До поліції нравів: Корч спить з чиєюсь Музою(/)
04/07/2007 | BIO
Квітневі тези: «Розпускаю нах»
Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ
Вперше з вуст президента ми почули «речь не мальчика, но его мужа». Коротко і ясно: «Розпускаю нах». Чиновник перетворюється на вождя, коли каже народу: я звільняю вас від химери під назвою конституція. Бо інструмент великої людини – не закони, а кризи. Утворюючи кризу, творили нову дійсність Черчілль, Рузвельт, Сталін і Буш молодший.
Ющенко нарешті спромігся на власну авторську кризу. Нас всіх багато чому навчив 2004-й. Виявилося, що навіть Ющенко дечому навчився. Викликає захоплення його ніцшеанський цинізм: він не розпускав Раду, коли мав на те конституційні підстави, а коли такі підстави втратив – розпустив.
Наші одномірні брати кажуть: «Президент з’їхав з глузду». Він підсилює власних ворогів. Бо тепер ми маємо не зовсім легітимну Раду. Не зовсім легітимного (обраного в третьому турі) президента, який видає не зовсім легітимні укази. Не зовсім легітимне ЦВК. Єдиний орган влади, легітимність якого не викликає жодного сумніву – це Кабмін. Отже, Януковичу достатньо не робити жодних зусиль для забезпечення виборів, і поки Президент бодається з ВР, спокійно собі кабміністувати. Безумовно, він має робити вигляд, що страшенно обурений розгоном Ради, щоб заспокоїти коаліціянтів, хоча коаліція зникла разом з парламентом.
Проте, політика така підла штука, що все в ній (війни, землетруси, революція) завершується виборами. Навіть більшовики, готуючи переворот 1917 року, паралельно брали участь у виборах до установчих зборів.
До виборів менше двох місяців. В найближчі дні партії мають зголоситися до ЦВК. Опозиціонери це роблять. Змушені будуть зробити це і партії коаліції. Теоретично вони можуть впертися, і тоді в кінці травня у нас буде дві Верховні Ради, все одно, що жодної.
Все мав би вирішити Конституційний суд, але він – найбільш українська (за духом) установа. Його члени – латентні дзен-буддисти. Вони вчать мовчанням і звершують через недіяння.
Сині могли б заблокувати адміністрацію президента, як це робили помаранчеві два роки тому. Проте, тоді це робили опозиціонери, а нині це був би державний переворот, влаштований діючим прем’єром. Тоді Захід спустить всіх собак, а вітчизняні експортери металопрокату заплатять ще трохи грошей хлопцям, які стріляли в Курочкіна, куплять їм ще довшу гвинтівку. Втім, Янукович знає про це не гірше нас з вами. Тож заради громадського миру і збереження темпів розвитку економіки, Віктор Федорович піде на вибори, а на переворот не піде.
Регіонали лохонулися двічі – у 2004-му, коли не вивели людей на Київські вулиці, і сьогодні – коли вивели.
Ющенко – знову центральна політична фігура в країні. Ми знову ловимо кожне його слово. Іще раз українська історія рухається не за законами історії, а за законами античного театру. Час від часу спускають «Бога з машини», і він змінює сюжет не рахуючись з обуренням очманілих глядачів. У нас вже зовсім наставала остогидла стабільність. Ну хто ж міг передбачити, що Ющенко раптом прокинеться, і по краплі вичавить з себе конституцію.
Перефразовуючи Ніцше – якщо довго вдивлятися у вулик, бджоли загудуть в голові. Цікаво те, що донецькі – люди з кримінальним досвідом не зважилися на різкі дії два роки тому. Сьогодні на бєспрєдєл зважився бухгалтер, а донецькі бандити жалісно закликають дотримуватись конституції.
В усій цій ідилії для Ющенка є два слабкі моменти. Перший – сам Ющенко. Йому два місяці без круглих столів, без «діалогу» - як без повітря. Отже, велика ймовірність, що все завершиться якимсь нудним переформатуванням коаліції. А другий – важко уявити, як Венеціанська комісія й Парламентська асамблея ради Європи визнають результати цих виборів. Втім, куди вони дінуться. Не визнають результати виборів – залишать Україну в хаосі нестабільності. Вони ж згоджуються з результатами виборів в Косово? Згодяться і з нашими.
Отже, Ющенко – на коні, Янукович в розгубленості, Мороз у скорботі, ми – біля телевізорів. Хоча… Чую скрипіння коліщат – роботу машини. На мотузках спускають нового сценічного бога.
Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ
Вперше з вуст президента ми почули «речь не мальчика, но его мужа». Коротко і ясно: «Розпускаю нах». Чиновник перетворюється на вождя, коли каже народу: я звільняю вас від химери під назвою конституція. Бо інструмент великої людини – не закони, а кризи. Утворюючи кризу, творили нову дійсність Черчілль, Рузвельт, Сталін і Буш молодший.
Ющенко нарешті спромігся на власну авторську кризу. Нас всіх багато чому навчив 2004-й. Виявилося, що навіть Ющенко дечому навчився. Викликає захоплення його ніцшеанський цинізм: він не розпускав Раду, коли мав на те конституційні підстави, а коли такі підстави втратив – розпустив.
Наші одномірні брати кажуть: «Президент з’їхав з глузду». Він підсилює власних ворогів. Бо тепер ми маємо не зовсім легітимну Раду. Не зовсім легітимного (обраного в третьому турі) президента, який видає не зовсім легітимні укази. Не зовсім легітимне ЦВК. Єдиний орган влади, легітимність якого не викликає жодного сумніву – це Кабмін. Отже, Януковичу достатньо не робити жодних зусиль для забезпечення виборів, і поки Президент бодається з ВР, спокійно собі кабміністувати. Безумовно, він має робити вигляд, що страшенно обурений розгоном Ради, щоб заспокоїти коаліціянтів, хоча коаліція зникла разом з парламентом.
Проте, політика така підла штука, що все в ній (війни, землетруси, революція) завершується виборами. Навіть більшовики, готуючи переворот 1917 року, паралельно брали участь у виборах до установчих зборів.
До виборів менше двох місяців. В найближчі дні партії мають зголоситися до ЦВК. Опозиціонери це роблять. Змушені будуть зробити це і партії коаліції. Теоретично вони можуть впертися, і тоді в кінці травня у нас буде дві Верховні Ради, все одно, що жодної.
Все мав би вирішити Конституційний суд, але він – найбільш українська (за духом) установа. Його члени – латентні дзен-буддисти. Вони вчать мовчанням і звершують через недіяння.
Сині могли б заблокувати адміністрацію президента, як це робили помаранчеві два роки тому. Проте, тоді це робили опозиціонери, а нині це був би державний переворот, влаштований діючим прем’єром. Тоді Захід спустить всіх собак, а вітчизняні експортери металопрокату заплатять ще трохи грошей хлопцям, які стріляли в Курочкіна, куплять їм ще довшу гвинтівку. Втім, Янукович знає про це не гірше нас з вами. Тож заради громадського миру і збереження темпів розвитку економіки, Віктор Федорович піде на вибори, а на переворот не піде.
Регіонали лохонулися двічі – у 2004-му, коли не вивели людей на Київські вулиці, і сьогодні – коли вивели.
Ющенко – знову центральна політична фігура в країні. Ми знову ловимо кожне його слово. Іще раз українська історія рухається не за законами історії, а за законами античного театру. Час від часу спускають «Бога з машини», і він змінює сюжет не рахуючись з обуренням очманілих глядачів. У нас вже зовсім наставала остогидла стабільність. Ну хто ж міг передбачити, що Ющенко раптом прокинеться, і по краплі вичавить з себе конституцію.
Перефразовуючи Ніцше – якщо довго вдивлятися у вулик, бджоли загудуть в голові. Цікаво те, що донецькі – люди з кримінальним досвідом не зважилися на різкі дії два роки тому. Сьогодні на бєспрєдєл зважився бухгалтер, а донецькі бандити жалісно закликають дотримуватись конституції.
В усій цій ідилії для Ющенка є два слабкі моменти. Перший – сам Ющенко. Йому два місяці без круглих столів, без «діалогу» - як без повітря. Отже, велика ймовірність, що все завершиться якимсь нудним переформатуванням коаліції. А другий – важко уявити, як Венеціанська комісія й Парламентська асамблея ради Європи визнають результати цих виборів. Втім, куди вони дінуться. Не визнають результати виборів – залишать Україну в хаосі нестабільності. Вони ж згоджуються з результатами виборів в Косово? Згодяться і з нашими.
Отже, Ющенко – на коні, Янукович в розгубленості, Мороз у скорботі, ми – біля телевізорів. Хоча… Чую скрипіння коліщат – роботу машини. На мотузках спускають нового сценічного бога.