04/20/2007 | Микита Лис

"...Весь первый этаж (школи) они (німці) отводили под конюшню. В нашем классе лежал слой соломы и навоза, в котором утопала нога... На спортплощадке во дворе был выкопан длинный ров, над ним проложены жерди: это была их уборная, открытая, у всех на виду ...".

Останнім часом, коли йдеш центром нашої столиці, виникає враження якогось давнього дежавю і згадуються ці рядки спогадів киянина Анатолія Кузнєцова про роки окупації Києва, відомих під назвою "Бабий Яр".

А приходять вони на думку, коли кидаєш погляд на Консерваторію, перетворену коаліціянтами на совковий громадський туалет. Дивишся з сумом на калюжі смердючої сечі, що розтікаються з-під встановлених попід Храмом Мистецтва біотуалетів, просочуючи плитку, якою вкрита площа, і думаєш собі:

- Та ці діти – вони ж ні в чому не винні...

Не вони винні, що туалети встановлені "з особливим цинізмом" саме тут, під Консерваторією, одним з головних Храмів нашої української духовності. Це так глумляться з нас "регіональні" опікуни української культури – Табачник з Богуцьким, а також діяч місцевого значення на прізвисько "Льоня Космос", у якого, коли він чує про українську культуру, рука, в кращому випадку, ні до чого не тягнеться...

Це глумиться Мороз, адже саме з-під його прапорів ходять сюди відливати пиво його партійці, яких він не завдав собі клопоту навчити правильно користуватися благами цивілізації (чи може сам так розбирається в питаннях гігієни та санітарії, як і в Конституції України?).

Це, нарешті, винні ми самі, кияни, бо дозволяємо так глумитися з себе. Спершу мовчки дозволили замінити на поштамті наші написи часів Помаранчевої революції "Зека на нари!" на глузливі "Сюся плюс Пуся", а тепер дозволяємо, фактично, паскудити собі в душу. Є, зрештою, межа нашому терпінню? Чи залишилися ще в Київраді фракції БЮТ, "Наша Україна", ГАК, депутати якого брали в руки мітли лише щоб сфотографуватися для передвиборчих білбордів?

А самі ці демонстранти, звичайно ж, на німецько-фашистських окупантів не схожі. Ті на початку окупації були вгодованими, вимитими, доглянутими. А в колоні цих мені нещодавно довелося пройти Інститутською (по дорозі було) – Боже ж ти мій, як же вони смердять! Та й ситими не виглядають (мабуть, срібняки економлять...). А як безпросвітно дивляться їхні очі, а про що вони говорять між собою! Мабуть, так виглядали наші остарбайтери часів війни на вулицях чужих їм чистеньких німецьких міст...

Смердять вони, очевидно, не тому, що чимось відрізняються від нас у ставленні до гігієни. Але виглядає так, що коаліціянти звезли їх сюди, а умов, щоб регулярно митися, щоб міняти одяг на чистий – не створили. Ну, хіба думатиме про це така чистенька, ситенька і така сексуальна останнім часом Богатирьова? Чи знавець творчості Анни Ахмєтової та Гулака-Артьомовського проффесор Янукович? Чи вожді цього ж самого пролєтаріату Мороз со с Симоненком?

Та й лідери демократичних партій - Тимошенко з Кириленком, самооборонець Луценко "не бачать" того, що відбувається з Києвом, з тими нещасними громадянами України, з виборцями, зрештою, чиї інтереси вони так палко захищають у війнах на зразок тарифної. Це їм, очевидно, не цікаво... Не розуміють вони, що самі створили образ Майдану, як свята, як Землі Обіцяної, на яку досі кожному хочеться поїхати хоч під якимись прапорами, а тим більше за гроші. Інакше вони б нагримали на Льоню Космоса за срач на Майдані, розіп"яли б перед усією Україною коаліціянтів за свинське ставлення до своїх ... ну, нехай прибічників.

Зрештою, якщо знову згадати історію, українці стали ховатися від відправки до рейху, коли перші остарбайтери, розглядівшись, написали їм листи, що не такий вже в тій Німеччині рай, а ставляться там до нас, як до худоби.