Три косячки для Піскуна
05/30/2007 | Автентичний медвед
Проводити «Марші свободи» за легалізацію легких наркотиків незабаром доведеться ледь не половині українських політичних журналістів. Оскільки тепер слово «маріхуана», вочевидь, розглядатиметься винятково у зв`язці зі світлим образом Святослава Піскуна.
Періодичний генеральний прокурор України днями поскаржився, що його з особливо накуреним цинізмом критикує опозиційний «5 канал». І пов`язано це, згідно з офіційною заявою Генпрокуратури, з «кримінальною справою про контрабанду наркотиків, що нині розслідується ГПУ». І мстяться Святославові Михайловичу двоє бариг-журналістів Володимир Арьєв та Наталка Фіцич, яких доблесні правоохоронці нібито впіймали на гарячому при перетині українсько-польського кордону.
Самі журналісти запевняють, що ГПУ – ані Піскуна, ані його попередника Медведька – взагалі цікавилася їхньою спробою провезення в Україну легально придбаних трьох голандських сувенірних косячків. Та жодного разу не викликала їх на допит за всі 9 місяців від скоєння «злочину». За словами телевізійників, травичка, яку вони з метою журналістського експерименту хотіли пронести повз наших прикордонників, і зрештою подарувати цим бійцям на згадку, взагалі до української землі не потрапила й була вилучена польськими прикордонниками. Поляки порушили справу – звісно, не проти журналістів, а «за фактом», як це зазвичай і робиться за наслідками експериментів, що висвітлюються в публічних репортажах, – і поділилися інформацією з ГПУ. Пресу ж спокійно відпустили, визнавши тим самим, що її дії не є злочинними.
Коротше, експеримент, за результатами якого телевізійники мали присоромити неуважних прикордонників, не вдався. Журналісти й забули про цю справу. А от «прокурорські», як з‘ясувалося, не забули… Невідомо, чим вони займалися протягом 9 місяців, але по завершенні цього неоднозначного терміну таки народили нове ноу-хау. Списати «упереджене висвтілення діяльності Генпрокуратури» цілого телеканалу на три косячки з амстердамською травою – до такого ГПУ могла додуматися лише під чуйним керівництвом Піскуна.
Можливо, коли ви, шановні читачі, проглядатимете ці рядки, Святослав Михайлович уже знову буде (чи не буде) прокурором – коли я це пишу, апеляційний суд щойно-щойно скасував його четверте поновлення. Як сказав би віслючок Іа з «Вінні-Пуха», «входить… і виходить… і знову входить». Але безумовно одне – кожне його повернення, скільки б воно не тривало, завжди додає нових родзинок-прецедентів у досить нудне й буденне життя Генпрокуратури.
Звісно, я, попри всю журналістську солідарність, не можу зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що Арьєв і Фіцич справді лише проводили експеримент з метою викриття неефективності роботи прикордонників. Цілком можливо, що мої колеги, підло прикриваючись посвідченнями преси та фіктивною журналістською діяльністю, очолюють європейську філію потужного колумбійського наркокартелю. І зараз, злочинно провозячи з Амстердаму по три косячки, копієчка до копієчки накопичують мільйони доларів, аби врешті взяти під корупційний контроль усю правоохоронну систему України і вже безкарно саджати на кокаїн мерів вітчизняних мегаполісів. І цілком можна уявити, що лише Святослав Михайлович Піскун, комісар Каттані наших буремних днів, дістав з архівів поховану підкупленими слідчими справу та став на заваді жахливому телевізійно-шоколадному спрутові. Не змогли Арьєв та Фіцич пробачити прокуророві його відданість законові та справедливості, і тепер компрометують Найчеснішого своїми брудними репортажами…
Все це легко можна уявити, особливо якщо перед тим викурити трійко косячків із правоохоронного конфіскату. Але одне незрозуміло: невже Святослав Михайлович настільки сліпий, що побачив навколо лише двох ворогів? Адже злочинці з мас-медійної наркомафії вже давно оточили його зусібіч! Зі сторінок більшості українських газет, інтернет-видань та телеканалів лунають на адресу Піскуна не надто поважні героїнові епітети, амфетамінові метафори та зовсім макові жарти. Більше того – навіть ЗМІ, що належать рідній Партії регіонів, нерідко відпускають неупереджені трамадолові шпильки на адресу борця. Навколо – самісінька мафія, адже хіба може хтось критикувати прокурора і кепкувати з нього просто так, від душі та щирого здивування від його виразно неадекватної діяльності на цій посаді?
Але облишмо цю обкурену прокурорську філософію. В Україні знайдеться небагато людей, які сприймають Піскуна принаймні так, як це робить він та його Генеральна обкуратура. Але це ще не привід записувати решту українців в ображені наркомани. ГПУ взагалі схильна пояснювати критику на свою адресу проблемами з законом у тих, хто критикує. Один із найгучніших прикладів – коли прокуратура Геннадія Васильєва, щоби пояснити появу викривальних статей про неї відомого журналіста Володимира Бойка, реанімувала справу про ухилення від сплати податків, хоча суд давно з‘ясував, що не Бойко винен держбюджету, а бюджет – журналістові. Тепер журналісти взагалі стали наркоманами. Можна запропонувати ГПУ піти далі й розпочати примусове лікування представників преси в наркологічних клініках – на кшталт того, як в СРСР визнавали психічно хворими дисидентів.
Взагалі-то argumentum ad personem (українською – «сам дурень») є неприпустим прийомом навіть у звичайних дискусіях. А з боку правоохоронного органу це – взагалі ганьба, що вказує винятково на його нездатність довести правомірність ВЛАСНИХ дій. Тим паче – якщо йдеться не про розтиражовані заяви публічних політиків чи державних осіб, а про журналістський матеріал, який у наші часи суцільного компромату (й імунітету до нього) апріорі не становив би якоїсь загрози ні для державної установи, ні для політичних перспектив її очільника. «Упереджені матеріали» журналістів «5 каналу» бачила значно менша аудиторія, ніж істерику «Піскун-Стоп-Наркотик», але завдяки скандалові на «Закриту зону» Володимира Арьєва тепер чекає значне зростання рейтингу. І можна не сумніватися, що в наступних випусках тема отримає подальший розвиток. Тому цілком доречною виглядає фраза самого Арьєва про те, що нашому прокуророві іноді «краще курити, ніж говорити».
А можна підсумувати й більш автентичним варіантом: не треба вистрибувати, як Піскун з конопель...
Юрко КОСМИНА, спеціально для І-РЕПОРТЕРА
http://rep-ua.com/69776.html
Періодичний генеральний прокурор України днями поскаржився, що його з особливо накуреним цинізмом критикує опозиційний «5 канал». І пов`язано це, згідно з офіційною заявою Генпрокуратури, з «кримінальною справою про контрабанду наркотиків, що нині розслідується ГПУ». І мстяться Святославові Михайловичу двоє бариг-журналістів Володимир Арьєв та Наталка Фіцич, яких доблесні правоохоронці нібито впіймали на гарячому при перетині українсько-польського кордону.
Самі журналісти запевняють, що ГПУ – ані Піскуна, ані його попередника Медведька – взагалі цікавилася їхньою спробою провезення в Україну легально придбаних трьох голандських сувенірних косячків. Та жодного разу не викликала їх на допит за всі 9 місяців від скоєння «злочину». За словами телевізійників, травичка, яку вони з метою журналістського експерименту хотіли пронести повз наших прикордонників, і зрештою подарувати цим бійцям на згадку, взагалі до української землі не потрапила й була вилучена польськими прикордонниками. Поляки порушили справу – звісно, не проти журналістів, а «за фактом», як це зазвичай і робиться за наслідками експериментів, що висвітлюються в публічних репортажах, – і поділилися інформацією з ГПУ. Пресу ж спокійно відпустили, визнавши тим самим, що її дії не є злочинними.
Коротше, експеримент, за результатами якого телевізійники мали присоромити неуважних прикордонників, не вдався. Журналісти й забули про цю справу. А от «прокурорські», як з‘ясувалося, не забули… Невідомо, чим вони займалися протягом 9 місяців, але по завершенні цього неоднозначного терміну таки народили нове ноу-хау. Списати «упереджене висвтілення діяльності Генпрокуратури» цілого телеканалу на три косячки з амстердамською травою – до такого ГПУ могла додуматися лише під чуйним керівництвом Піскуна.
Можливо, коли ви, шановні читачі, проглядатимете ці рядки, Святослав Михайлович уже знову буде (чи не буде) прокурором – коли я це пишу, апеляційний суд щойно-щойно скасував його четверте поновлення. Як сказав би віслючок Іа з «Вінні-Пуха», «входить… і виходить… і знову входить». Але безумовно одне – кожне його повернення, скільки б воно не тривало, завжди додає нових родзинок-прецедентів у досить нудне й буденне життя Генпрокуратури.
Звісно, я, попри всю журналістську солідарність, не можу зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що Арьєв і Фіцич справді лише проводили експеримент з метою викриття неефективності роботи прикордонників. Цілком можливо, що мої колеги, підло прикриваючись посвідченнями преси та фіктивною журналістською діяльністю, очолюють європейську філію потужного колумбійського наркокартелю. І зараз, злочинно провозячи з Амстердаму по три косячки, копієчка до копієчки накопичують мільйони доларів, аби врешті взяти під корупційний контроль усю правоохоронну систему України і вже безкарно саджати на кокаїн мерів вітчизняних мегаполісів. І цілком можна уявити, що лише Святослав Михайлович Піскун, комісар Каттані наших буремних днів, дістав з архівів поховану підкупленими слідчими справу та став на заваді жахливому телевізійно-шоколадному спрутові. Не змогли Арьєв та Фіцич пробачити прокуророві його відданість законові та справедливості, і тепер компрометують Найчеснішого своїми брудними репортажами…
Все це легко можна уявити, особливо якщо перед тим викурити трійко косячків із правоохоронного конфіскату. Але одне незрозуміло: невже Святослав Михайлович настільки сліпий, що побачив навколо лише двох ворогів? Адже злочинці з мас-медійної наркомафії вже давно оточили його зусібіч! Зі сторінок більшості українських газет, інтернет-видань та телеканалів лунають на адресу Піскуна не надто поважні героїнові епітети, амфетамінові метафори та зовсім макові жарти. Більше того – навіть ЗМІ, що належать рідній Партії регіонів, нерідко відпускають неупереджені трамадолові шпильки на адресу борця. Навколо – самісінька мафія, адже хіба може хтось критикувати прокурора і кепкувати з нього просто так, від душі та щирого здивування від його виразно неадекватної діяльності на цій посаді?
Але облишмо цю обкурену прокурорську філософію. В Україні знайдеться небагато людей, які сприймають Піскуна принаймні так, як це робить він та його Генеральна обкуратура. Але це ще не привід записувати решту українців в ображені наркомани. ГПУ взагалі схильна пояснювати критику на свою адресу проблемами з законом у тих, хто критикує. Один із найгучніших прикладів – коли прокуратура Геннадія Васильєва, щоби пояснити появу викривальних статей про неї відомого журналіста Володимира Бойка, реанімувала справу про ухилення від сплати податків, хоча суд давно з‘ясував, що не Бойко винен держбюджету, а бюджет – журналістові. Тепер журналісти взагалі стали наркоманами. Можна запропонувати ГПУ піти далі й розпочати примусове лікування представників преси в наркологічних клініках – на кшталт того, як в СРСР визнавали психічно хворими дисидентів.
Взагалі-то argumentum ad personem (українською – «сам дурень») є неприпустим прийомом навіть у звичайних дискусіях. А з боку правоохоронного органу це – взагалі ганьба, що вказує винятково на його нездатність довести правомірність ВЛАСНИХ дій. Тим паче – якщо йдеться не про розтиражовані заяви публічних політиків чи державних осіб, а про журналістський матеріал, який у наші часи суцільного компромату (й імунітету до нього) апріорі не становив би якоїсь загрози ні для державної установи, ні для політичних перспектив її очільника. «Упереджені матеріали» журналістів «5 каналу» бачила значно менша аудиторія, ніж істерику «Піскун-Стоп-Наркотик», але завдяки скандалові на «Закриту зону» Володимира Арьєва тепер чекає значне зростання рейтингу. І можна не сумніватися, що в наступних випусках тема отримає подальший розвиток. Тому цілком доречною виглядає фраза самого Арьєва про те, що нашому прокуророві іноді «краще курити, ніж говорити».
А можна підсумувати й більш автентичним варіантом: не треба вистрибувати, як Піскун з конопель...
Юрко КОСМИНА, спеціально для І-РЕПОРТЕРА
http://rep-ua.com/69776.html