02/22/2007 | Надія Банчик

Стрімко згасав теплий день, чудовий університетський парк був оповитий біло-рожевим серпанком квітучих дерев: на День закоханих, св. Валентина, 14 лютого, у Каліфорнії вирує весна.

Зал швидко заповнювався; переважали літні члени української громади – та їхні онуки. У цей час студентів мало, і з студентського населення послухати ректора новітнього українського вищого навчального закладу всесвітнього рівня прийшли одиниці. На жаль... Бо В’ячеслав Брюховецький – унікальна людина. Типове радянське виховання й освіта не завадили йому опанувати нові часи, поєднавши свій багаж та вимоги часу у створенні унікального закладу. Національного – і всесвітнього. Сучасного – і укоріненого у власній історії.

Лекція та питання-відповіді відбувалися в англійській мові, якою шановний ректор володіє майже бездоганно.

Пан Брюховецький почав із змалювання загальної картини вищої освіти в Україні, де налічується 232 приватні вузи. А потім почався екскурс у часи відродження історичної Києво-Могилянської Академії, одного з перших європейських університетів, заснованого українським митрополитом Петром Могилою у 1915, що від створення і до закриття на початку ХІХ ст. була твердинею української нації, створюючи її духовних керманичів, лицарів духу...

Щоб наочніше ознайомити присутніх (не лише українців, але й американців, не дуже обізнаних із українською нацією) з сутністю своєї праці та Києво-Могилянської Академії (КМА), пан Брюховецький змалював одну свою зустріч, на народному святі під час „перебудови”, з литовським письменником Вітаутасом Пяткявічусом. Над Дніпром вирувало народне свято, співали пісень... „ ‘Чи вам подобаються ці пісні?’ – запитав я Вітаутаса. – ‘Так, я дуже люблю ваші пісні, танці. Але ми, литовці, не можемо зрозуміти деяких речей. Ви, українці, дуже багато терпіли в історії. Проте, ви якось пристосувалися до своїх страждань і, врешті-решт, ніби закохалися у них. Зараз ви здобули шанс відбудувати свою державу, а все почуваєтеся, ніби щось втратили. Про які труднощі ви будете співати тепер? Кого звинувачуватимете?’. Так, на жаль, ми любимо ламентувати, мовляв, Росія, Польща... весь світ. Шукаємо ворогів назовні, не дивлячись на самих себе”. Пан Брюховецький подав короткий нарис історії України та КМА, трохи „поламентувавши”, зокрема, як протягом 50 років випускникам КМА було дозволено працювати лише в Росії, але було заборонено - в Україні; а від початку ХІХ ст. її було закрито.

„У 1991 поява України стала шоком для багатьох політологів. Ukraine? Where is it? – хоча Україна є одною з найбільших держав у Європі, співзасновником ООН; її науковий потенціал – на європейському рівні. 18 ректорів московської Славяно-греко-латинської Академії з 23 ректорів були випускниками КМА у період 1701 – 1762. Випускниками КМА були 14 гетьманів України”.

Пан Брюховецький зазначив, що від початку відродження у 1991 р., перед КМА постало питання: яку дорогу обрати? Чи продовжувати ті принципи, які були у минулі століття? Чи взяти за основу радянську систему освіти? Чи, може, запозичити американську або європейську?

„Ми вирішили об’єднати найкращі елементи з усіх трьох можливостей, наповнивши їх сучасним змістом і виробивши певні системні принципи”. Запозичивши основу з західної системи „liberal art education” (найбільш вільна система американської середньої спеціальної та вищої освіти, переважно застосовується у гуманітарній сфері та мистецтвах), “ми невдовзі побачили, що саме така система існувала від початків КМА 200 років тому і пізніше була перенесена на Американський континент”.

У сучасному навчальному процесі КМА „ми взяли від стародавньої КМА нашу українську спадщину, у сучасному контексті. З радянської системи – дисципліну й послідовність навчання. З американської – демократичні відносини між викладачами та студентами і наголос на незалежне, самостійне навчання, індивідуальну мотивацію”.

Відроджена КМА є знову твердинею українського національного духу та місцем формування нової української інтелігенції, - наголосив її ректор. Він розповів, як після заснування філії КМА – тепер це самостійна установа, Гуманітарний університет ім. Петра Могили, - в Миколаєві, одному з найбільш русифікованих міст, батьки школярів міста почали вимагати, щоб російські школи реорганізували в українські. „Не треба вимагати від влади, щоб відкривали українські школи, але потрібно зробити так, щоб батьки вимагали цього”. Відкривати першокласні вищі навчальні заклади з українською мовою та українським контекстом навчання – і батьки школярів самі почнуть вимагати українських шкіл.

Пан Брюховецький наголосив, що у молодшому поколінні зараз відбуваються глибокі психологічні зміни. Він розповів випадок, який стався з одним з студентів КМА, коли він вчився у Запорізькому колегіумі „Січ” для старших школярів. Десять років тому він з класом подорожував автобусом разом з школярами зі Львова. Їдучи, діти співали. І коли львів’яни співали “Червону калину”, пісню січових стрільців, учні колегіуму раптом замовкли. Львів’яни почали глузувати з них: як-так, у колегіумі „Січ” не знають цієї пісні? І тоді один з учнів пояснив: „ми її не просто знаємо. Коли ми її співаємо, усі встають. А тут, в автобусі, всі сиділи. Отже, ми й не могли її співати”. Цей школяр поступив до КМА. „У нашій книзі про участь КМА у Помаранчевій революції зазначено, що цей студент щоденно виходив на чолі студентів КМА”.

„Помаранчева революція стала великим уроком для молоді. Зараз тяжко говорити про її результати, про сучасну ситуацію в Україні. Але я так бачу, що нам треба якнайменше 10 років – і ситуація зміниться. Усередині молодих поколінь йде процес, який не завжди можна помітити. Молоді люди боролися не за Ющенка, не за Тимошенко і навіть не проти Януковича. Вони боролися за самих себе, за свої можливості будувати та творити себе. Вони й сьогодні не бачать трагедії, бо впевнені: через 10 років це буде їхня держава. І ми повинні тяжко працювати, щоб їм допомогти стати особистостями. Ейфорія Помаранчевої революції минула. І раптом стало очевидно, що найбільше треба сьогодні тяжкої, копіткої праці, якою не похизуєшся перед телекамерами... Навчити можна всіх всього, навіть мавпу можна навчити математики. Неможливо навчити лише двох речей. Перша – талант. Він дається як Боже благословення. На жаль, іноді можна прожити життя, так і не відкривши в собі талант. Друга річ, якої неможливо навчити, - це любов до свободи. Не свободи навчити, а саме любові до свободи. Неможливо описати смак свободи рабам. І тільки в університеті можна створити атмосферу, у якій особистості можуть відкрити свої таланти та навчитися узгоджувати їх з універсальними, загальнолюдськими цінностями. І лише в університеті можливо створити умови, де люди можуть вільно дихати, відчувши смак свободи”. Саме ті, хто любить свободу, збудують справді незалежну Україну. „І одного дня я знову зустріну Вітаутаса Пяткявічюса і скажу йому: ‘Дивись, Вітаускасе, яку гарну країну ми збудували!’”.

Після виступу слухачі довго не відпускали посланця України.

- Скільки коштує студентам навчання? Кому воно доступне? Чи є студенти, які навчаються безкоштовно?

- За законами України, вища освіта є безкоштовною. Проте, приватним вузам дозволяється, понад певну кількість безкоштовних студентів, брати студентів за сплатою. У КМА 1000 студентів приймаємо безкоштовно, а понад цю кількість - вже платники. І на платні відділи конкурс вищий, ніж на безкоштовні! В Україні вже народжується середній клас, багато людей у змозі заплатити за вищу освіту своїх дітей. Ціна залежить від факультету. Так, підготовка хіміків чи фізиків є дорожчою від навчання, скажімо, юристів, бо потребує лабораторії, обладнання. Так було в минулому році 1.500 дол. на рік. Є чесний конкурс як для безкоштовних, так і для платників. Всі абітурієнти складають один і той же тест, який має частини з української та англійської мов, математики, основ права.

- На які факультети найбільший конкурс?

- На фінанси, право, економіку – до 18 людей на місце; на фізику, математику – 3 – 4 на місце. Але, я певний, через кілька років будуть великі конкурси на точні та природничі науки. Сучасна держава не може без науковців.

- Яке фінансове становище професорів?

- На початку, в 1992 – 1993, коли зарплата професора в Україні становила 10 дол. на місяць, був великий ентузіазм. Зараз вже так не можна. Люди повинні жити, а не виживати. КМА заробляє: ми продаємо публікації, виконуємо на замовлення дослідження та довідки. Проте, для гідної платні, щоб приймати на працю добрих професорів, нам треба закласти власну фундацію. Згідно чинного законодавства України, є шляхи зменшення оподаткування (пан Брюховецький пояснив, які особливості виплат та оподаткування у приватному підприємництві з освіти).

- Чи ви боретеся з корупцією?

- Цю хворобу ми вилікували досить легко. Взагалі, корупція починається від нечесного процесу зарахування студентів: непрозорих вступних іспитів, виконання певних „телефонних вимог”... Далі вже йде корупція під час навчального процесу. Наша система корупцію виключає цілком. Всі абітурієнти складають один і той же тест, результати якого оцінюються за системою, що дозволяє трохи варіювати принципи оцінки відповідно до обраного факультету, однак загалом виключає якісь переваги або привілеї. Навчальний процес та система іспитів теж повністю прозорі. У нас просто немає грунту для корупції.

- Мова – кров нації. І для мене є важливою мовна ситуація у різних регіонах. Зокрема, у Кримській Автономній республіці. Автономію ж зроблено, насамперед, для кримських татар, а не для росіян; і Крим є частиною України, тобто, українська мова є там державною. А в одній з передач на телеканалі „1 + 1” було показано, що у Криму немає жодного вузу, який би випускав викладачів української мови. Там є дві гімназії з українською мовою навчання. Але всі татари, вдячні українському урядові, вивчають українську мову та готують учителів української мови. А що робить уряд для вирівнювання ситуації з українською у різних регіонах?

- Я не можу говорити за уряд. Вивчення української мови є зараз обов’язковим у всіх регіонах України, навіть у російськомовних школах. Проте, навіть у Львові зараз російська мова звучить частіше, ніж у радянські часи. Але, якщо в 1992 – 1993 чимало мешканців України дійсно не розуміли української, то тепер всі її розуміють та вміють розмовляти. Але з психологічної точки зору створилася складна ситуація. Наш видатний кінорежисер Роман Балаян, вірменин, каже: „Ми (мешканці України) не повинні концентруватися на тих, кому за 40, бо більшість цієї генерації вже нездатна мислити по-іншому, ніж вони звикли”. Треба концентрувати зусилля на молоді. Пам’ятаю, була боротьба за українську школу в Донецьку. Її відкрили – проте невдовзі мусили закрити: учні не йшли. Бо в Донецьку вищі навчальні заклади всі були російськомовні. Відкрийте україномовний університет – і батьки почнуть самі вимагати відкриття українських шкіл. Мова – не тільки кров нації, мова є духовним звучанням нації... Крім всього, треба зважати, що населення України переважно не говорить чистою українською мовою. Говірка, якою послуговуються в Донецьку, - не російська. Це – українська мова, зіпсована впливом російської. Так само як і мова у Львові та у Карпатському регіоні зіпсована польським впливом. Це – спадок кількасотлітнього панування іноземних держав на українській території. Всі студенти КМА проходять річний курс української мови. Одного разу до мене звернулися декілька львів'ян: мовляв, навіщо їм вчити українську, «хай її вивчають одесити чи кримчани... 'і всьо’ – закінчили вони. Так от, сказав я, ‘і всьо’ – йдіть і вчіть!”. Тільки праця може змінити мовну ситуацію на краще. „Зробіть українську мову престижною та привабливою. Відкривайте університети з українською мовою викладання, створіть цікаве телебачення, культуру високого рівня – і це питання зніметься самим життям”.

На цьому „офіційна” частина закінчилася. Директор Центру з російських та євроазійських досліджень Стенфордського університету Ненсі Коллман подякувала гостеві. Після цього слухачі обступили поважного професора і наперебій почали „розривати” питаннями (перейшовши стихійно на українську мову). Деякі мені вдалося „вихопити”.

- Скільки коштує навчання одного студента?

- Це залежить від факультету: вивчання хімії та фізики потребує більш коштовного обладнання, ніж гуманітарна та економічна освіта. Але у середньому – 9 тис. гривень на рік.

- Чи були якісь інциденти, особливо після перебрання влади антиреформаторськими силами?

- Ні, відкритих інцидентів не було. Ми вже це пережили на перших етапах становлення. Щоправда, нам влаштовують часто фінансові перевірки, але ми цьому радіємо: у нас все прозоро, хай переконаються самі.

- Відомо, що студенти КМА живуть на кампусі, отже, проводять в університеті не лише навчальний час, але й досуг. Як студенти розважаються? Чи ведеться якась виховна робота?

- Такої роботи, як у радянські часи, ясна річ, не ведеться. Ніхто не вчить студентів жити. Проте, виховує вся атмосфера КМА. Ось, наприклад, сьогодні я зателефонував на кампус – і чую гітару: студенти святкують День закоханих. До речі, серед молоді зараз дуже модними є українські народні танці. На жаль, час сплинув. Довелося розійтися. Дехто так і забрав не задане питання, бо з такими цікавими, неординарними людьми спілкуватися завжди бракує часу. Та, сподіваємося, пан ректор славетної Могилянки приїде до нас ще не раз. Отже, готуйте питання заздалегідь – а для цього слідкуйте за подіями на нашій спільній історичній Батьківщині.

А втім, життя є непередбачуване. Хто знав ще 16 років тому, що на власні очі побачить відроджену Києво-Могилянську Академію, про яку ми лише читали в історичних розвідках? Такі люди, як В’ячеслав Брюховецький, оживляють історію. І найкраща підготовка до такого експромту – заздалегідь подбавши про свій розклад, відкласти дуже важливі справи на завтра, знайти час, прийти й послухати! Отримано Майданом Wed, 21 Feb 2007 21:50:15 -0800 (PST) (Чтв, 07:50 EET)