01/15/2007 | Night Watch

Формулу Маркса ніхто не спростував: Гроші – Товар – Гроші + Гроші‘. Ось заради цих маленьких, рідненьких „Грошей ‘ ” все і відбувається. Тільки вони – кохані нададуть комфортний маєток у затишному місці, підженуть під сідниці „Майбах”, допоможуть обійняти виборну посаду у столиці великої, майже Європейської держави. А ще ці „грошенята ‘ ” стануть чудовим інструментом у наступних ґешефтах, які принесуть казкові прибутки.

Маємо просту ситуацію. Якось в наше місто приїхав аферист з досвідом проведення вдалих афер з внесками громадян на побудову житла, набутим у сусідній 1/6 частині світу. Ясно: те, що „пролізло” там – „пролізе” і тут. І справа розпочалася на берегах Дніпра. „Вражай” вийшов, як відомо, чималий. Але задумайтесь, шановні читачі: навіщо аферисту-міжнароднику така купа готівкової та безготівкової гривні? Ну, можна купити нерухомість, супер-авто, вчиняти кутьож з дівчатами кожний день... але ж це, по-перше – дріб‘язок, а, по-друге, скоро ж треба рушати у далекі краї – то нащо та нерухомість з „мерседесами”, не згадуємо вже про дівок? Отож – справами потрібно займатися.

Гривні на Заході не потрібні – потрібна вільноконвертована валюта. Взяти її можна в провідних банках колишніх радянських республік, які раніше за всіх зрозуміли де масло на канапках і тому вже є членами ЄС. Для тих читачів, хто не дуже обізнаний з міжнародними банківськими перерахунками і хто може , навіть, колись з хвилюванням розглядав папірці в руках у пана Леоніда Кравчука (нагадаю, першій президент незалежної України демонстрував на прес-конференції „платіжні доручення” з фірм Березовського на рахунки „провідників помаранчевого руху”, які були відкриті саме цих банках), поясню чому саме там: банки країн – наших колишніх сусідів по країні Рад діють за своїми внутрішніми правилами і не дуже опікуються походженням грошей, а також видають готівку в долярах США та Євро без обмежень. Таким чином, якщо спромогтися „випхнути” безготівкову гривню (ну, відомо ж після конвертації) на один, два,... десять таких закордонних рахуночків, зняти готівку, а потім у сусідньому віконці банку внести їх на інший „чистий” рахунок, то в одну мить перетворюєшся зі злочинця, що в міжнародному розшуку, у респектабельного джентльмена з солідним банківським рахунком. Ланцюжок урвався і велетенське БАБЛО, виведене з країни, відслідковувати неможливо.
Крапка? О, на щастя, ні!
В нашій країні діє „ефективне” законодавство щодо регулювання фінансової та банківської діяльності. Нас навіть виключили з „чорного списку” FATF! Спробуйте для експерименту відправити суму еквівалентну 10 000 Євро з одного українського банку в інший, навіть не закордон! До вас обов‘язково будуть запитання з боку „пильної” служби фінансового моніторінгу. А тут потекли закордон мільйони і все тихо, як на цвинтарі. Виникає питання: а що ж то були за банки, які допомогли злочинцям вивезти награбоване з країни і не привернули уваги пильних фінансових моніторщиків? Виявляється одним з основних в цій схемі був банк, що належить людині, яка своєю постановою нещодавно втричі підняла тарифи на житло в одному великому українському місті.
Перерахування коштів на Захід відбулося і, напевно, спритні банкіри проклали собі у кишені достатню „доляху”.
Так адепт секти „Велосипедистів сьомого дня” (чи чого там?) перший раз нагрів руки на ошуканих вкладниках у столичну нерухомість. Одночасно скандаль чудово вдарив по конкуренту на виборах. Ну, це просто збіг обставин .

Удобрена гречкою, рибними консервами, цукром та кредитними картками виборча компанія пройшла, як по маслу, і омріяна посада припливла в руки команди культу „Свідків ДТП на Столичному шосе”.
Заноза „Еліти” з одного боку продовжувала муляти, а з іншого боку з‘ясувалося, що на цьому можна заробити ще не раз.
Починаємо заробляти далі.
Перший етап – „суперфосфат”. Розповідаємо, що не всі вкладники є дійсно остаточно постраждалими – серед них є люди, які вклали не останні свої гроші. Цих людей називаємо спекулянтами (щось рідненьке чується – сов‘єтське) і оголошуємо соціально „неблизькими”. Їм ми допомагати нібито відмовляємось.
З загальної маси вкладників виділяємо сімей 20-30, які вклали не свої гроші, а кредитні (або гроші від продажу свого старого) житла. Голосно заявляємо, що саме тільки вони і є постраждалими і на хвилі людського обурення приймається рішення, що допомога тим постраждалим буде проводитися за рахунок міського бюджету. Таким чином, вкрадені шахраями гроші (частина яких вже лежить в „близьких” кишенях) компенсуються за рахунок податків всіх киян. Тут полягає заробіток №2.
Бідолахи отримують свої „кутки” в гуртожитках та малосімейках. Їм навіть „рекомендують” не оформляти право власності на ці „кутки”, аби знов не стати жертвами шахраїв. Все, забули про них, далі вони грають тільки роль прикладу.
В суспільній пам‘яті закріпилося: „Місто допомагає постраждалим від шахраїв, поступово надаючи їм квартири за рахунок міського бюджету. Ці квартири нібито не підлягають приватизації”.
Тепер саме час проводити другий етап „Скупка боргів”.
Уявимо собі „портрет” середньостатистичного вкладника „Еліти”: чоловік, років 35-ти, менеджер солідної фірми, або іноземного представництва . Він непогано заробляє, маючи високу кваліфікацію у своїй сфері та володіючи трьома іноземними мовами. Вирішивши поліпшити свої побутові умови, він вклав чималі гроші в нерухомість на Татарці. Ну, наприклад, за двокімнатну квартиру в касу було внесено еквівалент 60 000 у.о. „Еліта” пропала, пропали і гроші. Під категорію „бідолах”, яких так любить дехто у міський владі, він аж ніяк не підходить. Тобто, прощавайте навіки, 60 000 у.о. Аж, ні. До нього звертається незнайомий молодик з незвичайною пропозицією: ми Вам – 30 000 у.о., а Ви нам – права на свою омріяну, але віртуальну оселю.
Ну, покажіть мені людину, яка відмовиться від такої пропозиції? Ніколи не повірю, що замість нуля, людина відмовиться повернути собі хоч половину втраченого. Хоч не виключено, що пропонуватимуть і більші суми – бо вартість нерухомості зросла.
Таким чином чітко визначена команда „нових постраждалих” стає повноцінними власниками недобудованих віртуальних квартир. Тут полягає заробіток №3: борги скуплені як то кажуть у певних колах „ с половини”.
Наступає черга третього етапу „Допомога постраждалим за рахунок бюджету міста”.
Тут все просто. За рахунок бюджету міста ( нагадаємо, що бюджет формується за рахунок податків киян) фінансується побудова будиночків (виключно в зручних, затишних місцях Києва), квартири в яких урочисто надаються „новим постраждалим”. Рекомендації не приватизувати ці квартири залишаються рекомендаціями. „Постраждалі” швиденько приватизують житло і нова порція товару потрапляє на вторинний ринок нерухомості.
Заробіток № 4 сам пливе по звичному руслу у знайому кишеню.
Ось тут би і казочці кінець, але життя підкидає все нові і нові приводи для подиву: скільки ж їм – гадам треба ще вкрасти, аби заспокоїтись?
У раду нашого міста внесений проект постанови про побудову „соціального” житла в Бортничах. Але не радійте ті, хто друге чи третє десятиріччя стоїть у квартирних чергах – це „соціальне” житло не про вас. В ці „соціальні” бараки будуть переселяти тих киян, хто не спроможеться платити по нових грабіжницьких тарифах.

За великим рахунком схема пограбування залишається старою, ще з початку 90-х.: „Вішаємо” на лоха борг, він його сплатити не спроможний, за борги забираємо квартиру. Щось підказує, що де кому з адептів ця схема звична – починали ж шлях до „раю” з нерухомості раптово померлих старих, чи не так?
За рахунок відселених боржників ринок нерухомості столиці поповниться ексклюзивним товаром – квартири в старих будинках центральних районів. Після відповідного ремонту квартири на Рогнединській, Васильківській, Пушкіна, Липській отримають нових „елітних” мешканців. А тим часом в Бортничах та інших прилеглих СМТ будуть зростати „нові українські гетто”, ну, ви розумієте, для малозабезпечених киян, долею яких так опікуються деякі Космонавти, члени їх родин та менеджери їхніх банків.

А чи буде висновок? Обов‘язково!

Висновок простий, як правда: відповідальність за відшкодування в повному обсязі збитків постраждалим від афери „Еліта-центр” мають взяти на себе банки, які проводили операції по перерахуванню награбованого у західні банки. Проводили вони ці операції з кричущими порушеннями банківського законодавства і, по суті, є поплічниками злочинців. Самих злочинців годі шукати, а ці „жирні коти” залишилися тут і гадають, що про них ніхто не згадає, або їм допоможуть їхні депутатські мандати та владні „криши”.

Справедливість є?
За неї варто боротися?
То, коли постраждалим заходити до каси?