Good buy, Затулін, або Кінець української “одіссеї” російського
05/17/2007 | prokurorr
Good buy, Затулін,
або Кінець української “одіссеї” російського політика
Інколи буває дуже важко зрозуміти логіку дій окремих політиків. Не тільки наших, але й окремо взятих закордонних, особливо тих, що приїжджають на українські терени з території нашого північно-східного сусіда. Ну здавалося б, у доступній формі зрозумілою тобі мовою вже не раз пояснювалось – ну не подобаєшся ти нам через свої шовіністські заяви, тому нічого ловити на українській землі! Не розуміють...
Вибачте за ліричний відступ, але “накипіло на душі”. Двічі вже наше судочинство давало депутату Держдуми Росії Костянтину Затуліну чітку негативну відповідь на його звернення з оскарження правомірності заборони СБУ йому в’їзду в Україну. І що, зрозумів? А дзуськи! Знову приїхав судитися з українською спецслужбою.
Якась нездоланна сила тягне пана Затуліна в Україну, хоч ти плач. При цьому туга за нашою країною в нього настільки сильна, що навіть не захотів дочекатися кількох тижнів до закінчення дії відповідної постанови (за даними окремих ЗМІ, термін заборони на в’їзд закінчується у червні цього року). Але у політика, як і в шоумена, інша логіка, яка кардинально відрізняється від нашої з вами. У них головним принципом є “піар” незалежно від забарвлення: погано чи добре, лиш би згадували.
Тому найпростішим поясненням направлення Затуліним за посередництва відомого українського “шоумена від адвокатури” Андрія Федура до Вищого адміністративного суду України касаційної скарги на рішення Шевченківського районного та Апеляційного судів м.Києва може бути лише намагання не дати про себе забути вітчизняному політичному “бомонду”.
Правда, безпосередня участь пана Затуліна у судовому засіданні Вищого адміністративного суду України 16 травня п.р. може пояснюватись не лише бажанням лишній раз “попіаритись”, але й тим, що його, висловлюючись специфічною вуличною термінологією, “розвели як лоха” місцеві прихильники проросійського курсу на чолі з представниками Партії регіонів. На користь цієї тези свідчить упевненість (що межувала із зарозумілістю), з якою цей російський політик прямував до зали суду та поводив себе на початковому етапі розгляду своєї скарги, і неприховані розгубленість та роздратування, які великими літерами читались на його обличчі після оголошення ухвали суду про правомірність раніше прийнятих судових рішень. Він приїхав до Києва за перемогою і вже приготувався бути милосердним з переможеними, а виявилось, що як був “персоною нон грата”, так нею і залишився.
“Караул! Мене “кинули”! – мабуть, такі думки обсіли пана Затуліна після виходу з суду, тому що надалі він поводився як істерична дружина, яка дізналася про “свіжу” зраду свого невірного чоловіка. В першу чергу дісталось “на горіхи” місцевим “регіоналам”, які, мабуть, перед цим запевнили пана Костянтина, що “все повирішували” з суддями. Не виключаю, що доброго “фітиля” вставив Затулін і керівнику Київської філії свого Інституту країн СНД Корнілову, який не попередив шефа про можливі “накладки” з судовим рішенням.
Ризикну висловити припущення, що після “громів та блискавок”, які 16 травня розкидав направо і наліво пан Костянтин, багато хто з тих, хто мав забезпечити його комфортне перебування в Україні, не раз у душі подякував СБУ за щастя більше його не бачити найближчим часом на нашій землі.
Ось так безславно завершилась чергова спроба відомого російського шовініста Затуліна довести всім нам, що він може безперешкодно паплюжити український народ та його владу на українській ж території. Сподіваюсь, що Ви, пане Костянтине, переконались у справедливості російського прислів’я про небажаність нав’язування свого статуту чужому монастирю. То ж поділіться набутим за останній рік досвідом з іншими своїми колегами і попередьте їх про невідворотні наслідки демонстративної неповаги до законів держави, у щирій дружбі до якої вони клянуться за кожної слушної нагоди.
Тарас Трясило
або Кінець української “одіссеї” російського політика
Інколи буває дуже важко зрозуміти логіку дій окремих політиків. Не тільки наших, але й окремо взятих закордонних, особливо тих, що приїжджають на українські терени з території нашого північно-східного сусіда. Ну здавалося б, у доступній формі зрозумілою тобі мовою вже не раз пояснювалось – ну не подобаєшся ти нам через свої шовіністські заяви, тому нічого ловити на українській землі! Не розуміють...
Вибачте за ліричний відступ, але “накипіло на душі”. Двічі вже наше судочинство давало депутату Держдуми Росії Костянтину Затуліну чітку негативну відповідь на його звернення з оскарження правомірності заборони СБУ йому в’їзду в Україну. І що, зрозумів? А дзуськи! Знову приїхав судитися з українською спецслужбою.
Якась нездоланна сила тягне пана Затуліна в Україну, хоч ти плач. При цьому туга за нашою країною в нього настільки сильна, що навіть не захотів дочекатися кількох тижнів до закінчення дії відповідної постанови (за даними окремих ЗМІ, термін заборони на в’їзд закінчується у червні цього року). Але у політика, як і в шоумена, інша логіка, яка кардинально відрізняється від нашої з вами. У них головним принципом є “піар” незалежно від забарвлення: погано чи добре, лиш би згадували.
Тому найпростішим поясненням направлення Затуліним за посередництва відомого українського “шоумена від адвокатури” Андрія Федура до Вищого адміністративного суду України касаційної скарги на рішення Шевченківського районного та Апеляційного судів м.Києва може бути лише намагання не дати про себе забути вітчизняному політичному “бомонду”.
Правда, безпосередня участь пана Затуліна у судовому засіданні Вищого адміністративного суду України 16 травня п.р. може пояснюватись не лише бажанням лишній раз “попіаритись”, але й тим, що його, висловлюючись специфічною вуличною термінологією, “розвели як лоха” місцеві прихильники проросійського курсу на чолі з представниками Партії регіонів. На користь цієї тези свідчить упевненість (що межувала із зарозумілістю), з якою цей російський політик прямував до зали суду та поводив себе на початковому етапі розгляду своєї скарги, і неприховані розгубленість та роздратування, які великими літерами читались на його обличчі після оголошення ухвали суду про правомірність раніше прийнятих судових рішень. Він приїхав до Києва за перемогою і вже приготувався бути милосердним з переможеними, а виявилось, що як був “персоною нон грата”, так нею і залишився.
“Караул! Мене “кинули”! – мабуть, такі думки обсіли пана Затуліна після виходу з суду, тому що надалі він поводився як істерична дружина, яка дізналася про “свіжу” зраду свого невірного чоловіка. В першу чергу дісталось “на горіхи” місцевим “регіоналам”, які, мабуть, перед цим запевнили пана Костянтина, що “все повирішували” з суддями. Не виключаю, що доброго “фітиля” вставив Затулін і керівнику Київської філії свого Інституту країн СНД Корнілову, який не попередив шефа про можливі “накладки” з судовим рішенням.
Ризикну висловити припущення, що після “громів та блискавок”, які 16 травня розкидав направо і наліво пан Костянтин, багато хто з тих, хто мав забезпечити його комфортне перебування в Україні, не раз у душі подякував СБУ за щастя більше його не бачити найближчим часом на нашій землі.
Ось так безславно завершилась чергова спроба відомого російського шовініста Затуліна довести всім нам, що він може безперешкодно паплюжити український народ та його владу на українській ж території. Сподіваюсь, що Ви, пане Костянтине, переконались у справедливості російського прислів’я про небажаність нав’язування свого статуту чужому монастирю. То ж поділіться набутим за останній рік досвідом з іншими своїми колегами і попередьте їх про невідворотні наслідки демонстративної неповаги до законів держави, у щирій дружбі до якої вони клянуться за кожної слушної нагоди.
Тарас Трясило