Ще раз про рейдерство і самооборону пролетаріату
02/21/2007 | Працівники підприємства
Напередодні Нового року в с-щі Решетилівка Полтавської обл комісія державних рейдерів у складі представників райпрокуратури, райвідділу МВС та посадовців держслужби (с/г управління РДА) зчинила спробу "цивілізовано" захопити комерційне підприємство.
Повне безправ'я простого люду, повний правовий нігілізм охоронців права, абсолютна впевненість у безкарності можновладців - по нашим долям і серцям ділять українців на "народ" і касту "обраних", вкотре змушує шукати самозахисту протестами та підручним знаряддям. Історія, що сталася в с-щі Решетилівка Полтавської обл, лише маленький штрих у великій історії поневірянь вільних українців. Маленький, але такий впізнаний...
Просимо підтримати бойовий дух трудового колективу маленького підприємства. Їх мужність - приклад вимушеної, але такої необхідної нині самооборони.
----------
З літопису наших днів.
Ще раз про рейдерство і самооборону пролетаріату
Не так давно на території Решетилівського підприємства про переробці сільськогосподарської продукції, що в с.Хоружі Решетилівського р-ну Полтавської обл, висадилася група осіб, явно не схожих на клієнтів, що прибувають сюди отримати олію, макуху чи крупу.
Передовсім привертали увагу два браві міліціянти, які були, як мовиться, «при ісполнєнії». А з ними ще декілька комісіянтів, серед яких двоє виразних цивільних достойників, по бадьорій ході і незворушній статечності яких можна було здогадатися, що делегація аж ніяк не збирається чинити якусь брудну акцію, а, навпаки, має виконати почесну державну справу. Та й очолював групу державний працівник, спеціаліст Решетилівського районного управління сільського господарства, відомий бурхливою громадською діяльністю по збуту акцій Лохвицього цукрового заводу пан Петро Міхно.
Працівників відразу насторожило, що держслужбовець П.Міхно заходився керувати клієнтами та наполягав на припиненні відпуску продукції, після чого категоричним тоном зажадав викликати керівника підприємства Олександра Крутька, який знаходився у відпустці, а також – негайно припинити роботу і вишикуватись усім особовим складом. Бо він, держслужбовець, мовляв, діє від імені влади і зокрема свого начальника, свіжопризначеного (і, певна річ, перспективного) пана Бутенка (члена райкому компартії України, недремної захисниці трудового люду). Повідомив, що він зараз представить колективу нового керівника і пропустив наперед свого супутника – якогось пана Пархоменка.
Поважна статура останнього прикрасила б і більш солідне крісло, а тут, в оточенні грізних стражів порядку, могла б ще й нагнати жаху на простих скромних робітників. Але в.о. керівника підприємства Едуард Оверченко виявився не з лякливих. Він рішуче відкинув вказівки доблесного держуправлінця, заявивши, що в них є керівник, діючий згідно Статуту підприємства, і взагалі, непрошеним гостям тут нічого робити. Хто-зна доки б тривало протистояння, якби на лемент не збіглися інші робітники цеху, які також не спасували. Деякі з них красномовно вхопилися за лопати, совки, мітли, своє робоче знаряддя, одвічну та надійну зброю пролетаріату. Інші з обуренням заявляли, що їм остогидли безкінечні розборки з зазіханням на їхнє підприємство та вояжі П.Міхна, який давно учащає на підприємство та сприяє у ганебній справі злодійкуватому колишньому завскладом О.Крамарю. Тому самому Крамарю, що хизується суддівською «кришею», допустив кричущі фальшування протоколів про обрання Крамаря директором цього підприємства, профспілки. Вже майже рік Крамар каламутить воду на підприємстві….
Цю історію з багатьма сюжетами можна розказувати довго, але іншим разом. В ній будуть фігурувати горе-судді та горе-прокурори, лікарі, що видають «липові» листки непрацездатності, нечистоплотні бізнесмени, всякого роду запроданці і навіть примітивні картьожні шулери з решетилівських нічних притонів, які чомусь також мають види на підприємство. Неодмінно розкажемо. Та поки-що повернемось до прологу.
Підприємство, яке комісія мала намір рейдерувати – ледве не єдине в районі, яке залишилося не розграбованим, і в часи лихоліття продовжує працювати виключно завдяки старанням колективу. Тепер же воно реформується, набуває нового статусу, і цю всю тяганину робітники пояснюють тим, що спритні ділки, спохватившись, ризикують залишитись без шмату смачного пирога. Тому відчайдушно застосовують дуже сумнівні засоби боротьби, - як правило, закулісні, підступні, що й плодить згадані вже сюжети.
Отож, прибульці зрозуміли, що їхнє горе-рейдерство, запозичене чи не в дніпропетровських базарників, закінчиться не на їхню користь, і вдовольнились облизнем. В Міхна та Пархоменка забракло логіки в дискусії і впевненості, що в можливій сутичці їхні охоронці застосують кийки та наручники. Бо ті збагнули, що їх використали як підневільних у незаконних оборудках…
А, може, неборака-Міхно раптом згадав, як на нього самого ті ж таки наші безстрашні правоохоронці не так давно натягали наручники. Хоч, звісно, поки що не був рецидивістом. Але гірко жартують мудреці: була б людина, а напасть знайдеться. Задля справедливості зауважимо, що кілька років тому благочестивого громадянина П.Г.Міхна таки ж запроторили під кримінальний прес. І невідомо, що його тоді врятувало від буцигарні. Може, сердечні молитви і свічки перед ликами святих угодників його близьких і рідних, а може, іще щось. Бо-зна…
Невдовзі небажані візитери похнюплено прямували до своєї державної «тачки». Позаду, відсапуючись, - невдалий претендент на керманича звабливого господарства кидав докори в спину свого протеже Міхна:
- Яким же йолопом ти виставив мене, Петре. Ти ж запевняв, що все залагодив. А я заради цієї посади поступився депутатським місцем. Яка ганьба!
Але це уже поза сферою наших пізнань та інтересу. Розчарований аграрник продовжував цідити крізь зуби на адресу ідейного однодумця такі фразеологічні перли, які використовують здебільшого в чоловічому товаристві, і навіть порівняв його з непривабливою купкою… Але друг знає, що каже. Головне – йому ніхто не заперечив…
На втіху Пархоменку повідомляємо, що на адресу підприємства ще надходять вітальні листи від його друзів з привітанням про його призначення на посаду директора.
Весь цей та попередній час вище згаданий директор підприємства, невгамовний О.Б.Крутько, не чекав, доки на нього начеплять кайдани. Вперто, місяць за місяцем, він продовжував спростовувати безпідставні факти, «зліплені» прокурорами та суддями, вправними лікарями та оскаженілими від безкарності різного рівня підчинушниками…
Насправді ж не іронію викликає зміст цілого оберемка паперів, що накопали «правозахисники» на опального Крутька. Серед копій його особистих і колективних звернень у численні інстанції, і відповідей на них є і солідний додаток решетилівської прокуратури – стос відписок, жодна з яких не містить натяків на відповідні дії по прямим протизаконним діям державного посадовця Міхна та іже з ним. Стос відписок суперечливих, і безглуздих, і протиправних. За винятком хіба що постанови про зняття з нього кримінальних звинувачень.
Читаєш їх і дивом дивуєшся: де ж брати запопадливим високооплачуваним законознавцям і правдолюбцям натхнення та час ще й на виловлювання справжніх злочинців?
І як би ми не змушували себе – важко повірити, що прощальний прокурорський осуд дій державних службовців у складі рейдер-групи був об’єктивним.
Ці факти наводять на роздуми. І, насамперед, такі: хто вершить на цій землі наші долі?! Ті, кому не писані закони і хто втратив совість. Кому довірено захищати наші права?! Ті, кому чхати на них і на їх захист, аби зарплата йшла… Чому ми так часто дозволяємо негідникам збиткуватися над собою?!
P.S. … А до вас ще не приходили?
Працівники підприємства:
Оверченко Е.В.
Чобітько А.А.
Колотій С.П.
Крутько О.Б.
Єгоров О.В.
Кошкалда В.Г.
Корячко В.М.
Повне безправ'я простого люду, повний правовий нігілізм охоронців права, абсолютна впевненість у безкарності можновладців - по нашим долям і серцям ділять українців на "народ" і касту "обраних", вкотре змушує шукати самозахисту протестами та підручним знаряддям. Історія, що сталася в с-щі Решетилівка Полтавської обл, лише маленький штрих у великій історії поневірянь вільних українців. Маленький, але такий впізнаний...
Просимо підтримати бойовий дух трудового колективу маленького підприємства. Їх мужність - приклад вимушеної, але такої необхідної нині самооборони.
----------
З літопису наших днів.
Ще раз про рейдерство і самооборону пролетаріату
Не так давно на території Решетилівського підприємства про переробці сільськогосподарської продукції, що в с.Хоружі Решетилівського р-ну Полтавської обл, висадилася група осіб, явно не схожих на клієнтів, що прибувають сюди отримати олію, макуху чи крупу.
Передовсім привертали увагу два браві міліціянти, які були, як мовиться, «при ісполнєнії». А з ними ще декілька комісіянтів, серед яких двоє виразних цивільних достойників, по бадьорій ході і незворушній статечності яких можна було здогадатися, що делегація аж ніяк не збирається чинити якусь брудну акцію, а, навпаки, має виконати почесну державну справу. Та й очолював групу державний працівник, спеціаліст Решетилівського районного управління сільського господарства, відомий бурхливою громадською діяльністю по збуту акцій Лохвицього цукрового заводу пан Петро Міхно.
Працівників відразу насторожило, що держслужбовець П.Міхно заходився керувати клієнтами та наполягав на припиненні відпуску продукції, після чого категоричним тоном зажадав викликати керівника підприємства Олександра Крутька, який знаходився у відпустці, а також – негайно припинити роботу і вишикуватись усім особовим складом. Бо він, держслужбовець, мовляв, діє від імені влади і зокрема свого начальника, свіжопризначеного (і, певна річ, перспективного) пана Бутенка (члена райкому компартії України, недремної захисниці трудового люду). Повідомив, що він зараз представить колективу нового керівника і пропустив наперед свого супутника – якогось пана Пархоменка.
Поважна статура останнього прикрасила б і більш солідне крісло, а тут, в оточенні грізних стражів порядку, могла б ще й нагнати жаху на простих скромних робітників. Але в.о. керівника підприємства Едуард Оверченко виявився не з лякливих. Він рішуче відкинув вказівки доблесного держуправлінця, заявивши, що в них є керівник, діючий згідно Статуту підприємства, і взагалі, непрошеним гостям тут нічого робити. Хто-зна доки б тривало протистояння, якби на лемент не збіглися інші робітники цеху, які також не спасували. Деякі з них красномовно вхопилися за лопати, совки, мітли, своє робоче знаряддя, одвічну та надійну зброю пролетаріату. Інші з обуренням заявляли, що їм остогидли безкінечні розборки з зазіханням на їхнє підприємство та вояжі П.Міхна, який давно учащає на підприємство та сприяє у ганебній справі злодійкуватому колишньому завскладом О.Крамарю. Тому самому Крамарю, що хизується суддівською «кришею», допустив кричущі фальшування протоколів про обрання Крамаря директором цього підприємства, профспілки. Вже майже рік Крамар каламутить воду на підприємстві….
Цю історію з багатьма сюжетами можна розказувати довго, але іншим разом. В ній будуть фігурувати горе-судді та горе-прокурори, лікарі, що видають «липові» листки непрацездатності, нечистоплотні бізнесмени, всякого роду запроданці і навіть примітивні картьожні шулери з решетилівських нічних притонів, які чомусь також мають види на підприємство. Неодмінно розкажемо. Та поки-що повернемось до прологу.
Підприємство, яке комісія мала намір рейдерувати – ледве не єдине в районі, яке залишилося не розграбованим, і в часи лихоліття продовжує працювати виключно завдяки старанням колективу. Тепер же воно реформується, набуває нового статусу, і цю всю тяганину робітники пояснюють тим, що спритні ділки, спохватившись, ризикують залишитись без шмату смачного пирога. Тому відчайдушно застосовують дуже сумнівні засоби боротьби, - як правило, закулісні, підступні, що й плодить згадані вже сюжети.
Отож, прибульці зрозуміли, що їхнє горе-рейдерство, запозичене чи не в дніпропетровських базарників, закінчиться не на їхню користь, і вдовольнились облизнем. В Міхна та Пархоменка забракло логіки в дискусії і впевненості, що в можливій сутичці їхні охоронці застосують кийки та наручники. Бо ті збагнули, що їх використали як підневільних у незаконних оборудках…
А, може, неборака-Міхно раптом згадав, як на нього самого ті ж таки наші безстрашні правоохоронці не так давно натягали наручники. Хоч, звісно, поки що не був рецидивістом. Але гірко жартують мудреці: була б людина, а напасть знайдеться. Задля справедливості зауважимо, що кілька років тому благочестивого громадянина П.Г.Міхна таки ж запроторили під кримінальний прес. І невідомо, що його тоді врятувало від буцигарні. Може, сердечні молитви і свічки перед ликами святих угодників його близьких і рідних, а може, іще щось. Бо-зна…
Невдовзі небажані візитери похнюплено прямували до своєї державної «тачки». Позаду, відсапуючись, - невдалий претендент на керманича звабливого господарства кидав докори в спину свого протеже Міхна:
- Яким же йолопом ти виставив мене, Петре. Ти ж запевняв, що все залагодив. А я заради цієї посади поступився депутатським місцем. Яка ганьба!
Але це уже поза сферою наших пізнань та інтересу. Розчарований аграрник продовжував цідити крізь зуби на адресу ідейного однодумця такі фразеологічні перли, які використовують здебільшого в чоловічому товаристві, і навіть порівняв його з непривабливою купкою… Але друг знає, що каже. Головне – йому ніхто не заперечив…
На втіху Пархоменку повідомляємо, що на адресу підприємства ще надходять вітальні листи від його друзів з привітанням про його призначення на посаду директора.
Весь цей та попередній час вище згаданий директор підприємства, невгамовний О.Б.Крутько, не чекав, доки на нього начеплять кайдани. Вперто, місяць за місяцем, він продовжував спростовувати безпідставні факти, «зліплені» прокурорами та суддями, вправними лікарями та оскаженілими від безкарності різного рівня підчинушниками…
Насправді ж не іронію викликає зміст цілого оберемка паперів, що накопали «правозахисники» на опального Крутька. Серед копій його особистих і колективних звернень у численні інстанції, і відповідей на них є і солідний додаток решетилівської прокуратури – стос відписок, жодна з яких не містить натяків на відповідні дії по прямим протизаконним діям державного посадовця Міхна та іже з ним. Стос відписок суперечливих, і безглуздих, і протиправних. За винятком хіба що постанови про зняття з нього кримінальних звинувачень.
Читаєш їх і дивом дивуєшся: де ж брати запопадливим високооплачуваним законознавцям і правдолюбцям натхнення та час ще й на виловлювання справжніх злочинців?
І як би ми не змушували себе – важко повірити, що прощальний прокурорський осуд дій державних службовців у складі рейдер-групи був об’єктивним.
Ці факти наводять на роздуми. І, насамперед, такі: хто вершить на цій землі наші долі?! Ті, кому не писані закони і хто втратив совість. Кому довірено захищати наші права?! Ті, кому чхати на них і на їх захист, аби зарплата йшла… Чому ми так часто дозволяємо негідникам збиткуватися над собою?!
P.S. … А до вас ще не приходили?
Працівники підприємства:
Оверченко Е.В.
Чобітько А.А.
Колотій С.П.
Крутько О.Б.
Єгоров О.В.
Кошкалда В.Г.
Корячко В.М.
Відповіді
2007.02.21 | Сергей ГРУЗДОВ
Про рейдерство і самооборону пролетаріату
"Ці факти наводять на роздуми. І, насамперед, такі: хто вершить на цій землі наші долі?! Ті, кому не писані закони і хто втратив совість. Кому довірено захищати наші права?! Ті, кому чхати на них і на їх захист, аби зарплата йшла… Чому ми так часто дозволяємо негідникам збиткуватися над собою?!"Морально підтримую боротьбу "проти". А чи не настав час боротися "за"? Тому наведена цитата не на роздуми наводить, а на висновки, пробачте. Висновок такий - ніхто, крім вас самих ніколи (!) не буде захищати ваші права. Захищати їх повинні ви самі. Не тільки опором проти, але встановленням вашої влади у повному обсязі, який дає вам законодавство. Шляхом заміни чиновників у тому числі.
Доречі, питання: чи дійсно про пролетаріат йдеться? Можливо господарство колективне?