03/27/2007 | Hoja_Nasreddin

http://rep-ua.com/65863.html
Помаранчева карма

Карма Ющенка полягає в тому, що його активне політичне життя не сумісно з самим існуванням української держави. Тут або – або. Або Ющенко буде усунутий з посади, або розсиплеться країна.


Помаранчева карма

Хіба б тепер вони борзіли,

Коли б цих відморозків зграю

Два роки тому посадили,

А не пропонували чаю?

(народна SMS-творчість)

21 березня, у день весняного рівнодення, коли сонце, простуючи з північної півкулі небесної сфери в південну, перетинало небесний екватор, а бджоли з президентської пасіки радісним гудінням вітали прихід астрономічної весни, Арбітр Нації вирішив нагадати своєму народові про своє існування. Подати голос з підпілля Гаранту довелося через ґвалт, що здійняв перший „помаранчевий” міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, побачивши о шостій ранку на порозі своїх апартаментів слідчого Генеральної прокуратури з постановою на обшук.

Злі язики давно подейкували, що Президент спить і бачить, як би йому вгамувати колишнього „польового командира Майдану”, який все ніяк не знайде собі місце під сонцем і, мов навіжений, кружляє Україною з концертними поїздками, паплюжачи народний режим Ющенка-Януковича. Але одна справа – плітки недоброзичливців, і зовсім інша – коли похмурі люди приходять в хату до екс-міністра акурат за кілька годин по завершенню довгих перемовин між Президентом та його прем'єр-міністром. Тут навіть бабка Параска засумнівається в моральних чеснотах свого кумира й запідозрить, що Віктор Андрійович просто здав недавнього соратника на поталу донецькій зграї.

Але Президент, як і личить народному обранцеві, розвіяв усі сумніви. Навіть заяву зробив: з обуренням, мовляв, довідався, що на третьому році революції в державі кояться політичні переслідування. І взагалі: „Я переконаний, - запевнив Віктор Андрійович, - що ця людина слугувала інтересам закону, порядку і за час своєї діяльності, я думаю, кожен міліціонер і мільйони людей відчули значний позитив і створили довіру до цієї служби”, а тому кримінальна справа, порушена Генпрокуратурою проти Луценка „наскрізь пропитана політизацією, та й білими нитками шите політичне замовлення”. Ба більш того, народний президент звернувся до представників Генеральної прокуратури з проханням „не робити помилок, які вони робили 2 роки тому”.

Кізяк кізяка бачить здалека

Досхочу насміявшись над Президентською грамотністю (чого варті лише звороти „створили довіру” чи „наскрізь пропитана”), поаплодуємо Вікторові Андрійовичу за змістовність виступу. Ще б пак: просторікуючи про помилки, Гарант, очевидно, мав на увазі пригоди колишнього голови Донецької облради Бориса Колесникова, який завдяки р-р-революційній енергії того ж таки Луценка два роки тому був доставлений на примусову екскурсію до київського Ізолятора тимчасового тримання. А потім, чотири місяці поспіль знайомився з меню Слідчого ізолятора №13, обвинувачений у здирництві акцій донецького Торгівельного центру „Білий Лебідь”. І тут ми повністю з Віктором Андрійовичем солідарні. Ми цілком згодні з Гарантом і також вважаємо, що порушення кримінальної справи проти Колесникова, обшук резиденції Ахметова, гучні заяви Луценка з обвинуваченнями на адресу Бакая, Засухи, Білоконя та десятків і десятків інших громадян насправді ніякого відношення до поновлення законності не мали, а становили лише шумову завісу, яка мала відволікти увагу баби Параски від джерел доходів польових командирів.

Звісно, ми далекі від думки, що свій перший мільйон Борис Колесников заробив на церковній паперті, а шлях Ріната Ахметова у великий бізнес був усипаний не трупами, а трояндами. Ми навіть ладні припустити, що колишні власники „Білого Лебедя” розсталися зі своїми акціями не з власної волі, а завдяки наполегливій та чисто конкретній пропозиції Бориса Вікторовича. Але ж каже Гарант – мали місце помилки. І ми не заперечуємо. Бо добре уявляємо, що би було у випадку, якби той же Колесников чи Ахметов вчасно зорієнтувалися та оголосили б у листопаді 2004 року про підтримку „народного президента”. Або – ще краще – вийшли б на сцену Майдану з помаранчевими стрічками, як пан Азаров чи Деркач-молодший. Засуха взагалі міг би увійти в Комітет національного порятунку (чим він гірший від Кінаха?), а Бакай – дати трохи грошей „на революцію”. І хто б їх тоді переслідував? Ну, не Луценко – це точно.

Художник Поярков, характеризуючи український політбомонд, якось висловився, що всі вони – і „помаранчеві”, і „біло-блакитні” – зліплені з одного шматку кізяку. Продовжуючи порівняння відомого гострослова, зазначимо, що політичними переслідуваннями якраз і називається ситуація, коли одна кучка кізяку починає гнобити іншу кучку лише тому, що він неї тхне лайном. Тому затримання Бориса Колесникова в квітні 2005 року дійсно не мало ніякого відношення до „інтересів закону й порядку”. Хоча б тому, що ці інтереси передбачають відповідальність перед законом всіх громадян – і колесникових, і порошенків з івченками, і того ж Луценка - а не тільки тих, що відмовилися підтримати камарилью „всенародно обраного” нетрудовою копійкою. Правова держава й принцип вибірковості кримінального покарання – речі несумісні, особливо в разі, коли ця вибірковість здійснюється (нехай навіть і за реальні злочини) з огляду на колір політичного забарвлення. А якщо в Україні не працює принцип верховенства права, то й говорити про якісь там „інтереси закону й порядку” розумна людина на стане. Бо в такій державі не може бути ані закону, ані порядку – лише тотальна корупція та політичні переслідування.

Одначе, щось не зовсім гаразд у Совісті Нації з логікою. Якщо він визнає, що два роки тому правоохоронні органи під проводом „помаранчевих” достойників займалися політичними переслідуваннями, то як же тепер він може говорити про Луценка, що „ця людина слугувала інтересам закону, порядку і за час своєї діяльності, я думаю, кожен міліціонер і мільйони людей відчули значний позитив і створили довіру до цієї служби”? Невже інтереси закону й порядку полягали в тому, щоби Колесников сидів у в’язниці, а Івченко – у кріслі голови правління „Нафтогазу”? Чи, може, акції „Білого Лебедя” принципово відрізняються від заграбастаних Кінахом акцій аеропорту „Бориспіль”? Невже кожний міліціонер і мільйони людей відчули позитив від того, що міністр внутрішніх справ постійно виходив перед телекамерами й закликав збіглих до Росії Бакая, Засуху, Білоконя чи того ж Курочкіна повернутися в неньку, сісти в тюрму й після цього довести в суді свою невинуватість?

Тепер у Юрія Віталійовича є повна можливість втілити в життя свій рецепт – сісти в камеру до Курочкіна й довести в Печерському суді свою невинуватість. Але екс-міністр чомусь до „діда Лук’яна” не хоче. Йому там чомусь не подобається. Мабуть, кухня не влаштовує. А, може, Юрій Віталійович побоюється, що в такому випадку співкамерники швидко пояснять екс-міністрові, що ніяка людина взагалі не повинна доводити в суді свою законослухняність, а громадяни Колесников, Білоконь чи Бакай до вступу щодо них обвинувального вироку в законну силу мають точно такі ж права, як і громадянин Луценко?

Але який пасаж: „Очевидно, що тактичною перманентною ціллю було обмежити пересування політика Юрія Луценка по Україні, ізолювати його політичну діяльність”, - запевнив Президент свій народ, оцінюючи постанову слідчого ГПУ про обшук луценківських апартаментів.

Тонке зауваження. Навіть Ющенко вже здогадався, що в Генеральній прокуратурі вирішили обмежити пересування Юрія Луценка та ізолювати його політичну діяльність – років так на сім-вісім. Причому, тими ж методами, якими два роки тому діяли Ющенко та його команда. Один в один. Якби Віктор Андрійович ще б пояснив, що таке „тактична перманентна ціль” - ціни б йому не було.

Проте завдяки Президентові народ тепер знає прізвище самої найбезправнішої в державі людини. Щойно зайшов Юрій Луценко в кабінет слідчого на свій перший допит, тільки зробив ковток запропонованої кави, як йому зразу ж зателефонував Гарант Конституції. Мовляв, так і так – чи не порушуються, Юрію Віталійовичу, Ваші конституційні права, які я маю гарантувати?

Цікаво, Ющенко всім підозрюваним телефонує на першому допиті, чи Секретаріат йому добирає тільки найзнедоленіших? Також цікаво було б довідатися, чи відомо Ющенкові, що окрім безневинно обшуканого Луценка в країні існує ще 47 мільйонів громадян, права яких також записані в розділі другому Конституції України? І більшість з цих них, розглядаючи по телевізору обшук у міні-палаці, де мешкає жертва політичного переслідування, напевно, думали: „Господи, нам би його проблеми”.

У кожного своя доля і свій шлях широкий...

Повіримо президентові на слово й погодьмося з тим, що історія з Луценком (як і пригоди Колесникова) – суть політичне переслідування. Але розум категорично відмовляється вірити в те, що кримінальна справа, порушена проти польового командира Майдану – це помста за бездоганну роботу міліції під проводом Юрія Віталійовича. І річ не тільки в тому, що від бездоганної роботи не наживеш хороми на Старонаводницькій вулиці, у найпрестижнішому куточку Києва, прозваному в народі „Царським селом”. Річ у тім, що й обшук у Луценка, і порушена проти нього кримінальна справа прогнозувалися, зокрема автором цих рядків, ще у вересні 2005 року, коли ні про який „біло-голубий” реванш і не йшлося.

Навіть більше того, на початку серпня 2006 року, через день після призначення Юрія Луценка міністром внутрішніх справ в Уряді Януковича, автор у прямому ефірі радіо „Свобода” запевнив слухачів, що пропрацює Юрій Віталійович яскраво, але недовго, і буде звільнений після порушення щодо нього кримінальної справи. У випадку, якщо ж з якихось причин Верховна Рада згоди на відставку міністра не дасть, Луценка буде усунуто з посади постановою слідчого в порядку статті 147 Кримінально-процесуального кодексу України. Називалася (щоправда, не в ефірі, а в приватному спілкуванні з журналістами радіо „Свобода”) і кримінальна справа, що неминуче завдасть стільки клопоту улюбленцю Майдану – справа про вбивство полковника міліції Романа Єрохіна.

Прогнози справдилися: через півтора місяці з кримінальної справи, порушеній у Генеральній прокуратурі через вбивство Єрохіна, було виділено епізод про роздачу Луценком нагородної зброї, і стали донецькі пацани ганяти Юрія Віталійовича, мов зайця по полю. І зовсім не через помсту, а внаслідок цілком очевидних і цілком об'єктивних причин. А як відомо, зв'язок між причиною та наслідками мудрі індуси йменували кармою, відрізняючи її від усіляких помст, розплат та інших проявів людської емоційності.

Трохи пофілософствуймо і розгляньмо як приклад карми безумні витівки „народного президента”, чиї інтелектуальні здібності так і залишилися на рівні часів трипільської культури. Карма Ющенка полягає в тому, що його активне політичне життя не сумісно з самим існуванням української держави. Тут або – або. Або Ющенко буде усунутий з посади, або розсиплеться країна.

Звісно ж, з Україною нічого лихого не станеться – буде собі існувати й далі в тих же кордонах, зміни яких не допустить ані світова спільнота, ані здоровий глузд українських можновладців. Тож залишається лише перший варіант, а Ющенкові доведеться або скуштувати принизливої процедури імпічменту, або піти на побігеньки до хазяїв Донбасу та зосередитися на політичному вихованні своїх бджіл і походах на Говерлу.

Така метаморфоза трапиться зовсім не через якусь там помсту з боку „біло-голубих” окупантів Верховної Ради. Це неминуче станеться внаслідок органічного несприйняття „народним президентом” головного атрибуту будь-якої держави – правової системи, яка посередництвом законів, тобто кодифікованих правил публічної поведінки, примушує громадян (зокрема громадян-політиків) досягати своєї суб'єктивної мети лише певними й публічно проголошеними засобами.

Словосполучення „правова система” для Ющенка – це порожній звук. Як і „верховенство права” чи „права людини”. У книжках з бджільництва про це не написано, а інших він, вочевидь, не читає. І тому вважає, що якщо назвати засідання Верховного Суду України „шоу” та демонстративно відмовитися виконати його рішення про поновлення на роботі колишнього губернатора Київщини Євгена Жовтяка, то від цього збір меду на президентській пасиці не зменшиться.

Але карма, як вчили ті ж давні мудреці, аж ніяк не тотожна напередвизначеності та не може існувати без свободи людської волі. Ось і Ющенко зможе дуже скоро абсолютно вільно вибрати два варіанти. У випадку подальшого протистояння з парламентом, у Верховній Раді за будь яку ціну буде сформована конституційна більшість, яка розпочне процедуру імпічменту, благо. підстав більш ніж досить. Достатньо буде звинувачення у вчиненні Ющенком злочину, передбаченому статтею 382 частина 2 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище), а саме – невиконання рішення Верховного Суду України щодо поновлення на посаді Жовтяка. Відповідно до Конституції, парламент для відкриття процедури імпічменту має спочатку направити до Верховного Суду запит щодо наявності в діях Президента ознак злочину. Невже Верховний Суд відповість, що невиконання його рішень – то не злочин, а дитяча забавка хворої на голову людини? Звісно, ні. Ну, а далі – формальності у вигляді голосування з наступним відстороненням Ющенка від посади та порушення проти нього кримінальної справи.

Варіант другий: Віктор Андрійович проведе черговий „круглий стіл”, прочитає проект постанови Верховної Ради про початок процедури імпічменту й погодиться балотуватися Президентом на другий термін – в обмін на любов до поводирів Партії Регіонів та повне невтручання в державне життя. Зрозуміло, що голосів на виборах у 2009 році він набере нуль цілих хрін десятих, але виборчі скриньки Донецької області будуть заповнені на 216% - і всі за Ющенка.

Отже, свобода вибору є, але варіантів лише два. Оце й називається карма.

Нині баби параски обурюються „зрадою” Мороза (до того ж таким тоном, начебто політична діяльність регулюється шлюбно-сімейним кодексом) і вимагають від Ющенка розпустити Верховну Раду. Але мітингувати їм треба було раніше – з першого ж дня інавгурації нового Президента, який першим же своїм Указом брутально порушив Конституцію. Нагадаємо, що в тому Указі Ющенка йшлося про покладання обов'язків в.о. прем'єр-міністра на Миколу Азарова у зв'язку з відставкою Уряду. Відповідно до чинної тоді Конституції Президент не міг призначати в.о. прем'єр-міністра – Кабінет Міністрів випадку своєї відставки перед новообраним Президентом мав у повному складі виконувати обов'язки до формування нового Уряду. Але цього Ющенкові здалося замало й за кілька днів по тому він знову порушив Конституцію: замість Азарова на радість бабкам параскам призначив Юлію Тимошенко.

Потім була поїздка Ющенка в п'яному вигляді за кермом службового автомобіля на День Перемоги. Потім – заборона Ющенком виконувати рішення Печерського райсуду Києва про арешт голови Козинської селищної Ради Валентини Горобець. Потім – сотні незаконних Указів, відмова приймати присягу в новопризначених суддів, незаконне втручання в діяльність органів прокуратури та МВС (чого варта лише комедія зі „скасуванням” ДАІ?). Отже питання - чому тоді „Пора” не ставила на Майдані намети й не вимагала від керівництва держави припинити беззаконня? Чому активісти Майдану не влаштовували мітинги тоді, коли Ющенко підписував меморандум із Януковичем? Чому не протестували проти призначення на посаду Генерального прокурора багаторічного працівника прокуратури Донецької області Олександра Медведька, безпосередньо причетного до фальсифікації справи Александрова?

Чому, питається, чесний і непідкупний Луценко, що слугував „ інтересам закону й порядку”, не створював „Народну самооборону”, коли Ющенко топтався по Конституції, призначаючи впродовж 2005-2006 років без відома Кабінету Міністрів голів обласних державних адміністрацій (відповідно до статті 106 Конституції України в попередній редакції голови ОДА мали призначатися Президентом лише на подання Кабінету Міністрів України, при цьому Указ про призначення мав скріплюватися прем'єр-міністром – ці вимоги Ющенко ігнорував)? Чому Юрій Віталійович не оголошував похід на Київ, коли у владу зразу ж після інавгурації Ющенко масово пішов криміналітет?

Якби в січні 2005 року активісти Майдану взяли Ющенка за філейні місця та пояснили йому, що стрижнем держави є правова система, а не універсали та меморандуми, якби вони розтлумачили „всенародно обраному”, що президент є лише чиновником, який, зобов'язаний діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, визначених законами й Конституцією, нині той же Колесников сидів би не в парламенті, а на „зоні”, Луценко не ходив би на допити в прокуратуру, а Янукович досі перебував би на відпочинку в Чехії. Щоправда, при цьому Юрію Віталійовичу не довелося би жити в „Царському селі”, синок Ющенка демонстрував би свою водійську вправність за кермом хіба що „Таврії”, а з зарплатні народного депутата Юлії Тимошенко державні виконавці утримували б щомісяця 20% на покриття боргів ЄЕСУ перед бюджетом. Але в кожного своя карма. І своя свобода волі.