06/02/2007 | sama

Як відомо , на територію іноземної держави можна потрапити просто в центрі Києва, переступивши поріг її посольства. 01 червня і я переступила поріг однієї з європейських держав з примітивною метою- отримати вже готову візу.

Київ в цей день знову плавився на сонці і тому особливо приємно було зайти в коридор з білого мармуру з такими ж сходами, обабіч яких стояли вазонки з квітами. Десь метрів за 15 від входу на своєму робочому місці сидить охоронець, спостерігаючи на екрані результат роботи камер зовнішнього спостереження. Довідавшись, що чекати до відкриття ще близько двох годин, і намагаючись продовжити перебування в омріяній прохолоді я чемно перечитала повідомлення для відвідувачів на стінах.Потім війшла на двір і зрозуміла, що зробила помилку- за моїми плечима двері, клацнувши, замкнулися ( дистанційне вмикання замка в руках охоронця). Так він захистився від моєї присутності.

Все нормально- години роботи відомі, територія режимна. Що ж не так? На вулиці поступово росла черга. Люди, що приїхали з різних куточків України, зморені дорогою та нестерпною спекою, заповнювали поступово площадку перед дверима, намагаючись знайти бодай якусь тінь.Відразу впадала в око різниці кияни- некияни. Кияни в бавовняних шортах і сандалях ЕККО на босу ногу і некияни в кращому своєму вбранні (часто синтетичному).До замкнених дверей час від часу підходили якісь молоді люди і стукнувши чи просто кивнувши охоронцеві проходили в посольство. Кожного разу замок тихенько клацав, знову замикаючись.Раптом двері відкрилися і з приміщення вийшов.. (консул, вирішила черга).

Охоронець, вийшовши слідом, наказав всім відійти від дверей, щоб не заступати прохід. Хоч проходові однієї людини насправді ніщо не заважало. Подумавши додав- зі сходів теж. Тут стояти не можна! Зійшовши на тротуар ми поневолі створили "консулові" ще одну проблему - припаркованій на тротуарі машині з дипномерами стало важче розвернутися..

Небо захмарилося. Почався дощ. З присутніх тільки я мала парасолю та всі під нею не вміщалися. Народ покірно мок ще годину. Людей приблизно 20. В коридорі від дверей до столу охоронця вміститися могло десь 200. Настала бажана 16 година. Проте двері відчинилися о 16.05, після чого привітні і ввічливі працівниці посольства за лічені хвилини вирішили всі наші справи і ми пішли додому в Україну, розуміючи, як довго нам ще стояти перед зачиненими європейськими дверима.

Думаю (сподіваюся), що до своїх громадян вони мали б ставитися по іншому. Чому потрапляючи до нас вони поводяться по нашому?

Ажде конкретно вказати час прийому для кожного бажаючого не важко.Правда тоді тим шустрим кияночкам, які час від часу заносять по пачці паспортів буде не так зручно.

Поруч було ще одне посольство - вже з молодшої європейської країни. там теж черга в чотири ряди. Ну бодай кілька виносних крісел чи якась міні-кафешка, якими переповнені вулиці Європи, тут могла б мати якийсь бізнес.
Ні тіні, ні можливості присісти - а черги на 4-5 годин, ні туалету.