05/22/2007 | Василь Світличний

За останні тижні українська зовнішня політика набула декількох якісно нових ознак. По-перше, здивувала світ своєю мобільністю та активністю. По-друге - задекларувала свою прагматичність та схильність до синергії (завдяки такому собі рестайлінгу економічної дипломатії). І, по-третє, можливо, найголовніше, на ділі показала, що дієвий захист національних інтересів, це не розмахування кулаками в бік сусідів з позиції примарних національних ідей. Ні, захист національних інтересів за кордоном - це елементарний захист інтересів кожної конкретної "пересічної" української фізичної або юридичної особи у стосунках з іноземцями за допомогою потужної дипломатичної машини МЗС.

І зовсім не факт, що захищати права наших співгромадян МЗС має виключно на міжнародній арені. Завдяки глобалізації визріла тенденція до стирання кордонів між внутрішньою та зовнішньою політикою. Більш того серед дипломатів гуляє приказка, що найбільший результат вдалої зовнішньої політики - це стабільна внутрішньополітична обстановка у країні. Напевно, саме цими міркуванями і керувалися у МЗС, започаткувавши амбітний та патріотичний проект по створенню робочої групи з контролю за видачею віз українцям, що викликало певні питання з боку країн ЄС.

Недарма кажуть, що дипломатами не народжуються, а стають. Коли ЗМІ коментували призначення нового міністра Арсенія Яценюка, як завжди аналізувалася попередня біографія посадовця. Найкращим видавалося наступне узагальнення: юрист за освітою, що здобув найбільших успіхів на посаді міністра економіки, а значить, і дипломат з нього вийде непоганий. Прогноз виявився правдивим.

Найціннішим у Яценюку стало небежання зодягати маску старообрядного дипломата, притрушену протоколізмами і формальностями, та окуляри меншовартості (наважливо, чи то по відношенню до Заходу, чи Сходу).

І міністерство запрацювало по-європейськи з новою силою. Як не дивно, саме європейські ж держави виявились не зовсім готовими до нової якості відносин. Ні, це не значить, що там не можуть працювати на рівні відповідних стандартів. Просто пропозицію породжує попит. А попиту на якісне обслуговування українців наприклад, з боку візових відділів посольств МЗС за минулого керівництва активно не виявляло. Натомість МЗС часто пишалися пільгами на в'їзд до країни, встановленими для мандрівників з ЄС і голосно пророкували прийдешнє “глобальне потепління” у візових відносинах з Євросоюзом, що надасть українцям можливість прямувати до Європи з найменшими обмеженями.

І таким чином аж до останніх міністерських перестановок час спливав, обіцянки лунали, а конкретних поступок ми так і не дочекалися. І це на фоні постійних нарікань з боку українців на роботу з видачі віз у деяких дипломатичних представництвах. Варто підкреслити, що питання не у встановлених для нас складних правилах, а у необхідності додержання процедури та простій повазі до українців з боку працівників посольств.

А рівень обслуговування можна перевірити, наприклад, продзвонивши за довідником з сайту МЗС дипломатичні установи Києва. І тоді протягом дня по трьох телефонах візового відділу однієї з найпрезентабельніших амбасад, ви отримаєте почергово то короткі, то довгі гудки у слухавці. В іншій амбасаді пару робочих днів вас щиро, але майже пошепки вітатиме автовідповідач на одній малопоширеній у нас мові. Доречі, якщо звернути увагу на інтернет-сторінки певних посольств, одразу впадатиме в око, що чогось не вистачає, наприклад, інформації державною українською мовою.

А ті посольства у нас взагалі в інформаційній блокаді! До них можна надсилати листи, продубльовані факсом та електронною поштою, а у відповідь почути лише: "Ні, від вас ми нічого не отримували", що часто вимовляється спокійно та життєрадісно без тіні занепокоєння дієвістю зворотнього зв'язку. Мовляв, проблеми того, хто тоне - справа рук самого потопаючого.

Втім, несправедливо проекціонувати це на всі диппредставництва. До честі дипкорпусу, в деяких представництвах іноземних держав навіть не всі на обідню перерву строєм виходять, задля того, щоби бути постійно на зв’язку, бути готовими задовольнити запити тих, хто звертається.

Отже, проблеми однозначно існують. І наш МЗС, як виразник та захистник інтересів українців у цій проблемі, мав стати у бойову позу. Якщо у попередні роки це була радше “бойова” поза страуса, то сьогодні це - поза бойового орла. Безумовно, МЗС має право моніторити якість роботи іноземних дипломатів, що заробляють собі на життя наданням послуг для українців. Точнісінько так, як і органи санітарного нагляду контролюють якість товарів з тих же іноземних країн, що завозяться до нашої держави.

Такий моніторинг лише спонукатиме до постіного підвищення якості обслуговування у посольствах та консульствах, а, відповідно, приведе до поліпшення іміджу кожної конкретної держави в очах українців. Нам же, як громадянам, такі починання МЗС варто лише привітати, підтримати та позичити успіху. Іноземні держави, що помітять підтримку населенням таких кроків МЗС швидко зреагують, адже матимуть переконливі докази актуальності проблеми.

Доречі, за підсумками 2006 року один вітчизняний часопис презентував рейтинг послів відповідно до їх впливу на український політикум. Тепер же видається доцільним вести такий рейтинг постійно, але розширивши перелік критеріїв достатньо дипломатичним показником - ефективністю діяльності щодо розбудови двосторонніх відносин та усталення порозуміння між двома народами.

Джерело: Народні Новини Майдану