01/20/2007 | Олесь Данилюк

Колишній оглядач «Радіо «Свобода», а тепер депутат-регіонал Ганна Стеців, здається, вирішила, що не має сенсу боротися проти свободи слова. Краще знищити журналістику взагалі, а медіа перетворити в урядові кур’єри, голоси України та президентські вісники.

У своєму законопроекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення неупередженого ставлення засобів масової інформації до свободи політичних дебатів» (вже одна назва чого варта!) вона пропонує доповнити три закони, які регламентують діяльність медіа. Зокрема, Закон «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про телебачення і радіомовлення» та «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

У ці закони Г. Герман пропонує вставити наступне:

1. ЗМІ «всіх форм власності, за винятком тих, засновниками яких є політичні партії, зобов’язані надавати рівні умови у висвітленні діяльності парламентських партій, подавати різні (мінімум–дві) точки зору, висвітлюючи аспекти діяльності влади та опозиції.

2. Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України та лідер опозиції користуються правом безоплатного інформування громадськості про свою діяльність у друкованих засобах масової інформації усіх форм власності, оскільки таке інформування є суспільно необхідним». За словами Ганни Стеців, це «спонукає ЗМІ не однобічно висвітлювати події державного та суспільного життя, спонукає знайомити читачів, слухачів, глядачів з різними підходами до подій, з різними оцінками того, що відбувається в масштабах держави та на місцях».

Що ж маємо насправді? Насправді це означає кінець журналістики. Для цього вистачить навіть технічних пасток, які випливають з першого абзацу доповнень. По-перше, як забезпечити рівні умови у висвітленні? Медіа мають виділяти однакову для п’яти парламентських партій (і чому тільки для них?) кількість ефірного часу (друкованої площі) в місяць (тиждень, рік)? А якщо опозиція звинуватила владу, а влада промовчала (або захотіла почекати кілька днів), і другої точки зору не має, тоді як – не давати слова опозиції? Чи порушувати закон?

Другий абзац цих доповнень взагалі в жодних рамках розумного пояснити не можна. «Право безоплатного інформування» найвищими посадовцями (людьми, далеко не найбіднішими в цій країні) є насправді нічим іншим, як цинічним грабунком. Вищі посадові особи держави таким чином отримують законне право використовувати власність інших людей для отримання власної вигоди. При чім у спосіб і в той час, який ці вищеназвані чотири особи будуть вважати доцільним. І невже прес-релізи президента, прем’єра і спікера разом з лідером опозиції є більш «суспільно необхідними», ніж журналістські матеріали про діяльність влади і опозиції? Адже саме прес-релізову журналістику рекомендує запровадити Г.Герман, законодавчо змушуючи медіа надавати площу та ефір владній четвірці для «інформування громадськості про свою діяльність». Говорити депутату-регіоналу, що суспільно необхідними є медіа, які будуть захищати інтереси певної частини суспільства (своєї аудиторії) і що ці інтереси можуть включати в себе абсолютно повне небажання не читати і не знати взагалі не лише президента-прем’єра-спікера, але й мера-начальника ЖЕКа не має жодного смислу.

Відзначимо лише символізм того, в яких місцях законів Г.Герман планує вставити свої доповнення.

У Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» – в статтю 2 «Свобода діяльності друкованих засобів масової інформації». Якраз перед словами «Друковані засоби масової інформації є вільними».

У Закон «Про телебачення і радіомовлення» – в статтю 49 «Розповсюдження офіційних повідомлень та іншої обов’язкової інформації», яка передбачала безкоштовне використання державними чиновниками можливостей лише держтелерадіокомпаній.

У Закон «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» – в статтю «Загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації». Якраз після слів про те, що «засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати».

первинна адреса статті в інтернеті http://www.zik.com.ua/index.php?news_id=67844