Як А.Близнюка відучали розмовляти українською (л)
01/18/2007 | igorg
Маленька ілюстрація "естественной русификации" з уст Анатолія Близьнюка. Пора ставати українцями?
http://www.ostro.org/shownews.php?id=34087
«У меня была Анна Васильевна – завуч, русская. А я пацан из деревни, из производственного поселка. И бегаю, и на украинском языке разговариваю. Она меня за ухо: «Молодой человек, вы в какой школе учитесь?». - В русской. «Ну, если я еще раз услышу, что вы будете говорить на украинском языке, вон за пять километров есть школа украинская, вот туда вы пойдете». Вот такими принципами нас отучали разговаривать родным языком», - рассказал А. Близнюк.
http://www.ostro.org/shownews.php?id=34087
«У меня была Анна Васильевна – завуч, русская. А я пацан из деревни, из производственного поселка. И бегаю, и на украинском языке разговариваю. Она меня за ухо: «Молодой человек, вы в какой школе учитесь?». - В русской. «Ну, если я еще раз услышу, что вы будете говорить на украинском языке, вон за пять километров есть школа украинская, вот туда вы пойдете». Вот такими принципами нас отучали разговаривать родным языком», - рассказал А. Близнюк.
Відповіді
2007.01.18 | Ігорко
Re: Як А.Близнюка відучали розмовляти українською
igorg пише:> Маленька ілюстрація "естественной русификации" з уст Анатолія изьнюка. Пора ставати українцями?
> http://www.ostro.org/shownews.php?id=34087
> «У меня была Анна Васильевна – завуч, русская. А я пацан из деревни, из производственного поселка. И бегаю, и на украинском языке разговариваю. Она меня за ухо: «Молодой человек, вы в какой школе учитесь?». - В русской. «Ну, если я еще раз услышу, что вы будете говорить на украинском языке, вон за пять километров есть школа украинская, вот туда вы пойдете». Вот такими принципами нас отучали разговаривать родным языком», - рассказал А. Близнюк.
Не зовсім таке, але подібне й мені трапилось. Перші два роки я,
хлопчисько з української сім'ї, навчався в російській школі, а на
третій клас перейшов до української. Коли моя класна керівниця
дізналась про цей намір наприкінці другого класу, відвела мене вбік
і назвала зрадником батьківшини (російською мовою, ясна річ).
Запам'яталось на все життя, а міф про братерство народів розвіяло
раз і назавжди.
Ігорко,
бандерівець.
2007.01.18 | Navigator
Як мене відучали розмовляти українською в Києві
Їдемо з мамою в метро.Розмовляємо.
Потертий мужчина нахилився до нас і мовив:
"Мамаша, не калечте ребенка. Разговаривайте с ним на ЧЕЛОВЕЧЕСКОМ языке."
2007.01.18 | Jfk
цeнтральна Украіна,
У школі. Дужe інтeлігeнтна (у всьому іншому) учитeлька-Росіянка, дружина направлeного на Украіну Російського партeйця, у відповідь на мою звичку спілкуватись пeрeважно рідною мeні Украінськопю мовою, знeважливо називала іі "сільскою" і розводилася про іі нeповноцінність.При тому, здаeться, вона щиро тому вірила!
У вузі: завкафeдрою інозeмної мови на сeмінарах з Англійськоі у відповідь на мою Украінську вимагала розмовляти "на нармальнам язикe".
2007.01.18 | Мартинюк
Львів , початок 80 років.
У львові на той час мешкало багато росіян , які працювали у різноманітних штабах та аналітичних центрах Варшавського договору. Власне Варшава була лише номінальною столицею Варшавського блоку . Реальним "Брюсселем" комуністичного війського блоку був Львів.Ця публіка була налаштована вельми шовіністично і львівяни на їх прикладі отримували майже щоденні приклади як треба воювати за торжество конкретної мови . Цікаво було як старі російськомовні аборигени налаштовували на агресивний лад новоприбулих російськомовних.
Ім втовкмачували наступні речі :
1. Місцеві рано чи пізно піддаються, необхідно лише довго і дуже вперто добиватися свого - наприклао змушувати розмовляти російською мовою.
2. Будь які сентименти і звичайніське зацікавлення місцевим колоритом, особливо мовою - є ознакою слабкості і зрадою "великого советского народа".
Бачив декілька раз як місцеві "львівські" росіяни вельми грубо "ставили на місце" приїзджих, які щиро входили у захват від Львова, чудувалися незвичною українською вимовою і намагалися щось говорити . Бачив як колеги затюкали офіцера , який підпивши почав пробувати розмовляти українською ( видно трохи знав). Йому жорстко і безцеремонно сказали що "здесь во Львове ето неприлично, єсли не хуже".
Інший випадок , коли якийсь приїжджий з Сибіру почав ловити кайф від україномовних оголошеннь водія трамваю "обережно - двері зачиняються" . Він увійшов у шаленний захват від слова "зачинятися" але його несподівано вульгарно "загасили" російськомовні пенсіонери з відставників - дві бабусі і "благообразний дедушка" . Фактично мені довелося захищати цього оторопілого гостя Львова від несподіваної і на перший погляд невмотивованої агресії інтелігентних на вигляд людей.
Наскільки знаю подібну обробку з інструктажем проходили майже всі хто прибував зі Сходу на поселення до Львова . Розповідалися небилиці, які мали за мету викликати недовіру та зневагу до місцевих мешканців.
Фактично через це у Львові українська і російська інтелігенція жили практично ніби у двох паралельних вимірах - пересікалися, але майже не спілкувалися.
2007.01.18 | Сахаров
Дніпропетровськ 2006
На пресконференції одного з лідерів БЮТ, котрий відповів на запитання, поставлене російською: "Ви не образитеся якщо я відповім українською?", місцевий журналіст заявив: "Отвечайте как хотите, мы все равно напишем на русском". Коли йому було зроблене зауваження що не годиться розписуватися за усіх присутніх, друга журналістка заявила "Эти бандеровцы нас за русский язык скоро расстреливать будут". Довелося їй сказати що вона буде першою у черзі. Зайве казати що то були журналісти з російськомовних видань.2007.01.18 | Hoja_Nasreddin
Re: Львів , початок 80 років.
>Фактично через це у Львові українська і російська інтелігенція жили практично ніби у двох паралельних вимірах - пересікалися, але майже не спілкувалися.Гадаю, що справа тут не в інтелігенції.
У Львові в ті часи (і аж до відновлення незалежності України) українська мова була як ЖОРСТКИЙ лакмусовий папірець на визначення "свій - чужий".
2007.01.19 | Navigator
На Волині звертали увагу ще на один нюанс: дух
"Він наш по духу" - дуже поширена ознака свій-чужий.У переселенців дух був зовсім інакший.
В Бога не вірили.
Місцевих тихо не любили.
І т.д.
2007.01.20 | Hoja_Nasreddin
То само собою :) ГалицькоВолинське князівство, понімАш:)
2007.01.19 | Navigator
Re: Львів , початок 80 років.
Re: Ім втовкмачували наступні речі: Місцеві рано чи пізно піддаються!Згадую своїх друзів дитинства, дітей офіцерів совіцької армії, щирих росіян, що розповідали мені постійно "українські" вірші (для профілактики - а воно йшло з їхній сімей) типу : "Ми рахуєм, хуєм, хуєм!"
Аж недавно згадав їхні прізвища:
Бондаренко
Дудко
Кащенко
Сало
2007.01.20 | Hoja_Nasreddin
Не плутати із: ШевченКО, ФранКО :)
2007.01.19 | Віктор Уколов
Був у нас такий старенький україномовний викладач матану, 1985р
Читав лекції виключно українською мовою. 1985 рік, але нас це тішило і ми допомагали - перекладали своїм одногрупникам з Києва, які закінчуючи російські школи плуталися в термінах.Один з них не витримав:
- Товарищ профессор, могли бы Вы читать лекции на каком-то более принятом в научном мире языке, - з задніх рядів заволав він.
- Точно міг би, дорогенький, - радісно відгукнувся професор, - Tell me, please theorem of Veyyershtrass? (перерошую за мою погану англійську - прим. авт.) - бадьоро залопотів він. В аудиторії запала гнітюча мовчанка. Далі професор перейшов на німецьку, а в кінці пари вже українською попередив, що завтра на колоквіумі буде запитувати сьогоднішній матеріал, якого немає у підручнику.
Наступного дня на колоквіумі, професор з порога заявив, що сьогодні майже втілить принцип праведника Ноя. За той колоквіум він експресом вліпив 23 двійки - кожній тварі по парі. Двійки ми звичайно ж перескладали місяць. З дурними питанням до нього більше ніхто не чіплявся.
Щодо ж деканату та 1 відділу, професору вже було все одно. Подейкували, у його 74 він пережив виключення з МГУ за... український націоналізм. Так його відправили і заслання у мій ВУЗ, чому ми були всі страшенно раді.
2007.01.20 | Hoja_Nasreddin
Якщо матан не вчиш - звідки сили береш :)
>Читав лекції виключно українською мовою. 1985 рік, але нас це тішило і ми допомагали - перекладали своїм одногрупникам з Києва, які закінчуючи російські школи плуталися в термінах. Один з них не витримав: - Товарищ профессор, могли бы Вы читать лекции на каком-то более принятом в научном мире языке, - з задніх рядів заволав він. - Точно міг би, дорогенький, - радісно відгукнувся професор, - Tell me, please theorem of Veyyershtrass?Таку або подібну історію розповідають як анекдот або бувальщину
>Tell me, please theorem of Veyyershtrass? (перерошую за мою погану англійську - прим. авт.)
Тут не за англійську а німецьку тра ся вибачати:) Weierstrass (Karl)
І взагалі, нащо вибачатися. коли можна взяти й вивчити
>Щодо ж деканату та 1 відділу, професору вже було все одно. Подейкували, у його 74 він пережив виключення з МГУ за... український націоналізм. Так його відправили і заслання у мій ВУЗ, чому ми були всі страшенно раді.
Гадаю, що тут більше вигадок, аніж правди (тут не до Віктора претензія, а до тих, хто видно пошепки на вушко про це у ті часи повідомив був).
Якщо йдеться за 1972-73 роки, то постраждали, наскільки я чув, учасники (студенти!!!) гуртка-товариства (української мови), але там математиків здається не було, а були самі гуманітарії.
Що точно викликає сумнів, це щоб націоналіста українського скерували до столиці України. Мабуть, то таки байка. Все решта - приємно чути:)
2007.01.19 | observer
Київ, початок 80х
Батька викликають в ГеБе: "Почєму Ви разговаріваєтє с сином по украінскі? Ви протів дружби народов?"2007.01.19 | Віктор Уколов
Як ми у Києві відучали рекламістів від російської. 1990 р
Спочатку брали виховні предмети: відро з фарбою, драбинку і пензлі. Далі сідали у тролейбус і їхали виправляти рекламні щити. Їх тоді робили невисокими і на фанері.Першою жертвою стали щити на стадіоні Динамо, далі на Льва Толстого, у парку Шевченка, біля метро Університет...
Тяжко працювали через ніч цілий місяць. Виправляли російські літери на українські. Допомогло. Потроху реклама почала виконувати закон про мови в УРСР.
2007.01.18 | igorg
Вельми Вам вдячний, не очікував на таку реакцію! Продовжуємо
2007.01.18 | Hoja_Nasreddin
Трохи втішного - а як вам такий цікавий випадок :)
Чи відомо загалу, що до 1926 року в Узбекистані (а може трохи ширше - у Туркестані - точно не пригадую) було 46!!! українських шкіл(НАБАГАТО більше ніж у Криму, Донецьку та Луганську разом взятих, вкупі з УСІЄЮ Росією).
Під час Першої світової частина австрійських полонених опинилася в Узбекистані і там сталося таке мінічудо: українці-галичани, полонені австрійської армії, об'єдналися з українцями-полтавчанами, які виїхали (чи були вивезені) ще до 1914 року (налічувалося до 500тис - фантастика). Було створено українське товариство. Якщо ся не милю, там же було поставлено ПЕРШИЙ пім'ятник Кобзареві.
Перепрошую, якщо в чомусь у цій інформації був неточним, читав про це давно, а от джерело пам'ятаю добре: журнал "Історичні джерела та їх використання", 1972р.
А втішний випадок такий: російська школа в Узбекистані, клас з англійським "ухилом
Отож, бува й таке ! Україна - НЕЗНИЩЕННА !
2007.01.18 | Trasser
Re: частина австрійських полонених опинилася в Узбекистані
Я про такі речі читав, здається, у книжках постійного автора Майдану Ярослава Сватка. Там саме і є йшлося про полонених в Середній Азії.2007.01.19 | Lantuch_2
Re: Трохи втішного - а як вам такий цікавий випадок :)
Дуже цікава інформація про Туркестан. А не пригадаєте часом, яка чия то стаття була у часописі?Дякую
Hoja_Nasreddin пише:
> Чи відомо загалу, що до 1926 року в Узбекистані (а може трохи ширше - у Туркестані - точно не пригадую) було 46!!! українських шкіл
> (НАБАГАТО більше ніж у Криму, Донецьку та Луганську разом взятих, вкупі з УСІЄЮ Росією).
> Під час Першої світової частина австрійських полонених опинилася в Узбекистані і там сталося таке мінічудо: українці-галичани, полонені австрійської армії, об'єдналися з українцями-полтавчанами, які виїхали (чи були вивезені) ще до 1914 року (налічувалося до 500тис - фантастика). Було створено українське товариство. Якщо ся не милю, там же було поставлено ПЕРШИЙ пім'ятник Кобзареві.
> Перепрошую, якщо в чомусь у цій інформації був неточним, читав про це давно, а от джерело пам'ятаю добре: журнал "Історичні джерела та їх використання", 1972р.
>
> А втішний випадок такий: російська школа в Узбекистані, клас з англійським "ухилом
> Отож, бува й таке ! Україна - НЕЗНИЩЕННА !
2007.01.20 | Hoja_Nasreddin
Історичні джерела та їх використання 1972 рік
Якщо дістанете цей журнал, то ту статю (чи навіть статті) знайдете без жодних проблем. До речі, з часом той журнал заборонили (не та таматика, понімАш). На жаль, тримав я його у руках рівно два рази, і то було давно. Але те що тоді прочитав - мене вразило безмежно (другий раз брав читати, бо хотів ся пересвідчити, що я того всього часом не видумав:))2007.01.20 | vujko
російська метрополія, середина 80-х,
один з НДІ АН, тиха розмова двох українців в пустому(!) коридорі на нейтральні теми - про спільних знайомих і т.п.В дальному кінці коридору одчиняються двері відділу міжнародних зносин, з них вискакує його (відділу) керівник (=кадровий ГБшник під машкарою науковця, по перших відділах в АН сиділи ГРУшники, їх і видко не було) підлітає до нас і каже: "как ви смєєте в афіціальном гасударствєнном учрєжденіі па украінскі разгаварівать?!! Прєкратить!"
Коли ми вийшли з будинку, мій співбесідник відмітив, поруч з хорошою чутливістю підслуховуючої апаратури, один її недолік - не вміє перекладати, бісова душа.
2007.01.19 | Михайло Свистович
Історія з дитинства Максима Стріхи
Максим виростав в київській україномовній академічній родині, багато читав і спілкувався в основному з ровесниками з таких самих родин. Був до противності ввічливий, слухняний, мав вигляд типового відмінника, носив круглі окуляри та був таким собі вундеркіндом. Через отаке середовище російською спілкуватися не вмів.І ось на вулицях одна тітка бачить, як дитя говорить на лосить лорослі теми, підходить до нього, розмовляє, чує через кожне слово "дякую", "перепрошую", "будь ласка", і сплескує руками: "Боже, такой интеллигентный мальчик и по-укрАински разговаривает!"
2007.01.19 | Георгій
Пара спогадів
Спогад моєї тещі, вчительки математики. Вона жила в Луцьку і завжди викладала в українських школах українською мовою, але один рік через якісь обставини працювала в російській школі, десь на початку 1980-х років. Викладала, звичайно, російською і зі своїми учнями спілкувалася виключно російською. Одного разу під час перерви в учительській до неї підсіла інша вчителька і заговорила з нею на якусь суто побутову тему українською мовою. Директриса школи почула це і закричала; "Негайно припиніть це, ви тут не в українській школі!!!"Мій власний спогад, геть кумедний. Ми з дружиною в другій половині 1980-х років жили в Києві, в маленькій однокімнатній квартирі-"гостинці" на вулиці Деміївській, біля автовокзалу. Вже були обоє кандидати наук, працювали в НДІ. В нас росла маленька донька. Всі наші сусіди були "лімітчики," сільська публіка, яка недавно перебралася до Києва і одразу заговорила квазіросійським суржиком. Одного разу одна жіночка з нашого під"їзду каже нам: "Ну от странниє же ж ви люді. Ну от адєваєте ви вашу дєвачку па-гарадскому, а от гаваріте с нєй па-сєльськаму. І чіво?"
2007.01.20 | Михайло Свистович
Re: Пара спогадів
Георгій пише:>
> Мій власний спогад, геть кумедний. Ми з дружиною в другій половині 1980-х років жили в Києві, в маленькій однокімнатній квартирі-"гостинці" на вулиці Деміївській, біля автовокзалу. Вже були обоє кандидати наук, працювали в НДІ. В нас росла маленька донька. Всі наші сусіди були "лімітчики," сільська публіка, яка недавно перебралася до Києва і одразу заговорила квазіросійським суржиком. Одного разу одна жіночка з нашого під"їзду каже нам: "Ну от странниє же ж ви люді. Ну от адєваєте ви вашу дєвачку па-гарадскому, а от гаваріте с нєй па-сєльськаму. І чіво?"
Я з цим зіткнувся в студентські роки на Ломоносова. Там до міжміських автоматів завжди стояла черга на вулиці, і майже всі розмовляли па-рускі: "Ви паслєдній (крайній)? Буду за Вамі. Я січас падайду". А як тільки заходили в кабінку, звідти лунало: "Мамо, як там у вас життя? Телятко ще не народилося?"
2007.01.19 | один_козак
Ще суто показовий епізод
Київ, 80-ті роки, у дворі п'ятиповерхівки, де я жив з народження. Мені років 15, меншому братові біля 10. Підходжу до малих, що риються у купі піску. Про щось запитую брата, відбувається коротка розмова (українською, а як ви думали))). Поки ми розмовляємо, помічаю, що в однієї маленької сусідки, років 7-ми, що жила на протилежному кінці будинку, очі зачудовано розшииииииирюються... А коли в нашій з братом розмові трапилася пауза, вона, від подиву повільно вимовляючи слова, проказує: "Па-укрАинск-ки разгава..." і стоїть з відкритим ротом.Цей епізод дав мені тоді зрозуміти, що я вже не маю права не бути націоналістом. Бо інакше Україна стане туманним минулим.
2007.01.19 | Бурлака
Re: Ще суто показовий епізод
один_козак пише:> Київ, 80-ті роки, у дворі п'ятиповерхівки, де я жив з народження. Мені років 15, меншому братові біля 10. Підходжу до малих, що риються у купі піску. Про щось запитую брата, відбувається коротка розмова (українською, а як ви думали))). Поки ми розмовляємо, помічаю, що в однієї маленької сусідки, років 7-ми, що жила на протилежному кінці будинку, очі зачудовано розшииииииирюються... А коли в нашій з братом розмові трапилася пауза, вона, від подиву повільно вимовляючи слова, проказує: "Па-укрАинск-ки разгава..." і стоїть з відкритим ротом.
Добре, що сьогодні вже в Києві діти не розкривають широко очі, почувши українську мову.
2007.01.19 | Hoja_Nasreddin
Цікаво й прикро водночас: лише мій приклад - позитивний :(
2007.01.19 | один_козак
Ще щось втішне. У російській київській школі.
Математик наш, яскравий єврей і за паспортом, і за зовнішністю, роздає роздруківки з завданнями, зроблені українською мовою.Учням воно, звичайно ж незвично, і деякі: "О... А тут всё на укрАинском..." Вчитель з підколкою заперечує (передаю своїми словами): "Ну, можна подумати, проблема... Теж мені, а ще українці! Я от, Наум, а й то запросто, а ви..."
Ну, і до речі. Коли я в позитивному тоні казатиму про контакти з євреями, то не шукайте в мене, як буває, жидівських рис)) Бо вся справа саме в тому, що мені не раз траплялися такі особи, як оцей математик. Першим таким зустрічним "дисидентом" був один київський таксист, теж єврей. Фактично ж ми з ними є, як кажуть, друзями по нещастю.
2007.01.19 | Trasser
Ще щось втішне. У російській московській школі...
Склалося так, що моя дитина на протязі шкільних років навчалася в російськомовній (в буквальному сенсі - московській), німецькомовній та англомовній школах (не московських). Скрізь ми декларували українську мову, як рідну (в Росії - не так агресивно і відверто, звичайно). Нічого, пронеслоЗараз вона - в університеті, рейтинг якого - зашкалює (можливо, звичайно, що його "тягнуть за вуші" на порозі Х00-річного ювілею
Згадую ситуацію в поїзді Масква-Кієв на початку 90-х. Очевидно, що маля майже однаково добре знало українську і англійську мови. Афігєвшая російськомовна сусідка по купе (скоріше за все, киянка, бо в Москві поваги до всього українського все-таки трохи більше) з надією передбачає : "У вас в Масквє будут проблєми".
- Не дочекалися!
Співчуваю тим, хто змушений виховувати дітей "в Україні милій". Адже не так легко витримати отой прес. Особисто мені приходилося пояснювати "Чому на Україні ""по русскі балакають"" не частіше, ніж раз на рік. Можливо, завдяки цьому і вдалося мову так легко зберегти.
п.с. До речі, помітив, що як мінімум один з найбільш поважних тут ура-патріотів України (українописьмовий киянин) з своїми власними дітьми спілкується по-русскі.
2007.01.20 | Михайло Свистович
Re: Ще щось втішне. У російській московській школі...
Trasser пише:>
> Співчуваю тим, хто змушений виховувати дітей "в Україні милій". Адже не так легко витримати отой прес.
Чому? Мої діти говорять виключно українською й не відчувають ніякого пресу. Російськомовних вважають трішки нерозумними, шкодують їх, що в них не вистачає клепки зрозуміти, що на своїй землі треба говорити своєю мовою. До речі, я їх цьому не вчив і на ці теми в нас розмов взагалі не відбувається ні з дітьми, ні навіть між дорослими, бо якось більше про господарські та загальногромадянські проблеми говоримо. Вони самі до цього дійшли і ніколи навіть бажання не мали перейти на російську.
2007.01.25 | Trasser
Re: Ще щось втішне. У російській московській школі...
Михайло Свистович пише:> Trasser пише:
> >
> > Співчуваю тим, хто змушений виховувати дітей "в Україні милій". Адже не так легко витримати отой прес.
>
> Чому? Мої діти говорять виключно українською й не відчувають ніякого пресу. Російськомовних вважають трішки нерозумними, шкодують їх, що в них не вистачає клепки зрозуміти, що на своїй землі треба говорити своєю мовою. До речі, я їх цьому не вчив і на ці теми в нас розмов взагалі не відбувається ні з дітьми, ні навіть між дорослими, бо якось більше про господарські та загальногромадянські проблеми говоримо. Вони самі до цього дійшли і ніколи навіть бажання не мали перейти на російську.
Та і я не вчив. Вони самі (правда, про малу ще рано говорити. ця інколи намагається під пресом говорити російською, але в неї виходить ось так: "нашу машину патягнулі" (на штрафмайданчик
а старша навіть в ситуаціях, де я сам (совок!, чи то інстинкт самозбереження) ніяковію, шпарить по-своєму. Вона навіть одне з UA посольств тут трохи українізовувала
Проте на теренах неньки, можливо, ще рано заспокоюваться. Відомо, що за межами Святошино(а?) прес вже не той, а енний відсоток діток забуває укрАінскій язик як тільки набиває торби сиром з сметаною та відправляється в свою першу подорож електричкою до Києва. Для моєї рідні це - правда на майже 100%
2007.01.26 | Михайло Свистович
Re: Ще щось втішне. У російській московській школі...
Trasser пише:>
> Та і я не вчив. Вони самі (правда, про малу ще рано говорити. ця інколи намагається під пресом говорити російською, але в неї виходить ось так: "нашу машину патягнулі" (на штрафмайданчик
Мої ніколи не переходять ні під яким пресом. Для них це як... Не знаю навіть з чим порівняти. Ну, коротше, те, як називають у певних колах певні види робіт чи занять - западло. Тільки вони такого терміну не знають і слів таких не вживають. А раніше, коли вони сварились і хтось хотів когось подратувати, то одне починало говорити російською, а друге впадало від цього в істерику і кидалось битись
2007.01.20 | Hoja_Nasreddin
Re: Ще щось втішне. У російській київській школі.
>Ну, і до речі. Коли я в позитивному тоні казатиму про контакти з євреями, то не шукайте в мене, як буває, жидівських рис)) Бо вся справа саме в тому, що мені не раз траплялися такі особи, як оцей математик.Козаче, та Ви тут уже як у тому перестарілому анекдоті: Абраме, там б'ють не по паспорту, а по пиці
2007.01.19 | Navigator
ексклюзив для неросіян: "нє замєчать, кто какой національності".
Моя тітка була завучем в українській школі в обласному центрі заходу. На нарадах завучів їх інструктували НЕ робити зауваження дітям, що переходять на перервах в спілкуванні між собою на російську мову.Тобто українцям потрібно було "нє замєчать, кто какой національності". І багато українців щиро чи опортуністично на ті нехитрі силогізми "повелося".
А в цей час в епіцентрі інтернацизму йшли і йдуть зовсім інші процеси.
Коли ту інтернаціональну шапку-невидимку, що робить невидимими національності в совіцькому суспільстві, натягнули зараз вже на Росію, тут-то потенційні посланці дружби народів в совіцькі республіки заспівали зовсім інші пісні.
Вчора в "Культурній революції" москвичі страждали, що з хокейного майданчика для дітей доносяться дикі крики на незрозумілих мовах, бо діти геть неросійські. Висновок: доки не вивчать російську - в Росію не пускати!
Не кажу вже про те, що п"ятистам іншомовним в 2006-му році в Росії голову скрутили або намагалися скрутити місцеві інтернацисти.
О, широко рекламовані в світі націоналістичні жахи Західної України!
О, інернаціональна доброта і всесвітність Родіни-матєрі!
2007.01.20 | Hoja_Nasreddin
Як пішла така розмова - маєте сумний:(
1947 рік, Київський ПоліТех, хімічний факультет: до 2-го курсу МОЖНА БУЛО!!! (дозволяли, хрінометри) відповідати на іспитах українською мовою, а вже з 3-го курсу - ВИКЛЮЧНО російською (хрінометри не дозволяли)2007.01.19 | один_козак
Люди! Це - така тема, що давайте її
виокремимо і зробимо такий якийсь поповнюваний архів. А потім будемо слати до нього "дядів вов", щоб не патякали демагогії.2007.01.19 | Віктор Уколов
Тільки б трохи менше скавучання про чайок при битому шляху
2007.01.20 | Hoja_Nasreddin
А оце - даремно: і чайка НАША, і битий шлях НАШ, і завжди буде
а іншим - ЗАСЬ!2007.01.20 | igorg
Варто зробити копію й архів на форумі мова, але
лише копію, в якій залишити лише фактичну частину, розповіді, без обговорень. На ВФ на титулі дати посилання на мову, якщо гілка стане довгою приймати історії. Таким чином факти на форумі МОВА, обговорення на ВФ.