Варшавський пам'ятник
03/23/2007 | Мирослав Кальба
3-го березня 2007 р. в maidan,org. опубліковано статтю Святослава Марківа п.т. «Пішаки у чужій грі». Намір поляків є поставити в центрі Варшави « якомога жахливіший « антиукраїнський пам`ятник. Преса наша вже назвала цей намір деревом розбрату та антиукраїнським виявом.
В Україні не бажають загострення українсько - польських непорозумінь, бо розуміють, що за ними стоїть не лиш Москва, але й п`яті колони Російської Федерації як в Польщі, так і в Україні. Тому з «пам`ятниками», мусимо бути дуже обережні. Відомо всім нам, скільки то часу забрало, щоби договоритись відносно цвинтаря «Орльонт» у Львові.
Після зайняття Галичини Совєтським Союзом, поляки перенесли Львів до Вроцлава.
Різдвяне число «Совєт Вор Нювс» з 1945 р. виданий радянською амбасадою в Лондоні подав листу понад 33 жертв з місяця липня 1941 р., головно львівських професорів і понад 600.000 цивільних жертв. Вістку цю скоро й широко опубліковано в ЗСА і Англії. На підставі цеї листи у Вроцлаві (Польща), поставлено пам`ятник помордованим професорам, на задній стороні якого викарбовано поазбучно імена тих професорів, листу яких подав в Лондоні «Совєт Вор Нювс». Першим ім`ям є Аллерганд Мавріціюс, відомий адвокат і член Польського Кодифікаційного Комітету, другим Авербах і т.д….на шостому місці є Чортоквер ( ім`я не подане) професор (антрополог).
І, що цікаве?
Виглядає, що професори як Аллерганд так і Чортоквер мусіли воскреснути, бо в 1942 р. залишили по собі обширні свідчення на тему подій 1941 р. у Львові. Не бракувало полякам відваги ані сорому, щоби ті морди приписати українському куреню «Нахтігаль», який 30 червня 1941 р. під командою сот. Романа Шухевича, першим ввійшов до Львова, завісив на ратуші синьо - жовтий прапор і проголосив САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ !
Повище названі професори, ніколи не були арештовані і не були замордовані. Чортоквер працював для львівської жидівської поліції (Орднунг Дінст) і для Юденрату. Проф. Аллерганд відмовився від співпраці з гітлерівцями і не зізволив, щоби з нього зроблено предсідника Юденрату. В часі війни слух по ньому загинув. Чортоквер в половині 1942 р. залишив по собі «пам`ятник», який знаходиться в архіві Жидівського Інституту Історичного ( ЖІІ ) в Варшаві. Професор Аллерганд написав докладний звіт із перших восьми місяців гітлерівської окупації Львова, який рівнож переховується в ЖІІ в Варшаві. Надзвичайно важливі документи, які ніколи не були опубліковані, чиж - би забули про них?
Якщо тих двох львівських професорів із цієї листи поставлено через помилку або фікцію, тоді можливо, що й більше таких назвиськ вписано на ту листу « на варята». Можливо, що й ціла історія з їхніми мордами це совєтська фікція, якої завданням було замаскувати злочини і морди доконані НКВД у дьвівських вязницях в тому часі в місяці червні.
Під кінець ІІ Світової війни, одною із головних напрямних внутрішньої політики СССР, було звернення вістря ненависті поляків з Москви на українських націоналістів. А виконати це завдання лягло на «істориків» польсько - жидівсько-українських. Під їх впливом виросло уже молоде покоління, тим разом уже польських істориків, які прийняли як незаперечну правду подану їм проп-агітацією, антиукраїнські легенди, заправлені жидівською мартирольогічною мітологією….У висліді цього опит публичної опінії в Польщі виказав, що із усіх народів найбільш зненавиджених поляками є саме український народ. .
Польща, яка перед цілим світом хвалиться своєю дружбою демократією, та, яким великим оборонцем для України на світових аренах, на ділі до української меншини ставиться особливо вороже і зі зневагою. Треба підчеркнути, що ця зневага не має раціонального оправдання - українське військо ніколи не перебувало на корінних польських землях.
Після Першої світової війни Галичина - Волинь - та - Лемківщина припали Польщі. Ендецькі уряди міжнародньої Польщі, не додержувались принятих Польщею повоєнних міжнародніх зобов`язань відносно українців, а тих, які противились цьому саджали у в`язниці, чи в концтабір до Берези-Картуської. Це були уряди, які нищили наші церкви, замикали українські школи (70% протягом 19 років), нашу інтелігенцію засилали на польські центральні землі, а українські етнічні землі заселяли польськими кольоністами.
Польща хворіла на «моцарство» - потугу, мріяла бути великою, «од можа до можа» (від моря до моря). Перешкодою для них були українці, які були завеликим етносом в державі. Їхньою мрією було позбутись українців. Тому й не дивно, що вони йшди на співпрацю з кожним ворогом України. Як совєтскі партизани переступили границі Західньої України - вступили на терен Волині зразу польські відділи партизан пішли з ними на співпрацю. От, погляньмо хотяйби на відділ польської партизанки «Єще Польська нє згіневла», під командою Роберта Сатановскего, пізнішого директора Великого Театру в Варшаві. В трьох авдиціях ТВП-І, в місяці червні 1987 р. цей «герой» хвалився своєю співпрацею з головним командиром радянських партизан на терені Західньої України, Сидором Ковпаком, катом головно українських учителів та священиків. Хвалився приязню з Хрущовим, котрий прислав навіть літака по нього, щоби вручити йому відзначення, подяку та інструкції. Розповідав як розброював Українців, лиш промовчав, що з ними чинив після розброєння. Пригадаймо собі рівнож про співпрацю поляків з німцями та з большевиками «істребітілями». Все, що вказувало про українців позитивно - в опінії поляків потрібно було ліквідувати. 11 років тягнувся процес над книжкою д-ра М.Савіцького (бувший міністер юстиції), «Дзеє конфліктуф польско - українскіх». Коли усі польські історики до яких звернувся суд по опінію, заявили, що ніяких фалшувань у книжці не зауважили, а тому, що Савіцький дуже прихильно ставився до українців, то суд так розтягнув ту справу, аж поки він не помер в січні 2004 р.
В Перемишлі пані Д. Богуш, яка власним коштом хотіла поставити 1994 року скромний надмогильний хрест бійцям УПА, які загинули 2-го березня 1945-го року біля Мриглодів у бою з НКВС, спочатку вона одержала згоду місцевої влади, але незабаром пан Пшеврозьнік не лише заборонив що-небудь ставити, але за те, що частину було уже поставлено, п. Богуш почали тягати по судах і це тривало роками.
Українці Закерзоння памятають боротьбу пані Байляк, яка протягом 9 років писала, просила особисто, хоч дорога з ЗСА до Польщі неблизька, пред`являла усякі документи на перепоховання тлінних останків свого чоловіка та його друзів, які лежали на полі в Бірчі. Нарешті, та завзята жінка добилась дозволу на перепоховання. На жаль і тим разом не обійшлось без перешкод. Поляки підбурені священиком не погодились, щоб поховати їх на невживаному греко - католицькому кладовищі в Бірчі. Врешті влада погодилась на похоронення в Пикуличах. Здавалось, що уже нарешті їхні тлінні останки, по стільки роках зазнають спокою. Та деж - там. Голова ради охорони пам`яті боротьби та мучеництва А. Пшеврозьнік у 2003-му році наказав своїм підлеглим зняти таблиці з їх могил, бо вони ображають «польську гідність».
Написи звучали так:
1) Тут спочивають вояки УПА, страчені 22 травня 1947 р. у Лішній внаслідок вироку суду Війська Польського в Сяноці.
2). Тут спочивають вояки УПА, полеглі в боротьбі за вільну Україну під час наступу на гарнізон Війська Польського в Бірчі 7 січня 1946 року.
Після війни, та спільної акції т.зв. «Вісла» зі Совєтами, прийшов догідний час Польщі позбутися українців, викорінити їх із теренів які одержала Польща, а які в більшості були заселені українцями. Як бачимо з повищого, Польща пішла на співпраці зі всіма тими, хто поборював боротьбу за самостійність України.
В 2003-му році українці заговорили на цілий світ про Голодомор 1932 - 1933 рр. Трагедію українців визнали парляиенти багатьох держав на чолі з ЗСА і Канадою. У Польщі українська організація листовно звернулась до Сойму і Сенату визнати цей наш геноцид. Але на жаль на цей дист одержано з канцедярії Сойму РП в і д м о в у.
Польський уряд виплатив поважну суму відшкодування німцеві за те, що його мати будучи вагітною сиділа в концтаборі Явожно, Тим часом українці які перебували в тому самому концтаборі вже 15 років, не можуть добитись відшкодування, та лікарських пільг за свої муки і втрачене здоров`я.
Мусимо зрозуміти, що Польща за цей час свого існування доконала геноциду над українським народом подібно як і Москва своїм голодомором. Тому й не дивуймось, що Польща, стало менш сутєвими справами, як пам`ят Никами чи дошками, шантажує стало Україну, щоб відвернути її увагу від важливішої справи, саме «геноциду». Припускаю, що, якби Польщу за ті злочини над українським народом у границях їхньої лержави поставити Владислава Гомулку й Едварда Осубку-Моравскего перед об`єктивним міжнароднім трибуналом, одержалиб напевно найвищий вимір кари.
Бажанням ставлення пам`ятника в Варшаві є задовольнити свою ненависть до українців. Ці жертви - ці могили, це для нас усіх приказ, це не символ смерті, а життя та воскресіння рідного народу. Жертви ці склали велику данину крові як борці за ВОЛЮ УКРАЇНИ ! !
В Україні не бажають загострення українсько - польських непорозумінь, бо розуміють, що за ними стоїть не лиш Москва, але й п`яті колони Російської Федерації як в Польщі, так і в Україні. Тому з «пам`ятниками», мусимо бути дуже обережні. Відомо всім нам, скільки то часу забрало, щоби договоритись відносно цвинтаря «Орльонт» у Львові.
Після зайняття Галичини Совєтським Союзом, поляки перенесли Львів до Вроцлава.
Різдвяне число «Совєт Вор Нювс» з 1945 р. виданий радянською амбасадою в Лондоні подав листу понад 33 жертв з місяця липня 1941 р., головно львівських професорів і понад 600.000 цивільних жертв. Вістку цю скоро й широко опубліковано в ЗСА і Англії. На підставі цеї листи у Вроцлаві (Польща), поставлено пам`ятник помордованим професорам, на задній стороні якого викарбовано поазбучно імена тих професорів, листу яких подав в Лондоні «Совєт Вор Нювс». Першим ім`ям є Аллерганд Мавріціюс, відомий адвокат і член Польського Кодифікаційного Комітету, другим Авербах і т.д….на шостому місці є Чортоквер ( ім`я не подане) професор (антрополог).
І, що цікаве?
Виглядає, що професори як Аллерганд так і Чортоквер мусіли воскреснути, бо в 1942 р. залишили по собі обширні свідчення на тему подій 1941 р. у Львові. Не бракувало полякам відваги ані сорому, щоби ті морди приписати українському куреню «Нахтігаль», який 30 червня 1941 р. під командою сот. Романа Шухевича, першим ввійшов до Львова, завісив на ратуші синьо - жовтий прапор і проголосив САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ !
Повище названі професори, ніколи не були арештовані і не були замордовані. Чортоквер працював для львівської жидівської поліції (Орднунг Дінст) і для Юденрату. Проф. Аллерганд відмовився від співпраці з гітлерівцями і не зізволив, щоби з нього зроблено предсідника Юденрату. В часі війни слух по ньому загинув. Чортоквер в половині 1942 р. залишив по собі «пам`ятник», який знаходиться в архіві Жидівського Інституту Історичного ( ЖІІ ) в Варшаві. Професор Аллерганд написав докладний звіт із перших восьми місяців гітлерівської окупації Львова, який рівнож переховується в ЖІІ в Варшаві. Надзвичайно важливі документи, які ніколи не були опубліковані, чиж - би забули про них?
Якщо тих двох львівських професорів із цієї листи поставлено через помилку або фікцію, тоді можливо, що й більше таких назвиськ вписано на ту листу « на варята». Можливо, що й ціла історія з їхніми мордами це совєтська фікція, якої завданням було замаскувати злочини і морди доконані НКВД у дьвівських вязницях в тому часі в місяці червні.
Під кінець ІІ Світової війни, одною із головних напрямних внутрішньої політики СССР, було звернення вістря ненависті поляків з Москви на українських націоналістів. А виконати це завдання лягло на «істориків» польсько - жидівсько-українських. Під їх впливом виросло уже молоде покоління, тим разом уже польських істориків, які прийняли як незаперечну правду подану їм проп-агітацією, антиукраїнські легенди, заправлені жидівською мартирольогічною мітологією….У висліді цього опит публичної опінії в Польщі виказав, що із усіх народів найбільш зненавиджених поляками є саме український народ. .
Польща, яка перед цілим світом хвалиться своєю дружбою демократією, та, яким великим оборонцем для України на світових аренах, на ділі до української меншини ставиться особливо вороже і зі зневагою. Треба підчеркнути, що ця зневага не має раціонального оправдання - українське військо ніколи не перебувало на корінних польських землях.
Після Першої світової війни Галичина - Волинь - та - Лемківщина припали Польщі. Ендецькі уряди міжнародньої Польщі, не додержувались принятих Польщею повоєнних міжнародніх зобов`язань відносно українців, а тих, які противились цьому саджали у в`язниці, чи в концтабір до Берези-Картуської. Це були уряди, які нищили наші церкви, замикали українські школи (70% протягом 19 років), нашу інтелігенцію засилали на польські центральні землі, а українські етнічні землі заселяли польськими кольоністами.
Польща хворіла на «моцарство» - потугу, мріяла бути великою, «од можа до можа» (від моря до моря). Перешкодою для них були українці, які були завеликим етносом в державі. Їхньою мрією було позбутись українців. Тому й не дивно, що вони йшди на співпрацю з кожним ворогом України. Як совєтскі партизани переступили границі Західньої України - вступили на терен Волині зразу польські відділи партизан пішли з ними на співпрацю. От, погляньмо хотяйби на відділ польської партизанки «Єще Польська нє згіневла», під командою Роберта Сатановскего, пізнішого директора Великого Театру в Варшаві. В трьох авдиціях ТВП-І, в місяці червні 1987 р. цей «герой» хвалився своєю співпрацею з головним командиром радянських партизан на терені Західньої України, Сидором Ковпаком, катом головно українських учителів та священиків. Хвалився приязню з Хрущовим, котрий прислав навіть літака по нього, щоби вручити йому відзначення, подяку та інструкції. Розповідав як розброював Українців, лиш промовчав, що з ними чинив після розброєння. Пригадаймо собі рівнож про співпрацю поляків з німцями та з большевиками «істребітілями». Все, що вказувало про українців позитивно - в опінії поляків потрібно було ліквідувати. 11 років тягнувся процес над книжкою д-ра М.Савіцького (бувший міністер юстиції), «Дзеє конфліктуф польско - українскіх». Коли усі польські історики до яких звернувся суд по опінію, заявили, що ніяких фалшувань у книжці не зауважили, а тому, що Савіцький дуже прихильно ставився до українців, то суд так розтягнув ту справу, аж поки він не помер в січні 2004 р.
В Перемишлі пані Д. Богуш, яка власним коштом хотіла поставити 1994 року скромний надмогильний хрест бійцям УПА, які загинули 2-го березня 1945-го року біля Мриглодів у бою з НКВС, спочатку вона одержала згоду місцевої влади, але незабаром пан Пшеврозьнік не лише заборонив що-небудь ставити, але за те, що частину було уже поставлено, п. Богуш почали тягати по судах і це тривало роками.
Українці Закерзоння памятають боротьбу пані Байляк, яка протягом 9 років писала, просила особисто, хоч дорога з ЗСА до Польщі неблизька, пред`являла усякі документи на перепоховання тлінних останків свого чоловіка та його друзів, які лежали на полі в Бірчі. Нарешті, та завзята жінка добилась дозволу на перепоховання. На жаль і тим разом не обійшлось без перешкод. Поляки підбурені священиком не погодились, щоб поховати їх на невживаному греко - католицькому кладовищі в Бірчі. Врешті влада погодилась на похоронення в Пикуличах. Здавалось, що уже нарешті їхні тлінні останки, по стільки роках зазнають спокою. Та деж - там. Голова ради охорони пам`яті боротьби та мучеництва А. Пшеврозьнік у 2003-му році наказав своїм підлеглим зняти таблиці з їх могил, бо вони ображають «польську гідність».
Написи звучали так:
1) Тут спочивають вояки УПА, страчені 22 травня 1947 р. у Лішній внаслідок вироку суду Війська Польського в Сяноці.
2). Тут спочивають вояки УПА, полеглі в боротьбі за вільну Україну під час наступу на гарнізон Війська Польського в Бірчі 7 січня 1946 року.
Після війни, та спільної акції т.зв. «Вісла» зі Совєтами, прийшов догідний час Польщі позбутися українців, викорінити їх із теренів які одержала Польща, а які в більшості були заселені українцями. Як бачимо з повищого, Польща пішла на співпраці зі всіма тими, хто поборював боротьбу за самостійність України.
В 2003-му році українці заговорили на цілий світ про Голодомор 1932 - 1933 рр. Трагедію українців визнали парляиенти багатьох держав на чолі з ЗСА і Канадою. У Польщі українська організація листовно звернулась до Сойму і Сенату визнати цей наш геноцид. Але на жаль на цей дист одержано з канцедярії Сойму РП в і д м о в у.
Польський уряд виплатив поважну суму відшкодування німцеві за те, що його мати будучи вагітною сиділа в концтаборі Явожно, Тим часом українці які перебували в тому самому концтаборі вже 15 років, не можуть добитись відшкодування, та лікарських пільг за свої муки і втрачене здоров`я.
Мусимо зрозуміти, що Польща за цей час свого існування доконала геноциду над українським народом подібно як і Москва своїм голодомором. Тому й не дивуймось, що Польща, стало менш сутєвими справами, як пам`ят Никами чи дошками, шантажує стало Україну, щоб відвернути її увагу від важливішої справи, саме «геноциду». Припускаю, що, якби Польщу за ті злочини над українським народом у границях їхньої лержави поставити Владислава Гомулку й Едварда Осубку-Моравскего перед об`єктивним міжнароднім трибуналом, одержалиб напевно найвищий вимір кари.
Бажанням ставлення пам`ятника в Варшаві є задовольнити свою ненависть до українців. Ці жертви - ці могили, це для нас усіх приказ, це не символ смерті, а життя та воскресіння рідного народу. Жертви ці склали велику данину крові як борці за ВОЛЮ УКРАЇНИ ! !
Відповіді
2007.03.23 | Bayan
Такі статі сіють ненависть.
Я не думаю, що такі статі є на часі.У той час, коли справді верхніх щаблях влади Польща демонструє дружню підтримку демократичних спрямувань України, публікації фанатиків тільки шкодять процесу.
Екстремісти є усюди. Але слідуючи вашій логіці, наприклад, усі поневолені нацистами народи повинні ненавидіти німців повік. Та, на щастя, світ ще не є повністю керований фанатиками.
Якби ви могли висловити свою відразу і утриматись від шовіністичних випадів, тоді ваша замітка могла дійсно мати позитивний ефект. А у теперішній редакції це виглядає як плювання одних екстремістів на інших.
2007.03.24 | voyageur
Re: Такі статі сіють ненависть.
Саме завдяки таким фанатикам й екстремістам ми завдячуємо існування України. Скажіть, Баяне, скільки ще лайна треба вилити вам на голову щоб у вас пробудилося почуття національної гідности?Bayan пише:
> Я не думаю, що такі статі є на часі.
>
> У той час, коли справді верхніх щаблях влади Польща демонструє дружню підтримку демократичних спрямувань України, публікації фанатиків тільки шкодять процесу.
>
> Екстремісти є усюди. Але слідуючи вашій логіці, наприклад, усі поневолені нацистами народи повинні ненавидіти німців повік. Та, на щастя, світ ще не є повністю керований фанатиками.
>
> Якби ви могли висловити свою відразу і утриматись від шовіністичних випадів, тоді ваша замітка могла дійсно мати позитивний ефект. А у теперішній редакції це виглядає як плювання одних екстремістів на інших.
2007.03.24 | шкіпер
Яке відношення має
цей фанатизм до існування України та до нового пам'ятника, якщо стаття взагалі то про інше.2007.03.25 | Bayan
Моє почуття національної гідності ніяк не пов'язане з ОУН і УПА
voyageur пише:> Саме завдяки таким фанатикам й екстремістам ми завдячуємо існування України.
Яка маячня! Не українці зі складу ОУН і не УПА, а українці у складі об'єднаної армії армії тоталітарного режиму звільнили свою землю від нацистських окупантів.
>Скажіть, Баяне, скільки ще лайна треба вилити вам на голову щоб у вас пробудилося почуття національної гідности?
Лийте собі на голову скільки влізе, як вам це до вподоби.
Моє почуття національної гідності і я знаю напевне: так думають мілліони, жило, живе і аж ніяк не пов'язане з історією ОУН і УПА.
Але якщо без погодження з народом України, різними кулуарно-політичними методами ОУН і УПА на державному рівні таки проголосять героями і то - єдиними героями України (це ж те, до чого вони прагнуть, підірвати повагу до ветеранів червоної армії) - то так, перетинаючи кордон Польщі та і не тільки, багато кому доведеться заховати почуття національної гідності собі - ну ви знаєте де.
2007.03.25 | Hoja_Nasreddin
А може його (пнг) взагалі нема? І таке буває :)
2007.03.26 | Bayan
А у вас немає аргументів крім образ? І таке буває :)
2007.03.26 | Hoja_Nasreddin
НаВаше ПочуттяРадянськоїГідності НЕзазіхаю,АлеДоЧогоТут Україна
2007.03.26 | Bayan
Продовжуєте утверджувати гідність хамськими репліками, "борець"?
П. Ходжа, про що ми з вами базаримо?Звідки і навіщо вам знати, яке в мене почуття гідності? Я про це не висловлювався. Ви самі собі щось там таке фантазуєте і самі собі відповідаєте.
Я краєчком зачепив тему гордості, а не гідності, пане, якщо ви відчуваєте нюанс. Так, чого ж мені відмовлятись від почуття гордості за те, що мій батько визволяв, наприклад, Прагу?
Щодо статі, я можу ще раз повторити, що вона по формі кофронтаційна і не повинна бути на першій сторінці взагалі, не кажучи вже висіти там стільки часу.
Але щодо нашої титульної дискусії, яка перейшла в таку хамську форму з погрозами виливання лайна на голову, то... це і є отой крайній екстремізм, який завжди відрізняє фанатиків усіх рас, вір і часів, і який немає нічого спільного ані з чиєю, тим більш національною, гідністю.
Сподіваюсь все таки, що ми не дійдемо до часів, коли в Україні воцариться політична коректність на кшалт американської, коли за заперечення факту героїчності тих чи інших можна буде загриміти в кутузку.
2007.03.26 | voyageur
Re: Продовжуєте утверджувати гідність хамськими репліками, "борець"?
Bayan пише:> > Я краєчком зачепив тему гордості, а не гідності, пане, якщо ви відчуваєте нюанс. Так, чого ж мені відмовлятись від почуття гордості за те, що мій батько визволяв, наприклад, Прагу?
V: Так, гордитися можна. І це ваше право. А мені шкода вашого батька. Він робив те, що вимагалося в його ситуації. Змушений був ризикувати життям, може й поранений був. Але чи в кінцевому підсумку воював він за добробут вітчизни, своєї, української? Ось тут у моральному плані перевага на боці УПА. Бо боролися вони саме за вільну батьківщину.
> Щодо статі, я можу ще раз повторити, що вона по формі кофронтаційна і не повинна бути на першій сторінці взагалі, не кажучи вже висіти там стільки часу.
V: Скажіть, коли ж настане той неконфронтаційний момент, щоб ми сказали свою правду на своїй землі? Чи не робимо ми злу справу щодо прийдешніх поколінь українців, замовчуючи нашу історію й правду? Через сто років, як сталося це з голодомором, їм буде важко відстоювати свою українськість, бо доведеться користуватися чужими історичними джерелами, переповненими брехні про їхніх предків. Чи не через подібну поміркованість було втрачено другу українську державу у 1919-21 роках та втрачаємо її вже й у сучасний момент.
Я вважаю, що українським дипламатам має боліти голова, якою мовою говорити з поляками (за те ми їм і гроші платимо, щоб відстоювали нашу позицію), а нам своє робить, захищати від брехні й творити правдиву історію.
2007.03.26 | Hoja_Nasreddin
Я цитую Вас а Ви елементарно брешете
Оскільки я Вас не ображав, то я так розумію, що кожен хто згадає УПА – то за Вашим висловом ХАМ. Цікава логіка.А от те що Ви – елементарне БРЕХЛО – так це навіть видно з цієї гілки.
Баян назвав гілку:
>Моє почуття національної гідності ніяк не пов'язане з ОУН і УПА
Баян написав:
>Моє почуття національної гідності ніяк не пов'язане з ОУН і УПА
Той же Баян написав пізніше:
>Звідки і навіщо вам знати, яке в мене почуття гідності? Я про це не висловлювався. Ви самі собі щось там таке фантазуєте і самі собі відповідаєте.Я краєчком зачепив тему гордості, а не гідності, пане, якщо ви відчуваєте нюанс.
Так от, Баяне, нюанс в тому що Ви самі вже забрехалися - далі нікуди - навіть у тому що пишете в одному місці. Ну куди Вам з таким підходом до справи патякати про УПА.
На те що Вам казала мама, можна знайти 100 мамів які казали цілком протилежне. Що аж так тяжко це збагнути, вже зовсім логіки бракує, чи Ваша мама - літописець. Для інших людей вона звичайна конкретна людина яка своєму синові щось казала, а той син “недалекий та наївний” вірить усьому що каже його мама, (БО) яку він любить. І все. Більше нічого в тому що Ви пишете немає.
Бачте син Януковича вірить і любить свого батька, але тим мешканцям Єнакієва з яких Бандит здирав шапки та бив писки від того не легше.
Отож Баяне любіть своїх батьків на здоров’я, але затямте вже собі, що вони ніколи не будуть істиною в останній інстанції. Для інших людей. З об'єктивних причин.
І плекайте собі досхочу своє ПНГ радянського українця.
Але час від часу читайте Шевченка. Він здається в УПА не воював, отже батьки Вам дозволять
Там в нього є рядок саме для Вас: “..разбойники вори пятно в нашей історії – брешеш людоморе...”
Може бодай на якусь мить Вам очі ся відкриють. А то виглядає на те, що Ви гасаєте форумом з червоним прапором у руках та ротом наопашки. Не солідно, те-те-як-його, пАнімАш.
2007.03.26 | voyageur
Re: Моє почуття національної гідності ніяк не пов'язане з ОУН і УПА
Bayan пише:> voyageur пише:
> > Саме завдяки таким фанатикам й екстремістам ми завдячуємо існування України.
>
> Яка маячня! Не українці зі складу ОУН і не УПА, а українці у складі об'єднаної армії армії тоталітарного режиму звільнили свою землю від нацистських окупантів.
V: Я не применшую внесок совєцьких українців у перемогу над німцями. Так, звільнили свою землю й віддали її знову у поневолення віковічному ворогові. А от ОУН та УПА боролися за ВІЛЬНУ Україну, без окупантів. Відчуваєте різницю? До того ж у красную армію йшли по призиву (не підеш- розстріл), а до ОУН та УПА за велінням серця з почуття національної гідности. Є різниця?
> Моє почуття національної гідності і я знаю напевне: так думають мілліони, жило, живе і аж ніяк не пов'язане з історією ОУН і УПА.
V: А моє почуття національної гідности викликиє у мене сором за тих українців, що відкидають з рахунку жертви українців, що пробуджували дух нації, завдяки чому й постала незалежна українська держава. Той, хто хоче бачити, бачить, що пішли вони з цього житття не марно, що їхні душі живуть поміж нас і підтримують нас у боротьбі за місце поміж ворожих сусідів.
> Але якщо без погодження з народом України, різними кулуарно-політичними методами ОУН і УПА на державному рівні таки проголосять героями і то - єдиними героями України (це ж те, до чого вони прагнуть, підірвати повагу до ветеранів червоної армії) - то так, перетинаючи кордон Польщі та і не тільки, багато кому доведеться заховати почуття національної гідності собі - ну ви знаєте де.
V: Не переживайте, вам особисто поки-що нема чого ховати. Ідьте туди з високо піднятою головою, якщо вам це вдасться.
Але якщо ви все ж таки хочете провітрити ваші мізки від пропагандиського смороду, що його напустили вам за совєцьких часів, прочитайте цей матеріял, написаний фахівцем, що не препарує фактів.
http://aratta.com.ua/text_ua.php?id=693, http://aratta.com.ua/text_ua.php?id=690 і т.д.
2007.03.26 | Bayan
Re: Моє почуття національної гідності ніяк не пов'язане з ОУН і УПА
Пане voyageur, ви пишете:> V: Я не применшую внесок совєцьких українців у перемогу над німцями.
Дякую.
> Так, звільнили свою землю й віддали її знову у поневолення віковічному ворогові.
На жаль, ви тут праві.
> А от ОУН та УПА боролися за ВІЛЬНУ Україну, без окупантів. Відчуваєте різницю?
Відчуваю, але ви черпали свою інформацію з книжних джерел, а я в тому числі від батьків. І пишу вам про це, тому що мені здається на відміну від хамів, здатних лише поливати опонента, ви коректно дискутуєте.
Так от, моя мама працювала по направленню після навчання в Жовківському районі на Львівщині, - не в райкомах і виконкомах, а на звичайній роботі і чудом уникла смерті, будучи попередженою місцевими жителями, що нею вже зацікавилися лісові брати. Була свідком страчення невинних вчителів, лікарів і бібліотекарів.
Звичайно ці факти спростовуються просто: це, мовляв, були провокації НКВС. Oh, really? Так чому ж тоді агресивно відкидати саму ідею міжнародного дослідження цієї проблеми, за участю нас, поляків, німців і можливо Лондону (все ж таки Армія Крайова була керована звідти, можливо є документи і дослідники)? Перегорнути сторінку once & forever і налагодитит справжні дружні стосунки з сусідами?
>До того ж у красную армію йшли по призиву (не підеш- розстріл)
Ви, може, замолодий і не знаєте, що у червоної армії в 41 добровольців не бракувало. Пр тому, що багато хто після пережитих репресій і голодомору не складав ілюзій на рахунок РЕЖИМУ. Але людський патріотизм насамперед пов'язаний із рідною землею, надіюсь з цим ви спорити не будете, і це переважило.
І я ніколи не примирюсь із закидами типу - "це ще треба розібратись, яку батьківщину вони захищали?" - Свою, добродії, свою.
> V: А моє почуття національної гідности викликиє у мене сором за тих українців, що відкидають з рахунку жертви українців, що пробуджували дух нації, завдяки чому й постала незалежна українська держава.
Були і інші жертви, див. вище. Люди подібні мені мають право не сприймати на віру жодних фанатиків. Це лише ваше слово проти їхнього слова. Ми можемо бути переконаними лише третьою, незалежною стороною, або консенсусом сторін. Якщо ви стаєте в позу, а чого це ми маємо когось переконувати, я відішлю вас до свідчень своєх мами, світла їй память. Надіюсь, тут не опустяться до опаплюження таких речей.
> Але якщо ви все ж таки хочете провітрити ваші мізки від пропагандиського смороду, що його напустили вам за совєцьких часів,
Я вже відповів про те, звідки і що в моїх мізках.
2007.03.26 | voyageur
Re: Моє почуття національної гідності ніяк не пов'язане з ОУН і УПА
> Так от, моя мама працювала по направленню після навчання в Жовківському районі на Львівщині, - не в райкомах і виконкомах, а на звичайній роботі і чудом уникла смерті, будучи попередженою місцевими жителями, що нею вже зацікавилися лісові брати. Була свідком страчення невинних вчителів, лікарів і бібліотекарів.V: Знову ж таки. Ваша мама могла стати невинною жертвою режиму, що боровся з визвольним рухом, бо послав її туди той же режим утверджувати новий лад. Нелегко зараз пояснити все логічно.
>
> Так чому ж тоді агресивно відкидати саму ідею міжнародного дослідження цієї проблеми, за участю нас, поляків, німців і можливо Лондону (все ж таки Армія Крайова була керована звідти, можливо є документи і дослідники)? Перегорнути сторінку once & forever і налагодити справжні дружні стосунки з сусідами....Ми можемо бути переконаними лише третьою, незалежною стороною, або консенсусом сторін.
V: Oh, ви really вірите в об"єктивність у міжнародніх стосунках? Ви вірите в порядність офіційних істориків і в їхні дослідження? Я теж ловлю інколи себе на цій вірі у добрих сусідів, забуваючи Шевченкове "У своїй хаті своя правда". Щоб мати місце під сонцем, постійно треба відштовхувати тиск сусідів, щоб знали міру!
>
> Люди подібні мені мають право не сприймати на віру жодних фанатиків. Це лише ваше слово проти їхнього слова.
>
> > Але якщо ви все ж таки хочете провітрити ваші мізки від пропагандиського смороду, що його напустили вам за совєцьких часів,
>
> Я вже відповів про те, звідки і що в моїх мізках.
V: Мені здається, що ви не такий вже й упертий, як намагаєтеся вдавати з себе. Прочитайте матеріял у посиланнях, що я подав раніше. Там є факти, а не міфи про польську сторону.
Проблема в тім, що за поляками стоїть їхня держава, а ми своєю покинуті напризволяще. Тому й програємо ідеологічні та історичні суперечки.
2007.03.27 | Мірко
Re: Моє почуття національної гідності ніяк не пов'язане з ОУН і УПА
Bayan пише:> Ви, може, замолодий і не знаєте, що у червоної армії в 41 добровольців не бракувало. Пр тому, що багато хто після пережитих репресій і голодомору не складав ілюзій на рахунок РЕЖИМУ. Але людський патріотизм насамперед пов'язаний із рідною землею, надіюсь з цим ви спорити не будете, і це переважило.<
Не розумію патріотизму пов'язаного із землею. Совіти морили голодом українську націю, - то це вашому батькові не грало ролі, - ніде не "записувався". А хтось зазіхав на купу чорного болота - і от добровільно вписується в лави ката. Тож по вашому вартість болота перевищує вартісь мілйонів людей. І то якби хоч боронив своє болото, а то воював щоби відібрати від одного ворога а передати ще гіршому, - і то добре знаючи що він гірший.
Нє панімаю.
> І я ніколи не примирюсь із закидами типу - "це ще треба розібратись, яку батьківщину вони захищали?" - Свою, добродії, свою.
>
Ну, якщо батько москаль, то обороняв свою імперію. Зрозуміло. А якщо українець - то що ж він обороняв? Землевласником за совку хіба не був. То кого болото обороняв?
> Були і інші жертви, див. вище.<
Жертви так. І то подвійні жертви, бо терпіли не за своє - а за катове.
>Люди подібні мені мають право не сприймати на віру жодних фанатиків.<
Якщо свідчу що 1+1 = 2 то я фанатик, бо не сприймаю будь який компроміс?
> Це лише ваше слово проти їхнього слова.<
Справді?
>Ми можемо бути переконаними лише третьою, незалежною стороною,<
Бо так пан професор сказав. (або батько Сталін?)
Про Вашу третю силу:
"Колись будем
I по своєму глаголать,
Як нiмець покаже.
Та до того й iсторiю
Нашу нам розкаже,-"
>або консенсусом сторін.<
Взявши пересічну із усіх опіній?
Таки хтось воював під синьо жовтим прапором, а хтось під червоним.
Ну й ті що воювали під німецькими прапорами так само "звільняли" свою батьківщину як Ваш батько. Обоє жертви.
А тому що в КА не було окремих "національних" військових частин, Ваш батько навіть не міг мріяти що при певній нагоді поміняє прапори і обстоюватиме свою Україну.
2007.03.25 | Симон
Можна лити відрами, не допоможе, судячи по його постах...
2007.03.26 | Bayan
Ех, не ті часи, а то завітали б вночі, точно допомогло би
2007.03.26 | Hoja_Nasreddin
Ви про 37-38 роки про ваших нічних НКВС-івських героїв
2007.03.26 | Bayan
Упертому фантазеру а може провокатору: уйміться!
Ваша настирність заставляє запідозрити, що ви таки провокатор.Можливо штатний працівник СБУ.
2007.03.26 | Hoja_Nasreddin
Звідки така обізнанннннність, товаришу майоре?
2007.03.24 | RedBagira
Re: Такі статі сіють ненависть.
Bayan пише:> > Екстремісти є усюди. Але слідуючи вашій логіці, наприклад, усі поневолені нацистами народи повинні ненавидіти німців повік.
Разница в том, что немцы отмежевались от идеологии Гитлера. А украинцы, к сожалению, наоборот, пытаются провозгласить гитлеровских коллаборантов героями.
Как бы сейчас относились к немцам, если бы они объявили "Майн кампф" государственной идеологией?
2007.03.24 | Abbot
Re: Такі статі сіють ненависть.
Грязная ложь.Прежде чем произносить вслух про "коллаборантов", я бы порекомендовал Вам прочитать хотя бы одну работу Степана Бандеры, ведь он очень точно сравнил преступные режимы сталинизма и немецкого национал-социализма.
Так что если и есть в Украине коллаборанты, то это Вы. Преступный режим Сталина сдох, но его недобитое путинское потомство поднимает голову, а в Вашем лице у них появились "достойные" слуги.
2007.03.25 | Симон
+1.Зрештою, чого можна сподіватись від людини з ніком REDBagira?
2007.03.25 | Чучхе
Назовите мне название хоть одного труда Степана Бандеры
2007.03.26 | Abbot
Re: Назовите мне название хоть одного труда Степана Бандеры
Охотно."УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ, А НЕ ТІЛЬКИ ПРОТИРЕЖИМНИЙ РЕЗИСТАНС".
Несколько цитат:
"Для прикладу візьмемо незначний на перший погляд, але істотний і глибоко знаменний факт, що гітлеризм не називають його властивим іменем — націонал-соціялізмом, тільки нацизмом. Так послідовно робить большевицька пропаґанда, не вживаючи назви націонал-соціялізм, тільки називає гітлеризм нацизмом або фашизмом.
Бо ж, коли большевизм реалізує в себе соціялізм, то він не може його бити. Як большевики, так і соціялісти різної масти хочуть затушкувати той факт, що гітлеризм називався і був націонал-соціялізмом. Чому? Щоб ГАНЬБА І ПРОКЛЯТТЯ, що їх своєю практикою стягнув на себе націонал-соціялізм, не заторкнути соціялізму, а впали на кожний націоналізм, без уваги на його внутрішній зміст, суть і природу..."
"Гітлеризм мав два основні елементи: ґерманський расизм-імперіялізм і національний соціялізм. Ставлення націонал-соціялізму до всіх інших народів визначав імперіялістичний расизм, теорія про вищість німецької раси, про її право й природне призначення панувати над іншими народами, запрягати їх на свої послуги, забирати від них землю, майно, сили і творчість, нищити інші раси. Якщо хтось хоче шукати аналогій, то може це робити серед тих народів, що їх історія і сучасність, підбій інших народів, будування багатонаціональних імперій, колоній і т. п. — дають для цього підстави. У московському імперіялізмі бачимо багато подібностей. Треба большевицької демагогії і безсоромности, щоб говорити про схожість з гітлерівським націонал-соціялізмом українського націоналізму, який змагається за знищення імперіялізму, визволення України й інших народів, за самостійне життя і свобідний розвиток української нації, який ставить етнографічний принцип і принцип свобідного державного самовизначення народів, як одну з основних засад у міжнародніх взаєминах.
Інший основний елемент гітлеризму — це національний соціялізм, як система внутрішнього ладу німецького народу, німецького райху. Своїм духом і практикою в багатьох справах він ішов слідами большевизму. Тоталітарна система, диктатура і сваволя державної бюрократії, повне знехтування людини, система безоглядного терору, такі засоби, як концентраційні табори, масове винищування непокірних елементів — усе це націонал-соціялізм живцем перебрав від большевизму. В одного й другого та сама практика, якою один здійснює марксівський соціялізм-комунізм, а другий — національний соціялізм. Так само у поставі до релігії, в духово-культурній, виховній ділянках — між націонал-соціялізмом на практиці є дуже велика схожість, хоч обидва в своїй теорії стоять у багатьох справах на протилежних позиціях.
Гітлеризм виразно проголошував свій імперіялізм у формі расистської теорії. Большевизм приховує свій московський імперіялізм під формою інтернаціоналізму, клясової солідарности пролєтаріяту, світової комуністичної революції. Все протиставлення поміж ними, від ідеологічного починаючи, аж до воєнної розправі/ за своєю суттю було конкуренційною боротьбою двох подібних імперіялізмів за панування на тому самому просторі, а не боротьбою двох протилежних світоглядів, ідеологій, суспільно-політичних систем."
----------------------------------------------------------------
Полный текст есть в Сети.
2007.03.25 | Sean
Ви про комуністів?
Котрі дуже доклалися до розвитку військової потуги нацистів і взаємозбагачували ідеологію, теорію і практику.Правильно, так їм
2007.03.25 | сябр
Re: Такі статі сіють ненависть.
2007.03.25 | сябр
відповідь облізлим фарбованим самицям з родини котячих
Просив би навести документально підтверджені свідчення КОЛАБОРАЦІОНІЗМА ОУН-УПА в цілому (як організації) з Гітлерівськими окупантами. До того ж, яку батьківщину. на Вашу думку. зрадили упівці? Польщу? Чи Радянський союз, у скклад якого вони потрапили саме завдяки колаборації (спільній праці0 Сталіна і гітлера по розчленуванню Польщі?2007.03.26 | VV
До Багіри. Про Гітлера
RedBagira пише:> Разница в том, что немцы отмежевались от идеологии Гитлера. А украинцы, к сожалению, наоборот, пытаются провозгласить гитлеровских коллаборантов героями.
> Как бы сейчас относились к немцам, если бы они объявили "Майн кампф" государственной идеологией?
Шановна Багіро, дайте мені відповідь, будь ласка, на таке питання:
А чим саме такий поганий Гітлер?
Тільки не відповідайте, будь ласка, в стилі: "Ну как же?! Это же Гитлер!! Вы что, с Луны свалились? Это же вопще!"
От уявіть собі, що я тільки що впав з Місяця і не знаю традиційних наїздів на Гітлера. Якщо Вам не важко, викладіть, будь ласка, Ваші претензії до нього по суті. І до його ідеології теж.
Дякую.
2007.03.26 | Чучхе
Багірі очевидно подобаються німці і Гітлер
2007.03.26 | Shooter
Такі сіють ненависть.
RedBagira пише:> А украинцы, к сожалению, наоборот, пытаются провозгласить гитлеровских коллаборантов героями.
Варто зауважити, що Бандера, на відміну від Молотова, договір з Гітлером не підписував. Більше того - і Німеччина, і СССР згідно договору СССР-Німеччини були агресорами, в той час як ОУН воювала за своє.
2007.03.28 | Мірко
Чогось накурились?
2007.03.26 | stefan
Тепер я розумію свого тата Кароля.
Я корінний галичанин.18 років прожив там.Але батько Кароль ніколи після 2-ї світової війни не їздив до Польщі.
І не хотів їхати.
Коли я його питав чому, він не хотів піднімати цю тему.
Відповідав:
- Це дуже тяжке питання.Не хочу туди їхати, от і все.
Тільки в кінці 80-х, коли відкорилися архіви КГБ та "гласність Горбачова", я зрозумів, чому батько не хотів їхати до Польщі.
2007.03.30 | Мирослав Кальба
Re: Варшавський пам'ятник
ВІДПОВІДІ І ДОПОВНЕННЯПід розвагу дискутантам
Щиро д`якую усім дискутантам, відносно моєї статті «ВАРШАВСЬКИЙ ПАМ`ЯТНИК». Вірю, що кожний найде вияснення на свій запит чи заувагу, головно панове : Bayan і voyageur.
Щороку Росїя а з нею і Україна велично відзначають перемогу у «Великій Вітчизняній» війні. Треба взяти до уваги, що це була «Великая Отечественная війна Совєтського Союза», яка також звалася «Великая Отечественная война совєтскаго народа», як схвалював їх особисто Сталін. Якеж відношення тоді до неї України? - якщо Україна справді є ДЕРЖАВОЮ?
Росія а за нею й Україна розтрублюють стало про «побєду», але про початок війни чомусь усі вони мовчать. Тому я позволю повернутись до початку
«Другої світової війни», бо від початку війни, від того, хто спровокував цю війну, залежало життя мільйонів людей.
Творцем і архітектом другої світової війни був Сталін а не Гітлер.
Маючи велику і добре озброєну армію Сталін уже з початком 1939-го року плянував другу світову війну, щоби Европу підпорядкувати Совєтському Союзові. І це йому вдалося.
1939-го року в місяці серпні прибула до Москви англійська і французька воєнні делегації, в справі договорення спільного фронту проти Німеччини.
Тому, що не вдалося спровокувати Франції і Англії розпочати таку війну, Сталін був змушений підписати союз з Гітлером і тим самим розв`язати йому руки. В місяці травні 1939-го року призначає він Молотова комісарем закордонних справ.
19 серпня 1939-го року Сталін дав гарантії Гітлерові, що у випадку нападу Німеччини на Польщу, Совєтський Союз буде не лише невтральним, але, дасть ще Німеччині допомогу.
До Москви приїжджає Рібентроп і 23-го серпня підписує з Молотовом договір про напад на Польщу. З цею хвилиною Совєтський Союз починає приготовлятися до нападу на Західну Европу.
Уже 19-го серпня 1939 року Сталін дав зелене світло Гітлерові: нападай на Польщу!.. Тому-то цей день вважається днем, в якому Сталін почав другу світову війну.
29-го серпня 1939-го року на наказ Політбюра покликано до ариії чотири тисячі комуністів, а 19 днів пізніше Красна Армія перейшла границі Польщі.
ЧИ СПРАВДІ У МЕНЕ НЕНАВИСТЬ ДО ПОЛЯКІВ?
Пан Babyan називає мене: фанатиком - екстремістом - ненавидить поляків і т.п.
Уважаю, що кожна людина, повинна бути фанатиком в першій мірі своєї честі і праці. Тоді вона є корисною і позитивною для свого народу.
Понище подам деякі витяги із моєї книжки писаній польською «NACHTIGAL” Ukrainski Batalion 1941r. Вступне слово написавDr.MiroslawDragan,Wiceprezes PHS (Polskie Historyczne Stowarzyszenie w USA) - (Заступник голови Польського Історичного Об`єднання в ЗСА).
Пан Драган у свойому слові на стороні 7-мій пише: « Книжка М.Кальби п.т. «Нахтігаль» заслуговує на увагу рівнож і тим, що вперше написана автором який кожний раз служив по стороні програючих то значить, в польськім і німецькім війську і у відділах УПА. Помимо того він не є сповнений ненавистю до поляків. Противно, то, що Кальба пише виглядає бути як найбільш правдивим і властивим для поляків«…..і закінчує; «Не сумніваюсь, що цю книжку прочитають з заінтересуванням і користю усі бувші львовяки. Зі взгляду на це, що книжка ця пораз перший показує історію другої світової війни з цілком нової точки зору, як рівнож і це, що докоментує новими і трудно доступними жерелами мартирольогічних крутійств Совєтського Союза, є вона корисною лектурою для усіх істориків. Її напрямні повинні взяти під увагу сьогоднішні як й будучі політики.»
Я закінчив цю книжку такими словами (сторони, 124, - 125, і 126):
В роках 1943-44 одинокі знані випадки співпраці з німцями були командирів сотенного УПА «Орла» і курінного «Сосенки», які закінчилися для обох вироком смерти, ….
Великий український поет Тарас Шевченко у своїй поемі «Посланіє» писав.
«А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!…
Правда ваша :Польща впала
Тай вас роздавила!»
До подібного заключення дійшов і Святий Отець Іван Павло ІІ, і президент Валєнса, і багато інших високо поставлених осіб в Польщі і в Україні, ствердивши, що « Без вільної України не може існувати вільна Польща, як і без вільної Польщі не може існувати вільна Україна».Дуже добре це розуміє і наш спільний ворог Москва, яка за всяку ціну старається не допустити до вступу Польщі і України в НАТО….
Щоби не допустити до поворотної Ялти ті три народи (Україна,Польща і Білорусь) повинні подати собі руки прощення і жити як найкращі сусіди.
Піддержую приязнь між народами але приязнь чисту, чесну і небрехливу!
Для того, щоби не обріхувати різалисьте українців і вони вас різали, палилисьте їхні доми і вони палили ваші: хто перший, не знати. Вислід? - взаємна ненависть, «Явожно», висилення і «Луни в Бєщадах».
Але обидва народи живуть в середині Европи, а не в Азії, Африці чи на Сицилії, де пімста детермінує покоління. Відродилася Німеччина, відродилася Польща і Україна…і наша приязнь повинна укладатися на взаємній довірі і зрозумінню.
Бажаю закінчити знова словами Тараса Шевченка писаними в 1847-му році до поляків в його вірші «Полякам», якого закінчив словами:
….«Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами…
Подайже руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай!»
….
« « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « « «
ЧИ Я ЯК ЧЛЕН ОУН І УПА БУВ НІМЕЦЬКИМ КОЛЯБОРАНТОМ ?
1). “Нахтігаль», це була українська а не німецька формація, яка присягалась Україні а не Німеччині. Годиться пригадати, що зміст присяги яку привіз із Кракова представник німецької армії, полковник Олькен, не була згідна із змістом,узгідненим із ОУН (б) Сот.Роман Шухевич з місця заявив, що «присягати на такий зміст не сміємо», і тому з місця вніс протест.
2). У Юзвені біля Вінниці дізналися ми про арешт наших провідних членів ОУН, З огляду на такі події Роман Шухевич як командир Дружин Українських Націоналістів зразу подав головному командуванню німецької армії гострий протест, що , «українські курені не можуть залишитися при німецькій армії, аж до часу їхнього звільнення». (Чи можете подати подібний випадок?).
3). Або такий приклад з Білорусії: Командир майор .Моха дав наказ сот. Р..Шухевичу, щоби він зі своєю сотнею допоміг панам із «Ві-Ко» (Віртшафт-
скоммандо) при здиранню контингенту, до того ще - з голодного населення.
Тоді сотник Шухевич заявив: «що він не пішле жодної сотні до такої функції тому, що нас прислали сюди не грабувати, а воювати».
4). В одній місцевості на Білорусії був дитячий гуртожиток. Були в ньому головно заморені голодом російські діти. Шухевич звернувся до вояків відділу, який там стояв, щоби відмовляли собі дещо з їди та, щоби рятували тих голодних дітей.
Запитую Вас Шановні дискутанти, чи ми були КОЛЯБОРАНТИ?
------------------------------------------------------------------------------------------------------------
А зараз погляньмо як боролась совєтська «Красна Армія» за Вільну Україну:
Проходячи Україною, зразу мобілізували усіх чоловіків віком від 16 років. Без умундирування, без військового вишколу, та без зброї маршали - генерали гнали їх на перші боєві лінії під гаслом: «Зброю здобудете в бою!» Вони встеляли своїм трупом побоєвища під обстрілом німецьких гармат - мінометів - кулеметів. Утікати в тил вони не мали можливості, бо комісари з відділів НКВД скорострілами викінчували їх як: «дезертирів - зрадників».
ОУН - УПА для Москви були більш небезпечними чим атом-бомба. Друга світова війна закінчилась, а совєтський режим ще майже десять років провадив боротьбу проти них. Окрім злочинців у формі, було створено цілу мережу загонів фальшивої УПА, завданням яких була дискредитація визвольного руху в очах місцевого населення.Члени цих спецгруп масово катували мирне населення, а потім всі злочини переписувалися на УПА. На початку 1945-го року на Західній Україні діяло більше 1500 таких спец-груп НКВС. Також діяло 359 резидентів, 1473 агенти і 13,085 таємнх інформаторів.
Наслідками злочинної діяльності цих груп були не лише численні провокації проти вояків УПА та підпілля ОУН, але й звірячі вбивства тисячі мирних громадян, підготовка масовмх депортацій населення Західної України більше 200 тисяч до Сибіру.
Досить і того вистарчить, щоби побачити справжню боротьбу «Красної Армії» за «Свободу - Незалежність та Соборність української України.
2007.04.01 | voyageur
Re: Варшавський пам'ятник
Дякую панові Кольбі за підсумок дискусії у цій гілці. Проте хотілося б все ж таки зробити декілька зауважень.Мирослав Кальба пише:
> >
> ...Тарас Шевченко у своїй поемі «Посланіє» писав.
> «А чванитесь, що ми Польщу
> Колись завалили!…
> Правда ваша: Польща впала
> Тай вас роздавила!»
V: Я не бачу, яким чином ці Шевченкові слова, що були без сумніву правдивими щодо певного історичного періоду, стосуються теперішнього становища України й Польщі у світі. Здається, Польщі зараз ніхто не загрожує, чому вона має впасти. Мо" я чогось не розумію?>
> До подібного заключення дійшов і Святий Отець Іван Павло ІІ, і президент Валєнса, і багато інших високо поставлених осіб в Польщі і в Україні, ствердивши, що « Без вільної України не може існувати вільна Польща, як і без вільної Польщі не може існувати вільна Україна».Дуже добре це розуміє і наш спільний ворог Москва, яка за всяку ціну старається не допустити до вступу Польщі і України в НАТО….
V: Таке ж зауваження й щодо повищої аксіоми. Перща частина "Без вільної України не може існувати вільна Польща" заперечень не викликає, і дуже добре, що полякам нарешті вистарчило здорового глузду зрозуміти, що без незалежної України як захисного щита від азійських руйнівних сил існування Польші неможливе. Не бачу, яким чином наша воля залежить від Польщі. Чи варто, не розібравшись, вторити папі й Валенсі?
> Щоби не допустити до поворотної Ялти ті три народи (Україна,Польща і Білорусь) повинні подати собі руки прощення і жити як найкращі сусіди.
> Піддержую приязнь між народами але приязнь чисту, чесну і небрехливу!
V: Я теж за рівноправну дружбу, а не за таку, що її побудово на односторонніх поступках. Чому українці повинні вибачатися перед поляками? Ми що, захопили їхні землі, відбирали їм рідну мову, чинили геноцид?
Та з зараз в Україні нема неприязні до поляків. У польському ж суспільстві назагал дуже поширені антиукраїнські настрої, що призводили й до загибелі українців. То ж поляки повинні покаятися за нам причинене зло.
> Для того, щоби не обріхувати різалисьте українців і вони вас різали, палилисьте їхні доми і вони палили ваші: хто перший, не знати. Вислід? - взаємна ненависть, «Явожно», висилення і «Луни в Бєщадах».
V: Хто перший -відомо. Поляк прийшов на нашу землю, нам довелося її боронити. >
> Бажаю закінчити знова словами Тараса Шевченка писаними в 1847-му році до поляків в його вірші «Полякам», якого закінчив словами:>
> ….«Братались з вольними ляхами,
> Пишались вольними степами…
> Подайже руку козакові
> І серце чистеє подай!
> І знову іменем Христовим
> Ми оновим наш тихий рай!»
V: Так, Тарас надіявся, що подадуть руку й чисте серце. Не дочекався. І ми все ще чекаємо. От тільки, як довго доведеться чекати?
>
2007.04.01 | vovan45
Re: Варшавський пам'ятник
Плохо, что становление государств пытаются строить на "костях" прошлого. В Украине таких политиков тоже хватает: пытаются вести страну вперед с головой, постоянно повернутой назад – только в историческое прошлое.В статье написано все, о чем угодно (Москва, пятая колонна в Украине, жыды, Ковпак, директор театра, Гомулка, НКВС, «істориків» польсько - жидівсько-українських …), только не по сути – что памятник хотят установить в память десятков тысяч поляков, уничтоженных вояками ОУН-УПА в период 1941-1944 годы.
Вячеслав Липинский еще в начале 20-го века (“Письма к братьям - хлеборобам”) с горечью писал: “…Кто скажет украинцам, что злоба, ненависть, предательство, ложь им не помогут и Украины не создадут?”.
Есть люди, которые измеряют степень украинского патриотизма (своего и других) по шкале ненависти к к другим народам, в первую очередь – к русским, полякам, евреям. Автор статьи, по-моему, относится к таким людям. И живет, и пишет еще рудиментами начала 20-го века.