Деякі смисли української політики.
01/22/2007 | Карт
Її Етапи.
1. В характері українського народу, на моє непрофесійне уявлення, проглядає схильність до анархізму. Якби можна було відкупитися від влади десятиною і забути про неї (про владу), то він був би задоволений, так йому здається, як мені здається.
Але ж без влади не виходить. По-перше, вона під кінець совєтів міцно сіла на шию народу, а по-друге, і народ за довгі часи реального соціалізму звик до того, що його шия не гуляє, дупа влади хоч була і важка, та всеж-таки гріла.
2. Коли совєти сканали, то від них залишились ключи до всіляких замкІв. Тут всі, хто до того очолював боротьбу з проявами буржуазної свідомості, взяли та й поділили ключи між собою. А щоб і народ отримав від того задоволення, придумали ваучерну приватизацію. Народ отримав ваучери і завмер на деякий час в очікуванні дивідентів.
3. А тим часом, новоявлена еліта повідчиняла двері до скарбниць і почала напихувати кармани скарбами. Мало хто з них знав, що треба з ними робити, окрім того, щоб розсовувати далі по своїх і роздавати чайові. Ці першобагатьки сформували такі партії, як «Громада», «Трудова Україна», «НДП» чи «СДПУ(о)», були ще більш дрібні, такі, як «Солідарність».
4. Народ, навпроти, виявляв свою схильність до творчості. Не всі, звичайно, а деякі, ті, хто від природи був здатний настирливо продиратися до сонця крізь асфальт.
5. Ледь не забув – був ще «Народний рух». Його складали люди, яким незалежність була сладкішою за бублики влади, до якої вони прийшли, поперву - навіть важливішою за можливість контролювати потоки. Отак, із замріяним поглядом, вони і залишилися осторонь становлення капіталістичної тканини економіки, декларуючи себе як «праву» силу (щоб не бачити поруч «лівих» комі).
6. Окрім номенклатурних капіталістів виникли «народні», тобто такі, хто мав хист до підприємництва з ненадійними партнерами, за відсутності дешевих кредитів, присутності здирництва держорганів, хто зумів пройти крізь бандитський рекет і опинитися під ментівською (СБУ, прокуратура, податкова etc) «охороною». Ті, хто достатньо «піднявся», рознесли свої інтереси по різних партіях. Більшість з них просто грала на політичній біржі, хоча дехто вважав себе спроможним посприяти встановленню на Україні нормальної бізнес-системи, тому вкладав в «пристойні» партії.
7. Нові тенденції в бізнесі (складання системи бізнесу, відокремленого від влади) потребували нових партій. Виникли «Батьківщина» і «Наша Україна».
8. Ну, і непересічною подією було утворення «Партії Регіонів», яке дозволило кримінальному донецькому капіталу не тільки набути пристойного вигляду, але й можливості заявляти свої інтереси на державному рівні. Обставини змусили головних пацанів вивчити нові манери і навіть нову мову. До них приєдналися всі проросійськи регіони.
9. Після етапу «Накопичення» (91-99) розпочався етап «Інституалізація», тобто утворення правил, які б дозволяли мирним шляхом «розрулювати інтереси», а також сформувати таке обличчя влади, з яким можна отримати запрошення у більш-менш пристойний міжнародний клуб чи навіть асамблею. Прийнято тисячи законів, переписана конституція, з’ясовуються стосунки між володарями повноважень.
10. У 2004 несподівано виник ще один гравець на політичному полі. Ним виявилося суспільство, представлене активістами: «А от вибори як раз мають бути чесними! А то ми вас навчимо свободу любити!».
Її Герої.
1. Папа Данілич.
Політик має декілька мотивацій, щоб здійснити похід на говерлу української влади. Кожна з мотивацій має свою енергію. Якщо похід виявляється важким (так воно зазвичай і буває), слабші мотивації вичерпують свою енергію і відключаються, і переможець демонструє нам останній смисл свого буття, який його сюди і випхав.
Як виглядає для мене, Данілич над усе хотів бути саме Папою, тобто «тримати» територію (Україну), бути таким собі Королем-Дніпропетрівським-Данилою. У так званому «світі розвинених країн» про таке вже давно забули, тому Данілич туди не дуже .. «Нас там ніхто не чекає» і т.і. А от на «нєоб’ятних просторах» все було вась-вась. Щоправда, північний сусіда міг за нагодою ковтнути і залишити Данілича без території, тому Данілич був начєку. «Україна – не Росія» ётм і т.д..
2. Народний Папа.
У Андреїча була Рука. І ця Рука вела його по життю. І привела із рідного села аж у крісло Голови Нацбанку. Якщо вас так ведуть, то ви починаєте вірити ..
Тому, отримавши від Данілича запрошення сісти у кріло Голови уряду, Андреїч сприяняв це як логічне продовження. На всяк випадок він ще раз заглянув у дзеркало. Сумнівів не було, саме так має виглядати перший Голова уряду, якого народ полюбить. Він вже бачив свій портрет маслом, у повний зріст, в Історичному музеї. Про всякі там комфортні речі (кабінети, дачі, інші можливості) він і не думав, бо це було само собою.
Сприймаючи нове місце своєї роботи головним чином як етап кар’єрного росту, Андреїч не звернув уваги, що цього разу рука перетягнула його в інший світ, де живопис, старожитності, пасіка, сім’я в решті решт, мають відійти не те що на другий план, а прямо в минуле життя.
А тим часом Рука привела до Андреїча чорноволосу дівчину і сказала: «Ти не дивись, що вона маленька, без неї ти будеш ніщо, і я не зможу вести тебе далі.».
Оскільки Андреїч з тих, кого ведуть, то він не посмів сперічатися, хоча ті слова йому не сподобались.
С тих пір пройшло багато часу (декілька років!). Рука вже не вела Андреїча, а тягнула його за ноги по бруківці великої політики ..
3. Юля.
«Ти створена для успіху» - шепотів їй Голос все життя. Дійсно, дуже швидко вона знаходила шлях до успіху у будь-яких нових обставинах, а в собі знаходила нові можливості. Вона вже на початку кожного наступного етапу бачила свою майбутню перемогу і раділа їй, як дитина. Залишалося дійти до цієї перемоги.
Врешті решт за обставини вона обрала Україну.
Вона бачила впритул і великий бізнес, і велику політику, отже, ілюзіями не живилася. Їй не підходив такий бізнес, як і не підходила така політика. Вона розуміла, як влаштовані механізми бізнесу і політики, і зрозуміла, що їх можна змінити, якщо це поставити собі за мету. Для такої непересічної справи їй потрібен був сильний напарник. Ним могли стати лише виборці. І вони, безумовно, стануть таким напарником, адже її плани перебудови передбачали великі вигоди в першу чергу для суспільства. Це і був солідаризм: я вам – сучасну країну, ви мені – надійну підтримку.
Пройшло чимало часу. Голос шепоче: «Тримайся, життя ще не скінчилося..»
1. В характері українського народу, на моє непрофесійне уявлення, проглядає схильність до анархізму. Якби можна було відкупитися від влади десятиною і забути про неї (про владу), то він був би задоволений, так йому здається, як мені здається.
Але ж без влади не виходить. По-перше, вона під кінець совєтів міцно сіла на шию народу, а по-друге, і народ за довгі часи реального соціалізму звик до того, що його шия не гуляє, дупа влади хоч була і важка, та всеж-таки гріла.
2. Коли совєти сканали, то від них залишились ключи до всіляких замкІв. Тут всі, хто до того очолював боротьбу з проявами буржуазної свідомості, взяли та й поділили ключи між собою. А щоб і народ отримав від того задоволення, придумали ваучерну приватизацію. Народ отримав ваучери і завмер на деякий час в очікуванні дивідентів.
3. А тим часом, новоявлена еліта повідчиняла двері до скарбниць і почала напихувати кармани скарбами. Мало хто з них знав, що треба з ними робити, окрім того, щоб розсовувати далі по своїх і роздавати чайові. Ці першобагатьки сформували такі партії, як «Громада», «Трудова Україна», «НДП» чи «СДПУ(о)», були ще більш дрібні, такі, як «Солідарність».
4. Народ, навпроти, виявляв свою схильність до творчості. Не всі, звичайно, а деякі, ті, хто від природи був здатний настирливо продиратися до сонця крізь асфальт.
5. Ледь не забув – був ще «Народний рух». Його складали люди, яким незалежність була сладкішою за бублики влади, до якої вони прийшли, поперву - навіть важливішою за можливість контролювати потоки. Отак, із замріяним поглядом, вони і залишилися осторонь становлення капіталістичної тканини економіки, декларуючи себе як «праву» силу (щоб не бачити поруч «лівих» комі).
6. Окрім номенклатурних капіталістів виникли «народні», тобто такі, хто мав хист до підприємництва з ненадійними партнерами, за відсутності дешевих кредитів, присутності здирництва держорганів, хто зумів пройти крізь бандитський рекет і опинитися під ментівською (СБУ, прокуратура, податкова etc) «охороною». Ті, хто достатньо «піднявся», рознесли свої інтереси по різних партіях. Більшість з них просто грала на політичній біржі, хоча дехто вважав себе спроможним посприяти встановленню на Україні нормальної бізнес-системи, тому вкладав в «пристойні» партії.
7. Нові тенденції в бізнесі (складання системи бізнесу, відокремленого від влади) потребували нових партій. Виникли «Батьківщина» і «Наша Україна».
8. Ну, і непересічною подією було утворення «Партії Регіонів», яке дозволило кримінальному донецькому капіталу не тільки набути пристойного вигляду, але й можливості заявляти свої інтереси на державному рівні. Обставини змусили головних пацанів вивчити нові манери і навіть нову мову. До них приєдналися всі проросійськи регіони.
9. Після етапу «Накопичення» (91-99) розпочався етап «Інституалізація», тобто утворення правил, які б дозволяли мирним шляхом «розрулювати інтереси», а також сформувати таке обличчя влади, з яким можна отримати запрошення у більш-менш пристойний міжнародний клуб чи навіть асамблею. Прийнято тисячи законів, переписана конституція, з’ясовуються стосунки між володарями повноважень.
10. У 2004 несподівано виник ще один гравець на політичному полі. Ним виявилося суспільство, представлене активістами: «А от вибори як раз мають бути чесними! А то ми вас навчимо свободу любити!».
Її Герої.
1. Папа Данілич.
Політик має декілька мотивацій, щоб здійснити похід на говерлу української влади. Кожна з мотивацій має свою енергію. Якщо похід виявляється важким (так воно зазвичай і буває), слабші мотивації вичерпують свою енергію і відключаються, і переможець демонструє нам останній смисл свого буття, який його сюди і випхав.
Як виглядає для мене, Данілич над усе хотів бути саме Папою, тобто «тримати» територію (Україну), бути таким собі Королем-Дніпропетрівським-Данилою. У так званому «світі розвинених країн» про таке вже давно забули, тому Данілич туди не дуже .. «Нас там ніхто не чекає» і т.і. А от на «нєоб’ятних просторах» все було вась-вась. Щоправда, північний сусіда міг за нагодою ковтнути і залишити Данілича без території, тому Данілич був начєку. «Україна – не Росія» ётм і т.д..
2. Народний Папа.
У Андреїча була Рука. І ця Рука вела його по життю. І привела із рідного села аж у крісло Голови Нацбанку. Якщо вас так ведуть, то ви починаєте вірити ..
Тому, отримавши від Данілича запрошення сісти у кріло Голови уряду, Андреїч сприяняв це як логічне продовження. На всяк випадок він ще раз заглянув у дзеркало. Сумнівів не було, саме так має виглядати перший Голова уряду, якого народ полюбить. Він вже бачив свій портрет маслом, у повний зріст, в Історичному музеї. Про всякі там комфортні речі (кабінети, дачі, інші можливості) він і не думав, бо це було само собою.
Сприймаючи нове місце своєї роботи головним чином як етап кар’єрного росту, Андреїч не звернув уваги, що цього разу рука перетягнула його в інший світ, де живопис, старожитності, пасіка, сім’я в решті решт, мають відійти не те що на другий план, а прямо в минуле життя.
А тим часом Рука привела до Андреїча чорноволосу дівчину і сказала: «Ти не дивись, що вона маленька, без неї ти будеш ніщо, і я не зможу вести тебе далі.».
Оскільки Андреїч з тих, кого ведуть, то він не посмів сперічатися, хоча ті слова йому не сподобались.
С тих пір пройшло багато часу (декілька років!). Рука вже не вела Андреїча, а тягнула його за ноги по бруківці великої політики ..
3. Юля.
«Ти створена для успіху» - шепотів їй Голос все життя. Дійсно, дуже швидко вона знаходила шлях до успіху у будь-яких нових обставинах, а в собі знаходила нові можливості. Вона вже на початку кожного наступного етапу бачила свою майбутню перемогу і раділа їй, як дитина. Залишалося дійти до цієї перемоги.
Врешті решт за обставини вона обрала Україну.
Вона бачила впритул і великий бізнес, і велику політику, отже, ілюзіями не живилася. Їй не підходив такий бізнес, як і не підходила така політика. Вона розуміла, як влаштовані механізми бізнесу і політики, і зрозуміла, що їх можна змінити, якщо це поставити собі за мету. Для такої непересічної справи їй потрібен був сильний напарник. Ним могли стати лише виборці. І вони, безумовно, стануть таким напарником, адже її плани перебудови передбачали великі вигоди в першу чергу для суспільства. Це і був солідаризм: я вам – сучасну країну, ви мені – надійну підтримку.
Пройшло чимало часу. Голос шепоче: «Тримайся, життя ще не скінчилося..»