04/05/2007 | Hoja_Nasreddin

"Нульовий варіант": пастка для малоросів
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
http://www.oglyadach.com.ua/news/2007/4/5/142275.htm


Нульовий варіант" – замість належного покарання порушників Конституції – означатиме, що все в країні визначатиметься тим, як пацани між собою добазаряться. Закони – то так, для лохів, головне – як там нагорі вирішать.


Крім матюків на адресу глави держави та всієї "помаранчевої наволочі", яких цими днями з боку лідерів та речників фракцій більшості пролунала просто-таки рекордна кількість, маємо й інше. Маємо запропонований Віктором Януковичем "нульовий варіант" – тобто президент відкликає свій указ про припинення повноважень Верховної Ради України, а Верховна Рада, у свою чергу, скасовує свої постанови, ухвалені вже після розпуску, сторони сідають за стіл переговорів, домовляються про певні моделі співпраці між собою, займаються підготовкою змін до законодавства, до Конституції, одне слово – держава повертається до стабільності.



Те, що ця ідея була розтиражована певним колом найбільш наближених до голови Кабміну міністрів та депутатів, не дивує. На те вона й політична гра у кращих більшовицьких традиціях, коли "злого слідчого", котрий публічно звинувачує президента України у зраді, запроданстві американському імперіалізму та корумпованості, змінює "добрий слідчий", що пропонує забути минуле й жити дружно (але обов‘язково так, як це вважає за потрібне зазначений слідчий). Дивує інше. Дивує та натхненна підтримка, яку одержав "нульовий варіант" у колах вітчизняної інтелігенції, причому дуже далекої (у кращий бік) від поглядів Д.В.Табачника й іже з ним.



Аргументація цієї публіки переконлива: розвиток протистояння загрожує розколом України чи навіть, не приведи Господь, громадянською війною, втрутиться Росія, Захід байдуже спостерігатиме за нинішньою, як він вважає, війною кланів за владу, отож навіть за найкращого варіанту від країни залишиться половина чи дві третини, а про гірший варіант і говорити не хочеться. Тому політики мусять домовлятися. За будь-яку ціну, бо ціна відсутності домовленості більша.



Відкинути ці резони не випадає. Але випадає поставити кілька важливих для розуміння суті "нульового варіанту" запитань.



Перше. Про повернення до чого йдеться? Практика останніх дев‘яти місяців наочно довела, що ніякі домовленості, досягнуті президентом та коаліцією не виконуються, причому 90% дій, спрямованих на зрив угод (якщо не більше) – це справа рук саме коаліції, яка відверто прагне необмеженого політичного та економічного панування в державі. Чи існують підстави вважати, що чільники коаліції докорінно змінять свої настанови, якщо поставлять підписи під черговим папірцем на кшталт Універсалу національної єдності? І, до речі, чи ближче ми до тієї єдності через дев‘ять місяців після Універсалу?



Друге. Що означатиме «нульовий варіант» з політико-правової точки зору? З одного боку, президент відкличе свій указ (строга відповідність якого букві Конституції справді викликає сумніви), з іншого боку, Верховна Рада скасує свої відверто антиконституційні постанови, сутність яких можна висловити трьома словами: спроба антидержавного заколоту. Чи рівноцінний обмін? Ні, оскільки вердикт Конституційного Суду стосовно президентського указу ще попереду, він невідомий, а от дії парламентської більшості та уряду не викликають жодного сумніву у їхній кваліфікації: зухвале і демонстративне нехтування Основним Законом і всім чинним законодавством. Досить уже того, що 2 квітня у найдраматичніший момент після оголошення указу, Верховна Рада ухвалювала свої контрпостанови за самоочевидної відсутності фізичного кворуму (180-200 осіб). Це все одно, якби замість Ющенка указ підписав (Ющенковим розчерком) хтось із клерків його секретаріату. Іншими словами, "нульовий варіант" значитиме легітимізацію подальшого тривання подібного беззаконня, чи не так?



Третє. Та головне, що "нульовий варіант" легітимізує не окремі прояви брутального (і систематичного) порушення Конституції, скажімо, при голосуванні чужими депутатськими карткам (Олександр Мороз, до речі, подав до суду на автора цих рядків, котрий посмів вказати спікерові на неприпустимість подібної практики), - цей варіант домовленості повністю деконструює всю конституційну систему та правовий лад у країні, якими б недосконалими вони не були. Про що йдеться? Президент видає указ, але інші владні структури, всупереч Конституції, навідріз відмовляються його виконувати, ба більше: беруть на себе функцію Конституційного Суду і називають цей указ незаконним, а міністр юстиції навіть де-факто зараховує його до злочинних. Іншими словами, перефразовуючи улюблене гасло Соцпартії, у силі правда. "Нульовий варіант" – замість належного покарання порушників Конституції – означатиме, що все в країні визначатиметься тим, як пацани між собою добазаряться. Закони – то так, для лохів, головне – як там нагорі вирішать. Ясна річ, щось подібне робилося і до цього, але після "нульового варіанту" подібна практика остаточно легітимізується (поза тим, яким буде прізвище президента), й Україна перетвориться на "республіку по понятіям", - власне, проти чого й спрямований відчайдушний акт розпуску Верховної Ради. Що ж це буде, якщо не офіційна капітуляція нормальних людей перед пацанами, загорнута у паперову серветку "варіанту"?



Четверте. "Нульовий варіант" і відмова від дострокових виборів, як на мене, роблять надзвичайно вірогідною еволюцію політичної системи України за російськими чи білоруськими взірцями. Згадаймо останні парламентські вибори в Росії: за кілька днів до голосування В.В.Путін запросив до себе лідерів Союзу правих сил та "Яблука" і заявив їм приблизно таке: ви невірно побудували виборчу кампанію, дотримувались неправильної ідеології, народ вас не зрозумів і прохідний бар‘єр до Думи ви не подолаєте. І не подолали – дарма що потім якийсь відчайдух добув справжні дані ЦВК, які засвідчували зовсім інше... Ну, а цього року на виборах до Пітерської думи, де "Яблуко" мало взяти щонайменше 15% голосів і стати реальною опозицією, цю партію просто зняли з перегонів. І все. Чи не до того ми рухаємося? Адже всі члени правлячої коаліції кровно зацікавлені у тому, щоб їм "намалювали" справні цифри, особливо соціалісти, то ж якщо не привчити виборців до потреби боротися за свої інтереси і капітулювати сьогодні – чи стане електорат завтра підтримувати демократів, а чи замість виборів займеться власними справами (знов-таки, погляньте на Росію – офіційна явка за 40%, реальна – менша, тобто люди змирилися з "правильною" владою). І нам до цього покірно йти чи спробувати дати бій за свободу?



І, нарешті, п‘яте. Чи не головне. Те, що зараз нам пропонують і що підтримує частина інтелігенції, вже в історії було. Спершу Центральна Рада ніяк не могла повірити, що їй оголошена війна, і все домовлялася з нападниками про "нульовий варіант", тобто повернення до статус-кво. Потім на ці ж граблі стала Директорія. І, нарешті, інтелігенти-боротьбисти (тобто ліві українські соціалісти) домовлялися з більшовиками – і наче домовилися про спільні цінності, спільні дії і навіть про спільну участь у владі. Результат: поки більшовикам з руки було існування українського відродження 1920-х, поки воно працювало на їхні геополітичні інтереси, вони дозволяли колишнім боротьбистам та іншим УНР-івським інтелігентам працювати на ниві українізації, а лишень ситуація змінилася – і те відродження назавжди стало розстріляним. Та так ретельно, що відгукується в сьогоденні, даючи можливість Табачнику Д.В. вести мову про "надзвичайно вузький прошарок україномовної інтелігенції".



Осмислюючи уроки тодішньої політики, спрямованої на збереження, як видавалося її носіям, України, на порятунок її від розколу та громадянської війни, поет та філософ Євген Маланюк писав на еміграції про "параліч політичної волі" та "брак найелементарнішого національного дієвого інстинкту", які він звав виявами "інтелігентської хвороби" – малоросійства. "Малоросійство, - писав Маланюк, - це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція. Капітуляція ще перед боєм".



Чи не є прагнення "нульового варіанту", а відтак і стабільності за будь-яку ціну такою капітуляцією у її сьогоднішньому варіанті?