05/04/2007 | AK

http://ua.korrespondent.net/main/73065/


Думка: За законами вулиці
Кореспондент.net

04 Травня 2007, 16:50

Суперечливі, але рішучі кроки Ющенка - виправдана відповідна реакція жертви, на яку на вулиці накидаються хулігани. Головне, не стати хуліганом самому, пише Єгор Соболєв у журналі Корреспондент.

Я навмисно переглянув мультфільм про Кота Леопольда. Справді, коли миші його довели, стало страшно. Але мишей при цьому шкода не було.

Ще до перегляду мені телефонував Слава Піховшек і запитував, чому Президент порушує закони. Я сказав йому, не знаю, чи порушує чи ні, але якщо на людину нападають на вулиці і починають бити ногами, він має право не залишатися ввічливим та мирним.

Ця асоціація і виправдує поведінку Віктора Ющенка в останній місяць. Так, його указ про розпуск парламенту дотепер викликає питання "А де про це написано в Конституції?" Так, Президент не сприяє тому, щоб Конституційний Суд у його нинішньому складі сформулював відповідь на це питання. Так, про квартири Сюзанни Станік треба було говорити тоді, коли про них стало відомо, а не тоді, коли стало вигідно.

Адекватні заходи: Звільнення судді Конституційного суду Сюзанни Станік стало частиною симетричної відповіді Президента коаліції (Фото Наталі Кравчук)

Але. Коаліція місяцями використовувала нечесні прийоми, щоб узурпувати владу. З перших днів вона топтала політичні домовленості (згадаємо виступ Віктора Януковича у Брюсселі), приводила у владу людей, готових служити не закону, а їй особисто (передамо привіт Ринату Кузьміну) і розширювала свій вплив за рахунок підкупу та зрадництва (оживимо в пам’яті красиві кадри "Сергій Ківалов поздоровляє Олександра Мороза з обранням спікером Ради"). Я особисто на цих сторінках захищав право Януковича стати прем’єр-міністром і виступав проти розпуску Верховної Ради за принципом "вона нам не подобається". Але коли коаліція стала розростатися в конституційну більшість, здатну захопити владу, яку ми на виборах їй не давали, я погодився з Президентом. Це вже напад вуличних хуліганів.

От чому нинішню поведінку я пропоную вважати виправданою. Схопив супротивника за горло (перший указ)? Ударив ногою нижче пояса (компромат на Станік)? Вирвав ніж (зміна глави Печерського суду)? Вибив ногою пістолет (повернення Святослава Піскуна в Генпрокуратуру)? Стиснув горло з усіх сил (другий указ)? Вистрілив поверх голів (звільнення Станік та Пшеничного)? Згідний, це недемократично, але яка альтернатива? Бути пограбованим, побитим або взагалі забитим на смерть, як буває під час вуличних грабежів?

Причому мова йде не про Президента особисто, а про країну. Якщо яке-небудь з угруповань (будь-якого кольору!) у найближчі десять років одноосібно захопить в Україні владу, нам буде туго. У нас немає політиків, здатних використовувати цю владу винятково на благо (я не упевнений, що вони коли-небудь де-небудь були). У нас недостатньо ЗМІ, здатних донести до суспільства ризики такого захоплення, не говорячи вже про його наслідки. Добре, нехай у 2004-му ми як суспільство довели, що в критичний момент здатні дати відсіч узурпаторам, але зайвий раз нам не варто випробовувати це вміння. Безкровність революції 2004 року була чудом, унікальним досягненням, і занадто самовпевнено покладатися, що так буде щораз.

Безперечно, застереження проти узурпації влади поширюються і на Президента. Ющенко має право бити у відповідь, поки мова йде про боротьбу проти узурпаторів. Але він позбавлений такого права, щоб самому стати Драконом. Слава Богу, дотепер Президент демонстрував куди меншу схильність до диктатури, ніж більшість його колег за професією "український політик". Але диктатором можна не тільки народитися. Леонід Кучма до боротьби зі своїм першим парламентом теж не занадто нагадував Беніто Муссоліні. Його озлобила війна (вона усіх озлоблює) та яструби в оточенні, зокрема, Дмитро Табачник. Війна в Ющенка не менш серйозна, і яструби теж. Прихід Віктора Балоги був своєчасним кроком. (Секретаріат Президента на чолі з Олегом Рибачуком, боюся, коаліція вже б переселила в район Нових Безрадичів, а саму будівлю на Банковій записали б на Вадима Долганова). Балога зміг створити для Ющенка Секретаріат воєнного часу, який не програє на фронті права, наступає на інформаційному фронті і запекло контратакує на фронті кадровому. Але напередодні Дня Перемоги Президентові не варто забувати, що прем’єр - його співвітчизник, а не Адольф Гітлер, та ще і власник мандата довіри 35% українців. І завдання не в тому, щоб узяти Берлін, а в тому, щоб витіснити заколотників зі своєї території та переконати, що разом облаштовувати країну для них ОСОБИСТО ВИГІДНІШЕ, ніж намагатися її окупувати.

І дострокові вибори - це потрібні ліки, але не панацея. Вони можуть допомогти тільки разом з іншими препаратами. Країні потрібна не вічна війна демократів проти недемократів, а правила, які будуть усіх робити демократами. Нам потрібний суд, якому можна довіряти. І не тільки Конституційний. Нам потрібні максимально незалежні від політиків Генпрокуратура, СБУ та міліція. Сама влада повинна мати менше влади. Її потрібно забирати й у Президента, і в прем’єр-міністра (а спікер парламенту - це взагалі майже технічна посада в розвинених демократіях, хай будуть почуті ті, хто вимагає закон про регламент Ради). Владу разом із коштами частково потрібно передавати на рівень райрад, частково - повертати громадянам.

Проте, конкретні механізми побудови розвиненої демократії поки обговорювати рано. Бійка ще не закінчилася і незрозуміло чим закінчиться. Головне, щоб Президент пам’ятав про цю мету, навіть завдаючи ударів. І дозував вживання "озвірину".