Фальсифікація про УПА в англомовній Вікіпедії (продовження)
05/26/2007 | Грек
Див.початок у архівах http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_arch2006&trs=-1&key=1161153713
П'ятниця, 25 травня, 2007 року, № 87 (157)
Розхитане дерево міфів
Скандальна історія зі спорудженням у Варшаві пам’ятника жертвам ОУН-УПА отримала сенсаційне продовження.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/25/23673/
Після резонансу довкола наміру спорудити пам’ятник і стосовно його проекту (“Газета” вже писала про це в лютому) з’ясувалося, що міф, який живив міжнаціональну ворожнечу, – фікція. Це довели польські науковці Ада Рутковська та Даріуш Стола на сторінках газети Rzeczpospolita.
“Газета” вже повідомляла, що ініціатива увічнення пам’яті поляків зі “східних кресів”, яких убили вояки УПА, належить організаціям переселенців із Волині та Галичини. Натхненникам залишалося лише отримати в муніципалітеті Варшави погодження проекту. Та саме проект пам’ятника зумовив гарячу дискусію не лише в Україні, а й у самій Польщі, де інтелігенція рішуче запротестувала проти його побудови.
Проект відомого польського скульптора Маріана Конєчного – це п’ятиметрове бронзове дерево з крильми, до стовбура якого прибиті та прив’язані колючим дротом замордовані діти. Як виявилося, автора концептуально надихнула відома в Польщі фотографія з аналогічним сюжетом. Усі поляки знають, що її зроблено на Тернопільщині в сорокових роках, і вона буцімто демонструє звірства ОУН-УПА проти мирного польського населення. Цю тезу, підкріплену жахливою світлиною, активно передруковували часописи, її використовували у своїх працях польські історики. Вона також потрапила у двотомний фотоальбом “Людиновбивство. Звірства УПА проти поляків: документальні фото”, що вийшов
2003 року. Однак днями міф про дітей, яких начебто замордували упівці, спростовано.
Багатоверсійна історія
Згідно з результатами розслідування газети Rzeczpospolita, джерела походження цього фото в польській історіографії є суперечливими.
Уперше макабричну світлину приписали до злочину українців у вроцлавському журналі Na rubiezhy на початку 1990-х. Підпис до неї був таким: “Польські діти, замордовані й убиті підрозділом УПА в околицях села Козова на Тернопільщині восени 1943 року (зі збірки д-ра Станіслава Кшаклєвскего)”. Через два роки те саме фото з’явилося в праці
Й. Вєнгерскєго “Армія Крайова на теренах Станіслава та Тернополя” з іншим підписом: “Діти, вбиті підрозділами СС “Галичина” в районі Козової, Бережанський повіт (із збірки В. Залоговича)”.
2002 року історик Олександр Корман у праці “Ставлення УПА до поляків на південно-східних теренах Другої Речі Посполитої” подає розширені варіанти походження фотографії та трактування подій, які буцімто на ній зображено. Історик стверджує, що фото походить із села Козова, чи то Лозова, Тернопільського повіту, і датується 1943-1944 роками. За його словами, світлину привезли до Львова врятовані від різанини поляки, які розповіли, що УПА зробили “...віночки з дітей, прибиваючи їх до дерев на алеї, котру назвали “Дорога до Самостійної України”.
Інший варіант походження фотографії та подій, які вона фіксує, подано в праці 2004 року “Про людиновбивство на Тернопіллі” Хоманського та Сікерки. Згідно з їхньою версією, автор світлини – німецький військовий фотограф, який зробив її у селі Козівка Бережанського повіту в листопаді 1943 року. “Хоча ця робота має багаті джерела і науковий апарат, вона не подає, на якій підставі приписана ця сцена до села Козівка, – йдеться у згаданій публікації польського часопису. – Додамо, що кілька років фото з’являється в різних інтернет-публікаціях, а опис обростає все новими подробицями уявної історії”.
Циганська правда
Rzeczpospolita з’ясувала справжню історію фотографії, яка є ледь не найпопулярнішим підтвердженням звірств українців проти поляків. Виявляється, українці не мають нічого спільного із цим злочином. Фото походить не із сорокових, а з двадцятих років минулого століття, його зробили слідчі, і на ньому зображені не польські діти, а циганські. Що більше, фотографій із місця події є декілька, і всіх їх свого часу опублікували разом із справжньою історією злочину, який стався 1923 року. Косі лінії на широковідомій фотографії “звірств УПА”, які вважають колючим дротом, насправді є просто дефектом негатива або ж згинами оригінальної фотографії – на інших світлинах, які знайшов польський часопис, жодних ліній чи колючого дроту немає.
“Це сталося вночі проти 12 грудня 1923 року, – стверджують автори газети Rzecz-pospolita. – Чотири жертви – це циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна мати, 32-річна М.Д. Цю подію докладно описано в публікаціях із судової медицини 1928 року (очевидно, і в тогочасній пресі)”.
Уперше фото опублікували у статті “Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці” авторства Вітольда Люнєвського, директора відповідного закладу у Творках. Стаття з’явилася в психіатричному щорічнику Rocznik Psyhiatryczny. Подію з ілюстрацією описано і в “Підручнику із судової медицини для студентів і лікарів”, який видав професор Віктор Гриво-Домбровський 1948 року.
“Це, власне, доконаний факт, що вбивцею дітей була їхня матір, – наголошує Rzeczpospolita. – Нещасна жінка вбила чотирьох дітей у розпачі після арешту чоловіка та розпаду циганського табору, в якому вона жила, з переконання, що їм загрожує неминуча голодна смерть. Наступного дня вона зголосилася до поліції”.
Міфологізація історії
Rzeczpospolita вважає, що містифікацію можна виправдати тим, що “...багато людей із південно-східних кресів другої Речі Посполитої бачили такі потворні речі, що додане макабричне фото могло видатись очевидним”. А українські історики стверджують, що символи міжнаціональної ворожнечі доволі часто експлуатують у політичних цілях. І те, що самі символи можуть бути сфальсифікованими, для міфотворчості та стереотипів значення немає. Приписування упівцям звірств на основі жахливих фотографій будь-якого походження в Польщі практикують і досі.
– До прикладу, існує фото замордованого молодого українця, якого закололи багнетами. Його надрукували 1946 року в книзі Миколи Лебедя. Там подано ім’я хлопця – Іван, є розповідь про його походження й обставини, за яких його замордували червоні партизани, – розповів “Газеті” Володимир В’ятрович, директор Центру досліджень визвольного руху, представник Українського інституту національної пам’яті у Львівській області. – Згодом ця фотографія перекочувала до польської історіографії, і нині її використовують уже як доказ “звірств банд УПА” проти польського цивільного населення. Узагалі фотографії є доволі суперечливими історичними джерелами. Аби точно з’ясувати, що саме на них зафіксовано, слід знайти очевидців, але на прикладі свідків сфальшованих “віночків із дітей” видно, що це неважко зорганізувати.
Загалом пан В’ятрович вважає знаковою з’яву такої публікації в одному з найпопулярніших часописів Польщі. І наголошує, що вона підтверджує існування в польському суспільстві здорових сил, які здатні протистояти усталеним міфам.
– Бойові дії провадили обидві сторони, і в кожної були жертви, – каже він. – Очевидно, поляків постраждало більше, адже на цій території вони були в меншості. Як засвідчує історія, селянській війні властива велика жорстокість. Звісно, були сплановані акції УПА проти поляків, але останні постійно зміщують акценти і стверджують, що це була боротьба проти цивільного населення. Дуже важко в такій боротьбі називати сторону “цивільним населенням”. Окремі населені пункти були базами польського опору, і з тих баз здійснювали напади на українські села. Вони також були базами “п’ятої колони” для розгортання польської акції опору, надавали допомогу червоним партизанам.
Що постане на Гжибовській площі?
Зважаючи на останні публікації, найбільше зацікавила, природно, реакція ініціаторів спорудження пам’ятника жертв УПА, який мали намір звести на Гжибовській площі у Варшаві. Чи зміниться проект через зазначені дослідження? Із цим запитанням “Газета” звернулася передовсім до голови Загальнопольського комітету зведення пам’ятника жертвам убивств мирного польського населення Східних Кресів, здійснених ОУН-УПА, чільника організації “Кресовий патріотичний рух”, безпосереднього свідка воєнних подій і колишнього учасника загонів “самооборони” на Кременеччині Яна Нєвіньського. Він заявив, що суттєвих змін у проекті скульптора М. Конєчного не передбачають.
– Фото не має нічого спільного з проектом, – стверджує він у коментарі “Газеті”. – Це був лише один із тисячі елементів, котрі послужили натхненням для монумента. Таких злочинів відбувалося дуже багато. Натомість п’ятиметрове дерево – це метафора життя, де гілля-крила символізують перемогу життя над смертю. А група дітей була найчисельнішою серед винищених упівцями жертв, тому дитячі постаті на стовбурі (ми зі скульптором ще вирішуємо, як їх розмістити) символізуватимуть невинних жертв ОУН-УПА.
Водночас пан Нєвіньські наголосив, що спорудження такого пам’ятника в жодному разі не потрібно сприймати як крок до розбрату.
– Слід усвідомити, що польсько-українська дружба сьогодні та злочини минулого, весь той безмір глупоти та ненависті – різні речі. Хотів би наголосити, що ніхто так не зацікавлений у дружбі двох народів, як усі “кресов’яки”, – запевнив журналіста “Газети” Ян Нєвіньські. – Тож, згідно з проектом, на пам’ятному знаку встановлять таблиці чотирма мовами народів-жертв злочинців УПА: польською, українською, російською й івритом.
За словами пана Нєвіньського, проект ще в опрацюванні, ініціатори його спорудження постійно спілкуються зі скульптором, автором проекту Маріаном Конєчним. Натомість у муніципалітеті польської столиці “Газету” запевнили, що справа із затвердженням монумента наразі не зрушила з місця.
– Для дотримання процедури слід передовсім подати на розгляд повний пакет документів, а ми їх досі не отримали, – сказав у коментарі “Газеті” Лукаш Ковальські, прес-секретар уряду міста Варшава.
Лідія Мельник, Богдан Юрочко
П'ятниця, 25 травня, 2007 року, № 87 (157)
Розхитане дерево міфів
Скандальна історія зі спорудженням у Варшаві пам’ятника жертвам ОУН-УПА отримала сенсаційне продовження.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/25/23673/
Після резонансу довкола наміру спорудити пам’ятник і стосовно його проекту (“Газета” вже писала про це в лютому) з’ясувалося, що міф, який живив міжнаціональну ворожнечу, – фікція. Це довели польські науковці Ада Рутковська та Даріуш Стола на сторінках газети Rzeczpospolita.
“Газета” вже повідомляла, що ініціатива увічнення пам’яті поляків зі “східних кресів”, яких убили вояки УПА, належить організаціям переселенців із Волині та Галичини. Натхненникам залишалося лише отримати в муніципалітеті Варшави погодження проекту. Та саме проект пам’ятника зумовив гарячу дискусію не лише в Україні, а й у самій Польщі, де інтелігенція рішуче запротестувала проти його побудови.
Проект відомого польського скульптора Маріана Конєчного – це п’ятиметрове бронзове дерево з крильми, до стовбура якого прибиті та прив’язані колючим дротом замордовані діти. Як виявилося, автора концептуально надихнула відома в Польщі фотографія з аналогічним сюжетом. Усі поляки знають, що її зроблено на Тернопільщині в сорокових роках, і вона буцімто демонструє звірства ОУН-УПА проти мирного польського населення. Цю тезу, підкріплену жахливою світлиною, активно передруковували часописи, її використовували у своїх працях польські історики. Вона також потрапила у двотомний фотоальбом “Людиновбивство. Звірства УПА проти поляків: документальні фото”, що вийшов
2003 року. Однак днями міф про дітей, яких начебто замордували упівці, спростовано.
Багатоверсійна історія
Згідно з результатами розслідування газети Rzeczpospolita, джерела походження цього фото в польській історіографії є суперечливими.
Уперше макабричну світлину приписали до злочину українців у вроцлавському журналі Na rubiezhy на початку 1990-х. Підпис до неї був таким: “Польські діти, замордовані й убиті підрозділом УПА в околицях села Козова на Тернопільщині восени 1943 року (зі збірки д-ра Станіслава Кшаклєвскего)”. Через два роки те саме фото з’явилося в праці
Й. Вєнгерскєго “Армія Крайова на теренах Станіслава та Тернополя” з іншим підписом: “Діти, вбиті підрозділами СС “Галичина” в районі Козової, Бережанський повіт (із збірки В. Залоговича)”.
2002 року історик Олександр Корман у праці “Ставлення УПА до поляків на південно-східних теренах Другої Речі Посполитої” подає розширені варіанти походження фотографії та трактування подій, які буцімто на ній зображено. Історик стверджує, що фото походить із села Козова, чи то Лозова, Тернопільського повіту, і датується 1943-1944 роками. За його словами, світлину привезли до Львова врятовані від різанини поляки, які розповіли, що УПА зробили “...віночки з дітей, прибиваючи їх до дерев на алеї, котру назвали “Дорога до Самостійної України”.
Інший варіант походження фотографії та подій, які вона фіксує, подано в праці 2004 року “Про людиновбивство на Тернопіллі” Хоманського та Сікерки. Згідно з їхньою версією, автор світлини – німецький військовий фотограф, який зробив її у селі Козівка Бережанського повіту в листопаді 1943 року. “Хоча ця робота має багаті джерела і науковий апарат, вона не подає, на якій підставі приписана ця сцена до села Козівка, – йдеться у згаданій публікації польського часопису. – Додамо, що кілька років фото з’являється в різних інтернет-публікаціях, а опис обростає все новими подробицями уявної історії”.
Циганська правда
Rzeczpospolita з’ясувала справжню історію фотографії, яка є ледь не найпопулярнішим підтвердженням звірств українців проти поляків. Виявляється, українці не мають нічого спільного із цим злочином. Фото походить не із сорокових, а з двадцятих років минулого століття, його зробили слідчі, і на ньому зображені не польські діти, а циганські. Що більше, фотографій із місця події є декілька, і всіх їх свого часу опублікували разом із справжньою історією злочину, який стався 1923 року. Косі лінії на широковідомій фотографії “звірств УПА”, які вважають колючим дротом, насправді є просто дефектом негатива або ж згинами оригінальної фотографії – на інших світлинах, які знайшов польський часопис, жодних ліній чи колючого дроту немає.
“Це сталося вночі проти 12 грудня 1923 року, – стверджують автори газети Rzecz-pospolita. – Чотири жертви – це циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна мати, 32-річна М.Д. Цю подію докладно описано в публікаціях із судової медицини 1928 року (очевидно, і в тогочасній пресі)”.
Уперше фото опублікували у статті “Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці” авторства Вітольда Люнєвського, директора відповідного закладу у Творках. Стаття з’явилася в психіатричному щорічнику Rocznik Psyhiatryczny. Подію з ілюстрацією описано і в “Підручнику із судової медицини для студентів і лікарів”, який видав професор Віктор Гриво-Домбровський 1948 року.
“Це, власне, доконаний факт, що вбивцею дітей була їхня матір, – наголошує Rzeczpospolita. – Нещасна жінка вбила чотирьох дітей у розпачі після арешту чоловіка та розпаду циганського табору, в якому вона жила, з переконання, що їм загрожує неминуча голодна смерть. Наступного дня вона зголосилася до поліції”.
Міфологізація історії
Rzeczpospolita вважає, що містифікацію можна виправдати тим, що “...багато людей із південно-східних кресів другої Речі Посполитої бачили такі потворні речі, що додане макабричне фото могло видатись очевидним”. А українські історики стверджують, що символи міжнаціональної ворожнечі доволі часто експлуатують у політичних цілях. І те, що самі символи можуть бути сфальсифікованими, для міфотворчості та стереотипів значення немає. Приписування упівцям звірств на основі жахливих фотографій будь-якого походження в Польщі практикують і досі.
– До прикладу, існує фото замордованого молодого українця, якого закололи багнетами. Його надрукували 1946 року в книзі Миколи Лебедя. Там подано ім’я хлопця – Іван, є розповідь про його походження й обставини, за яких його замордували червоні партизани, – розповів “Газеті” Володимир В’ятрович, директор Центру досліджень визвольного руху, представник Українського інституту національної пам’яті у Львівській області. – Згодом ця фотографія перекочувала до польської історіографії, і нині її використовують уже як доказ “звірств банд УПА” проти польського цивільного населення. Узагалі фотографії є доволі суперечливими історичними джерелами. Аби точно з’ясувати, що саме на них зафіксовано, слід знайти очевидців, але на прикладі свідків сфальшованих “віночків із дітей” видно, що це неважко зорганізувати.
Загалом пан В’ятрович вважає знаковою з’яву такої публікації в одному з найпопулярніших часописів Польщі. І наголошує, що вона підтверджує існування в польському суспільстві здорових сил, які здатні протистояти усталеним міфам.
– Бойові дії провадили обидві сторони, і в кожної були жертви, – каже він. – Очевидно, поляків постраждало більше, адже на цій території вони були в меншості. Як засвідчує історія, селянській війні властива велика жорстокість. Звісно, були сплановані акції УПА проти поляків, але останні постійно зміщують акценти і стверджують, що це була боротьба проти цивільного населення. Дуже важко в такій боротьбі називати сторону “цивільним населенням”. Окремі населені пункти були базами польського опору, і з тих баз здійснювали напади на українські села. Вони також були базами “п’ятої колони” для розгортання польської акції опору, надавали допомогу червоним партизанам.
Що постане на Гжибовській площі?
Зважаючи на останні публікації, найбільше зацікавила, природно, реакція ініціаторів спорудження пам’ятника жертв УПА, який мали намір звести на Гжибовській площі у Варшаві. Чи зміниться проект через зазначені дослідження? Із цим запитанням “Газета” звернулася передовсім до голови Загальнопольського комітету зведення пам’ятника жертвам убивств мирного польського населення Східних Кресів, здійснених ОУН-УПА, чільника організації “Кресовий патріотичний рух”, безпосереднього свідка воєнних подій і колишнього учасника загонів “самооборони” на Кременеччині Яна Нєвіньського. Він заявив, що суттєвих змін у проекті скульптора М. Конєчного не передбачають.
– Фото не має нічого спільного з проектом, – стверджує він у коментарі “Газеті”. – Це був лише один із тисячі елементів, котрі послужили натхненням для монумента. Таких злочинів відбувалося дуже багато. Натомість п’ятиметрове дерево – це метафора життя, де гілля-крила символізують перемогу життя над смертю. А група дітей була найчисельнішою серед винищених упівцями жертв, тому дитячі постаті на стовбурі (ми зі скульптором ще вирішуємо, як їх розмістити) символізуватимуть невинних жертв ОУН-УПА.
Водночас пан Нєвіньські наголосив, що спорудження такого пам’ятника в жодному разі не потрібно сприймати як крок до розбрату.
– Слід усвідомити, що польсько-українська дружба сьогодні та злочини минулого, весь той безмір глупоти та ненависті – різні речі. Хотів би наголосити, що ніхто так не зацікавлений у дружбі двох народів, як усі “кресов’яки”, – запевнив журналіста “Газети” Ян Нєвіньські. – Тож, згідно з проектом, на пам’ятному знаку встановлять таблиці чотирма мовами народів-жертв злочинців УПА: польською, українською, російською й івритом.
За словами пана Нєвіньського, проект ще в опрацюванні, ініціатори його спорудження постійно спілкуються зі скульптором, автором проекту Маріаном Конєчним. Натомість у муніципалітеті польської столиці “Газету” запевнили, що справа із затвердженням монумента наразі не зрушила з місця.
– Для дотримання процедури слід передовсім подати на розгляд повний пакет документів, а ми їх досі не отримали, – сказав у коментарі “Газеті” Лукаш Ковальські, прес-секретар уряду міста Варшава.
Лідія Мельник, Богдан Юрочко