05/08/2007 | Мирослава Свистович

Я звертаюся з цим листом до керівників обласних, міських та районних партійних організацій „Батьківщини” та „Нашої України”, а також депутатських фракцій БЮТ та НУ в обласній, районних та міських радах Київської області. Звертаюся як Ірпінський міський голова, як людина, яка і на посаді міського голови, і до вступу на цю посаду завжди виконувала ваші програми та дотримувалася ваших принципів, але була відставлена вашими колегами по партіях і фракціях, які голосували за дострокове припинення моїх повноважень разом з депутатами від Партії регіонів та СПУ.

Вісім років як громадянська активістка я вела в Ірпені боротьбу з корупцією, чиновним свавіллям, розграбуванням навколокиївських земель, на які поклали око не лише місцеві, але й найвищі можновладці. У 2002 році я очолювала тут штаб „Нашої України”, а в 2004-му – „Сили народу”. За мною встановлювали стеження, проти мене порушували кримінальні справи за випуск опозиційної газети, але ми перемогли, показавши один з найкращих результатів в області. Однак, рік тому я відмовилась від пропозиції „Нашої України” балотуватись на посаду міського голови, оскільки у списку до міської ради від цього блоку опинилися ті, з ким я всі ці роки вела боротьбу, та невідомі в Ірпені заїжджі бізнесмени. В результаті я пішла на вибори сама та виграла їх, не маючи ні коштів, ні політичної підтримки згори.

Три місяці місцеві нашоукраїнці, діючи не просто рука об руку, а однією командою з вітренківцями, „християнськими лібералами” Черновецького та народними депутатами від Партії регіонів не давали мені приступити до своїх обов’язків. А коли я перемогла остаточно, саботували мою роботу, розпочавши проти мене війну на знищення, до якої згодом підключилися і більшість місцевого БЮТу з соціалістами. Тих же БЮТівців, які не побажали стати учасниками цієї „найширшої антикризової коаліції”, почали репресувати як на рівні міста, так і області.

Врешті решт депутати 3 квітня 2007 року, порушуючи Регламент міської ради та Закон „Про місцеве самоврядування в Україні”, достроково припинили мої повноваження. При цьому разом голосували депутати від Блоку Юлії Тимошенко і Партії регіонів, „Нашої України” і Соціалістичної партії, а проти – лише жменька справжніх БЮТівців.

І ця, нібито опозиційна до правлячої парламентської коаліції рада (з 36 депутатів 19 від БЮТ, 5 від НУ і 2 від УНП), не лише першим питанням порядку денного відправила у відставку опозиційного до Верховної Ради мера, але й не дала достатньої для прийняття рішення кількості голосів для підтримки Указу Президента про розпуск Верховної Ради та спільної заяви фракцій БЮТ і НУ у парламенті, вчетверте на догоду інтересам будівельного бізнесу зняла з порядку денного питання створення комунального будівельного підприємства та залишила для продажу з аукціону з шести запропонованих мною ділянок лише одну маленьку у 50 соток. А 4 квітня ірпінські БЮТівці та нашоукраїнці звертаються до розпущеної Верховної Ради з проханням призначити дострокові вибори Ірпінського міського голови. І за один день профільний Комітет, в засіданні якого брали участь лише регіонали, соціалісти та комуністи, робить відповідний висновок, готує проект Постанови, вносить її до порядку денного, а 5 квітня 250 голосами „антикризовиків” під гучні оплески всіх антинародних депутатів нелегітимна Верховна Рада приймає цю Постанову і призначає на 17 червня дострокові вибори ірпінського мера, не зважаючи на те, що я подала до суду, оскарживши незаконне позбавлення мене повноважень.

З боку це виглядає як повний абсурд: синьо-біло-малинова Верховна Рада у важкий для неї період, коли її нібито не має хвилювати маленький Ірпінь, швиденько іде назустріч помаранчево-біло-червоній Ірпінській міській раді. А очолювана представником Української республіканської партії „Собор” Ірпінська територіальна виборча комісія повним ходом виконує нелегітимну Постанову розпущеної Верховної Ради, хоча усі лідери як БЮТ, так і „Нашої України” на всеукраїнському рівні постійно заявляють, що жоден документ, прийнятий Верховною Радою після 2 квітня, не є легітимним, та лякають усіх кримінальною відповідальністю за невиконання Указу Президента.

Причина цього абсурду проста. Ірпінь нічим не відрізняється від інших таких самих містечок на Київщині: не зважаючи на борги, залишені у спадок від минулої влади, місто нормально пережило зиму, не наробило нових боргів, погасило частину старих, тут вчасно і в повному обсязі виплачується заробітна плата бюджетникам, одні з найнижчих в області тарифи на більшість комунальних послуг. Але в Ірпені, де при минулій владі було роздано за безцінь понад 1200 гектарів багатіям з усієї України, при мені практично припинилися землевідводи. З моєї ініціативи їх відбулося лише три, коли свої законні 10 соток для будівництва вперше за багато років отримали прості люди. Депутати ж, долаючи моє „вето”, надавали землю тим, хто і так її вже має вдосталь, наприклад, депутату Київської обласної ради від БЮТ Василю Якобінчуку. А Податковій Академії, яку, незаконно суміщаючи посади ректора та народного депутата, очолює голова Київської обласної організації Партії регіонів Петро Мельник, надають 1,5 гектари. І це питання лобіює секретар ради Анатолій Мороз, який пройшов від БЮТ і зараз виконує обов’язки міського голови, хоча на виборах мера посів лише 13 місце з 17. Олені Мельник, яка є сестрою Петра Мельника і депутатом міської ради від Партії регіонів, БЮТівці та нашоукраїнці, продавши ще в минулому році 7 га землі на території заводу „Ірпіньмаш” за 5 725 000 грн. та внісши їх до бюджету розвитку міста на 2007 рік, відтерміновують сплату цих коштів до 1 жовтня 2007 року, ставлячи під загрозу виконання цього бюджету. Але іншій жінці-підприємцю, яка власною тяжкою працею забезпечує функціонування єдиної в місті аптеки матері і дитини, 40 тис. грн. за викуп двох соток на тій же сесії відтермінувати відмовляються, мотивуючи це „дірками” у бюджеті.

Сьогодні, коли в країні розгоряється політичне змагання, в Ірпені панує затишшя. Партія регіонів у місті, де провадить свою діяльність її обласний голова, „не помічає” численних скандалів, у які раз у раз потрапляють їх нібито ідеологічні супротивники з БЮТу. А БЮТ та НУ не помічають впливу ректорського адмінресурсу щодо студентів, яких стимулюють до виїзду у Київ на одні мітинги та застерігають від участі в інших. Цього не розуміють гостюючі в нас європарламентарі, з точки зору яких кожен прорахунок політичного супротивника (особливо у сфері моралі) є просто безкоштовним подарунком для ідеологічного опонента. Але це дуже добре розуміє народ. Виборці знають, що таке лицемірство – наслідок відсутності контролю за партійними списками та діями місцевих депутатів з боку вищого керівництва партій, які з екранів телевізорів проголошують зовсім інші речі, ніж ті, які роблять їх депутати на місцях.

Про ситуацію в Ірпені вже давно знають на вищому партійному рівні у БЮТ та НУ. І мене дивує відсутність реакції партійних лідерів, які обіцяють нам саме те, що я намагалася робити – не крала сама і не давала красти іншим, вимагала ефективного використання земельних ресурсів, припинила вивіз сміття до лісу та річки, не кажучи вже про його спалення в межах міста (з моєю відставкою ця згубна практика, на жаль, відновилася), прагнула реорганізувати систему житлово-комунального господарства, запрошувала до міста фахівців, залучала гранти міжнародних фондів та пілотні проекти.

Мені не потрібна влада заради влади. Я розглядала її лише як інструмент для позитивних змін та захисту інтересів громади, нічого не прагнучи отримати для себе (досі, як і до виборів, проживаю в однокімнатній квартирі з чоловіком і двома дітьми, не маю ні машини, ні інших предметів розкоші). Та мене, як і всіх людей, цікавить, щоб при владі на всіх рівнях були моральні та чесні політики, які виконують свої обіцянки. Зокрема й обіцянки щодо контролю за діяльністю своїх депутатів на місцях і навіть заяви, що вони готові втратити більшість в місцевих радах, але зберегти своє чесне ім’я. Бо навіщо ж тоді було ламати стільки списів навколо імперативного мандату.

І не тільки я, але і виборці тепер питають: „Де чесність? Де виконання розданих з телеекранів пафосних обіцянок?” Тому я звертаюся до вас, щоб ви вплинули на своїх лідерів, піднявши питання фальші ірпінських БЮТівців та нашоукраїнців на обласному і всеукраїнському рівні для застосування всіх заходів впливу на депутатів, які такими діями паплюжать імідж ваших політичних сил. Врешті решт кожен поважаючий себе політик не повинен приховувати від народу своєї позиції щодо будь-якої події.

Відмова від таких дій, а також невтручання як з вашого боку, так і з боку ваших лідерів означатиме лише те, що вас вважатимуть такими самими фальшивими, а ваших лідерів такими самими лицемірними, як і депутатів Ірпінської міської ради. І програю в цьому випадку не я. Програє насамперед Юлія Тимошенко та не виграє „Наша Україна”, яка ще на виборах-2006 зазнала у Київській області нищівною поразки саме через отаких представників. І я та мої однодумці з численних громадських організацій як в Україні, так і за кордоном висвітлюватимемо вашу реакцію всіма доступними нам засобами. І тільки від вас залежить, позитивним чи негативним для вас буде це висвітлення. Бо єдине, що можу сказати – воно буде правдивим.

Дії політиків мають відповідати їх словам. В протилежному ж випадку такі політики не варті народної довіри. Тому мені, як людині опозиційних до „антикризовиків” поглядів, дуже б хотілося, щоб ви та ваші лідери цю довіру не зрадили.