05/09/2007 | Микола Твердохліб

Для Н. Карпачової, М. Добкіна і їх спільників. Пошуки ознак успішної діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмена) на території нашої держави Ніни Карпачової, зведеної на цей „ трон” партіями регіоналів, комуністів та соціалістів, марні. Зате вона проявила активну діяльність на міжнародній ниві.

Ніна Карпачова рішуче виступила проти перепоховань в Естонії останків загиблих у Другій світовій війні. Її голос долучився до лицемірного галасу російських шовіністів, піднятий ними на увесь світ, стосовно маленької, незалежної і мужньої Естонії, яка вирішила цивілізовано перезахоронити останки загиблих солдат. Тим самим Ніна Карпачова, знаходячись під опікою партії регіоналів, вкотре засвідчила свою відданість інтересам білокаменної Москви, а не України.

У цій цинічній та лицемірній справі вона не одинока і має спільників. Одним із її однодумців є перший заступник голови Харківського міського відділення партії регіонів, голова міської ради Слобожанського міста Харкова, М. Добкін. Він навіть переплюнув Ніну Карпачову в угодовництві перед Москвою, не тільки засудивши цей крок уряду Естонії, ба більше, він виступив з пропозицією перенести останки солдат до Харкова. У той же час, фактично втручаючись в справи незалежної держави, він до цього часу гальмував справу з виділенням земельної ділянки для спорудження Меморіалу жертвам Голодомору. Уже й в Америці відвели ділянку для спорудження такого Меморіалу, а ми, на нашій рідній землі, маємо кланятися цим україноненависникам. Коли ж нарешті звільниться українська земля від них!?

Турбота цих двох ( і не тільки їх, а комуністів та вітренківців і споминати не хочеться) про перезаховання останків солдат війни на чужій території викликає законне запитання: „ А чи всім останкам загиблих у минулій війні на території України віддані належні почесті?” Звичайно ж ні!.

Назову лише одне трагічне місце.

За 2 км від села Чикалівки, що під Кременчуком, у долині біля Дніпра, яка в народі називається Долиною смерті , лежать, залиті водами Дніпродзержинського водосховища, сотні загиблих восени 1943 року солдат. Трагічна доля солдат кинутих сталінськими полководцями на форсування ріки в 1943 році і наруга над останками загиблих описана в книгах:

1.О.М.Дмитренко. Долина смерті : роман – пошук, повість .- К: Либідь, 1994. 2.М.Ф.. Твердохліб. Кременчуччина в роки німецько-радянської війни.1941-1945 рр. Історичний нарис, Кременчук, Піраміда, 2000.

Ось уривки із другої книги :

„ Бійці форсують Дніпро без артпідготовки. Першими йдуть на смерть піхотинці 1245 –го полку майора Ситнікова. Бійці виходять з Прикрячка на Крячковий острів, а потім окопуються в долині старого Дніпра. Ця долина, оперезана кручами правого берега, розляглась між селами Чикалівкою, Успенкою та Дерієвкою. Багато діб стояли тут на смерть необмундировані, приречені воїни. Їх приколювали до землі кулиметними чергами „мессери”, рвала на куски артилерія, палили пекельним вогнем вогнемети. Броньовані панцерники „ Тигри” прасували їх окопи, перетворюючи тіла, одіж, пісок на одну криваву мішанину.

Кулиметним вогнем поливали їх вояки РОА – Російської визвольної армії генерала Власова, які воювали на стороні Гітлера, посилаючи із смертельними чергами кулиметів відбірні російські матюки.........

Після того як відгриміли страшні бої в Долині смерті, радянські полководці повели війська на захід, залишивши тисячі тіл загиблих солдат лежати на березі Дніпра там , де їх застала смерть..... Останки загиблих змушені були хоронити місцеві селяни. Вони рили братські могили та всю зиму , аж до самої ранньої весни , на возиках та санчатах звозили до могил цілі гори рук, ніг, голів. Це була моторош-жахлива робота.........

Але не всіх несчасних вдалось зібрати, багато їх залишилось навічно лежати в болотах, на дні заток Дніпра, накритих в окопах вибуховою хвилею від розривів бомб та снарядів.......

До літа 1944 року тіла тих хто лежав на поверхні землі, нарешті були зібрані й поховані...... На Кривій косі , що за два кілометри від села Чикалівки, де були поховані сотні загиблих бійців, через п”ять років після закінчення війни, місцеві жителі за допомогою розташованого поблизу підприємства спорудили бетонний обеліск......... ......кожної весни приходили до поховання місцеві жител із дітьми, щоб поклонитися пам”яті загиблих.

Та незабаром, у 1964 році, дорогу до братської могили на Кривій косі перекрили води Дніпродзержинського водосховища, побудованого комуністичними „перетворювачами" природи.....

І з того часу, уже майже сорок років, на маленькому острівкові, серед залитої водою долини самітньо височить обеліск над могилою загиблих. А поряд, всього за два-три метри, плещуться води рукотворного моря. Вода проникла в могилу й залила останки тих, хто поклав тут свої голови в трагічні дні осені 1943 року. Уже ніхто не може прийти сюди , щоб поклонитися жертвам Долини смерті. Стоїть сиротливо обеліск на острові серед кущів верболозу, зарослів очерету та довгих гострих листків осоки. Дощі, сонце та вітри обшарпали його поверхню. Знищили пам”ятний напис”

То хто ж віддасть належну шану цим воїнам і перезахорпонить їх, звільнивши їх останки від водяного полону?! Чи доречно Н. Карпачовій, М. Добкіну та їх спільникам втручатися в справи іншої держави, коли на українській землі останки минулої війни ще чекають на перезахоронення і належної уваги до них ?!