04/08/2007 | Юрій Шеляженко

Христос воскрес!
Воістину, Він воскрес!
Славімо Його!

8 квітня святкуємо Великдень, а от тиждень перед святом, так званий Страсний тиждень, виявився гарячим. Почалося з оприлюднення в страсний понеділок Указу Президента про розпуск Верховної Ради. Цей день зветься по традиції Обливаним – за традицією, хлопці та дівчата поливають один одного водою. От і Президент вилив на гарячі голови коаліціянтів КоНаЄ добрячий ушат холодної води. А далі таке почалося...

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Що-що, а повеселили нас зповна.

Історичний Указ було оприлюднено в «Офіційному віснику Президента України № 1 (спецвипуск)» на чотирьох сторінках, зареєстрованому мало не за день до того, як ця «рушниця» «вистрілила». Верховна Рада постійно засідала і займалася якоюсь рутиною, не бажаючи визнавати, що вона вже розпущена.

З одних звернень, ухвалених екс-депутатами екс-парламенту, можна утворити окремий трактат. До кого вони тільки не зверталися, щоб «припинити узурпацію влади»! І до народу України, і до Президента, і до військовослужбовців, і прочая, і прочая… Навіть Папу Римського попросили не втручатися у внутрішні справи України. Диву даєшся, що оцим схильним до параної панам мільйони жителів промислових регіонів Сходу та Півдня України могли довірити представляти себе у коридорах влади. Наостанок коаліціянти вирішили затвердити план дій «Україна-ЄС», щоб не дай Боже лаври євроінтеграції не присвоїла собі помаранчева більшість наступного парламенту... Після того, як газпромівські пацани кинули донецьких пацанів на бабки, донецькі пацани готові йти в Європу на ать-два!

В кінці страстного тижня екс-депутати у відчаї настільки приблизилися до покаяння, що виключили з рядів екс-коаліції “національної єдності” всіх перебіжчиків, і екс-коаліція знову стала антикризовою. Але їх вже ніщо не врятує від перевиборів. Конституційний Суд, давно самоусунувшись від ролі арбітра політичного процесу, отримує, за чутками, великі “бонуси” від обох сторін конфлікту за невтручання. Судді навряд чи ризикнуть визнати указ Президента неконституційним, тим більше, що при диктатурі “донецьких” правосуддя нікому вже не буде потрібно і “бонуси” швидко закінчаться. Європейські та російські парламентарі, що намагаються судити про стан нашого болота по кваканню жаб на поверхні і давати поради з точки здоровго глузду цивілізованого обивателя, давно не авторитет для всієї нашої “еліти”, що давно вже втонула у тій багнюці по вуха. Навіть колишній генералісімус української стабілізації Кучма, і той подав голос: мовляв, хочете знов стабілізєц? Як помирю зара вас всіх, по старій пам’яті! Помовчав би, рудий, не до тебе зараз…

Спроби коаліціянтів перешкодити виконанню Указу Президента виглядають жалюгідною профанацією. Чого варта була хоч постанова про повернення до старого складу ЦВК, на чолі з «підрахуєм» Ківаловим! Цей пан, що в результаті якогось непорозуміння досі очолює Вищу Раду Юстиції, намагався скористатися повноваженнями «судді всіх суддей» для рейдерського захоплення Печерського районного суду Києва, який у повній відповідності до Конституції та здоровому глуздові скасував численні незаконні рішення купки людей, що вважають себе легітимною Верховною Радою. Таким чином пан Ківалов показав, що на суддівську етику йому начхати: адже у разі особистого зацікавлення при розгляді справи суддя має взяти самовідвід, а Ківалов натомість почав тиснути на суддю, що відмінив сумнівний правовий акт про його призначення головою Центрвиборчкому, більше того – організував викрадення печатки суду. Очевидно, йому так само було байдуже, що рівень довіри людей до вітчизняного правосуддя після подібного цирку впаде нижче плінтуса…

А люди, насправді, мудріші за політиків. Вони готуються до свята. Розговляються. Насамперед, свяченим яйцем. І мимоволі пригадують, що у цій країні з одного влучного кидка яйцем почалися демократичні зміни.

Пам’ятаєте, коли Ісус Христос явився своїм учням після воскресіння, такий собі апостол Хома не повірив, що це той самий Христос? Йому знадобилося вкласти пальці в рани на руках Вчителя, що залишилися від вбитих катами цвяхів, аби повірити: воістину, воскрес! Мабуть, багато українців відчувають себе зараз на місці цього Хоми...

Хочу поділитися яскравим порівнянням - завчасно вибачаюся за нього, бо це невдячна справа, порівнювати святе з грішним - але подібні відчуття, мабуть, вирують зараз душі кожного, хто в 2004-му повірив лідерам помаранчевого Майдану.

У постаті Віктора Ющенка справді є щось фатально-месіанське. Він вчив людей (здавалося, щиро) добру і законослухняності, тому, що бандити повинні сидіти в тюрмах. Він пожертвував величезними повноваженнями Президента у кучмівській редакції, щоб зберігти той бардак і політичне болото, яке, на його думку, є «стабільністю» та неодмінною умовою цілісності країни. Його зрадили «любі друзі», а один з колишніх соратників продався ворогам за 30 срібляників по курсу «1 срібляник дорівнює 10 мільйонам доларів». Вороги його розіп’яли на хресті політреформи. Здавалося, що він вже ніколи не підніме голову, не скаже: «досить!». Але сталося чудо: він знайшов в собі сили вигнати торговців з храму демократії, розпустити злочинну і зрадницьку Верховну Раду. Якщо Ющенко як лідер нації вмер для нас з моменту першого рукопостикання з Віктором Януковичем, то зараз, здається, він воскрес. Чи надовго?

Чи скоро він знайде в собі сили піти з жорстокого світу політики, до якої він абсолютно нездатний зі своєю звичкою підставляти другу щоку, коли боляче б’ють по обличчю? Ісуса Христа забрав на небо його Батько, але ж Ющенко – не Ісус, і його можуть залишити нам на землі за наші та його гріхи, за гріх бездіяльності, за гріх байдужості до чужого горя, за гріх порожнього спогдядання, за гріх неповаги до законів...