02/13/2007 | Ініціатива «Без кордонів»

Рік тому, 14 лютого 2006 року, українська влада здійснила екстрадицію 11 громадян Узбекистану, які звернулися до неї з проханням надати їм притулок, на їхню батьківщину. Цими діями чиновники знехтували фундаментальними правами людини, власними міжнародними зобов‘язаннями та законодавством України. Ніхто з тих, хто вчинив ганебну депортацію, не був притягнутий до відповідальності. Влітку 2006 року висланих шукачів притулку засудили до термінів ув’язнення від 3 до 13 років.
На початку 2007 року узбецька влада продовжує кампанію з придушення інакомислення. З січня цього року триває ув’язнення правозахисниці Уміди Ніязової. У тому ж місяці заарештовано іншу правозахисницю – Гульбахор Тураєву. До Мутабар Таджиєвої, ув’язненої 2005 року після розстрілу сотень людей в м.Андижан, дотепер не пускають адвоката.
------------------------------------------------------------------
Деталі справи:
14 лютого 2006 року з України до Узбекистану було примусово повернуто 11 громадян Узбекистану, які прибули до України з метою уникнути переслідувань з політичних мотивів.
З 1 по 6 лютого шукачі притулку зверталися до Управління міграційної служби в АР Крим з клопотанням про надання їм статусу біженця.
13 лютого їм було відмовлено у наданні такого статусу, після чого вже 14 лютого було ухвалене рішення про їх депортацію. Таким чином, затриманим не було надано реальної можливості оскаржити відмову в наданні їм статусу біженців. Шукачі притулку були позбавлені правової допомоги і навіть доступу до представників Агенції ООН з питань біженців (УВКБ ООН).
Уряд Узбекистану сумно відомий всьому світові практикою існування концтаборів, великою кількістю політв'язнів, щодо яких застосовуються катування, позасудові страти та смертна кара, практикою жорсткого придушення будь-яких проявів інакодумства, свободи слова, свободи віросповідання та свободи мирних зібрань.
Відповідно до Конвенції ООН "Щодо статусу біженців", Україна зобов'язана не повертати осіб, яким на батьківщині можуть загрожувати переслідування. Європейська конвенція про права людини та Конвенція ООН проти катувань також категорично забороняють видачу осіб в умови, де їм можуть загрожувати тортури.
Крім норм міжнародного права, було порушено також ст. 1 і 3 Закону України "Про біженців". В них говориться про те, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека, а також про те, що біженцем є особа, що внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни.
Протягом часу, який минув після депортації, причетні державні структури надавали суперечливі пояснення. Тодішній голова Державного комітету у справах національностей і міграції С.Рудик спершу заявляв, що депортацію провели із порушенням норм, - однак потім твердив, що вислані були просто „трудовими мігрантами”, не опозиціонерами, яким на батьківщині нічого не загрожує. СБУ, яка, фактично, і здійснила депортацію, спершу твердила, що їх було вислано як „нелегальних мігрантів”, потім – як „терористів”, причетних до організації „Ісламський рух Узбекистану” (яка не діє протягом вже кількох років). Тодішній голова Секретаріату президента України О.Рибачук підтвердив наявність порушень у процесі депортації – однак наполягав, що саме її проведення було правильним.

Після низки акцій протесту, запитів і матеріалів у ЗМІ, у листі, підписаному заступником міністра юстиції України, визнано, що як відмова у статусі біженця, так і екстрадиція (де-факто депортація) відбулися з порушенням законів України та міжнародного права.

Однак ніхто з винних у скоєнні цих правопорушень та у поламанні доль шукачів притулку так і не був притягнутий до відповідальності.

Поки ж українські можновладці взялися налагоджувати гарні стратегічні зв’язки з офіційним Ташкентом - влада Узбекистану і надалі придушує будь-які прояви критики.

Ми, як і раніше, вимагаємо, аби ті, хто брутально порушив право переслідуваних людей на притулок, відповіли за свої дії. Ми також вимагаємо від влади Узбекистану припинити застосування ув’язнень з політичних мотивів, тортур та забезпечити всім громадянам країни доступ до справедливого судочинства.