02/23/2007 | Олександр Зирін

,ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ КРАДІЖОК. ЗІ ЗЛАМОМ...
(спроба трагікосамоіронічного репортажу )

Інформаційний привід: „21 лютого між 12.00 та 14.00 годинами в квартиру гр.З-а ,
попередньо зламавши замок у дверях, проникли не менше, ніж
2 невідомих (один з яких був у рукавичках) та викрали
незначну кількість майна... на незначну суму... „
(з можливих рядків міліційних зведень).

Від автора:

Я не поїхав додому відразу після лекцій. Сучасні дітки-студенти відбирають доволі серйозні шматки нервів і серця. Подумав: піду куплю м’яса і забабахаю щось смачненьке! Вийшов біля базару. Поторгувався. Купив. І м’яса і до м’яса. Ліфт працював. Ризикнув піднятися. Ключ якось не пішов. Про всяк випадок, на непотрібній паузі, зиркнув на звичних наркоманів між поверхами. Натиснув ручку. Двері відкрилися. От корова! Невже забув закрити двері!?Тицьнув вимикач. Посеред сірятини кімнати стояло крісло з тацею для домашніх рахунків. Тю! Тицьнув вимикачем у кімнаті. Робочий стіл відкрив пащу пустого місця від системного блоку компьютера. Ще раз поглянув на кімнату. Таа-а-ак! Пішов до кухню. Хм-цікаво! Вийшов до наркоманів. Давно сидите? Ні - хвилин пять...А я тут живу...Ще раз спробував вставити ключ в замок – не йде. Зиркнув у стіл...Взяв телефон. Спочатку: до колег. Трохи знервовано. Потім до міліції. Уже. Спокійно. Адресу, посаду, що сталося,коли... Раптом прийшло відчуття повної комунікаційної блокади – всі координати в мобільному. До нього прив’язуєшся, як ті нещастя між поверхами до своєї ширки. Нещастя, до слова, якось швиденько і тихенько зникли. Телефон сина у батька в мобільному. Потрібно спокійніше- у баті щось останнім часом болить серце. Через хвилини знайшов потрібні номери. Двері тихесенько відчинилися – четверо осіб. Позаду один в міліційній формі. Майор. Хм- аж цілих четверо!Очевидно подіяло – журналіст, доцент, мистецький директор...Ну що тут у вас. Та власне от. Деякий подив явно написаний на обличчях. Всіх. Я ще раз уже разом з ними панорамую поглядом по кімнаті -ах чорт, ще здається годинника не має! Двоє дуже уважні і мовчазні. Двоє спокійніші і діловиті. Питання. Зрозумілі. Банальні. Мовчазні і уважні занотовують все свої нотатники. Нотатники ті доволі мало схожі на протоколи. Дещо дорожчі. Намагаються нічого не торкатися. Трохи погомонівши по мобільним, мовчазні і уважні непомітно зникають. Останнє запитання від одного з них: а ви в туалеті та ванній дивилися, нічого не зникло! Потужний прихований сенс запитання відразу наводить на думку: вони! Ті самі – загадкові бійці! Невидимого фронту. Спокійніші і діловиті починають писати. Ні мене не цікавить, скільки там було інформації мене цікавить в скільки гривень ви оцінюєте матеріальні збитки- так скільки ви кажете було на рахунку мобільного.. Через деякий час розпочинаються дзвінки і на мобільні. Дзеленчить і мій домашній телефонний апарат. Слухавку беру я. Коли коротко відповідаю і інформую. Іноді передаю трубку працюючим -та вже скоро їдемо... Буденна міліційна робота. Двері знову тихесенько відчиняються. Молодесенька дівчинка і похмурий дядько в кепці- експерти! Чай ,каву? Каву...А я таку не п’ю. Ух ти каа-а-акая- намагаюся пошуткувати я. Не менше двадцяти підписів там сям і отут. Заяви, протоколи,з моїх слів записано вірно. А тепер ви, кокетує молоденька дівчинка експерт якоюсь штучкою, наче валиком для ремонту. Вперше в житті відкатують мої відбитки. Офіційно. Ну прощавайте...Це можна відмити, чесно поглядаючи на залишки мого новесенького ковра, щебече дівчина експерт уже з коридору. Тільки не намагайтеся витирати мокрою ганчіркою, спочатку протріть сухою або серветками киває на мій чорний робочий стіл і всі таці з паперами бувалий майор. Двері знову тихесенько відчиняються – заходить дебелий дядько. А ви дільничий. Старший дільничий! Вибачте! Наше спілкування про загризаючих мене і всіх бабусь у будинку клятих наркоманів на горо... у під’їзді рве дзеленчання мого телефонного дзвонику. А раа-а-аботники міліциї єсчо у вас...Це Вас. Дебелий явно на таке не сподівався. Я зараз повернуся...І пішов. Тиша. До речі, в під’ізді теж запала тиша. Дивна тиша. Поки що. Очевидно такої кількості міліціянтів на сходах (ліфт зламався через 37 хвилин після приїзду міліції)наркомани не бачили ніколи в житті. Тиша триває і досі...

Версії.

Перша. І, очевидно, найвірогідніша.

В квартиру мистецького директора дрібненького інтернет-видання „УРОК” та маргінального журналіста, який займається висвітленням пустої життєдіяльності у сфері українського шоу-бізнесу та телебачення вдерлися не менше двох ідіотів-фанатів, які знаходилися в стані наркотичної ейфорії, викликаної творчістю автора. Саме цим можна пояснити той факт, що один надів рукавички, інший забув. Оскільки вони були фетишистами, то ніжно і пристрасно притисли до грудей дві найважливіші речі :
- програмний блок комьпютера , в якому зберігається головна віртуальна квінтесенція їхньої любові – повне віртуальне зібрання текстів автора;
- мобільний телефон, в пам’яті якого зберігається інша частина їхньої фанатської зацікавленості - координати близьких до об’єкту поклоніння людей…

Годинник та гроші просто валялися поруч.

Вагомі і очевидні аргументи (пригадайте здивовані погляди всіх представників силових органів, описані вище) на користь цієї версії.

Перше. Тільки фанати-інтернету-фетишисти любовно відкладають в бік футляри з фірмовими ручками типу „Паркер” та „Ватерман” з золотими перами (загальна вартість яких наближається до вартості викраденого програмного блоку) задля двох купюр, які лежали під ними.

Друге. Тільки фанати-інтернету-фетишисти гнівно відкидають убік новесенький шкіряний футляр (врятуймо тварин!) і забирають тільки мобільний телефон.

Третє. Тільки фанати-інтернету-фетишисти шукаючи чим поживитися НЕ ВІДКРИВАЮТЬ жодної шухляди (!) в квартирі , яку вони чистять та НЕ ТОРКАЮТЬСЯ до жодного предмету в книжковій шафі (численні папки, книги і т.д) любовно залишаючи все на своїх місцях, а також НЕ ПЕРЕВІРЯЮТЬ навіть кишені в одежі, яка висить у шафі.

Четверте. Тільки вони кляті, знаходячись в стані отої самої ейфорії, любовно інсталюють на підлозі поруч з книжковою шафою постмодерністську композицію: на 2 (прописом: дві) папки та навушники дбайливо змотані шнуром, висипають гудзики з бабусиної колекції, а також грубо і цинічно кидають на ліжко автора 1 (прописом -одну) папку із зібранням предметів хоббі автора. Віцина з кінофільму „Операція „И”...” згадали: його персонаж за „330 каждому” ходив по складу і з таким самим виразом на обличчі „сіяв” крупичкою, імітуючи пограбування.

Уявили : так то словесний портрет тих самих фанатів-фетишистів!

Є у цієї основної версії версії, звичайно, і слабкі місця.

Перше .Фанати-інтернету-фетишисти просто повинні були взяти цілу низку предметів, які знаходилися на полицях компютерного робочого місця автора („соні-уолкмен”, новесенький цифровий прилад для вимірювання тиску, новесенькі в заводських упаковках шнури, новесенькі навушники з гарнітурою і інші причандали).

Друге. Фанати-інтернету-фетишисти обов’язково б додали до своєї інсталяції з ненавистю і презирством розкидані по кімнаті всі паперові носії інформації – книги, фахові журнали, сотні сторінок листів, матеріалів і т.п.

Третє. Фанати б обов’язково прихопили з собою хоча б одну пляшку коньяку на кухні з колекції автора. Вартість, написана і прописом і цифрами, всього однієї пляшки такого коньяку десятирічної витримки повинна була підсолодити їх удачу і додала яскравих фарб до сприйняття власного постмодерну! Точно кажу!А тих пляшок (повних!) у автора на кухні...

Напевне, досить аналізувати діяльність чи бездіяльність. Поки що...

Версія. Друга. Зовсім другорядна та малесенька. Пов’язана з професійною діяльністю автора.

Журналістські матеріали, які автор пропонував для друку та розміщенню колегам з інших ЗМІ стосувалися десятків мільйонів вкрадених грошей. От і після нового року автор вийшов на реальну схему виведення з рахунків своєї улюбленої телекомпанії в цілком певному кримінальному напрямі скромного мільйона. У і о, звичайно ж! . Тому я чітко розумію, що ситуацію за якою в квартирі не беруть НІЧОГО крім системного блоку з текстом всіх матеріалів, старих та нових книжок і т.п. та мобіли можна розглянути і під іншим кутом. Для людей мислячих це теж шлях...

Але вимушений сказати: мені перша версія, (такі да!), подобається більше. По- перше – приємно, коли є фанати! І тільки по-друге: у першої версії, як правило, не має продовжень. В білоруських лісах, посеред любителів бейсболу, в парадняках серед шприців, під колесами і бамперами КАМАЗів, з глушниками і без них...

Олександр Зирін
український незалежний телевізійний оглядач


Під кінець. Після прочитаного.

Гр. З-н через втрату комунікаційного архіву особисто відвідав відповідні певні структури в цій країні, які займаються наданням інформаційних послуг та приміщень для проведення акцій по інформуванню населення. „Чим ми можемо допомогти?...Ну ти розумієш...Ми ж комерційні підприємства...Надамо якомога велику знижку...”

Правда, відвідати всі структури не вдалося...Поки що.