06/02/2007 | Hoja_Nasreddin

http://www.obkom.net.ua/articles/2007-06/02.1216.shtml

ЕКС-ФУРМАН

Дозвольте представити: Фурман С. М., більш відомий як Піскун Святослав Михайлович

Як відомо, учора С. Піскун знову, вже вчетверте, отримав статус колишнього Генерального прокурора України. Але виявляється, що він взагалі не мав права займати цю посаду хоча б один раз.



Нижче – матеріал сьогоднішнього номеру газети «Україна молода», який, зрозуміло, готувався ще до звільнення Піскуна з посади глави ГПУ:

«Святослав Піскун мав би бути звільнений із посади Генпрокурора у відповідності до закону про державну таємницю — вже через те, що приховав від держслужби відомості про дворазову зміну свого прізвища

Піскун — під ковпаком. Його героїко-патетичні зусилля впродовж останнього тижня ще якось дозволяють вибивати із потрібних районних судів постанови про поновлення на посаді Генпрокурора, іноді ці суди обслуговують Святослава Михайловича просто таки зі швидкістю «Макдональдза». Але очевидно, що від усієї цієї кухні в роті «тричі Генерального» залишиться гіркий присмак, і він повернеться до парламенту, мандат якого завбачливо не здав. По-перше, на кожен «піскунівський» суд знаходиться інший, менш догідливий орган Феміди. А по-друге, рішення про заміну Піскуна на чолі ГПУ на іншого посадовця, хай і не Шемчука, — результат компромісу обох сторін політичного конфлікту. А стимулом для швидшого відходу Святослава Михайловича з Різницької є данi, «вiдкопанi» в архiвних документах. Рiч у тiм, що пан Піскун, згідно із законодавством, не має права доступу до державної таємниці (читай — урізається в генпрокурорських правах і, як наслідок, має бути відсторонений із посади). Чому? Ця історія сягає корінням бердичівського дитинства пана Піскуна. Точніше, зовсім не Піскуна. Адже говорити не всю правду (у даному випадку — про себе) Святослав Михайлович почав ще до того, як став Генеральним прокурором.

Фурман — Святець — Піскун. Виправленому вірити

Як відомо, народився майбутній Генпрокурор у славному місті Бердичеві Житомирської області 8 березня 1959 року. Згідно з матеріалами, які має у своєму розпорядженні «УМ», у запису акта про народження № 296 від 8.04.1959 р. (рівно через місяць після появи на світ) наш козак був зареєстрований під прізвищем Фурман. На той час його мати Фурман (у дівоцтві — Святець) Тайба Лейбівна перебувала у шлюбі з Фурманом Рафаїлом Мойсеєвичем.

Відстежуємо документи далі. Після розірвання шлюбу Тайби Лейбівни з Рафаїлом Фурманом у 1965 році Святослав отримав дівоче прізвище матері — Святець, що підтверджується написом, завіреним печаткою на записi акта про народження.

Згідно із наступним папером — записом акта про встановлення батьківства, 5 червня 1969 року Святець С. М. отримав прізвище Піскун у зв'язку з оформленням батьківства Піскуном Михайлом Семеновичем (підтверджується написом, завіреним печаткою на копії запису акта про народження). У відомостях про оформлення батьківства зазначено: матір — Святець Тайба Лейбівна, нар. 28.09.1922; батько — Піскун Михайло Семенович, нар. 19.11.1926.

Піскун С. М. має брата — Святця Бориса Рафаїловича, нар. 27.02.1950, уродженця с. Бистрик Бердичівського району Житомирської області (копія цього запису акта про народження також є в «УМ»). Прізвище Святець брат отримав у тому ж 1965 році у зв'язку із розірванням шлюбу матері.

Є проблема

Боронь Боже, не подумайте, що кількаразові зміни прізвища малого Святослава є якимось гріхом чи взагалі компроматом. Далебі, не біда навіть те, що видатний діяч української прокуратури у своїх автобіографічних даних «переробив» матір Тайбу Лейбівну на Тетяну Леонiдiвну (зокрема, так вона названа у відомому довіднику «Хто є хто» видавництва К.І.С.). Біда в іншому. Поступаючи на державну службу, пан Піскун-Святець-Фурман приховав свої біографічні видозміни. А робити цього він не мав права. Адже держслужба — статус серйозний. Робота Генпрокурором, крім іншого, передбачає доступ до державної таємниці, і такі «утаємничені» персони, як Піскун, за законом, мали б бути переведені на іншу посаду, згідно з нормами Закону України «Про державну таємницю». Про це й говорять наші правники.

Буква закону

Як випливає зі статті 27 названого Закону, «Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністрові України, Голові Верховного Суду України, Голові Конституційного Суду України, Генеральному прокурору України, Голові Служби безпеки України, народним депутатам України доступ до державної таємниці всіх ступенів секретності надають за посадою після взяття ними письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці». Можна не сумніватися, що Святослав Михайлович собі таку «козирну» «пільгу» відкрив.

А брак підстав для цього відкрився лише тепер. Адже, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про державну таємницю», в наданні допуску до держтаємниці може бути відмовлено у разі «повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе».

Порядок перевірки громадян у зв'язку з допуском їх до державної таємниці визначено статтею 24 цього Закону. Таку перевірку здійснюють органи Служби безпеки України, в ході якої з'ясовують наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частини другої статті 23 цього Закону.

Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з'ясовують органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що оформлюють допуск.

Переоформлення та скасування допуску до державної таємниці (стаття 26 Закону) здійснюють: у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частини другої статті 23 цього Закону.

Cкасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе в разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 згаданого Закону, а також після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати громадянства України чи визнання його недієздатним.

І, в даному випадку, головне: громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею.

За прокурорським рахунком

І насамкінець. На сайті www.ORD-UA.com учора з'явився допис про те, що насправді пан Піскун дуже шанує свого біологічного батька Фурмана, бо саме під його прізвищем (але під своїм ім'ям) реєструє розрахункові рахунки у низці провідних європейських банків (Swiss Bank, Deutsche Bank) та в офшорній зоні на Кіпрі (Bank Imperial). Саме під цим прізвищем брати Святці свого часу нібито розпочинали власний бізнес, який вилився, зокрема, і в наручний годинник «Вашерон Константен» за 7 тисяч доларів на руці Святослава Михайловича. Ми, звичайно, бачимо годинник, але заперечуємо й заперечуватимемо плітки про рахунки і бізнес глави ГПУ, поки не отримаємо їх підтвердження від компетентних органів. Тим паче спростовував це і сам Піскун, коли два роки тому казав в інтерв'ю «УМ»: «Справа в тім, що моя родина офіційно декларує досить непогані прибутки, і я, коли балотувався, офіційно подавав відповідну декларацію у Верховну Раду. Тоді ця сума навіть викликала запитання у Президента. Але я сказав: що, Генпрокурор має бути бідним? Звісно, сам прокурор не має права займатися бізнесом. Але бізнес є в моєї дружини, доньки, зятя».

Хоча за два роки після тієї розмови багато чого змінилося...»