Як неперевершено УПА хакала 3-й рейх
05/19/2007 | Correct
64 роки тому, в середині травня почалася одна з неймовірних історій УПА.
Для того, щоб всі були в курсі, я знайшов в інтернеті http://www.ord-ua.com/forum/thread/2450/part_3.html#last опис тих подій, хоча мені ця сторінка історії була відома дуже давно від людей.
Якщо ви досі вважаєте верхом партизанського мистецтва - рейд Ковпака, то прочитайте це:
====================================================================
Час довжиною в шістдесят чотири роки відділяє нас від історичної події, яка становить цілий розділ в недавній історії Волині. На початку 1943 року збройна повстанська боротьба українського населення на Волині проти гітлерівських окупантів стала масовим явищем.
Майже всі голови сільських управ були підпорядковані станичній мережі ОУН, видавались укази – не здаватися окупаційній владі, а молоді не їхати до Німеччини на роботу. Визвольний рух був спрямований на ліквідацію німецької адміністрації на Волині.
Весною 1943 року на звільненому від окупантів терені, що охоплював населені пункти Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів Волинської області, Степанського, Радилівського районів Рівненської області постала Колківська республіка.
Її межі в силу військових обставин мінялись, але український волелюбний дух жив у серцях волинян, що взяли зброю в руки і в лавах УПА вели нею мову з окупантами. Колківська республіка була першим острівцем вільної Української соборної самостійної держави, яка народжувалась у вирі боротьби.
Героїчна УПА зродилась на Волині, тут вона започаткувала перші бої з нацистськими окупантами, тут вона виборювала свої перші перемоги.
У березні 1943 року в містечку Колки знаходилась невелика німецька залога, якій був доручений безперебійний збір контингенту від населення та перекачування його до рейху, а також держати в постійному страхові місцеве населення. За півроку до цього есесівці провели криваву і злочинну акцію – вимордували в Кривому лісі все єврейське населення, вказавши українцям, що їх чекає така ж доля.
Березневої ночі збройні відділи повстанців з боєм зайняли містечко. Німці і незначна частина поліції разом зі своїм комендантом Д. Сачковським рятуються втечею. Повстанці зробили засідку на шляху Колки–Луцьк, сподіваючись, що німці будуть відступати саме тут, але вороги прорвались через міст на річці Стир і через Розничі, Боровичі втекли до Рожища, а звідти під крило чисельної німецької залоги в Луцьку. Нацисти не мали залишати містечко в руках повстанців з багатьох мотивів: політичних, економічних, ідеологічних. Тому до містечка прибуває чисельний загін есесівців. Постає німецька цивільна адміністрація. До поліції нахлинули місцеві поляки, в планах яких було нищення українства і відновлення Малопольщі, нацисти ж хотіли їхніми руками приборкати непокірних українців.
Але чисельної залоги окупанти не могли надовго залишити в містечку, бо ситуація на фронтах складалась не на користь нацистської Німеччини, а незначна кількість німців і поляків врятувати становище не змогла. В середині травня 1943 року, дізнавшись про готовлений напад повстанців на містечко, ворог врятувався втечею тою ж таки дорогою через Рожище.
На великій території між залізницями Ковель–Сарни та Ковель–Ківерці–Рівне, – від річок Прип'яті на заході та Горині на сході – перестала функціонувати німецька адміністрація, було встановлено українську цивільну й військову владу, яка поставила найголовнішою метою – захист населення від окупанта, наладнання політичного і господарського життя на цьому звільненому терені. Колки та навколишні терени були аж до приходу більшовиків звільнені від німецької окупаційної влади, стали адміністративним центром Колківської республіки.
Цивільну владу в республіці здійснювали районні і сільські управи, військову й господарську – станиці. Ці органи влади, народжені у вирі боротьби за свободу, були дуже працездатні, могли тримати тісний зв'язок з населенням, виконуючи без насильства свої функції. Але це не означало, що діяльність цивільних місцевих урядів була бездоганна і не може мати критики сучасних істориків. Вона, як і кожне дитя революції, мала вдосконалюватись у своєму рості, збагатитися історичним досвідом і через виборну систему утвердити себе. Поруч з цивільними органами влади були політичні, військові, охоронні, господарчі структури, які, як цивільна влада, підпорядковані проводу ОУН на цьому терені.
Політичний провід в Колківському районі й містечку очолював Юрко Шевченко (він же "Моряк"), який пізніше загинув від рук енкаведистів в лісі біля села Новосілки. Свою енергію і великий досвід він передав підлеглим. Колишній зв'язковий ОУН, довголітній політв'язень колківчанин Леонід Мартинюк згадував: "Юрко був уроджений провідник. Він мав великі організаторські здібності і досвід у праці. Він, як ніхто, знав звільнений терен і політичне життя в ньому, глибоко розбирався в ситуації".
Пропагандистом в політичному проводі ОУН була колківська вчителька, поетеса Галина Рейкіна – замордована енкаведистами в Рівненській тюрмі. Галина вчителювала в селах Довжиці, Острови, писала чудові вірші і всією душею любила Україну, свій поневолений народ. Як згадують колківчани, її палкі промови не лишили байдужими навіть зневірців.
Колки стали і місцем перебування штабу Клима Савура – командуючого групою "УПА-Північ", а в приміщенні колишньої польської школи на Рудні було відкрито старшинську школу, де готували офіцерів-артилеристів, зв'язківців, кавалеристів і інших. Школу очолював офіцер армії УНР Галайда. Був він наділений не тільки військовими званнями, а й здібностями – музиканта, диригента. У старшинській школі керував він великим добре зібраним хором, який чарував своїм співом повстанських, стрілецьких, народних пісень. Опріч того, Галайда вів ще й місцевий молодіжний хор в будинку "Просвіти".
При "Просвіті" було відновлено й аматорський гурток. Молоді аматори кілька разів ставили в містечку і селах дуже популярну виставу "Пошилися в дурні", декламували поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олександра Олеся й інших.
У Колківській республіці чітко функціонували і господарські структури УПА, зокрема, тут були кравецькі і шевські майстерні, які забезпечували воїнів УПА. Шили взуття, білизну, одяг з матеріалів, виготовлених місцевим населенням.
В містечку на теренах республіки було 5 військових повстанських шпиталів, де лікарі повертали здоров'я пораненим повстанцям. Великий повстанський шпиталь був поруч містечка Колки на лівому березі річки Рудня. Працював у ньому місцевий лікар Борис Ананєвич.
Функціонували млини, їдальня, лазня. Повстанці відновили роботу місцевої електростанції, світло від якої подавали до лікарень, друкарні і школи. Напередодні відкриття школи в колківській друкарні було видрукувано буквар. Досі невідомо, хто його готував. Але ця подія не була випадкова. Так, 20 серпня 1943 року командир військового округу "УПА-Заграва" Іван Литвинчук-"Дубовий" видав наказ, в якому сказано: "На всіх теренах, звільнених УПА від імперіалістів, дня 15.09.1943 р. почати 1943/44 навчальний рік в школах, де можливо закінчити ремонт на цей термін і є педагогічні сили. Дня 1.10.1943 року почати навчальний рік у всіх інших школах звільненого терену та забезпечити педагогічними силами. Навчання в школі є обов'язковим".
Все доросле чоловіче населення містечка було зорганізоване в повстанські навчальні сотні, в яких навчалися військовій справі. Очолювали їх сотенні Іван Каразія, Віталій Малевич, Микола Мордик. Молодь була зорганізована в молодіжній організації "Юнаки".
Важливу роль у політичному житті відіграв професор Григорій Гелетій, вчитель, відомий в крайовому проводі під псевдонімом "Тимко". Він очолював виховну працю на звільнених теренах. Був біля керма зросту національної свідомості. В містечку перебувала надрайонна служба безпеки.
Велику роль у тому пробудженні відігравала й українська православна церква. В місцевому храмі його настоятель отец Соколовський проводив служби божі на рідній мові, а незабаром майже в усіх храмах на теренах республіки звучало рідне слово.
Колківська республіка була добре організованим владним утворенням з багатьма ознаками української державності. Колки стали своєрідною повстанською столицею, у якій гартували національний дух вояки УПА, проходили передислокацію і переформування курені і сотні, загартовували свій дух сотні молодих вояків УПА, які взяли зброю в руки, щоб захистити свій народ від окупантів.
В Колках відбувалися наради вищого командування УПА. Влітку 1943 року в Колківському районі перебувало від 8 до 10 сотень вояків УПА. На Колківщині перебував шеф штабу "Бористень", начальник жандармерії "Острий", курінний "Олег" з трьома сотнями стрільців. Охороняла штаб сотня "Бескида". Коли "Дубовий" пішов з Колок, то тут залишився зі своїм загоном "Олег". Влітку 1943 року на схід України в рейд пішли загони "Шаули" й "Верещака". Деякий час на Колківщині перебував головний інтендант УПА "Печера".
Але не спали і вороги. Нацисти, поляки, більшовики пильно стежили за цим вогнищем свідомого українського державницького життя на Поліссі. Їхні агенти доносили про найменші зміни, які тут відбувалися. Влітку 1943 року фашисти вже вкотре зробили спробу захопити містечко. За 15 кілометрів від Колків відбувся бій, в якому було підбито 3 танки, захоплено в полон 40 фашистів. В селі Яблоньці повстанці обміняли німецьких полонених на своїх.
Восени, скориставшись відходом повстанських відділів на схід, німці разом з поляками розпочали велику каральну акцію з трьох напрямків: Луцька, Рожищ, Маневичів. Фашистські літаки засипали вулиці міста й будинки бомбами, а наземні сили ворога – гарматним вогнем. То було справжнє пекло. 500 мирних мешканців – жінок, дітей, старих – знайшли тут смерть від німецьких карателів, в східній частині містечка незгорілими лишились лише чотири будинки. Взявши містечко, карателі його поспішно залишили, бо ж страх перед відплатними діями УПА заставила їх ганебно відступити і аж до наближення фронту наприкінці 1943 року німці там не з'явилися.
Ось така коротка, далеко не повна розповідь про Колківську республіку, одну зі славних і трагічних сторінок історії боротьби українських повстанців за самостійну Україну.
Для того, щоб всі були в курсі, я знайшов в інтернеті http://www.ord-ua.com/forum/thread/2450/part_3.html#last опис тих подій, хоча мені ця сторінка історії була відома дуже давно від людей.
Якщо ви досі вважаєте верхом партизанського мистецтва - рейд Ковпака, то прочитайте це:
====================================================================
Час довжиною в шістдесят чотири роки відділяє нас від історичної події, яка становить цілий розділ в недавній історії Волині. На початку 1943 року збройна повстанська боротьба українського населення на Волині проти гітлерівських окупантів стала масовим явищем.
Майже всі голови сільських управ були підпорядковані станичній мережі ОУН, видавались укази – не здаватися окупаційній владі, а молоді не їхати до Німеччини на роботу. Визвольний рух був спрямований на ліквідацію німецької адміністрації на Волині.
Весною 1943 року на звільненому від окупантів терені, що охоплював населені пункти Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів Волинської області, Степанського, Радилівського районів Рівненської області постала Колківська республіка.
Її межі в силу військових обставин мінялись, але український волелюбний дух жив у серцях волинян, що взяли зброю в руки і в лавах УПА вели нею мову з окупантами. Колківська республіка була першим острівцем вільної Української соборної самостійної держави, яка народжувалась у вирі боротьби.
Героїчна УПА зродилась на Волині, тут вона започаткувала перші бої з нацистськими окупантами, тут вона виборювала свої перші перемоги.
У березні 1943 року в містечку Колки знаходилась невелика німецька залога, якій був доручений безперебійний збір контингенту від населення та перекачування його до рейху, а також держати в постійному страхові місцеве населення. За півроку до цього есесівці провели криваву і злочинну акцію – вимордували в Кривому лісі все єврейське населення, вказавши українцям, що їх чекає така ж доля.
Березневої ночі збройні відділи повстанців з боєм зайняли містечко. Німці і незначна частина поліції разом зі своїм комендантом Д. Сачковським рятуються втечею. Повстанці зробили засідку на шляху Колки–Луцьк, сподіваючись, що німці будуть відступати саме тут, але вороги прорвались через міст на річці Стир і через Розничі, Боровичі втекли до Рожища, а звідти під крило чисельної німецької залоги в Луцьку. Нацисти не мали залишати містечко в руках повстанців з багатьох мотивів: політичних, економічних, ідеологічних. Тому до містечка прибуває чисельний загін есесівців. Постає німецька цивільна адміністрація. До поліції нахлинули місцеві поляки, в планах яких було нищення українства і відновлення Малопольщі, нацисти ж хотіли їхніми руками приборкати непокірних українців.
Але чисельної залоги окупанти не могли надовго залишити в містечку, бо ситуація на фронтах складалась не на користь нацистської Німеччини, а незначна кількість німців і поляків врятувати становище не змогла. В середині травня 1943 року, дізнавшись про готовлений напад повстанців на містечко, ворог врятувався втечею тою ж таки дорогою через Рожище.
На великій території між залізницями Ковель–Сарни та Ковель–Ківерці–Рівне, – від річок Прип'яті на заході та Горині на сході – перестала функціонувати німецька адміністрація, було встановлено українську цивільну й військову владу, яка поставила найголовнішою метою – захист населення від окупанта, наладнання політичного і господарського життя на цьому звільненому терені. Колки та навколишні терени були аж до приходу більшовиків звільнені від німецької окупаційної влади, стали адміністративним центром Колківської республіки.
Цивільну владу в республіці здійснювали районні і сільські управи, військову й господарську – станиці. Ці органи влади, народжені у вирі боротьби за свободу, були дуже працездатні, могли тримати тісний зв'язок з населенням, виконуючи без насильства свої функції. Але це не означало, що діяльність цивільних місцевих урядів була бездоганна і не може мати критики сучасних істориків. Вона, як і кожне дитя революції, мала вдосконалюватись у своєму рості, збагатитися історичним досвідом і через виборну систему утвердити себе. Поруч з цивільними органами влади були політичні, військові, охоронні, господарчі структури, які, як цивільна влада, підпорядковані проводу ОУН на цьому терені.
Політичний провід в Колківському районі й містечку очолював Юрко Шевченко (він же "Моряк"), який пізніше загинув від рук енкаведистів в лісі біля села Новосілки. Свою енергію і великий досвід він передав підлеглим. Колишній зв'язковий ОУН, довголітній політв'язень колківчанин Леонід Мартинюк згадував: "Юрко був уроджений провідник. Він мав великі організаторські здібності і досвід у праці. Він, як ніхто, знав звільнений терен і політичне життя в ньому, глибоко розбирався в ситуації".
Пропагандистом в політичному проводі ОУН була колківська вчителька, поетеса Галина Рейкіна – замордована енкаведистами в Рівненській тюрмі. Галина вчителювала в селах Довжиці, Острови, писала чудові вірші і всією душею любила Україну, свій поневолений народ. Як згадують колківчани, її палкі промови не лишили байдужими навіть зневірців.
Колки стали і місцем перебування штабу Клима Савура – командуючого групою "УПА-Північ", а в приміщенні колишньої польської школи на Рудні було відкрито старшинську школу, де готували офіцерів-артилеристів, зв'язківців, кавалеристів і інших. Школу очолював офіцер армії УНР Галайда. Був він наділений не тільки військовими званнями, а й здібностями – музиканта, диригента. У старшинській школі керував він великим добре зібраним хором, який чарував своїм співом повстанських, стрілецьких, народних пісень. Опріч того, Галайда вів ще й місцевий молодіжний хор в будинку "Просвіти".
При "Просвіті" було відновлено й аматорський гурток. Молоді аматори кілька разів ставили в містечку і селах дуже популярну виставу "Пошилися в дурні", декламували поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олександра Олеся й інших.
У Колківській республіці чітко функціонували і господарські структури УПА, зокрема, тут були кравецькі і шевські майстерні, які забезпечували воїнів УПА. Шили взуття, білизну, одяг з матеріалів, виготовлених місцевим населенням.
В містечку на теренах республіки було 5 військових повстанських шпиталів, де лікарі повертали здоров'я пораненим повстанцям. Великий повстанський шпиталь був поруч містечка Колки на лівому березі річки Рудня. Працював у ньому місцевий лікар Борис Ананєвич.
Функціонували млини, їдальня, лазня. Повстанці відновили роботу місцевої електростанції, світло від якої подавали до лікарень, друкарні і школи. Напередодні відкриття школи в колківській друкарні було видрукувано буквар. Досі невідомо, хто його готував. Але ця подія не була випадкова. Так, 20 серпня 1943 року командир військового округу "УПА-Заграва" Іван Литвинчук-"Дубовий" видав наказ, в якому сказано: "На всіх теренах, звільнених УПА від імперіалістів, дня 15.09.1943 р. почати 1943/44 навчальний рік в школах, де можливо закінчити ремонт на цей термін і є педагогічні сили. Дня 1.10.1943 року почати навчальний рік у всіх інших школах звільненого терену та забезпечити педагогічними силами. Навчання в школі є обов'язковим".
Все доросле чоловіче населення містечка було зорганізоване в повстанські навчальні сотні, в яких навчалися військовій справі. Очолювали їх сотенні Іван Каразія, Віталій Малевич, Микола Мордик. Молодь була зорганізована в молодіжній організації "Юнаки".
Важливу роль у політичному житті відіграв професор Григорій Гелетій, вчитель, відомий в крайовому проводі під псевдонімом "Тимко". Він очолював виховну працю на звільнених теренах. Був біля керма зросту національної свідомості. В містечку перебувала надрайонна служба безпеки.
Велику роль у тому пробудженні відігравала й українська православна церква. В місцевому храмі його настоятель отец Соколовський проводив служби божі на рідній мові, а незабаром майже в усіх храмах на теренах республіки звучало рідне слово.
Колківська республіка була добре організованим владним утворенням з багатьма ознаками української державності. Колки стали своєрідною повстанською столицею, у якій гартували національний дух вояки УПА, проходили передислокацію і переформування курені і сотні, загартовували свій дух сотні молодих вояків УПА, які взяли зброю в руки, щоб захистити свій народ від окупантів.
В Колках відбувалися наради вищого командування УПА. Влітку 1943 року в Колківському районі перебувало від 8 до 10 сотень вояків УПА. На Колківщині перебував шеф штабу "Бористень", начальник жандармерії "Острий", курінний "Олег" з трьома сотнями стрільців. Охороняла штаб сотня "Бескида". Коли "Дубовий" пішов з Колок, то тут залишився зі своїм загоном "Олег". Влітку 1943 року на схід України в рейд пішли загони "Шаули" й "Верещака". Деякий час на Колківщині перебував головний інтендант УПА "Печера".
Але не спали і вороги. Нацисти, поляки, більшовики пильно стежили за цим вогнищем свідомого українського державницького життя на Поліссі. Їхні агенти доносили про найменші зміни, які тут відбувалися. Влітку 1943 року фашисти вже вкотре зробили спробу захопити містечко. За 15 кілометрів від Колків відбувся бій, в якому було підбито 3 танки, захоплено в полон 40 фашистів. В селі Яблоньці повстанці обміняли німецьких полонених на своїх.
Восени, скориставшись відходом повстанських відділів на схід, німці разом з поляками розпочали велику каральну акцію з трьох напрямків: Луцька, Рожищ, Маневичів. Фашистські літаки засипали вулиці міста й будинки бомбами, а наземні сили ворога – гарматним вогнем. То було справжнє пекло. 500 мирних мешканців – жінок, дітей, старих – знайшли тут смерть від німецьких карателів, в східній частині містечка незгорілими лишились лише чотири будинки. Взявши містечко, карателі його поспішно залишили, бо ж страх перед відплатними діями УПА заставила їх ганебно відступити і аж до наближення фронту наприкінці 1943 року німці там не з'явилися.
Ось така коротка, далеко не повна розповідь про Колківську республіку, одну зі славних і трагічних сторінок історії боротьби українських повстанців за самостійну Україну.