Трохи політичної бхагавати-гіти
05/26/2007 | Tatarchuk
Двоюродні брати з Індії - Пандави та Каурави дуже не любили одне одного.
Пандави жили на заході величезної Бхарати, а Каурави - на сході. Молилися геть протилежно різним богам - на заході богів (дєва) любили а демонів (асура) зневажали. На Сході навпаки - дэвами називали дияволів, ахурами богів.
На чолі Кауравів-східняків був Дурйодхана, "Поганий супротивник". Він мав аж 100 братів і кожне було таке ж сильне як він і впливове теж. Але Каурави мали залізну дисципліну - так вчили асури-ахури.
На чолі Пандавів не було нікого, а було їх аж пятеро. На якомусь етапі до братів приєдналася дівчина Драупаді яка радо стала жінкою всіх одразу 5 братів. Ну і багато їм радила чого. Короче в них була анархія.
Але проблема що Пандави та Каурави мали приблизно однакові права на царство після уходу старого царя. Які саме хто - важко сказати, адже йдеться про епоху коли трипільці ще не щезли. Більш ніж чотири тисячі років тому.
Так от після довгих сутичок поділили вони країну навпіл, на Заході побудували нову столицю Індрапутру та відкрито поклонялися девам та ганьбили асурів. На Сході навпаки. Формально в країні питання про богів вважалося не вирішеним.
Асури та Деви дуже хотіли щоб їм давали жертви всі. Тобто щоб іншої половини країни не існувало. Тому асури намовили головного східняка запросити західника на гру в кості.
Юдхіштхіра (один з пандавів-західників) пішов. Знав що східняки добре мухлюють але пішов - та програв все, країну і навіть милу Драупаді. Та до речі його відмовляла від гри, тому не скорилася та розпочала особисту вендету східнякам.
В нагоді стався такий собі Кришна. З виду був простою незнатною людиною, а насправді - могутній бог, не дев і не асур.
Йому було байдуже на чий стороні махатися. Прийшов першим до сіхдних Кауравів та каже головному - обирай: або моя особиста допомога мудрими порадами, або моє велике військо. Той обрав військо - і тому програв.
Кришна пішов до Пандавів (тим навіть вибору не було) і став колеснічим одного з них - Арджуни.
Під час великої битви (знаної як МахаБхарата) Кришна раптом зупинив час та колесницю і проспівав Арджуні "бхагават-гіту".
"Знаєш чому і хто програє? Програє той хто прагне перемоги. Знаєш хто виграє? Той хто не прагне перемоги і робить все заради самого процесу".
На диво, Арджуна його зрозумів. І вони з Кришною перемочили військо, вціліло тількі пятеро зі ста Кауравів.
Але перемогу Пандави відсвяткували та легли спати, а пятеро Кауравів пробралися і перемочили вже сплячих. Коли їх залищилося 5 на 5 (не рахуючи досить войовничої жінки Драупаді), то Каурави нарешті добили їх всіх.
Але Юдхіштхіра - той самий який продовбав було в кості країну - був великим альпіністом, і його потягнуло залізти на Гималаї. Всі пішли за ним, бо Кришна ж сказав - головне процес. Там вони всі і згинули на жаль.
Бхарата з тих пір стала поклонятися богам заходу, девам. Асурів було вигнано і тількі поза багато років в Ірані вони знову стали богами під проводом Ахура-Мазди, але то зовсім інша історія.
Сподіваюся, ця історія розважить думаючих читачів.
Пандави жили на заході величезної Бхарати, а Каурави - на сході. Молилися геть протилежно різним богам - на заході богів (дєва) любили а демонів (асура) зневажали. На Сході навпаки - дэвами називали дияволів, ахурами богів.
На чолі Кауравів-східняків був Дурйодхана, "Поганий супротивник". Він мав аж 100 братів і кожне було таке ж сильне як він і впливове теж. Але Каурави мали залізну дисципліну - так вчили асури-ахури.
На чолі Пандавів не було нікого, а було їх аж пятеро. На якомусь етапі до братів приєдналася дівчина Драупаді яка радо стала жінкою всіх одразу 5 братів. Ну і багато їм радила чого. Короче в них була анархія.
Але проблема що Пандави та Каурави мали приблизно однакові права на царство після уходу старого царя. Які саме хто - важко сказати, адже йдеться про епоху коли трипільці ще не щезли. Більш ніж чотири тисячі років тому.
Так от після довгих сутичок поділили вони країну навпіл, на Заході побудували нову столицю Індрапутру та відкрито поклонялися девам та ганьбили асурів. На Сході навпаки. Формально в країні питання про богів вважалося не вирішеним.
Асури та Деви дуже хотіли щоб їм давали жертви всі. Тобто щоб іншої половини країни не існувало. Тому асури намовили головного східняка запросити західника на гру в кості.
Юдхіштхіра (один з пандавів-західників) пішов. Знав що східняки добре мухлюють але пішов - та програв все, країну і навіть милу Драупаді. Та до речі його відмовляла від гри, тому не скорилася та розпочала особисту вендету східнякам.
В нагоді стався такий собі Кришна. З виду був простою незнатною людиною, а насправді - могутній бог, не дев і не асур.
Йому було байдуже на чий стороні махатися. Прийшов першим до сіхдних Кауравів та каже головному - обирай: або моя особиста допомога мудрими порадами, або моє велике військо. Той обрав військо - і тому програв.
Кришна пішов до Пандавів (тим навіть вибору не було) і став колеснічим одного з них - Арджуни.
Під час великої битви (знаної як МахаБхарата) Кришна раптом зупинив час та колесницю і проспівав Арджуні "бхагават-гіту".
"Знаєш чому і хто програє? Програє той хто прагне перемоги. Знаєш хто виграє? Той хто не прагне перемоги і робить все заради самого процесу".
На диво, Арджуна його зрозумів. І вони з Кришною перемочили військо, вціліло тількі пятеро зі ста Кауравів.
Але перемогу Пандави відсвяткували та легли спати, а пятеро Кауравів пробралися і перемочили вже сплячих. Коли їх залищилося 5 на 5 (не рахуючи досить войовничої жінки Драупаді), то Каурави нарешті добили їх всіх.
Але Юдхіштхіра - той самий який продовбав було в кості країну - був великим альпіністом, і його потягнуло залізти на Гималаї. Всі пішли за ним, бо Кришна ж сказав - головне процес. Там вони всі і згинули на жаль.
Бхарата з тих пір стала поклонятися богам заходу, девам. Асурів було вигнано і тількі поза багато років в Ірані вони знову стали богами під проводом Ахура-Мазди, але то зовсім інша історія.
Сподіваюся, ця історія розважить думаючих читачів.
Відповіді
2007.05.26 | Moro
В точку!....
Риба клює в того, хто чекає.Звичайно, ситуація часом вимотує нерви.... але треба виграти війну, а не битву.
2007.05.28 | Tatarchuk
Re: треба виграти війну, а не битву.
Moro пише:> Риба клює в того, хто чекає.
> Звичайно, ситуація часом вимотує нерви.... але треба виграти війну, а не битву.
Взагалі метафора колесничого Кришни є дуже цікавою з точки зору прикладної політичної "бхагават-гіти".
Кришна вводить бійця Арджуну у символіку: поле закона, поле честі, поле борга. Це питання моралі які стають перед борцем.
Арджуна на відміну від свого опонента обрав не фізичну силу (військо Кришни) а моральність (мудрі поради Кришни) і тому перемагає. Але для того він ще мав пройти переродження від стандартного борця до борця "нового типу".
Перша стадія - це прозріння про несправедливість будь-якої боротьби, тим більш війни та братовбивства. Арджуна проклинає і себе і ворогів і союзників, що вони готові пійти на все заради перемоги. Арджуна бросає лук та стріли і каже "Не буду воювати". І це - під час дикого обстрілу його колесниці супротивником.
Кришна на то і є колесничий, що вчасно каже йому "стоп".
Він каже що ті кого засудив Арджуна, марять перемогою щоб потім жерти плоди тої перемоги. Тому вони - мудаки. А мудаки творять світ Зла, який Кришна відкидає як марення.
"Ти мудру промову говориш, але ти жалкуєш тих, кому співчуття не потрібне".
В кожного борця є атман (його его) і це его не може не робити нічого під час боротьби. Навіть прийнявши рішення нічого не робити, борець тількі впадає в оману, бо насправді нічого робити неможливо, доки існує пракріті-матерія. А не робитимеш за власною волею - робитимеш все одне щось проти волі чи за чужою волею, що ще гірше.
Тому, каже колеснічий, треба сказати собі що твій атман не має сподіватися та бажати на володіння плодами перемоги. Жага перемогти - це програш.
Треба просто боротися ради самого процесу, без бажання кінцевої мети. Треба як стріла - не мріяти як вона впаяється в жертву (і все, перемога і кінець стріли), а мріяти летіти, бо все життя стріли - то власне її політ до цілі.
Арджуна нарешті розуміє, навіщо йому співають таку пісню (замість стріляти та боротися). Він каже собі що йому начхати що буде після перемоги, бо після перемоги його, Арджуни, вже не існуватиме.
І що існує єдина вихрева точка (врітті) - це "СЕЙЧАС" розтягнуте в часі - яке існує тількі в часовому проміжкові жорстокої боротьби.
При тому Арджуна-борець становиться просто приреченим на перемогу, бо він не має мети перемогти, а перемога вже є у хвилях космичного закону (читта). Тобто мішень вже є, стріла вже її побачила, перепони між стрілою та мішенню несуттєві, стрілок міткий - отже стріла обовязково поціліть, а Арджуна обовязково переможе і це вже не є предметом дискусій, просто знаня що інше неможливе.
Стрілок який завжди влучить - це власне Мораль борця, яку в пісні уособлює Кришна. Той стрілок каже стрілі, борцеві, щоб той летів собі і робив все механічно (яка стрілі різниця скількі броней пробити на шляху? її справа поціліти те що поза всіма бронями).
Людина робить боротьбу без емоцій, озброєна тількі Мораллю і абсолютно впевнена у перемозі, плоди якої її геть не цикавлять. Арджуна перетворюється на ідеального воїна-борця - непереможного, бо фізично не може помилятися той хто правий. Його атман тепер зайнятий не розподілом призів перемоги, а спокійним втіленням процесу.
Так борець перетворюється на елемент (гун) який починає механично вращатися серед іншіх механічних гунів. Він відмінний від них в одному - знає що він є механікою, а вони ні.
Тому і подальша доля переможців-Пандавів - замість царювання пішли на Гималаї і зникли - є цілком логічною. Бхарата (Індія) існує і зараз, і саме завдяки тому, що ці пятеро покинули розглядати її як бажаний плод, нагороду за перемогу. Вони залишили Бхарату іншім та пішли, бо місію виконали.
2007.05.28 | ОРИШКА
О вялотекущем моменте (слабое подражание Пушкину)
Жара пошла на спад, ликуй, природа!Блажен, кто сень прохлады смог вкусить...
Но чу! В мозгах родного мне народа
Жара все жжет и буйствует, иптить!
Взалкали дум властители – ВиктОры ,
И вот пошла на рать другая рать
Бряцают копья, лихо блещут шпоры
И на законы шпорам тем – плевать (здесь пушкинская рифма изменена в угоду милым дамам)
А что ж глаголет поселянин мирный?
Ужель в смятеньи укрепляет дух?
Простерши робко длани к властелинам,
Он умоляет их уйти на йух?
Но нет, о други, в том и странность мира
Что бесами смущен народ честной -
Забыв о Боге, создают кумиров,
А их к чертям услать – ни Боже мой…
И как же возжелать иную долю
Для дщерей и сынов страны моей?
Когда ВитькИ милее им, чем воля…
Смеяться? Плакать? Надавать люлей?
Да, Гамлет, вечный ваш вопрос вопросов
На нашей почве по-другому встал.
Тот иль не тот Витек? Нужны ль морозы?
Ой, как же сей вопрос мя за…(..мучил, наверное, не знаю, простит ли Пушкин
2007.05.28 | Tatarchuk
у меня есть два бога, Христос и Малежик. Но один из них ложный..
Ги. А це давня творчість одного капустника (Дніпропетровськ, як не помиляюся):Песня о выбоpе
(на мелодию песни гpуппы “Лесоповал” “Белый лебедь”)
Хоp:
В летнем паpке зима. Меpзнет гипсовый Киpов.
Hа пивбаpе замок, только люди идут...
Что-то мучает их. Что их мучает? Выбоp.
Кто им может помочь? Что - тот лебедь в пpуду?
1-й:
Послезавтpа pешаются судьбы России.
Все. Последние выбоpы. В этом году...
У меня два костюма - болгаpский и синий.
Так в каком же из них я туда не пойду?..
Хоp:
А белый лебедь на пpуду спpавляет малую нужду,
И всех имеет он в виду на том пpуду.
Ему Россию не спасать, ему костюм не выбиpать.
Он так живет. И глубоко ему... ныpять.
2-й:
Из пpиpодных явлений я завидую эху...
Оно здесь, но и там. Оно там, но и здесь...
У меня две ментальности: ехать - не ехать?
Или, как ваpиант, а не пошли бы вы все.
Хоp:
А бедный лебедь на пpуду качает павшую еду
И на виду имеет всех в своем пpуду.
С бычком, пpимеpзшим к животу, он нужен этому пpуду.
А в Катманду? Hу, кем он будет в Катманду?!
3-я:
Я сваpила два супа - хаpчо и pассольник.
Постелила две койки. Сижу и куpю...
У меня два мужчины - гpузин и полковник...
Где ж ты, бабское счастье? В какой из кастpюль?
Хоp:
А синий лебедь на пpуду не тpатит жизнь на еpунду
И всех имеет в том пpуду уже на льду.
Hе нужен лебедю гpузин, ведь он один, совсем один -
Челюскин эдакий гоpбатый сpеди льдин.
4-й:
Для чего я живу на земле этой гpешной?
Как пpобиться к душе чеpез толщу пальто?
У меня есть два Бога - Хpистос и Малежик.
Hо один из них ложный. Кто же, господи, кто?
Хоp:
А белый (но уже по дpугим пpичинам) лебедь на пpуду
Всю отмоpозил кpасоту,
Hо не сдается и имеет всех в виду.
Как знак вопpоса над водой, плывет, мечтая, что весной...
Ах, если б знал он наш пpипев очеpедной.
Все:
Выбоp ходит за нами, как за дилеpом киллеp.
Разpываемся мы, ну, буквально, во всем.
Есть у нас две стpаны - Укpаина с Россией.
Две сиамских сестpы в одной паpе тpусов...
Хоp:
А бывший лебедь на пpуду уже похож на какаду,
И всех имеет он в виду. Уже в аду...
Hе веpю! Hет! Hепpавда! Да. Пока мы пели, господа -
Скончался лебедь. Ветеpан. Геpой пpуда.
Все:
Так пpошла его жизнь. Так и наша пpоходит.
Все немного устали. Кончается век...
Много pазных путей есть в великой пpиpоде.
Два из них тупиковых - лебедь и человек.
Хоp:
Hо новый лебедь на пpуду пpочеpтит попой боpозду,
Мы с изменившимся лицом пpидем к пpуду.
И скажем:”Здpавствуй, доpогой!
Ты видишь - миp совсем дpугой”.
1-й:
Какой, “дpугой”?
Все:
Ах, если б знать нам наш пpипев очеpедной!..