02/18/2007 | Іван Рибалко

Днями електронними засобами електронними засобами інформації поширилася вістка про те, що Прем’єр міністр Віктор Янукович побив членів очолюваного ним кабінету Олександра Лавриновича і Анатолія Толстоухова. Помаранчева преса запістрявіла дошкульними коментарями. Хоч майже все у цьому анонімному повідомленні викликає сумніви…

ПОШУК МОТИВУ
"Україна молода" – лідер помаранчевої преси – у своєму коментарі твердить, що Анатолій Толстоухов постраждав нібито за те, що обіцяв оприлюднити закон про кабмін (щоб він набув чинності) 26 січня, проте цей текст з’явився на шпальтах офіційного таблоїда лише 2 лютого. При цьому помаранчевий віщун додає, що приблизно так цю інформацію подав анонімний інформатор з Секретаріату (певно, Президента). А за що дісталося Олександрові Лавриновичу, джерело, мовляв і гадки не має.

Одне з помаранчевих ЗМІ – інтернет-видання "Українська правда" цю інформацію подало з посиланням на анонімне джерело з будинку уряду, і також вважає, що предметом суперечки двох членів уряду з його головою був закон про Кабмін. Зауважимо, що вже наступного дня згадане інтернет-видання до цього яскравого інциденту не повернулося навіть у коментарях, що можна було б за інших обставин витлумачити як своєрідне вибачення за неперевірену інформацію.

Найбільш зважено вчинила (на сьогодні вже виразно помаранчева) агенція УНІАН, яка делегувала право коментувати подію тестю одного із журналістів, котрий у свою чергу висловився цілком аксіоматично "Якщо б’ють – заслуговують".

Останнє спростувати неможливо, проте не зрозуміло таки, за що розсердився Прем’єр міністр?

Спробуємо пережувати те, що маємо. Цілком очевидно, що помаранчеві і помаранчуваті ЗМІ живо прореагували на анонімне повідомлення про побиття в уряді, але самі гадки не мають про те, за що саме могло дістатися на горіхи міністрам, бо лише одиниці наважилися переповідати припущення про запізнення з друкуванням тексту закону у офіційному таблоїді. Словом, самі не вірять, що запізнення із друком тексту закону, могло так розлютити когось із "біло-синіх".

Отже маємо таке.
Перше. Що сам факт побиття міністрів Прем’єром цілком міг відбутись, у цьому, звісно, не сумніваються ні згадані ЗМІ, ні "голоси з гальорки", тобто широкі народні маси. Ясна річ, що коли б у "синьо-білих" ЗМІ з’явилась інформація, що Віктор Ющенка затопив ногою будь-кого зі свого апарату чи наприклад "Юля" поцілила попільничкою в око своєму прес-секретареві, реакція була б цілком іншою. Не повірили б.

Друге. Натомість у тому, що є бодай якась причина лютувати Прем’єр-міністрові у "помаранчевих" і "помаранчуватих" ЗМІ не вірять. Складається враження, що навіть заздрять своїм опонентам. Натомість Президента, якого помаранчеві чомусь по-суті приватизували, постійно шпетять за "слабку політику", "любих друзів" і назадництво вкупі із зрадою. Складається враження, що святкували б три дні і три ночі, коли б Ющенко вибив зуба комусь із своїх кумів чи радників. Навіть почуттів таких не приховують. Попри те навіть, що ці ж помаранчеві ЗМІ фінансовані тими ж "любими друзями"…

Абстрагуймося наразі від того, чи справді Прем’єр топтав підлеглих. Маємо два цілком реальних предмета для аналізу – цілком виразні почуття цілком реальних помаранчевих: здивування і заздрість. Їх можна кожне написати на окремому аркушику, поставити дату, підпис і принаймні в такий спосіб позбутися хибних ілюзій, що йдеться про щось ефемерне. Почуття учасників політичного процесу, це, як ми переконалися, набагато, даруйте, "предметніший" предмет для аналізу, ніж будь-які заяви чи навіть реальні політичні кроки. Почнемо з другого.

ЗАЗДРІСТЬ
Люди цього почуття зазвичай соромляться, намагаються їх не виказувати, проте заховати їх практично неможливо. Коли б помаранчеві ЗМІ, замість того, щоб соромитись цього почуття, спокійно замислились про його причину, вже, певне, тоді відчули б щось "не-теє"…

Варто ще раз перечитати ці повідомлення, щоб виокремити це "не-теє". Перекажу для виразності своїми словами: "Рано-вранці, коли країна ще лише прокидається, залізна людина…". Чи не нагадує вже така скорочена цитата повідомлення радянської преси про Джугашвілі (Сталіна), котрий насправді спав до обіду?

Вже не кажу про сам вчинок – байдуже чи він був насправді. Тут асоціації з переживаннями страхів тоталітаризму прочитуються і без підказок.

Зауважу лише, що саме час цієї ніби-то реальної події і викликав в мене найбільший сумнів, що вона справді мала місце. Власне можна говорити навіть про переконання, коли б не одна обставина, про яку ми згадаємо пізніше.

Отже, помаранчева преса в черговий прорекламувала Янкуковича щирою дезою.

ЗДИВУВАННЯ
Це природніше почуття. Тим паче варто замислитись, чому може лютувати Прем’єр? Уявіть собі наприклад таке: Ющенко, отримавши звістку, що став Президентом, затопив від люті у пику, комусь із польових командирів Майдану. Звісно, замислишся…

Проте саме в цьому місці "інформація" з КМУ навпаки виглядає набагато правдивішою. Адже так і не було реакції з офіційних кіл на дослідження ректора Ужгородського університету Василя Лемака, з якого випливає, що насправді законом про Кабмін, Прем’єр-міністр позбавлений права особистого підпису документів, без відповідного рішення колегіального органу – Кабінету міністрів України.

ПІДСУМОК
В читача мабуть вже склалося чітке враження, що насправді ми оцінюємо вірогідність події (лише лютування – не побиття), набагато вище, ніж ті, хто так необережно прорекламував опонента. Ще б пак! Людина доклала так багато зусиль, так щиро сподівалася, а виявилося, що стала лише спікером колегіального органу (Кабінету Міністрів України) – по суті другої палати парламенту…

І це попри те, що Президент щиро пропонував свою допомогу!