02/20/2007 | Отар Довженко

Повз зірке, але вибіркове око нашого телебачення проходить непоміченим багато важливого. Стандартну відповідь керівників інформаційних служб на строге «чому не показали?» ми вивчили напам’ять – «а для нас це не новина!». Можна вже зайвий раз не перепитувати.

Ось і ще одна «не-новина» промайнула непоміченою. 16 лютого на сайті глави держави з’явився Указ № 116/2007 про нагородження такого собі Потебенька Михайла Олексійовича – радника Генеральної прокуратури України – орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня. «За визначний особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності і правопорядку, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 70-річчя від дня народження», – ось за що.

Здавалося, чим ще може шокувати нас Віктор Андрійович після всіх несподіваних альянсів, домовленостей і універсалів, призначень і відставок останніх двох років? Але зміг. Колеги-журналісти, колишні учасники «України без Кучми», та й просто люди, для яких щось значить прізвище Ґонґадзе, так і охнули: за що? Як це? Потебенька? Того самого?

А в теленовинах – тиша.

16 лютого в новинах «Вчасно. Підсумки» НТН аж двічі наблизились до цієї події. Спочатку – в повідомленні про те, що Сергій Червонописький, голова Спілки ветеранів Афганістану, відмовився від ордену Ярослава Мудрого, – на початку випуску. І – ні слова про Потебенька, який від нагороди не відмовився. Вдруге – в сюжеті про 70-річчя Михайла Олексійовича. Помилуйтесь:

«У свої 70 Михайло Потебенько й досі працює у Генпрокуратурі. Каже: за весь цей час жодного разу не замислювався про відпочинок. Жартує: робота в органах не припиняє дивувати. Особливо у роки незалежності, коли прокуратура перетворилася на «прокурорський вокзал…»

У сюжеті Марини Семерякової – два синхрони ювіляра. І жодної тіні негативу. Жодного натяку на те, що ця людина неоднозначним, м’яко кажучи, чином причетна до справи Ґонґадзе, до справи Ігоря Александрова та інших резонансних справ часів кучмізму. Втім, не йшлося в сюжеті і про орден – видно, звістка надійшла запізно.

У цей день про вшанування Потебенька орденом не повідомив жоден канал. Наступного дня, в суботу 17 лютого, про це таки згадали «1+1» і Перший канал.

Зокрема, в повідомленні «1+1» ішлося, що «Президент Ющенко нагородив орденом Ярослава Мудрого ІІІ ступеня колишнього генпрокурора Михайла Потебенька. В указі, розміщеному на офіційному президентському сайті, зазначено, що нагороджений Потебенько за: "…". Зараз Потебенько є радником Генпрокуратури, а очолював він це відомство із 98-го по 2002-й. Девіз ордена Ярослава Мудрого: "Мудрість, честь, слава"». Все. Десь там, між рядків, можливо, глибоко захована іронія – не дарма ж згадані «мудрість, честь, слава»… Про те, якої саме слави зажив Михайло Потебенько за часів свого генпрокурорства, ні слова.

І лише в повідомленні Першого каналу сказано: «Потебенько очолював прокуратуру з 98-го по 2002 рік. Під час акції «Україна без Кучми» опозиція активно добивалася відставки Потебенька, вважаючи його винним у затягуванні справи Ґонґадзе і відкритті кримінальної справи проти Юлії Тимошенко. Після хвилі протестів він подав у відставку і пройшов до попереднього парламенту за списками Компартії».

Приїхали. З усіх центральних каналів лише Перший національний – державний – наважився дати хоч якісь факти, осмисливши які, глядач може поставити під сумнів правильність, доцільність і моральність рішення Президента. (Не кажучи вже про послідовність – зрештою, найбільш драматична, пов’язана зі справами Ґонґадзе та Александрова, частина каденції Потебенька пройшла за часів перебування Ющенка при владі).

…Згадується історія зі спробою Віктора Балоги призначити своїм радником колишнього посадовця кучмівсько-медведчуківської Адміністрації Президента Василя Базіва. Базів не пропрацював і двох робочих днів – у п’ятницю, 6 жовтня, стало відомо про його призначення, а в понеділок, 9-го, прес-служба сповістила про скасування главою Секретаріату Президента цього рішення. Передумав Віктор Іванович «після консультацій з медіа-експертами та журналістами з огляду на їх бурхливу і неоднозначну реакцію» – хоча, як ми пам’ятаємо, «бурхлива реакція» полягала лише в тексті на «Телекритиці» та розгорнутому сюжеті в програмі «Подробиці тижня» на «Інтері».

Тоді «інтерівці» не побоялися поставити під сумнів моральність рішення голови Секретаріату – хоча далеко не все було так однозначно: зрештою, кому яка справа, кого керівник президентської канцелярії бере до себе в помічники? До того ж, за свідченнями людей, добре обізнаних у залаштунковому житті кучмівської АП, Василь Базів нічого надто крамольного не робив, лише писав промови, керував аналітичною службою та часом робив публічні заяви від імені Банкової. Та йому не поталанило – після декількох особливо єзуїтських заяв він став одним із символів кучмізму, що й пригадалося за два роки…

А Потебенько? Адже орденом нагороджує не особисто громадянин Ющенко Віктор Андрійович на знак особистої вдячності – орден вручається Президентом України від імені останньої. Отже, від нашого з вами імені. За так досі й не розслідуваної справи Ґонґадзе, для нерозкриття якої немало зробив цей «апостол законності і правопорядку» (як ми пам’ятаємо, Михайло Олексійович «був у відпустці», коли Георгій звертався до Генпрокуратури по захист від переслідування). За інших нерозслідуваних, живцем похованих, сфабрикованих за вказівкою Кучми справ. «Потебенько робив усе, аби у цій державі замість права панував «бєспрєдєл», – каже юрист і правозахисник Тетяна Монтян. – Я б ще зрозуміла, якби в тексті указу слова про законність і правопорядок були взяті в лапки…». А в Інтернеті вже ходить дотепний анекдот: мовляв, нагородження Потебенька – частина пакетних домовленостей між Президентом і Прем’єром, за якими Ющенка включать у прохідну частину списку Партії регіонів на наступних виборах. І сміх, і гріх.

Шукати виправдань сумнівним учинкам Президента – завдання президентської прес-служби. Там, певно, знайшли б якісь офіційні пояснення: мовляв, і провина не доведена, і стільки-то років сумлінної праці, і благородні сивини. Справді, чого причепилися до 70-річного діда?... Ех, як би хотілося побачити, як саме викручувалася би прес-служба Президента, пояснюючи, чому нагорода знайшла саме цього «героя». Та колеги-телевізійники, своїм мовчанням висловивши згоду з августійшим рішенням, позбавили нас такого задоволення.

Що ж, може, наступного разу більше пощастить?... Серед тих, хто «розбудовував правову державу» під диктовку Кучми, є ще багато достойних кандидатів у кавалери державних нагород…