Відтепер Ірпенем керують чужинці
04/09/2007 | Майдан-ІНФОРМ
Після дострокового припинення Ірпінською міською радою повноважень Ірпінського міського голови Мирослави Свистович секретар ради Анатолій Мороз (Блок Юлії Тимошенко), який виконує її обов’язки, керує містом лише номінально. Біля нього постійно знаходяться депутати від НСНУ (фе) – так звуть людей з команди голови Київської обласної організації Народного Союзу «Наша Україна» Володимира Федосєєва – бізнесмен Володимир Марченко та заступник начальника Києво–Святошинського міжрайонного відділу Управління СБУ в Київській області Іван Колобов. Обидва в Ірпені прописалися перед самими виборами і до цього не були відомі місцевим мешканцям (В. Марченко взагалі перебував у Луганську), але опинилися на чолі списку переформатованої «Нашої України», в ірпінській організації якої немає жодного з тих, хто був у «Нашій Україні» до перемоги Помаранчевої революції. Тепер вони в чотири руки «допомагають» А . Морозу опанувати владу, хоча М. Свистович чомусь допомагати не поспішали (проте заважали дуже активно).
Правда, з мовчазної згоди «найширшої антикризової коаліції» три дні містом фактично продовжувала керувати відставлений депутатською більшістю голова Мирослава Свистович, бо у своїх можливостях керувати містом «нова» влада засумнівалася того ж дня, як синьо-біло-червоно-помаранчева «найширша антикризова коаліція» в Ірпінській міській раді достроково припинила повноваження міського голови.
Під час обідньої перерви відразу після голосування на зігнутих ногах та з тремтячими руками і губами під конвоєм депутатів від НСНУ (фе) до кабінету міського голови зайшов секретар міськради Анатолій Мороз і почав кивати головою на знак згоди з нашоукраїнцями, які, не даючи відставленому міському голові навіть прожувати, почали вимагати печатку та здачу документів. При цьому вдвічі молодші за секретаря депутати, не стидаючись численних присутніх у кабінеті працівників виконкому та представників громадськості, відверто наказували А. Морозу що і як йому робити, і той сумлінно все виконував, опускаючи очі. Мабуть від голоду у позбавленого обіду депутата Володимира Марченка стався напад склерозу, і він заявив, що Мирославі Свистович треба брати приклад з колишнього міського голови Володимира Скаржинського, який, за словами В. Марченка, пішов з посади гідно (насправді ця «гідність» полягала у тому, що 23 дні після проголошення нового міського голови В. Скаржинський не віддавав печатку).
В підсумку вся кампанія була послана творити комісію для передачі справ і печатки, але до продовження роботи сесії «антикризовики» створити її не встигли. Коли ж сесія під керівництвом секретаря ради продовжила свою роботу, всім присутнім стало очевидно, що і секретар, і депутати відверто «плавають» у більшості питань. Тому вже відставленому міському голові довелось вже у якості звичайного члена територіальної громади раз у раз підходити до мікрофону та роз’яснювати депутатам суть питання, тобто фактично вести сесію. І, якщо раніше, коли Мирослава Свистович була міським головою, її виступи при обговоренні питання перебивалися та обурено коментувалися депутатами, то цього разу жоден з них не заперечував щодо надання їй слова, і всі виступи відставленого мера уважно депутатами вислуховувались.
Мабуть, досвід сесії змусив «нову» владу інакше оцінити ситуацію, бо, віддавши наступного дня печатку, М. Свистович до п’ятниці продовжувала фактично керувати містом зі свого робочого кабінету – вивчала документи, викликала до себе підлеглих, роздавала вказівки у формі порад, користувалася службовим автомобілем. І все це з мовчазної згоди «антикризовиків», які, очевидно, швидко усвідомили, що містом керувати – це не інтриги плести.
Правда, з мовчазної згоди «найширшої антикризової коаліції» три дні містом фактично продовжувала керувати відставлений депутатською більшістю голова Мирослава Свистович, бо у своїх можливостях керувати містом «нова» влада засумнівалася того ж дня, як синьо-біло-червоно-помаранчева «найширша антикризова коаліція» в Ірпінській міській раді достроково припинила повноваження міського голови.
Під час обідньої перерви відразу після голосування на зігнутих ногах та з тремтячими руками і губами під конвоєм депутатів від НСНУ (фе) до кабінету міського голови зайшов секретар міськради Анатолій Мороз і почав кивати головою на знак згоди з нашоукраїнцями, які, не даючи відставленому міському голові навіть прожувати, почали вимагати печатку та здачу документів. При цьому вдвічі молодші за секретаря депутати, не стидаючись численних присутніх у кабінеті працівників виконкому та представників громадськості, відверто наказували А. Морозу що і як йому робити, і той сумлінно все виконував, опускаючи очі. Мабуть від голоду у позбавленого обіду депутата Володимира Марченка стався напад склерозу, і він заявив, що Мирославі Свистович треба брати приклад з колишнього міського голови Володимира Скаржинського, який, за словами В. Марченка, пішов з посади гідно (насправді ця «гідність» полягала у тому, що 23 дні після проголошення нового міського голови В. Скаржинський не віддавав печатку).
В підсумку вся кампанія була послана творити комісію для передачі справ і печатки, але до продовження роботи сесії «антикризовики» створити її не встигли. Коли ж сесія під керівництвом секретаря ради продовжила свою роботу, всім присутнім стало очевидно, що і секретар, і депутати відверто «плавають» у більшості питань. Тому вже відставленому міському голові довелось вже у якості звичайного члена територіальної громади раз у раз підходити до мікрофону та роз’яснювати депутатам суть питання, тобто фактично вести сесію. І, якщо раніше, коли Мирослава Свистович була міським головою, її виступи при обговоренні питання перебивалися та обурено коментувалися депутатами, то цього разу жоден з них не заперечував щодо надання їй слова, і всі виступи відставленого мера уважно депутатами вислуховувались.
Мабуть, досвід сесії змусив «нову» владу інакше оцінити ситуацію, бо, віддавши наступного дня печатку, М. Свистович до п’ятниці продовжувала фактично керувати містом зі свого робочого кабінету – вивчала документи, викликала до себе підлеглих, роздавала вказівки у формі порад, користувалася службовим автомобілем. І все це з мовчазної згоди «антикризовиків», які, очевидно, швидко усвідомили, що містом керувати – це не інтриги плести.