02/25/2007 | stefan

Наші на чужині.
Розлучення з Україною, шлюб з Італією...
Олеся ПАСТЕРНАК
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=54657
----------------------------------------------------------------------

За офіційними даними, протягом останніх десяти років до Італії на заробітки виїхало сто вісімнадцять тисяч українців. Ще приблизно триста тисяч наших земляків працюють там нелегально.

Переважно це жінки із західних областей України. Найбільше вихідців із Львівщини (41,9 відсотка), Тернопільщини (18,4) та Івано-Франківщини (11,6). Найменше – з Одеської (0,1) та Чернігівської (0,12) областей. Такі дані наводить соціолог за фахом Наталія Шегда (на фото), яка щойно повернулася з Італії з третім дослідженням про українську трудову імміграцію.

-З українськими заробітчанами я вперше зустрілася у Римі, де навчалася в Папському Григоріанському університеті, – розповідає Наталія Шегда. – Хоч і відчувала ностальгію за сім’єю, вони допомагали мені почуватися в Італії як вдома: рідну мову чула у церкві, у транспорті, в парках, у магазинах. Ідею дослідити українську імміграцію мені подав голова християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький, і наприкінці 2002 року я почала збирати інформацію. Наступного року уже було готове соціологічне дослідження на тему “Стан сучасної української еміграції в Італії”. Воно настільки мене полонило, що з головою поринула в друге – “Основні причини української еміграції до Італії”. У 2006 році вирішила поцікавитися українськими пасторальними центрами в цій країні.

До Італії їхали педагоги, економісти та бухгалтери

Працюючи над першим дослідженням, Наталія Шегда з’ясувала, що в Італію найчастіше їдуть галичанки 40-48 років. Вони – найстарші серед іноземних заробітчан. Більшість - одружені і мають дітей віком 15-20 років. За фахом вони, зазвичай, колишні педагоги, економісти, бухгалтери, інженери, лікарі, працівники сфери обслуговування.

64 відсотки заробітчан працюють домогосподарками або доглядяють за старенькими сеньйорами (раніше це робили жінки з Сомалі, Латинської Америки та з Філіппін). Частина працює у сфері обслуговування, і найменше зайняті – у промисловості.

- Найчастіше наші жінки їдуть на заробітки через злидні. На запитання “Які причини змусили вас приїхати до Італії?” майже п’ятдесят відсотків респондентів відповіли, що низькі зарплати і пенсії та їх невиплата. На другому місці – безробіття, на третьому – висока вартість освіти дітей. Чимало жінок виїхали до Риму чи Неаполя, щоб заробити на житло, повернути борги (в тому числі і комунальні), а також матеріально допомогти дітям, - каже Наталія.

З безлічі існуючих проблем в Україні як найбільше зло респонденти визначили недієвість законів, корупцію та безробіття. 10 відсотків опитаних називають визначальними втрату моральних цінностей, 8 – кримінальну злочинність, 5 – відсутність національної ідеї. І лише 2 відсотки українських заробітчан шкодує за розпадом Радянського Союзу.

Італійці не визнають наших дипломів та водійських прав

Наталія Шегда ділить українську еміграцію до Італії на два періоди – до 2003 року і після, тобто до і після легалізації. Українки почали виїжджати в цю країну на заробітки у 1994-1995 роках. Найбільшого піку хвиля еміграції сягла у 2001-2002 роках – у час, коли вийшов закон про легалізацію (про врегулювання трудових потоків). Але чинності він набув лише у 2003 році. У цей час українці з 27 місця опинилися на четвертому в списку італійських трудових емігрантів (після марокканців, албанців та румунів).

- Найважче нашим землякам жилося в Італії до 2003 року, - розповідає соціолог. – Люди майже не виходили на вулицю, боялися стикнутися з поліцією. Часто, маючи страх та не знаючи своїх прав, вони ставали суб’єктами нечесної експлуатації з боку італійських роботодавців. Українські заробітчани не мали юридичного права на житло. Їм доводилося ночувати у переповнених квартирах, які здавали українці з трохи більшим досвідом життя в Італії. Нашим жінкам не були доступні медичні послуги.

Сьогодні ситуація не така плачевна, але є чимало невирішених проблем. Наприклад, в Італії не визнають наших дипломів та водійських прав, навіть посвідок медсестер. А українські заробітчани, як свідчить статистика, освіченіші за італійців: 36,5 відсотка опитаних мають вищу освіту. Не укладено двосторонні угоди щодо пенсійного забезпечення. В Італії бракує наших консульських установ. У римському консульстві – лише три працівники, які щодня обслуговують від сімдесяти до ста відвідувачів. Ще одна болюча проблема для українців – транспортування померлих. Тіло покійника набагато дешевше перевезти з Італії до Африки, ніж в Україну, оскільки платити потрібно не за відстань, а за вагу вантажу.

Священики вишукували заробітчан у парках і скверах

Першою заробітчанами почала цікавитися Церква. У 2001 році в Італії відбулася єпископська конференція. Із благословення блаженнійшого кардинала Любомира Гузара пасторальним координатором заробітчан було призначено отця Василя Поточняка. Отець Василь почав активно займатися організацією українських громад. Він і його помічники вишукували українців по парках та скверах і спілкувалися з ними. Люди по-різному реагували. Дехто сприймав отця Василя за “агента” українського уряду. В Італії зареєстровано 90 пасторальних осередків, які є не лише релігійними, а й культурними центрами.

- Наші люди боялися визнавати себе українцями, – веде далі Наталія Шегда. – Бувало, у місяць отець Василь відвідував понад тридцять міст, аби зустрітися з заробітчанами і відправити літургію. З часом душпастирі ставали психологами, соціальними працівниками і адвокатами водночас.

У Римі є три основні греко-католицькі центри: базиліка святої Софії, церква святих Сергія і Вакха та монастир отців-василіян. Діють дві українські колегії: святого Йосафата і Покрови. Духовенство та студенти добровільно допомагали організовувати й провадити українські громади. Їхня кількість суттєво збільшилася після легалізації наших заробітчан. Якщо у 2000 році в Італії було зареєстровано лише чотири українські пасторальні центри (три – у Римі, один – у Неаполі), то у 2003-му – 75 українських громад. Саме тоді блаженнійший Любомир Гузар призначив апостольським візитатором УГКЦ в Італії, Іспанії та Ірландії владику Гліба Лончину.

Три тисячі українок щороку беруть шлюб з італійцями

- В українських заробітчан туманне бачення майбутнього, - говорить пані Наталія. - Хто зумів добитися приїзду в Італію родини, той почувається набагато впевненіше.

Кожен український емігрант утримує в середньому чотири особи на батьківщині. Щороку в Україну з Італії надходять понад 300 мільйонів євро (а ще є Іспанія, Португалія, Греція, Росія, Чехія й інші країни). Це потужні інвестиції в українську економіку. Завдяки іммігрантам в Італії суттєво поліпшилася демографічна ситуація. За даними українського консульства в Римі, щороку запити про дозвіл на шлюб з італійцями роблять зо три тисячі українок. Італія скоро стане другою Канадою.