04/30/2007 | S4ur

Пам'ятаєте, у Джека Лондона різні авантюристи, шукачі пригод та легкої наживи, волоцюги з темним минулим і т. ін. йшли по диких, незайманих землях і стовбили ділянки в надії, що там є золото? Золота могло і не бути, але забитий стовпчик засвідчував, що ділянка належить такому ось.
Волоцюга міг іти далі, міг якийсь час навіть не повертатись на ділянку, але був впевнений, що вона його. Особливо якщо він через певний час підтвердить, мовляв, я живий-здоровий і не смійте чіпати моєї землі. Бо там першим ступив МІЙ чобіт.
Весь цей галас про "воїнів-визволителів від фашистських гнобителів" і т.д. є димовим прикриттям справжньої мети збереження "Альоші": він, тобто монумент - це "стовпчик" російських волоц..., пардон, великодержавних імперіалістів. Мовляв, тут ступив наш чобіт, ось знак, отже ця земля наша.
До речі цих "альош" по Європі понатикано багатенько! І нехай міняються політичні ситуації, режими, уряди в цих, далеко не диких і давно вже зайнятих краях, але при сприятливій нагоді можна буде заявити свої права. Бо ось наш стовпчик! Там, де ступив наш чобіт, де розмовляють по-русскі, там наша земля. Не чіпати!
Чим більше тих стовпчиків, тим краще. Це і права "русскоязичних", і друга, а по суті перша державна мова, контрольований культурний і медіа-простір, потім газова мережа і інші стратегічні об'єкти в російській власності, експансія російського капіталу в економіку іншої країни. Список можна продовжити.
А мета яка? Побільше загарбати земель.
От тільки знов наступають неситі на ті ж граблі. Бо всі імперії мають тенденцію до відцентровості і рано чи пізно розлітаються на шматки. З дуже великим болем для метрополії.