04/30/2007 | Анатолій Русначенко

> Витяги з монографії: Анатолій Русначенко. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 50-х роках. – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2003. – С. 483 – 497.

…З підписанням пакту Молотова – Ріббентропа доля прибалтійських держав, зокрема й Естонії, була визначена відповідно до секретних додатків до протоколів. Вона потрапляє до зони впливу СРСР.

На підставі пакту про взаємодопомогу між СРСР і Естонією, з 18 жовтня 1939 р. в Естонії було розміщено 25 тис. війська Червоної армії (Естонська армія налічувала 11 тис. осіб). СРСР використав військові бази цієї країни й у війні з Фінляндією, хоч Естонія залишалась у цій війні нейтральною країною. 17 червня 1940 р. в Нарві представники естонського уряду підписали ультиматум, висунутий СРСР. Вести якусь боротьбу на самоті, коли у підтримці відмовила Німеччина, змоги не було. Гадали так: якщо існування нації буде збережено, то в майбутньому вона, можливо, матиме і кращі шанси.
21 червня Червона армія перетинає естонський кордон. У цей день, по суті, відбувся державний переворот за її підтримки. На той час компартія Естонії, на яку стала опиратись нова влада, нараховувала 133 особи. …Арешти членів уряду, верхівки армії і президента країни К. П'ято з наступним вивезенням до Росії відбулися негайно. 6 серпня 1940 року — Естонія формально (юридично) стає республікою в складі СРСР.

Посилення радянізації краю супроводжувалось репресіями і терором. Заарештовували всіх поліцейських, офіцерів розвідки, учасників війни за незалежність 1918 – 1920 рр., членів спілки самозахисту, вищих урядових чиновників, підприємців, колишніх російських білих офіцерів. Число заарештованих зростало щомісяця. Тільки за 1940 р. воно досягло 1.046 осіб. Наприкінці того ж року почалися групові страти…

Частина населення, яка боялась репресій з боку влади, рятуючись від них, пішла до лісу. Так стали утворюватись перші загони "Лісових братів". Утім, це не допомогло населенню цієї республіки, як і всієї Прибалтики, уникнути масових виселень. Перед початком війни СРСР з Німеччиною з Естонії було депортовано 7.766 осіб, у т. ч. 3.175 заарештовано і 3.722 виселено на схід. Відбувались арешти і заслання активних членів національних партій, організацій, поліцейських, поміщиків, чиновників державного апарату, офіцерів армії, які підозрювалися в нелояльності до режиму. Зрозуміло, що така акція надовго запам'яталась народу і породила відповідне ставлення до нової влади.

З початком війни між СРСР і гітлерівською Німеччиною протистояння влади і народу ще більше загострилось (тоді ж 30 тис. естонців було мобілізовано до Червоної армії і в Росії). В Естонії тривали запеклі бої між двома супротивними арміями. Для втілення в життя тактики "випаленої землі" в липні створювались винищувальні батальйони. До складу їх було мобілізовано активістів різних структур, робітників і призовників. Було створено 13 таких батальйонів. Вони прославилися жорстокими репресіями і облавами проти населення, під час яких загинуло 2 тис. осіб. При відступі Червоної армії в містах Тарту, Вільянді та ін. було виявлено масові поховання зі слідами жорстоких тортур.

Противагою цим батальйонам можна вважати загони "Лісових братів". (Кількість втікачів у ліси значно зросла після червневих депортацій і арештів). Деякі загони "Лісових братів" налічували сотні осіб, керували ними колишні офіцери естонської армії.

…За різними оцінками, на півночі країни в партизанських загонах тоді було до 5 тис. осіб. Найбільший розташувався на армійській базі в Каугла. Ці загони втратили понад півтисячі убитими і зниклими безвісти.

…Зміцнивши свою цивільну владу, німці розпустили всі військові з'єднання естонців. Заявки на хоч би куцу незалежність було відкинуто. Естонія стала одним з районів рейхскомісаріату "Остланд", до якого входили ще Латвія, Литва й Білорусія. Втім, у кожній з цих країн діяло обмежене місцеве маріонеткове представництво, цілком залежне від німецької влади. Німці розглядали Естонію як завойовану в СРСР територію, а не як колишнє державне утворення.

Чи могла Естонія опиратись німецькій окупації? На думку переважної більшості населення й істориків естонської діаспори, піднімати тоді повстання проти німців було б самогубством, оскільки тільки сили вермахту стояли на заваді поверненню червоного терору Росії. Про справжні наміри німців — виселити до половини всіх естонців за межі Естонії – тоді ніхто не знав…

Виконуючий обов`язки президента Ю.Улуотсо… 18 вересня (1944 р.) призначає уряд країни у кількості 10 осіб (…) на чолі з Отто Тиифом…Уряд залишає Таллінн, намагаючись евакуюватися до Швеції, але з того нічого не виходить. Більшість його членів потрапляє до рук НКВД. 22 вересня (1944 р.) радянські танки були вже в столиці.

Доля членів цього уряду — як і членів Національного комітету Естонської республіки.., була сумна. Всіх, хто не втік за кордон, було заарештовано й засуджено "Особым совещанием при НКВД СССР" . Наскільки я знаю, принаймні двох із найвідоміших арештантів — Юхана Рейго, міністра внутрішньої безпеки в уряді, і Яана Мейде. полковника, головкома збройних сил — було засуджено до розстрілу (вирок виконано), інших засуджено на термін від 5 до 8 років. Загалом у справі Комітету було заарештовано 200 осіб. …Повернення радянської влади на землю Естонії означало початок нового протистояння між нею і більшістю естонців. СРСР вважав ці землі своєю складовою частиною, і з цим, хоч і не явно, великі держави-союзники погоджувалися, зважаючи на його роль у Другій світовій війні, згодом — на зрослу військово-політичну силу. Естонці ж у переважній більшості вважали цю владу окупаційною і так чи інакше — активно чи пасивно — їй протистояли. Активне протистояння затяглося чи не на 10 років, а пасивне — на десятиліття. Опір був відповіддю на радянізацію краю і на терор щодо населення…

Нова влада почала свій другий прихід з того, що в 1944 р. до Псковської області РРФСР відійшло 1.135 км території Естонії з населенням в 40.709 осіб, що донині становить предмет суперечок між Естонією й Росією. На естонців це рішення справило гнітюче враження, тому що навіть керівництво республіки дізналось про нього postfaktum. Це дуже багато для такої країни, адже на 1 січня 1945 р. в Естонії було зареєстровано всього 834,5 тис. жителів, з них естонців — близько 728 тис. Судячи з цифр, можна говорити про зменшення чи не на 300 тис. естонців у країні і чи на півмільйонне зменшення населення порівняно з 1939 р. Почасти, щоправда, це пояснюється мобілізацією до Червоної армії 100 тис. чоловік. Втім, за 1945 р. у відділах загс республіки було зареєстровано чи не вдвічі більше смертей, ніж народжень. Підстав до зменшення населення, зростання смертності було більш ніж достатньо — і вина тут крилась не лише в умовах повоєнного часу. Відповідні органи НКГБ і НКВД проводили широку "зачистку" республіки від чужорідних для радянської влади елементів. До таких належали не лише представники окремих правлячих верств суспільства, члени політичних партій — тепер до них приєднались і до 7 тис. колишніх членів "Омакайсе" (організації самозахисту, що діяла за німців), естонці, які служили в поліції, в т. ч. і німецькій, солдати колишньої німецької армії тощо. Їм не лишалось нічого іншого, як іти в ліс. За різними даними, там знайшли схованку до 70 тис. осіб, хоч лише частина з них чинила активний опір режимові. Ілюзій щодо його природи бути не могло: він був колоніальний і тоталітарний. Ця правляча сила в республіці не лише отримувала накази ззовні, але й складалася переважно з прибульців з-поза меж республіки. З трохи більш як 7 тис. членів компартії Естонії 52% були росіяни. 21% — естонці, що приїхали з Росії, й лише 27% — корінні естонці.

…Індустріальний розвиток республіки в повоєнне п'ятиріччя був спрямований на збільшення видобутку сланців, що привело до зростання чисельності неестонців у країні.

Зрозуміло, що колоніальний характер режиму, репресії проти суспільства, незадоволення активної частини селянства не могли не викликати активного спротиву населення. Влада була чужою для естонців, виглядала недовговічною. Цінність життя в умовах постійного терору і воєнної небезпеки значно знизилась. Готовність боротися зросла.

Першим виявом опору — активно-пасивного — стала відмова з'явитись на мобілізацію до Червоної армії в 1944 р. Із загальної кількості зареєстрованих прийшло лише 2,31%, хоч у деяких волостях (Ярвесу, Мяє, Меримяе) чоловіче населення демонстративно відмовилось реєструватись у військкоматі.

Найвиразнішим, звичайно, був збройний спротив радянській владі. …Загальне число учасників збройного підпілля досягає (без «посібників» і одинаків) …17.240.

У сучасній Естонії панування в ній СРСР оцінюється як окупація. Підраховано, що, за неповними даними, з 1941 по 1951 рр. з країни було депортовано 27 961 особу. Загальні втрати від цієї окупації в 1940 — 1950-ті рр., за висновками спеціальної державної комісії, більші, ніж втрати естонського народу в Другій світовій війні. Так, тільки вбито в результаті терору 49.500 естонців – проти 24.100 полеглих у Другій світовій війні.

Таке сприйняття радянської влади передавалось із покоління в покоління естонців, що, зрештою, й сприяло відродженню їхньої незалежності. Учасники руху опору 1940—1950-х рр. отримали юридичне визнання як борці за незалежність своєї країни.