02/23/2007 | zirka

Ігор Удовиченко: Металургійно-рекреаційна окупація

20 лютого в економічному житті України сталася подія, наслідки якої можуть визначати життя вітчизняного металургійного комплексу не на одне десятиріччя вперед. В той час як пересічні українці слідкували за блокадними баталіями у Верховній Раді, мало хто з них звернув увагу на злиття двох «металевих» гігантів України та Росії, а саме Індустріального Союзу Донбасу і «Газметалу».

Причини такого об‘єднання з обох боків ніби доволі ясні і логічні: ІСД був незадоволений сировинним ринком України, мовляв у нас ціни на руду на 20% вищі, ніж середньосвітові, а «Газметал» (який є постачальником сировини) після втрати свого найбільшого клієнта – Магнітогорського меткомбінату (той домовився про надходження сировини з Казахстану) – змушений був змінити напрямок постачання залізної руди.

На сьогодні ІСД, очолюваний Олександром Пилипенком є другим металургійним гігантом держави. Він контролює Алчевський, Краматорський і Дніпропетровський меткомбінати, Дніпропетровський трубний завод, Алчевський коксохімзавод, Dunareff в Угорщині, Huta Chestochowa та Lozenc в Польщі, а також 50% Duferco Int Trading Holding. Заводи ІСД випускають майже 10 тон сталі, річний дохід – приблизно 3.5 млрд доларів.

Доцільно поцікавитись, а що являє собою партнер ІСД – новий гравець металургійного ринку України. Сама економічна статистика «Газмету» не є цікавою: це типовий рудний гігант Росії. Набагато цікавішою є інформація про його власників. Офіційно володарями «Газмету» є кілька інвестиційних корпорацій (найбільшу частку мають Еспекто Інвестментс Лімітед і Медлен Холдінгс Лімітед), які юридично мешкають на Кіпрі (що й не дивно для офшорної зони).

Реально ж гігантом володіє немаловідомий в Росії (а значить з вчорашнього дня і в Україні) Алішер Усманов. Колись в певних кримінальних колах він мав псевдо Узбек (Усманов народився в Узбецькій РСР). Наш герой ніколи не був малокомунікабельною людиною. Його найвпливовішими друзями є сам (!) Віктор Черномирдін і Олег Сосковець. Узбек також мав непогані зв‘язки у таких структурах як «Росвооружения» і навіть «Газпром».

Слід також звернути увагу на одного з найближчих товаришів Усманова і за сумісництвом темного кардинала «Газмету» – Андрія Скоча. Варто почати з того, що за даними peoples.ru, вказана особа була співробітником КДБ, де займалась дослідженнями в області масового гіпнозу. Після розвалу СРСР Андрій вирішив приєднатись до прославлений Солнцівських братків, в яких і отримав псевдо «Скотч». Будучи однією з ключових фігур ОЗУ, він відповідав за постачання зброї з Польщі, Прибалтики і Білорусії. Отримані гроші відмивались через Лебединський ГЗК, в правлінні якого перебував Скотч.

В 1999 році Скотч зміг стати депутатом Держдуми за підтримки виборців Бєлгородщини. Електорат навіть не звернув уваги, що на той момент його делегат мав паспорт громадянина Ізраїлю. В Думі Скотч не захотів приєднуватись до жодної з фракцій. Проте якісь невидимі сили одразу почали просувати його кар‘єрною драбиною. Буквально через місяць після обрання Скотч став членом Комітету з промисловості, будівництва і наукомістких технологій. З червня 2000 року – вже голова Експертної ради з металургії і гірничорудної промисловості. Є професійним тренером дзюдо і самбо (з відомої причини нині доволі популярні види спорту в Росії).

Як бачимо, біографії володарів «Газмету» можуть стати непоганим сюжетом для економічно-кримінального детективу. З іншого боку, немає приводу дивуватись з того, що до економічної (а потім вірогідно і політичної) влади в Україні рвуться люди з таким багатим минулим. Тому можна з впевненістю стверджувати, що за злиттям двох металургійних гігантів стоїть об‘єднання інтересів «данєцкіх» і «масковскіх». Не забуваймо, що перші сьогодні мають абсолютну владу в українському парламенті і уряді.

Але на металургії економічні загарбання наших північних сусідів не завершуються. Сьогодні, 21 лютого, до Сімферополя прилетів один з найпалкіших патріотів «руського» Криму, мер Москви Юрій Лужков. Мені особисто цікаво, чому після заборони в‘їзду до України таким особам, як Павловському, Жириновському і Леонтьєву, Юрій Михайлович не опинився в цьому списку через свої гіпнотизуючі промови про «збирання земель руських». Менше з тим, але, даючи інтерв‘ю в аеропорті, Лужков заявив про намір будівництва поблизу Ялти (у Понизовці) російського центру відпочинку вартістю 100 млн доларів. В грудні 2006-го керівництво Москви вже домовилось з владою півострову про виділення 22 тис га (!) на Азовському узбережжі під величезний рекреаційний комплекс вартістю 3 млрд доларів.

Враховуючи, що земельне питання є найважливішим у претензіях корінного татарського населення Криму, а влада півострова «з царського плеча» роздає землі росіянам наліво і направо, Лужков може за раз вбити двох зайців: це і отримання прибутків від громадян Росії, які відпочиватимуть на новозбудованих базах відпочинку, і підігрівання нового загострення міжнаціонального конфлікту у Криму, яке для Юрія Михайловича є ой яким вигідним у його пропагандистських цілях.

Після березня 2006 року владу в Криму мають регіонали. Як вже було сказано, вони без жодних перешкод роздають державні землі своїм московським покровителям. Регіонали Донбасу зробили усе можливе, щоб економічно об‘єднати свій регіон з Великоросією. Варто задуматись, а що буде з нашим гірничорудним комплексом, якщо вся металургійна сировина йтиме до Донбасу з Росії. Але економічна окупація найважливіших галузей українського господарства стає можливою лише за підтримки регіоналів, які захопили владу на всеукраїнському рівні.

Таким чином, лише за 2 дні Росія спромоглася захопити Донецьку металургію і ласий шматок кримського рекреаційного комплексу. А тому не дивуймося, що за захопленнями економічними слідує реальна політична окупація, бо ж як казав Ленін, політика – це усього-на-всього концентрований вираз економіки…