01/30/2007 | Дмитро Тютюник

Цікаві і чомусь непомітні події відбуваються навколо Київського національного університету імені Тараса Шевченка з початку 2007 року.

Начебто зненацька 16 січня була прийнята Постанова Кабінету міністрів України із непомітною назвою «Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченка».

Постанова приймалася в чисто рейдерський спосіб. Спочатку уряд погодився з «рішенням конференції трудового колективу» про підпорядкування Кабміну. Досить цікаво, що засідання Уряду, на якому приймалося рішення, почалося вранці, та закінчилося ще до обіду, а конференція трудового колективу, на підставі рішення якої начебто діяв Уряд, почалася о 14-00. Тобто, Уряд відреагував на волю народу ще до того, як ця воля була озвучена та оформлена. Ото б всі державні органи так! Цікаво, до речі, як Прем`єр Янукович пояснить, чому текст Постанови не обговорювався на засіданні Уряду, а приймався постфактум шляхом телефонного обзвону міністрів? Чому така нетерплячка?

Інші положення Постанови №35 від 16 лютого ще більш дивні, ніж перше. В зв`язку з підпорядкування університету собі коханому, Кабмін підтвердив повноваження В.Скопенка як ректора та доручив Віце-прем`єр-міністрові України Д.Табачнику підписати з ним контракт, що той і зробив ледь не в той же день. Цікаво, напевне, було б дізнатися, які ж саме повноваження Скопенка як ректора в нього були?

Колишній президент України Л.Кучма своїм указом від 25 листопада 1999 року визначив університет Шевченка як самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу і надав йому статус національного. Хоча законодавство України і не давало відповіді на те, що ж таке дійсно «національний університет», але беручи до уваги обсяг повноважень президента на той час, університет отримав досить вагому самостійність, якою і скористався. Скористався цією самостійністю і ректор, який був призначений тим же Кучмою на посаду Указом від 12 січня 2000 року. Без конкурсу та без виборів. Начебто на підставі статуту університету, який був затверджений тим же Кучмою.

Все було б добре, але 17 січня 2002 року Верховна Рада прийняла Закон «Про вищу освіту», в якому, по-перше, нарешті було дано визначення «національного» вищого учбового закладу, а по-друге, блискуче та з усіма необхідними подробицями була визначена процедура виборів керівників вищих учбових закладів. Без виключень. Тобто для керівників вузів, які мають статус національного, теж ніяких виключень не має. Це означає, що після того, як Закон України «Про вищу освіту» вступив в дію, Міносвіти мав негайно оголосити конкурс на заміщення вакантної посади ректора університету та провести вибори.

Уважний читач має право задати питання: «Чи були вибори?». Не смійтеся, не було. В інтерв`ю газеті «Дело» 25 січня 2006 року В.В.Скопенко заявив, що не знає, як це сталося, але контракту з ним ніхто не підписував. Під час Кучми зрозуміло, дах робив В.Литвин – випускник університету та колишній помічник ректора. Потім прийшов інший Президент, якому було не до цієї проблеми. Вдумайтеся: перший в країні вуз не має легітимного ректора мінімум п`ять років, а то й сім років і нікого це не цікавить! Мовчав президент, мовчав Уряд, мовчало Міносвіти. Трудовий колектив теж мовчав. Чи в Україні є інший приклад нелегітимного ректора іншого вузу? Знайти такого, мабуть, неможливо.

Якщо брати більш глибоко, то будь-який документ, підписаний В.Скопенком за останні п`ять років, може бути оскаржено в суді, як такий, що підписаний не уповноваженою особою. Уявляєте? Накази про зарахування студентів, рух бюджетних коштів, питання виділення землі, договори оренди тощо. Жахливо!

Аж тут на допомогу прийшов інший випускник університету - Д.Табачник, який підписав терміново контракт. В.Скопенко стало спокійніше, але чи надовго? Адже контракт, як і колишній указ Кучми, підписано без конкурсу та без виборів. І знову мовчить Президент, і знову мовчить Міносвіти, і знову мовчить трудовий колектив. Не зважаючи на те, що урядовий посадовець Табачник перевищив службові повноваження. Не зважаючи на те, що знову будь-який документ, підписаний семидесятидворічним В.Скопенком, є нелегітимним. Нам здається, ми знаємо, кому це вигідно. Але про це в наших подальших дослідженнях. Як і про те, чому Президент Ющенко так легко віддав Дмитру Табачнику кураторство над головним в країні вищим учбовим закладом. І про те, навіщо це потрібно самому Табачнику. І про те, чому Міністр Ніколаєнко не проводить вибори ректора університету. І про те, як все це пов`зано із зловживаннями земельними ділянками та іншим майном, яке належало університету. І про те, як через вплив на кадровий склад абітурієнтів та студентів можна впливати на їх батьків – політиків та бізнесменів.

Дмитро Тютюник, науковець