Ющенко о "политическом примирении" (/)
Пане Президенте, чи вважаєте Ви, що демократія в Україні знаходиться під загрозою?
– Це не мій Указ про розпуск Верховної Ради, а ситуація в парламенті була загрозою для демократії. В Україні немає політичної традиції, щоби влада насправді походила з виборів. Під час виборів робилися більші чи менші маніпуляції. До парламенту входили депутати, яких пізніше перехоплювала влада, яка хотіла мати підтримку більшості. У попередньому виборчому терміні парламенту аж 262 депутати перейшли з фракції до фракції, з опозиції до табору влади. Це наша хвороба протягом п’ятнадцяти років. Влада використовувала з цією метою силові структури, починаючи від Служби безпеки України, через міліцію і фінансові управління, закінчуючи санстанціями. Депутатам давали хабарі, використовували різні інші методи. Після останніх виборів створився правлячий табір, який нараховував 238 із 450 депутатів (Партія регіонів Віктора Януковича, комуністи та соціалісти – прим. ред.). Але їм тих 238 було замало. Вони хотіли мати 300, тобто більшість, яка мала б можливість змінити Конституцію. Тобто вони пробували «поправити вибір народу». Це антиконституційні дії, які ставлять під знак запитання сенс будь-яких виборів. Народ перестав бути сувереном. Це потрібно змінити.
Ви пропонуєте, щоби правляча коаліція і опозиція досягнули політичного порозуміння. У чому воно мало б полягати?
– По-перше, ми повинні прийняти мораторій на такі дії обох сторін конфлікту, які шкодять атмосфері розмов. Потрібно вилучити з тієї суперечки суспільство, припинити демонстрації, це вражаюче видовище на майдані Незалежності і під парламентом. Від прийняття рішення повинен також утриматися Конституційний Суд (йдеться про рішення щодо конституційності указу Президента про розпуск парламенту – прим. ред.). По-друге, депутати – як із коаліції, так і опозиції – повинні повернутися до зали засідань, а Верховна Рада повинна зайнятися найважливішими для країни законами, у тому числі, про статус народного депутата. Конституція говорить чітко: депутат, який виходить зі своєї фракції, повинен бути автоматично виключений із парламенту! Потрібні також зміни у виборчому законодавстві, які визначали б засади проведення дострокових виборів, а також положення про статус опозиції.
Чи погодилися б Ви на порозуміння без дострокових виборів?
– Не думаю, щоб це було можливо. Вибори є необхідною умовою і водночас політичною потребою. Сьогодні більшість суспільства хоче взяти участь у достроковому голосуванні. Треба унеможливити корупційні дії, які ускладнюють нормальне функціонування парламенту.
А чи реальним, на Вашу думку, є шанс досягнення порозуміння?
– На щастя, у середу нарешті розпочалися переговори між правлячою коаліцією та опозицією. Уже протягом двох з половиною місяців понад двісті депутатів не ходить на сесії парламенту! Це показує, наскільки глибокою є криза. Може спочатку переговори не принесуть значних ефектів, але є надія. Пам’ятаймо про розшарованість суспільства. Під час президентських виборів підтримка одного і другого кандидата відрізнялися буквально кількома відсотками, у парламентських виборах підтримка двох великих блоків теж була досить близькою. Тому ми повинні привести до порозуміння між тими силами.
Конфлікт, що зараз триває, чітко показав, що Україна поділена. Як можна протистояти таким поділам?
– Багато хто хотів би бачити Україну роздертою, такою, що говорить різними мовами, з кількома головними осередками. Експлуатація у політичному житті формули «схід проти заходу» є просто шкідливою. Абсолютно несприйнятною є ситуація, коли політична сила, яка репрезентує один регіон, намагається отримати перевагу над угрупуванням, яке представляє інший регіон. Але в цьому немає нічого нового, ця ситуація не була викликана Помаранчевою революцією. Ми маємо справу зі спадщиною від минулого. Треба сформулювати такі пріоритети, які могли б консолідувати народ. Ми повинні по-іншому подивитися на нашу історію, на проблеми інтеграції, організації відкритого і конкурентного економічного простору, приватизації чи, врешті, на питання мови. Як змінити політику конфлікту на політику єдності, а ще краще — співпраці. В українській родині немає місця конфліктові «схід–захід».
Ви розчаровані, що після Помаранчевої революції Європа недостатньо підтримала Україну?
– І так, і ні. Протягом останніх двох років вибудовалася нова формула нашої співпраці з Європейським Союзом. У відносинах із ЄС ми сьогодні зустрічаємося з дипломатичною активністю, якої не було за всі попередні 15 років. Ми маємо конкретні досягнення – починаючи від переговорів у справі нової поглибленої угоди про співпрацю, закінчуючи домовленостями у справі візового режиму для громадян України та реадмісії. Найважливіше, що виникає взаємна довіра. У цьому всьому слід, однак, бачити контекст внутрішньої ситуації в Україні. Коли ми почали говорити про інтеграцію в ЄС, то всього 33% суспільства підтримували цю ідею. Тепер ми можемо розраховувати на 67% підтримки. Ми починали з того, що лише 2% людей знали, що таке НАТО. А сьогодні 27–30% поділяє політику безпеки, сформульовану на засадах колективної безпеки, інтеграції в НАТО. Це справи, які не вирішує сам Президент. Їх повинні також вирішувати люди, ціле суспільство. Треба тільки дати йому час і необхідну інформацію, а воно саме прийме відповідне рішення. Я – оптиміст. На ваших очах змінюється наша країна.
Як Ви хочете переконати українців у потребі інтеграції в Європу?
– Ми повинні насамперед відмовитися від моделі «або – або». Від прямування виключно або в одну сторону світу, або в іншу. Ми повинні також відкинути політичний погляд, який був сформований за часів СРСР, коли людей лякали Заходом. Наше суспільство повинно зрозуміти, що має дуже істотну потребу інтеграції в Європу, що завдяки тому отримає конкретні вигоди. Великою помилкою було б залишатися сусідом ЄС і не розуміти стратегічного контексту того факту. Поряд із нами знаходиться величезний ринок, а ми протягом багатьох років були повернуті до нього спиною. Українці повинні побачити також інші вигоди – в галузі безпеки, оборони, в гуманітарній сфері тощо.
Чи не вважаєте Ви, що Брюссель зачинив перед українцями двері?
– Ні. Моїм завданням як Президента є допомогти зрозуміти українському народові, що важливим є прийняття європейських стандартів не лише в економіці, що видавалося б досить просте, ані навіть у соціальній чи гуманітарній сфері. Для нас найважливішим є прийняття політичних стандартів, особливо таких, які дозволили б здійснювати успішні антикорупційні дії. Ми повинні прийняти високі європейські стандарти незалежно від того, що про це думає Брюссель. Ще кілька років тому багато європейців на питання, чим є Україна, відповіли б мовчанням. Сьогодні Європа знає набагато більше про те, чим є Україна. Я хочу також сказати, що розумію специфіку ситуації всередині самого Євросоюзу. Наше зближення з ЄС повинно відповідати інтересам його членів. Це дуже складна справа.
А якою повинна бути українсько-російська співпраця?
– З Росією ми повинні говорити більш читабельною мовою, а у своїй поведінці бути більш виразними, і в той же час – щирими. Я переконаний, що для Москви найвигіднішим партнером є Україна – демократична і передбачувана; така, яка усвідомлює повною мірою користі відносини з Росією, відносини демократичні, рівноправні, що грунтуються на прагматизмі.
Чого Ви сподіваєтеся від доручення Україні та Польщі організувати Євро – 2012?
– Цей чемпіонат для нас – не лише спортивний захід. Для нас це одна з тих доріг, які ведуть до безпосередньої інтеграції з європейськими структурами. Євро – 2012 підсилює почуття нашої приналежності до Європи. Адже інтеграція України в Європу складається з багатьох конкретних справ і проектів. Пригадаю хоча б про об’єднання української енергетичної системи з системою ЄС і про проект трубопроводу «Одеса – Плоцьк – Ґданськ». У випадку Євро – 2012 замість полеміки про присутність України в об’єднаній Європі ми маємо справу з конкретними діями задля інтеграції. І не потрібно замислюватися над очікуваними економічними чи фінансовими вигодами, оскільки вони очевидні. Люди, які приїдуть на матчі, на власні очі побачать, як виглядає Україна, а своїми враженнями і знаннями про нашу країну і про українців поділяться зі світом. Я переконаний, що це сприятиме збільшенню довіри до України.
Чи вважаєте Ви, що нам спільно вдасться добре організувати чемпіонат?
– Протягом наступних п’яти років увага світу буде прикута до України і Польщі. Це буде свого роду екзамен, перевірка, яка дозволить відповісти на питання, якими є наші реальні можливості – як політичні, так і економічні. Я переконаний, що ми впораємося. Це дуже важливо, що ми організовуємо Євро – 2012 разом із Польщею. Відносини з Польщею завжди були дорогі моєму серцю. Той, хто добре знає нашу історію, і той, хто знає наші сьогоднішні добросусідські відносини, може написати про це книжку, як повинні поводитися великі народи. Скільки протягом останніх років українці і поляки зробили для порозуміння! Скільки складних справ потрібно було вирішити, скільки пробачити, щоб досягти такого рівня відносин, який маємо зараз! І це нам вдалося! Відверто кажучи: Євро – 2012 – це одна з небагатьох нагород, які отримали ми, політики, у відповідь на наші старання.
Что мне в этом очень не понравилось, так это вот такой момент: Потрібно вилучити з тієї суперечки суспільство, припинити демонстрації, це вражаюче видовище на майдані Незалежності і під парламентом. Від прийняття рішення повинен також утриматися Конституційний Суд (йдеться про рішення щодо конституційності указу Президента про розпуск парламенту – прим. ред.). Похоже, до президента никак не дойдет, что он не гетьман.