Говориш українською - у міністри не годишся!
02/24/2007 | Мирослав Левицький
Коли 21 лютого, а був це міжнародний день рідної мови, дивився шквал критики, який польське телебачення вилило на голови своїх політиків з приводу їхньої далеко не зразвокої мови, то мені стало завидно з приводу вимогливості і солідарності у мовному плані польських журналістів. В Україні на фоні нового загострення взаємин між урядом і президентом, практично уся увага преси була зосереджена на цій проблемі. І мовне питання (не лише у плані культури мови, але й взагалі її використання) було зведене до маргінальної проблеми. Третя програма українського радіо — „Радіо культура” не може суттєво вплинути на загальний клімат у країні. Не можуть цього зробити й українські видання (за винятком україномовних „Сільських вістей”), бо тиражі їхні стають усе меншими. Класичним прикладом тут може бути журнал „Україна”, який, ще півтора десятиліття тому славився 700 тисячним накладом. Нині він виходить тиражем 15 тисяч. Його глушать російськомовні „лізи” і „наташі”, „олігархи”, „капіталісти” і „фокуси”. І не тому, що вони кращі, як любить говорити нинішній прем’єр з гуманітарних питань. А тому, що за ними величезне комерційне фінансування, яке може забезпечити широку мережу власного розповсюдження. А що стосується інтелектуальної якості, то одна з моїх колег про сучасні жіночі комерційні журнали сказала, що вони націлені на примітивізацію своєї аудиторії.
Є категорія мислителів, котрі б’ють на сполох, наголошуючи що з суспільством, яке не хоче самостійно мислити, можна зробити усе що заманеться. Хто є замовником примітивізації України, хто вкладає величезні гроші у розцяцьковані журнали без українського змісту? Відповідь проста. Ті, хто диктує: кому і яким в Україні бути міністром!
Такий диктат яскраво проявлявся як під час повалення міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка, так і під час відхилення парламентом, запропонованого президентом його наступника — Володимира Огризка. Це сталося 22 лютого. Нинішня коаліція вирішила, що В. Огризко, який належить до нового покоління української дипломатії (перше покоління представляють такі постаті як Удовенко, Сардачук і Зленко, друге — Тарасюк), не може стояти на чолі зовнішньополітичного відомства України. Причина — мислить, діє і говорить по-українськи.
В кожній державі (окрім України), владна еліта якої стоїть на національних позиціях це вважається найвищою цінністю. Українська антикризова коаліція, яку се частіше у публіцистиці і політичних коментарях називають кризовою, вважає це недоліком. Вже вкрай неприпустимим „гріхом” вважається, факт, що він дозволив собі спілкуватися у Києві з делегацією російських парламентаріїв українською мовою. Тим він, на думку коаліційних „важковаговиків” комуніста Голуба та регіонала Болдирєва, серйозно ускладнив стосунки з РФ.
Колишній міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко вже не вперше заявляє, що стосунки з РФ не відповідають духові декларованого стратегічного партнерства. Він відкидає усі звинувачення на адресу українського МЗС. Тим паче мовні інсинуації. За словами Г. Удовенка, нинішній антикризовій більшості В. Огризко не підходить, бо він сьогодні думає про інтереси Києва, інтереси України, а не про інтереси Москви. Хоч у даній ситуації треба говорити про те, що Огризко не підходить прем’єрові, який спочатку займав стриману позицію щодо цього дипломата, а згодом відверто різку. Коли б В. Янукович не мав застережень до цієї людини, то ані Голуб, ані Болдирєв не вишли б не трибуну з своїми звинуваченнями. Тим паче, що засвітися один дуже цікавий нюанс. Хоч коаліція одноголосно проголосувала проти запропонованої президентом кандидатури, проте окремі члени коаліції у приватних розмовах висловлювали з ним солідарність. І у тому одна з особливостей нинішньої ситуації в Україні.
Геннадій Удовенко виступаючи на підтримку Володимира Огризка сказав слова, які радше важко почути з уст діючого дипломата: „Міністерство закордонних справ єдина організація, єдина установа в державі, яка, дійсно, стоїть на засадах захисту національних інтересів. Хто з вас засудив вчорашню (22 лютого) ганебну заяву мера Лужкова (знову у Севастополі відокремлював Крим від України) про те, що роздирають Україну. Боїтеся сказати слово на захист нашої держави, ніхто не став на захист”.
Підсумовуючи сказане, колишній міністр, перший посол у Польщі незалежної України додав: „вважаю, що кандидатура Огризка — це сучасна українська дипломатія”. Однак ці аргументи не переконали коаліцію.
Не тільки політики та дипломати, а й публіцисти пробують знайти відповідь на запитання: що далі у такій ситуації?
Президент вже заявив, що повторно внесене кандидатуру Володимира Огризка до парламенту. Окремі члени коаліції вже встигли заявити, що повторно відкинуть. Тим паче, що не виключається, що повторне внесення відхиленої президентом кандидатури, буде протлумачено як невнесення кандидатури і спираючись на новий закон про кабінет міністрів буде робитися спроба затвердити коаліційну кандидатуру міністра.
Це буде, за словами депутата Юрія Ключковського, „подальший крок для поглиблення кризи”. Вже не тільки публіцисти, але й політики називають стан справ між президентом і урядом „війною”. А прості українці не хочуть ніяких воєн — ні юридичних, ні економічних, ні кулачних. Проти будь-яких воєн також і президент. Проте він вихід вбачає не стільки у мудрості політиків, скільки у мудрості нації. За його словами, зараз країна і нація проходять іспит, який не можна скласти „заочно”. У тому числі й щодо політичних симпатій.
Роздуми над відповідальністю нації, а відтак призначенням індивідуума змушує мене повертатись у минуле. До цього спонукає також раптова смерть мого приятеля — ректора львівської політехніки. З дитинства пам’ятаю, як літні люди, посилаючись на якісь таємничі писання, говорили, що Росія, яка значною мірою нині вирішує, хто і які посади має займати в Україні, що повинні дивитися і читати українці, що РФ розпадеться до невеличкої території навколо Москви. І це має статися ще за життя їхніх онуків. Тоді, коли я чув ці розмови, то вони здавалися мені чимось містичним. Згодом, вже як учневі технікуму — це мені приставлялося тугою душі із-за нереалізованої мрії. Нині знов це питання виринає. Тим паче, що деякі із таємничих тоді писань, нині є доступними. Митрополит Андрей Шептицький у своєму передсмертному посланні до нащадків писав: „Україна звільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єдиненою, величавою; щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати у ній”.
Чи вже українська нація стоїть на порозі того часу? Питання аж ніяк не риторичне, коли брати до уваги факт, що парламентська коаліція, щоб помститися і президентові, і опозиції внесла до порядку денного поточної сесії Верховної Ради проект закону про надання російській мові статусу офіційної. А це не що інше як узаконення державного статусу для російської.
Яким буде голосування важко однозначно сказати. Враховуючи, катастрофічно низький рівень суспільної підтримки соціалістів, воно можуть і не голосувати за цей закон, на який буде президентське вето.
Однак задля об’єктивності мушу констатувати, що президент не проявляє очікуваної активності на предмет захисту української мови. Він заявляє, що багато ще треба зробити, щоб українська мова дійсно набрала державного статусу. Хоч на його думку, нині українська мова пробиває собі дорогу.
Чи справді, коли у Києві постійно постають нові російськомовні газети і журнали, коли в Україні практично неможливо купити українську книжку?
Є категорія мислителів, котрі б’ють на сполох, наголошуючи що з суспільством, яке не хоче самостійно мислити, можна зробити усе що заманеться. Хто є замовником примітивізації України, хто вкладає величезні гроші у розцяцьковані журнали без українського змісту? Відповідь проста. Ті, хто диктує: кому і яким в Україні бути міністром!
Такий диктат яскраво проявлявся як під час повалення міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка, так і під час відхилення парламентом, запропонованого президентом його наступника — Володимира Огризка. Це сталося 22 лютого. Нинішня коаліція вирішила, що В. Огризко, який належить до нового покоління української дипломатії (перше покоління представляють такі постаті як Удовенко, Сардачук і Зленко, друге — Тарасюк), не може стояти на чолі зовнішньополітичного відомства України. Причина — мислить, діє і говорить по-українськи.
В кожній державі (окрім України), владна еліта якої стоїть на національних позиціях це вважається найвищою цінністю. Українська антикризова коаліція, яку се частіше у публіцистиці і політичних коментарях називають кризовою, вважає це недоліком. Вже вкрай неприпустимим „гріхом” вважається, факт, що він дозволив собі спілкуватися у Києві з делегацією російських парламентаріїв українською мовою. Тим він, на думку коаліційних „важковаговиків” комуніста Голуба та регіонала Болдирєва, серйозно ускладнив стосунки з РФ.
Колишній міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко вже не вперше заявляє, що стосунки з РФ не відповідають духові декларованого стратегічного партнерства. Він відкидає усі звинувачення на адресу українського МЗС. Тим паче мовні інсинуації. За словами Г. Удовенка, нинішній антикризовій більшості В. Огризко не підходить, бо він сьогодні думає про інтереси Києва, інтереси України, а не про інтереси Москви. Хоч у даній ситуації треба говорити про те, що Огризко не підходить прем’єрові, який спочатку займав стриману позицію щодо цього дипломата, а згодом відверто різку. Коли б В. Янукович не мав застережень до цієї людини, то ані Голуб, ані Болдирєв не вишли б не трибуну з своїми звинуваченнями. Тим паче, що засвітися один дуже цікавий нюанс. Хоч коаліція одноголосно проголосувала проти запропонованої президентом кандидатури, проте окремі члени коаліції у приватних розмовах висловлювали з ним солідарність. І у тому одна з особливостей нинішньої ситуації в Україні.
Геннадій Удовенко виступаючи на підтримку Володимира Огризка сказав слова, які радше важко почути з уст діючого дипломата: „Міністерство закордонних справ єдина організація, єдина установа в державі, яка, дійсно, стоїть на засадах захисту національних інтересів. Хто з вас засудив вчорашню (22 лютого) ганебну заяву мера Лужкова (знову у Севастополі відокремлював Крим від України) про те, що роздирають Україну. Боїтеся сказати слово на захист нашої держави, ніхто не став на захист”.
Підсумовуючи сказане, колишній міністр, перший посол у Польщі незалежної України додав: „вважаю, що кандидатура Огризка — це сучасна українська дипломатія”. Однак ці аргументи не переконали коаліцію.
Не тільки політики та дипломати, а й публіцисти пробують знайти відповідь на запитання: що далі у такій ситуації?
Президент вже заявив, що повторно внесене кандидатуру Володимира Огризка до парламенту. Окремі члени коаліції вже встигли заявити, що повторно відкинуть. Тим паче, що не виключається, що повторне внесення відхиленої президентом кандидатури, буде протлумачено як невнесення кандидатури і спираючись на новий закон про кабінет міністрів буде робитися спроба затвердити коаліційну кандидатуру міністра.
Це буде, за словами депутата Юрія Ключковського, „подальший крок для поглиблення кризи”. Вже не тільки публіцисти, але й політики називають стан справ між президентом і урядом „війною”. А прості українці не хочуть ніяких воєн — ні юридичних, ні економічних, ні кулачних. Проти будь-яких воєн також і президент. Проте він вихід вбачає не стільки у мудрості політиків, скільки у мудрості нації. За його словами, зараз країна і нація проходять іспит, який не можна скласти „заочно”. У тому числі й щодо політичних симпатій.
Роздуми над відповідальністю нації, а відтак призначенням індивідуума змушує мене повертатись у минуле. До цього спонукає також раптова смерть мого приятеля — ректора львівської політехніки. З дитинства пам’ятаю, як літні люди, посилаючись на якісь таємничі писання, говорили, що Росія, яка значною мірою нині вирішує, хто і які посади має займати в Україні, що повинні дивитися і читати українці, що РФ розпадеться до невеличкої території навколо Москви. І це має статися ще за життя їхніх онуків. Тоді, коли я чув ці розмови, то вони здавалися мені чимось містичним. Згодом, вже як учневі технікуму — це мені приставлялося тугою душі із-за нереалізованої мрії. Нині знов це питання виринає. Тим паче, що деякі із таємничих тоді писань, нині є доступними. Митрополит Андрей Шептицький у своєму передсмертному посланні до нащадків писав: „Україна звільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єдиненою, величавою; щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати у ній”.
Чи вже українська нація стоїть на порозі того часу? Питання аж ніяк не риторичне, коли брати до уваги факт, що парламентська коаліція, щоб помститися і президентові, і опозиції внесла до порядку денного поточної сесії Верховної Ради проект закону про надання російській мові статусу офіційної. А це не що інше як узаконення державного статусу для російської.
Яким буде голосування важко однозначно сказати. Враховуючи, катастрофічно низький рівень суспільної підтримки соціалістів, воно можуть і не голосувати за цей закон, на який буде президентське вето.
Однак задля об’єктивності мушу констатувати, що президент не проявляє очікуваної активності на предмет захисту української мови. Він заявляє, що багато ще треба зробити, щоб українська мова дійсно набрала державного статусу. Хоч на його думку, нині українська мова пробиває собі дорогу.
Чи справді, коли у Києві постійно постають нові російськомовні газети і журнали, коли в Україні практично неможливо купити українську книжку?
Відповіді
2007.02.25 | Юрко-птах
Re: Говориш українською - у міністри не годишся!
Коли Ющенко відмовився розпустити парламент (а мав на це право), його прибічники виправдовували це тим, що такий розпуск привів би до страшенного протистояння. А в результаті ми маємо набагато страшенніше протистояння, та ще й на фоні повного домінування синьо-червоних на чолі з донецькими "авторитетами". Вважаю, що головним винуватцем нинішньої ситуації є саме президент, який не виконав свій обов'язок як гаранта Конституції (яку, до речі, своїми руками та голосами "Своєї України" дозволив спотворити у 2004).2007.02.25 | Киянка
Кожен має свою міру відповідальності
і Ющ яко през, звісно, велику, але і всі, хто не робить хоча б те, що може без геройського напрягу. Я маю на увазі, наприклад, таке: у статті Левицького згадується, зокрема, проблема навали примітивної, в т.ч. російськомовної журнальної продукції.Як на мене, не менш шкідливим є те, що така попсова продукція (і нечисленна аналогічна українська), а також і реклама, яка лізе в очі що з телевізора, що з усіляких шпальт, радіостанцій, стін де тільки можна щось наліпити - пропагує споживацький спосіб життя й думання. Це забивається в підсвідомість, особливо - дітей, підлітків, молоді.
"Розважайся!", "Не стримуй задоволення!" "Живи легко!"
Ви уявляєте в нормальній країні такі типові (як для України зараз) плакатики" "Я не знаю, як втікти з роботи, але знаю - куди" (реклама журналу розваг)? От і компи рекламують не в тому ключі, що маючи комп можна краще вчитися й ефективніше працювати, а доступитися до різноманітніших задоволень (і великим планом дібільна усмішка підлітка за компом з розширеними очима, він облизується, друга рука, вибачте, в підозрілому місці...)
А працювати хто буде, щоб ті всі товари та послуги створювати?
Від того, коли така реклама українською, якось не легше, хоч справді, саме в російськомовних журналах такого більше, та й їх самих на порядок більше.
Але є і нормальні україномовні журнали: професійні, дитячі, підліткові. Вони є у загальноукраїнській підписці. А в Києві, Львові, більших містах (не лише західної України - сама бачила) продаються й якісні українські, в т.ч. дитячі книжки.
А скільки ми їх підписуємо та купуємо собі та дітям? Що, дорого? А слабо купити замість чергової модної шмотки? З"їздити в ближче місто, де є, за цим чи попросити когось із знайомих, хто це може?
А слабо не залишати дитину перед ящиком, а разом пошукати й подивитися якісь пізнавальні програми про світ (такі бувають) подивитися разом новини, пояснити, зацікавити? Почитати разом, обговорити, замість розслаблятися якось інакше самим?
Це - можливо, і це - задоволення, і це - дає результати.
І можна не чекати, поки хтось із владців щось почне поправляти - а там, дивись, Ваші діти складуть Вам компанію на черговій акції, коли ми спільно будемо стукати по мізках (якщо такі є, а ще хто зна, може і ще по чомусь
Отож, з попсою, особливо російськомовною, можна й варто боротися вже зараз і кожному персонально, хоч краще - гуртом, в тому числі й радикально!
2007.02.28 | kotygoroshko
думки гарні. згоден повністю.
2007.02.26 | Володимир
Re: Говориш українською - у міністри не годишся!
Треба силою захоплювати владу. Інкаше, якщо кризовики встигнуть почати репресії і розкрутити їх до районного рівня - всім буде стабілізєц. Час дискусій минув. Час грає на 5-у колону. Що реально можна зробити? Згуртуватися і об'єднано тиснути на Ющенка, щоб той не лише розігнав парламент, а й увів пряме президентськке правління, заборонив антидержавні партії і відклав наступні вибори на 2 роки, не менше. За ці 2 роки можна було б поміняти управлінські кадри і провести реформи у системі влади та силових відомствах. Тільки так можна буде запобігти катастрофі.2007.02.27 | RedBagira
Позвольте поинтересоваться.
Какими именно законами предусматривается "прямое президентское правление", запрет партий и т.д.? Если найдете эти статьи, посмотрите, пожалуйста, нужно ли для их исполнения решение суда?Про "взятие власти силой" не спрашиваю: это ст. 109 УК (часть 2 или 3)
2007.02.27 | Mytrofan
Re: Говориш українською - у міністри не годишся!
ПРУ - це аналог німецьких націонал-соціалістів Гітлера.Тільки замість євреїв у ПРУ в якості головних ворогів українці.
2007.02.27 | Правду кажучи
Re: Гітлер був "євреєм", це тільки замовчують
Гітлер був байстрюком від Ротшілдів. Його матір була наймичкою в Ротшілдів. Ротшілди потому дали гроші для перейменування родини Schickelgruber/Schicklgruber на Гітлер. Батько Гітлера це був євреський банкір Frankenburger, тобто Ротшілд.Та тепер мені кажіть, на скільки ймовірно, що один байстрюк від впливових банкірів стане випадково прем'єром і тоді самодержцем? От, і не дивом, що банкіри підтримали Гітлера. Дід від теперішнього президента США скарбував/фінансував Гітлера.
Саме гітлерівці послуговувалися єврейським окултизмом, що, одначе, походить від старовинного Вавилону. Цим окултизмом послуговуються впливові масони і ілюмінаті, що хочуть Новий Світовий Порядок. Цей вислів брав також до своїх уст Гітлер.
Та пригадуєте поцілунок Путіна на грудну пипку малолітка по Червоній Площі? Це позаточно нагадує обичаї старих Темплерів, які продовжують жити в таємних спілках масонів і ілюмінатів.
Тут одна двохвилинна плівка, що раз можете про це коротко слухати:
http://www.youtube.com/watch?v=iBmAR7ffO_A
Глибше про це окултство можна дізнаватися, шукаючи за книжками і плівками Jordan Maxwell.
На http://video.google.de/ можна шукати за плівками від нього. Найкраще наставити при пошуці на більше 20 хвилин і за датою.
Тут підкреслюю, що я не протижидівець. Моїх родичів гнали за Третього Райху до примувової роботи, хоча це зберегло їх від винищення з боку росіян.
Тут цікава стаття англійською, щоб швиденько обізнаватися:
http://www.theforbiddenknowledge.com/hardtruth/hitler_was_a_rothschild.htm
2007.02.28 | mmykh
Re: Говориш українською - у міністри не годишся!
Огризко -- це сучасна українська дипломатія?! Здоровий дитячий регіт. Це глибоко аморальний тип -- кому цікаво, може сам поорати мережу і все для себе вияснити.Ок, погоджуся, що нинішній Кабмін знаходиться під певним впливом російських ФПГ. Але, це абсолютно доведений факт, т.зв. президент Ющенко знаходиться під ЗНАЧНО більшим російським впливом -- ганебна РУЕ, Газметал, який на днях ледь не купив ІСД, Євразхолдінг, який свого прямого представника має у Радбезі. Про що ви баєте, шановний? Охо-хо-хо, хо-хо. Мдя...
Але разом із тим -- МЗС це просто філія Держдепу США, причому десь другого ешелону. Сміх та й годі.
На жаль Україна, принаймні її еліта -- не бажають ставати незалежними, "что в лоб, что по лбу". І ми всі заручники цієї ситуації.
А щодо ситуації з ОгризкОМ, то гм...робоча мова заходу була російська. Тож (хєхє!), треба було перекладача приводити із собою. Чому це росіяни мають розуміти українську, га? За тією ж самою огризковою логікою, до речі. Або укласти угоду із кимось із присутніх, заплатити податок, таке...До речі його так і переклали, і зворотньо, але грошей воно не заплатило. Або взагалі не приходити, якщо "всі навколо вороги, я один янгол". І це було б напевно найкраще. Ніхто б тоді й не знав що це за воно, ОгризкО. І став би він сьогодні тихесенько так міністром. І кюшав би в еМЗеЕсі за окремим столиком.
2007.03.01 | Юрій
Re: Говориш українською - у міністри не годишся!
Для довідки!!!Був два тижні у відрядженні в Харкові. За два тижні не знайшов жодної, повторюю - жодної української газети чи журналу у кіосках Харкова. Окрім, звічайно Слобідського краю, де на всі голоси вихвадяють добкіна.
Влади у Харкові вочевидь немає. Є бандюка на джипах і суцільний бруд. Таким гидким Харків ще не був ніколи.
Вам не соромно, Харків'яни? Просто якийсь пісуар а не місто.
2007.03.02 | Ігор
Re: Говориш українською - у міністри не годишся!
Сьогодні Українцям нажаль не вистачає агресивності, це наслідки недержавності попередніх часів. Сьогодні ми пожинаємо плоди що самі виинні що за нашої загальної пасивноті допустили до влади (українофобів,тощо)_