05/29/2007 | Мустафа Татарчук, Юхим Кімайстер

Діялося це на десятий рік Страшної Клятви гетьмана Хоруженка, якою він пообіцяв шляхту розігнати і прав шляхоцьких позбавити. Безлад в Україні був такий, що хто, в якому місці, і над чим має владу, сказати було тяжко. Були, правда, одуковані люди, які пояснювали закони, і кого та якою владою закони ці наділяють, але їх ніхто не слухав. Та й як було слухати, коли скільки одукованих – стільки й пояснень, і кожен говорить всупереч іншому?

Закони такі, звісно, сама шляхта для себе й написала, а оскільки виконувати їх не збиралась (бо ж не для неї закон писаний), то й вийшло таке, що чорт ногу зломить. А коли Гетьман Генеральний грамотою своєю шляхоцькі привілеї скасував, а шляхта цього скасування не визнала, та ще собі наказного гетьмана вибрала, тоді що ж почалося! Якщо раніше один закон був на одну справу, а тільки тлумачів багато, то тепер до кожної справи було кілька законів, прийнятих різними радами шляхоцькими. Але й то ще не був весь безлад. Найгірше було, що суди могли тепер вибирати собі закон, за яким справу будуть розсуджувати. Хочуть – одним, а захочуть – іншим. Казали люде, що нечиста сила в суди пролізла, перевертні та відьмаки, та що одного разу прийшов у суд чорт з позовом – і виграв. Від того часу дивні і незвичайні речі почали творитись у судах. Перестали вони судити своїх міщан та козаків, а почали братися за чужих, та й зовсім із неблизьких країв.


От живе собі людина в Дніпровщині, ніякого лиха не знає про себе. А тим часом чортик приходить до суду в іншому полку на Петровщині, чи на Ізюмщині, та несе скаргу: мовляв так і так, отой християнин мені душу заборгував. І судді замість хреститися – видають чортові ухвалу, що той тепер може піти і забрати в козака душу.

Скаржилися козаки гетьманові, поки нарешті Хоруженкові не увірвався терпець, і закрив він суди, які з нечистою силою справу мали. Та шляхта теж не дурна була – вона на своїй Чорній Раді решту судів позакривала – і тепер не стало в Країні судів, усі закриті були. (Хоч насправді, то й чорт ногу зломить розбиратися, закриті ті суди були, чи відкриті. Бо частину Гетьман Генеральний грамотою своєю відкрив, а Чорна Рада закрила. Іншу частину Чорна рада відрила, а Гетьман закрив. Суди ж завжди казали так, як їм добре було: закриті вони були чи відкриті).

Спочатку від того найбільше козаки потерпали. Бо шляхтич – як той чорт. Піде до суду, візьме там папір, ніби козак йому гроші боргує, – і йде хату забирати та майно описувати у чесного господаря. Тоді козак бігом до суду – а той уже й закрили, як не сам шляхтич, так Гетьман. Аж потім козаки второпали, що є добрий бік тої справи. Як суду нема, то можна шляхту і в пику бити. І почали бити шляхту, де її побачать. Хоч закони таке суворо забороняли, бо шляхта ж мандатна, але ж і суду немає, то козака судити нема де. Звичай цей увів відомий гайдамака, Юрко Сірко, колишній осавул гетьманів. Створив він тоді опришне посполите рушення, і назвав його Народний Самосуд. Бо ж судів, каже, все одно нема, то треба народу самому судити...

Потім ще гірше диво сталося. В Країні завівся мертвий прокуратор. Був собі козак, потім до шляхти подався, зробився прокуратором генеральним. А потім вмер – люди казали, бачили що помер, - аж ось знову бачать його живим та серед шляхти мандатової.
А потім він ще кілька разів помирав та воскресав. Одного разу прокуратор цей прямо в суді воскрес, де розбиралося, чому він знову мертвий. Тут уже, знаття, без нечистої сили не обійшлося.

Знаття, що воно таки так, бо нечиста сила ця, яка воскресила мертвого прокуратора, замакітрила і Генерального Гетьмана Хоруженка. Нашептали йому, що жодній живій душі ще не вдалося звести шляхту зі світу, і вирішив він покористуватись мертв'яком. Отож, коли прокуратор отак у третє постав із мертвих, та взяв та й прийшов прямо на свою колишню роботу, то гетьман визнав його за Прокуратора Генерального. Але не може бути добра хрещеному від нечистої сили, а бісові – зла від мертв'яка. Прокуратор і не думав шляхту зі світу зводити. Схаменувся гетьман Хоруженко, почав думати, що воно зробити, щоб мертв'яка збутись, і вирішив найпростіше: послав своїх гайдуків Свяченою Водою його окропити.

А на Січі Майданній раду радили, і бачили, що шляхта за свій інтерес козаків проти козаків посилатиме, і грамоту видали, щоб застерегти люд від кровопролиття взаємного. Але перевертні ту грамоту, де бачили, там під сукно ховали, ніби й не було її. А ще отаман куреня Донецького Січі Майданної, Шимон Наливайко, попереджав Гетьмана, що Свячена Вода проти прокуратора мертвого не поможе, а тільки кілок осиковий, бо перевірене це на інших мертв'яках, але так само його не слухали. Послали таки гайдуків зі Свяченою Водою, і вийшла з того інфамія велика козацької держави.

Бо осавул гетьмана наказного, Варсонофій Цицько, узяв своїх гайдуків та побив із ними гайдуків Гетьмана Генерального, а Воду порозливали і безчестя велике зробили. Потім Варсонофій пояснював, що в нього знамення було – в його родинному палацику трошки від'їхав дах і «був йому голос зверху». І той голос йому сказав: "Варсонофій, прийди та визволи слугу мого прокуратора воскресшаго ради вас всіх, слуг моїх улюблених, шляхти".
Затим, мирячи вірних собі козаків, Хоруженко і Пацанович постановили встановити, яка сила дах посунула, але гайдуки, яким це було доручено, не змогли. Доповідали вони, що всі дахи в Країні передивились, але жодного, який був з'їхав з місця, не знайшли. Щоправда, деякі люде казали, що шукали того порушеного даху гайдуки мертвого генерального прокуратора, але самовидці цього точно не відають...

На цьому обривається уривок Літопису, знайдений в коморі нащадків полковника Майданної Січі Шимона Наливайка. Дослідники з'язують факт зберігання літопису в родині Наливайка зі згадкою про нього у цьому уривку – принаймні інших раціональних причин поки що істориками не запропоновано. Текстовий аналіз дозволяє ідентифікувати цей уривок, як частину більшої праці, авторства достеменно існувавших історичних осіб Майданної Січі Мустафи Татарчука та Юхима Кімайстера, в чому Ви можете легко пересвідчитись, якщо прочитаєте інші, раніше публіковані уривки Літопису тут:
URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1178041720.html
і тут:
URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1177062897.html

Більшість осіб, які згадуються в публікованому тексті, у пізніших текстах (з дотепер відомих інших звитків), більше ніде не згадуються. Історики припускають, що частина з них не загинула під час Потопу та не стала жертвами Народного Самосуду (як стерджують деякі усні традиції та пісні), а просто покинула владні місця, тому і згадки про них серед самовидців просто припинилися.