав, що можливо не все проміліцію правда те, що пишуть про її бездіяльність, проте переконався, що принаймні відділення міліції на Мартовича у Львові таким є. Оскільки мені дивно, що оперативники не знають, хто у них ходить по центру міста з трубою і ножами. Так сталося, що за останні кілька років стикнувся з роботою працівників саме цього відділення. Внаслідок нападів постраждали близькі мені люди. Одному ледь не забрали життя.

Тому хочеться дати рекомендацію всім не вірте у казку про «міліцію з народом». Краще вчіться захищати себе самі. Звичайно, захищаючи себе можна покалічити нападника, проте в такому випадку на одного виродка буде менше. А це вже добра справа.