06/04/2007 | Tatarchuk

Ґєополітічєская ось очєрєдной раз раскаливалась. На етот раз разлом шол прямо по віртуальной странє, житєлі которой - собакі разних пород - началі самостоятєльно махать собствєннимі хвостамі.
Знающіє люді говорят, што маханіє хвостамі било какім-то очєрєдним прозрєнієм полуґеніального, полусумасшєдшєго драматурґа. Нікакого самостоятельного маханія хвостамі он, конєшно же, не прєдусматрівал. І вообщє учєнікі Павлова і Лисєнко счіталі собак сущєствамі примітівнимі, склоннимі к рефлєксам і очєнь преданнимі тєм, кто їх бьёт.
Поетому маханіє хвостамі на главних майданах нєсколькіх городов должно било стать только очєрєдним сценарієм, а сам процес маханія конєшно же строго контроліровался кінологамі.
Што проізошло нєпосрєдствєнно потом - заґадка із не простих. Єслі послушать саміх собак, оні почувствовалі себя наконєц-то свободнимі, оні вишлі помахать хвостамі просто так, самим умним "надоєло что хвост машет мной", самих глупих заєлі блохі.
Но ефект массовості бил многократно большим, чєм ето прєдполагалі кінологі. І собакі повєлі себя неправільно - вместо кусать друґ друґа, оні сталі лаять на хозяєв.
Стороннік учєнія Павлова-Лисєнко бил посрамльон, і нєкоторє время єго, как і другіх собаковєдов, нікто толком нє відел в странє.
Автор етіх строк, сам собака ещьо та непородістая, лічно чітал множєство тєкстов про зомбірованность собак. Із текстов можно понять, что маханіє хвостамі самостоятєльно - вещь нєнормальная, а колєктівний прєдварітеьний зговор по поводу маханія - типичная зомбірованность.

Послє етого нєсколько раз питалісь снова собрать собак і помахать імі. То єсть нєт, что я говорю. Помахать їх хвостамі. Собакам даже деньгі сталі платіть, но оні всьо равно продолжалі махать хвостамі самостоятєльно. Нє скажу что у ніх виходіло ето дєло красіво, скорєє даже наоборт. Нєкоторие собакі нє только махалі хвостамі, но і гаділі на бруківку. Другіє махалі невпопад. Слаженноґо маханія уже просто нє получаєтся, а куда уже новим кінологам помахать каждой собакой ілі ейо хвостом.
Я би сказал, что хвости зажилі своєй жизнью, а собакі своєй.
В послєднєє врємя я снова слишу, что одні собакі називают другіх собак неправільнимі, нєадекватнимі і зомбованимі. Показивают, как надо махать хвостом, ввєлі даже нової слово в язик - віляніє.

А между тєм, в нашу собачью страну потіхоньку началі возвращаться бившіє собаковєди. Насколько я понял, оні счітают, что собакам главноє било воврємя дать в морду. Просто нє било у ніх тогда, чєм біть в морду, ілі не догадалісь. Нє забивайтє пожалуйста, што морди у собак всьо-такі зубатиє, а рукі у собаковєдов - белиє і пухнастиє.

Одін шарік (на самом дєлє - тузік) додумался вооружать собак і стравлівать іх друґ с друґом. Планам шаріка не удалось сбиться, і тєпєрь уже ясно - і не удастся. Собака биваєт кусачєй только от соотвєтствующєго уровня жизні. Но і в етіх условіях собака прєдпочітаєт кусать за руку, каторая хотєла дать єй в морду, а нє другую собаку.
І маханіє хвостамі в разниє сторони тоже нікого уже не обманєт - по-моєму важно само маханіє хвостом, а нє позітівний ілі нєґатівний спін етого маханія.

Сеґодня собакі продолжают самосовєршенствоваться. Нєкоториє научілісь поднімать ногу только на собаковєдов, справєдліво називая їх собаководамі. Другіє пєрєсталі форміровать свої стаї (по-собачьєму "коаліції") ісключітельно послє винюхіванія друг друга традіціонним способом.
Остаются нєкоториє вопроси - напрімєр, что дєлать с собаковєдамі, которих всьо-такі полно. Вєдь оні уже нє умєют командовать собакамі, но прєжній авторітет і билиє зслуґі не дают ім возможності ето прізнать. Слушать іх уже пєрєсталі, а каждоє іспользованіє імі очерєдного сєкрєтного оружія акадєміка Павлова только сніжаєт авторітєт етого самого академіка.
Памятнікі видающімся біологам-рефлєксолоґам тоже продолжают стоять над собачєй страной, но еті вертікально стоящіє прєдмєти уже давно нє пугают собаку, которая знаєт, что с німі надо дєлать.
Такім образом, собакі уже сєйчас дєлают что хотят. Возможно, основная задача - ето научіться вілять собаковєдамі і махаться между собой ісключітєльно, взявши в рукі по одному кінологу в правую лапу.
Жизні совсєм бєз собаковєдов собакі сєбє нє представляют - всьо-такі інстінкт остался. Поетому ім надо найті какоє-то практічєскоє прімєнєніє.