04/06/2007 | Witer

автор: Роман Рак, львівський журналіст,

джерело: http://jeynews.com.ua/index.php?item=articles&d_id=8&sub=63

Роман Рак: Право на помсту
Якщо розпускати парламент немає законних підстав, але дуже хочеться, то можна. Приблизно такою логікою скористався Віктор Ющенко, розігнавши Верховну раду.

Якщо хочеться усієї повноти влади (читай - узурпації), але бракує голосів депутатів, то можна їх купити чи залякати. Таку схему для себе не вперше обрав Віктор Янукович і його команда «проффесіоналів».

Якщо дуже хочеться бути серед переможців, але так сталося що виявився переможеним, завжди можна зрадити і перекочувати до іншого табіру. Цією дорогою пішли «принципові» Олександр Мороз і Анатолій Кінах.


Якщо помаранчева команда розвалилася через надмірні амбіції її лідерів, то іншої не повинно бути. Або помаранчева, або ніяка. Така «залізна» логіка у тимошенківців і нашоукраїнців.


Якщо ж президент – бджоляр, прем’єр – бандит, коаліція – збір маргіналів і колаборантів, а опозиція з її лідерами теж нікчеми, то народ мав би розігнати їх усіх… Але, на жаль, це неможливо.


Люди розгублені. Вони не знають кому вірити і що робити. І це зрозуміло: двічі народ давав помаранчевим владу в руки. Перший раз після революції. Але крім власне революційних здобутків, особливих досягнень від кабміну Тимошенко і Єханурова народ не побачив. Натомість українці побачили інтриги, політиканство, демагогію, взаємні звинувачення і врешті розвал коаліції. У 2005-му українці вдруге повірили помаранчевим, але ті не спромоглися поділити корито. Врешті «на коні» виявився донецький «шапкокрад». І це було справедливо. Піднятися з глибокого нокдауну і перемогти в другому раунді – на таке здатен не кожен. В цьому сенсі Янукович вартий поваги.


А потім була зрада. Зрада, яка шокувала усю країну і найбільше тих помаранчевих, які проголосували за Сан Санича. Далі були ще кілька менших зрад і спроба нахабної узурпації влади донецьким кланом.


Так було. Висновок, який напрошується, простий, як метр бульби – усі політики покидьки і моральні виродки. А зважаючи на це, варто було б послати їх усіх на три парканних букви. І тих, хто за перевибори, і тих, хто проти.


Утім, є один момент, який спонукає підтримати розпуск парламенту і проведення дострокових виборів, навіть якщо для першого немає достатніх законних підстав. Цей момент називається справедлива помста - помста за зраду.


Йдеться не про колаборантів, які повтікали від Блоку Тимошенко і «Нашої України» до кАОліції. Це, радше, особисте горе тих, хто продавав місця у своїх виборчих списках і брав туди колишніх кучмістів. Йдеться про зраду соціалістів на чолі з Олександром Морозом. Це не просто зміна політичної орієнтації. Українці голосували за нього, як за представника помаранчевої команди і соратника президента. Голосували, бо він теж стояв на Майдані, теж називав Януковича бандитом і теж обіцяв, що злодії сидітимуть в тюрмах. Обіцяв одне, а зробив зовсім протилежне.


Майже ідентична історія з Анатолієм Кінахом та його промисловцями і підприємцями. Партія, яка навряд чи самостійно подолала б 3% бар’єр, виторгувала собі квоту в «Нашій Україні», потрапила в парламент і зрадила.


Обидві зради не тільки кардинально змінили волю народу, який віддав свої голоси помаранчевій команді, вони також посприяли подальшій узурпації влади донецькими. В народі такі вчинки називають «кідаловом». Але якби це «кідалово» стосувалося лише Ющенка чи Тимошенко, то це півбіди.


У політиці як в дзюдо - хто перший «кинув», той і переміг. Але тут «кинули» народ. І народ, як джерело влади, має законне право на помсту. Такою помстою для Мороза і Кінаха повинні стати майбутні вибори. Бо зрадників потрібно карати по справедливості. І якщо народ не зробить цього цивілізовано на виборчих дільницях, то він розправиться з горе-політиками на вулицях міст. І цього разу без крові може не обійтися...