Дєрібан з особливим цинізмом
06/05/2007 | Олександр Северин
ДЄРІБАН З ОСОБЛИВИМ ЦИНІЗМОМ
Якщо хочуть знищити народ, найперше намагаються відібрати йому мову. Прагнучи зробити громадян невільниками, рабами системи та безправними кріпаками олігархату, не в останню чергу намагаються позбавити їх права власности. Навіть не власности як такої – адже вільним можна бути і з діркою у кишені, а саме права на власність, що є одним з чинників відчуття незалежности, автономности, свободи і самоповаги.
Від того якими методами це робиться – чи то прямо і брутально, по-большєвицьки, а чи закамуфльовано-сором'язливо (про що далі), змінюються побічні наслідки, але не змінюється сенс. Бо сенсом є безправ'я і приниження тих, хто не належить (за народженням, завдяки спритности, завдяки підлости, дякуючи сотні разів зробленому у потрібний час потрібним людям ”ку”) до кола, що вони самі його звуть ”елітою”, а мені хочеться назвати по-іншому, але доводиться зважати на неоднорідний віковий та гендерний склад шановного читацтва ”Майдану”.
Отже, 19-го квітня цього року [недо]розпущена Президентом Верховна Рада прийняла в цілому законопроект №2141 “Про організаційно-правові засади вилучення (викупу) земель права приватної власности”. Законопроект став вислідом законотворчих потуг блискучої депутатської четвірки у складі В.Бевзенка (ПРУ), О.Парубка (КПУ), В.Сільченка (СПУ) та примкнулого до них бютівця І.Кириленка (це, до речі, зайвий раз доводить, що коли справа йде про певні питаннячка, заспівати спільну партію для нардепів є простішим за просте). При голосуванні законопроект підтримали 252 мандатоносця, себто, перепрошую, 252 картки (http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=3671&krit=66). Для історії запишемо, що примкнулий бютівець на той час у сесійній залі був відсутній. Чи, можливо, просто добре заховався.
Якщо вірити преамбулі законопроекту, він нібито ”визначає правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі вилучення (викупу) земельних ділянок, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідности”. Але це саме той випадок, коли поспішно вірити власним очам є шкідливим для своїх громадянських прав та інтересів. Отже, не поспішаймо, а звернемося до засадничого.
Конституція України (акт найвищої юридичної сили і прямої дії) наголошує, що „право приватної власности є непорушним” і що „ніхто не може бути протиправно позбавленим права власности” (частина третя ст.41), гарантуючи при тому рівність всіх суб’єктів права власности перед законом (частина четверта ст.13). Аналогічно, i загальна Декларація прав людини передбачає, що „ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна” (п.2 ст.17).
Відповідно до частини п’ятої тієї ж ст.41 Конституції “примусове відчуження об’єктів права приватної власности може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідности, на підставі і у порядку, встановлених законом, та за умов попереднього і повного відшкодування їх вартости”. Отже, примусове відчуження, за Основним Законом, заперечувати який не може ніхто і ніщо, можливо тільки за наявности водночас чотирьох обов'язкових умов:
1. Винятковість обставин.
2. Наявність суспільної необхідности.
3. Наявність підстав, встановлених законом і відповідного порядку (процедури).
4. Попереднє повне відшкодування вартости.
Будь-які дії, що цим умовам не відповідають, є найтяжчим правопорушенням – порушенням Конституції.
Відповідні норми містяться, зокрема, і у ст.146 Земельного кодексу України (на що, до речі, вказало і головне науково-експертне управління Верховної Ради України у своєму висновкові) і у пункті 3 ст.321 Цивільного кодексу України. Той самий Цивільний кодекс знов-таки каже і про суспільну необхідність як умову примусового відчуження об'єктів права власности і про непорушність цього права і про рівність суб'єктів права власности перед законом і про забезпечення їм рівних умов здійснення цього права. Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до п.5 ст.350 Цивільного кодексу ”до викупної ціни [земельної ділянки – О.С.] включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі”. Відтак, маємо вельми суттєве, щоб не сказати – принципове, доповнення до четвертої умови примусового відчуження – сума ”попереднього повного відшкодування” не може бути меншою за ринкову вартість об'єкта приватної власности, на який покусилося-спокусилося суспільство у стані, наголосимо, необхідности, а не чого ще.
Перепрошую читачів за такий чималий аперитив, але тепер, після нього, розгризти, скуштувати і виплюнути з огидою страву від чарівних нардепів нам не складе зусиль. Бо страва та вся суцільно складається з деталей, у яких ховається лукавий.
По-перше, замість ”суспільної необхідности” законопроект підсовує нам термін ”суспільна потреба”, без тіні сумніву заносячи до них свербіж зводити ”будівлі і споруди органів державної влади та... місцевого самоврядування, будівлі, споруди та інші виробнічі об'єкти комунальної власности тощо”. Погодьтеся, що “необхідність” і “потреба” – поняття далеко нетотожні. І якщо у якогось чиновника чи державного чи місцевого органу є потреба, байдуже – мала чи велика, це ще зовсім не значить, що така потреба є суспільною необхідністю.
І як бути з рівністю суб’єктів права власности, між іншим? Якого це дідька бажання якогось ”прісідатєля”, міністра (а хоч і „прімєр-міністра”) чи то депутатів звести саме на моїй приватній земельці якийсь, скажімо, Орган чи комунальний (за легендою) заводик має пріоритет щодо мого приватного бажання мати там і ставок і млинок і – я не жартую – вишневенький садок?
По-друге, ви, напевно, будете сміятися (а можливо - лаятися) але на думку тих, хто цю законопроектну каламуть написав і тих, хто її підтримав, визначення „суспільних потреб” не потребує, власне, участи самого суспільства чи громад. Ви не знайдете у тексті жодного натяку про врахування громадської думки, не кажучи вже про конкретний механізм такого врахування. А між тим я переконаний, що вашій територіальній громаді, наприклад, буде рішуче “по цимбалах” “потреба” місцевої ради звести якусь адмінбудівлю саме на місці вашої укоханої діляночки, а не де-інде. По цимбалах – це у найкращому для зазначеної ради випадку.
І, врешті, по-третє. Провівши, шляхом нескладних маніпуляцій з ”Word’ом”, пошук у тексті законопроекту принципових для всякої нормальної людини (не кажучи вже про нас, куркулів) слів ”ринкова вартість”, ви їх там геть не знайдете. З тієї простої причини, що їх там нема у жодному відмінку. Натомість є пречудовий пасаж, котрий вартий таки бути процитованим дослівно: ”визначення вартости земельної ділянки здійснюється відповідно до експертної грошової оцінки, яка проводиться у порядку, визначеному законом. Суб'єкти оціночної діяльности для проведення такої оцінки визначаються органом державної влади чи органом місцевого самоврядування [тобто ініціаторів примусового відчуження – О.С.], а вартість послуг таких суб'єктів оціночної діяльности сплачується за рахунок коштів відповідних бюджетів”. Ви не пам'ятаєте, хто зазвичай замовляє музику?
А тепер, на десерт - ”кампот”, як сказав би Подерв’янський. Цитата зі ст.18 законопроекту без коментарів. Sapienti Sat: “У разі, якщо потреба у використанні земельної ділянки для суспільних потреб зникає, колишній власник...має право на її повернення у власність....Якщо колишній власник...відмовляється від свого права на повернення ділянки у власність, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть прийняти рішення про передачу такої ділянки іншій зацікавленій особі”. Фокусник вклоняється публіці. Завіса.
Підсумовуючи: поки ”еліта” влаштовує нам про око людське „зрєліщє” – декоративні ”бої без правил” (котрі, як відомо, є властиво шоу, а не справжньою бійкою), вона, як на мою думку, водночас готується поцупити нашу власність. Дуже-дуже приватну і рідну. Наші діди у таких випадках бралися за обріза чи машингвера. Їм не має бути соромно за нащадків.
P.S. На момент написання тексту авторові нічого не відомо про підписання Президентом цього „закону”, ухваленого розпущеною ним (Президентом, а не автором) Верховною Радою. Тому його і названо законопроектом.
Олександр Северин, к.ю.н., за майновими переконаннями – куркуль.
Автор дякує Gunslinger за привернення уваги до питання
Якщо хочуть знищити народ, найперше намагаються відібрати йому мову. Прагнучи зробити громадян невільниками, рабами системи та безправними кріпаками олігархату, не в останню чергу намагаються позбавити їх права власности. Навіть не власности як такої – адже вільним можна бути і з діркою у кишені, а саме права на власність, що є одним з чинників відчуття незалежности, автономности, свободи і самоповаги.
Від того якими методами це робиться – чи то прямо і брутально, по-большєвицьки, а чи закамуфльовано-сором'язливо (про що далі), змінюються побічні наслідки, але не змінюється сенс. Бо сенсом є безправ'я і приниження тих, хто не належить (за народженням, завдяки спритности, завдяки підлости, дякуючи сотні разів зробленому у потрібний час потрібним людям ”ку”) до кола, що вони самі його звуть ”елітою”, а мені хочеться назвати по-іншому, але доводиться зважати на неоднорідний віковий та гендерний склад шановного читацтва ”Майдану”.
Отже, 19-го квітня цього року [недо]розпущена Президентом Верховна Рада прийняла в цілому законопроект №2141 “Про організаційно-правові засади вилучення (викупу) земель права приватної власности”. Законопроект став вислідом законотворчих потуг блискучої депутатської четвірки у складі В.Бевзенка (ПРУ), О.Парубка (КПУ), В.Сільченка (СПУ) та примкнулого до них бютівця І.Кириленка (це, до речі, зайвий раз доводить, що коли справа йде про певні питаннячка, заспівати спільну партію для нардепів є простішим за просте). При голосуванні законопроект підтримали 252 мандатоносця, себто, перепрошую, 252 картки (http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=3671&krit=66). Для історії запишемо, що примкнулий бютівець на той час у сесійній залі був відсутній. Чи, можливо, просто добре заховався.
Якщо вірити преамбулі законопроекту, він нібито ”визначає правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі вилучення (викупу) земельних ділянок, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідности”. Але це саме той випадок, коли поспішно вірити власним очам є шкідливим для своїх громадянських прав та інтересів. Отже, не поспішаймо, а звернемося до засадничого.
Конституція України (акт найвищої юридичної сили і прямої дії) наголошує, що „право приватної власности є непорушним” і що „ніхто не може бути протиправно позбавленим права власности” (частина третя ст.41), гарантуючи при тому рівність всіх суб’єктів права власности перед законом (частина четверта ст.13). Аналогічно, i загальна Декларація прав людини передбачає, що „ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна” (п.2 ст.17).
Відповідно до частини п’ятої тієї ж ст.41 Конституції “примусове відчуження об’єктів права приватної власности може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідности, на підставі і у порядку, встановлених законом, та за умов попереднього і повного відшкодування їх вартости”. Отже, примусове відчуження, за Основним Законом, заперечувати який не може ніхто і ніщо, можливо тільки за наявности водночас чотирьох обов'язкових умов:
1. Винятковість обставин.
2. Наявність суспільної необхідности.
3. Наявність підстав, встановлених законом і відповідного порядку (процедури).
4. Попереднє повне відшкодування вартости.
Будь-які дії, що цим умовам не відповідають, є найтяжчим правопорушенням – порушенням Конституції.
Відповідні норми містяться, зокрема, і у ст.146 Земельного кодексу України (на що, до речі, вказало і головне науково-експертне управління Верховної Ради України у своєму висновкові) і у пункті 3 ст.321 Цивільного кодексу України. Той самий Цивільний кодекс знов-таки каже і про суспільну необхідність як умову примусового відчуження об'єктів права власности і про непорушність цього права і про рівність суб'єктів права власности перед законом і про забезпечення їм рівних умов здійснення цього права. Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до п.5 ст.350 Цивільного кодексу ”до викупної ціни [земельної ділянки – О.С.] включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі”. Відтак, маємо вельми суттєве, щоб не сказати – принципове, доповнення до четвертої умови примусового відчуження – сума ”попереднього повного відшкодування” не може бути меншою за ринкову вартість об'єкта приватної власности, на який покусилося-спокусилося суспільство у стані, наголосимо, необхідности, а не чого ще.
Перепрошую читачів за такий чималий аперитив, але тепер, після нього, розгризти, скуштувати і виплюнути з огидою страву від чарівних нардепів нам не складе зусиль. Бо страва та вся суцільно складається з деталей, у яких ховається лукавий.
По-перше, замість ”суспільної необхідности” законопроект підсовує нам термін ”суспільна потреба”, без тіні сумніву заносячи до них свербіж зводити ”будівлі і споруди органів державної влади та... місцевого самоврядування, будівлі, споруди та інші виробнічі об'єкти комунальної власности тощо”. Погодьтеся, що “необхідність” і “потреба” – поняття далеко нетотожні. І якщо у якогось чиновника чи державного чи місцевого органу є потреба, байдуже – мала чи велика, це ще зовсім не значить, що така потреба є суспільною необхідністю.
І як бути з рівністю суб’єктів права власности, між іншим? Якого це дідька бажання якогось ”прісідатєля”, міністра (а хоч і „прімєр-міністра”) чи то депутатів звести саме на моїй приватній земельці якийсь, скажімо, Орган чи комунальний (за легендою) заводик має пріоритет щодо мого приватного бажання мати там і ставок і млинок і – я не жартую – вишневенький садок?
По-друге, ви, напевно, будете сміятися (а можливо - лаятися) але на думку тих, хто цю законопроектну каламуть написав і тих, хто її підтримав, визначення „суспільних потреб” не потребує, власне, участи самого суспільства чи громад. Ви не знайдете у тексті жодного натяку про врахування громадської думки, не кажучи вже про конкретний механізм такого врахування. А між тим я переконаний, що вашій територіальній громаді, наприклад, буде рішуче “по цимбалах” “потреба” місцевої ради звести якусь адмінбудівлю саме на місці вашої укоханої діляночки, а не де-інде. По цимбалах – це у найкращому для зазначеної ради випадку.
І, врешті, по-третє. Провівши, шляхом нескладних маніпуляцій з ”Word’ом”, пошук у тексті законопроекту принципових для всякої нормальної людини (не кажучи вже про нас, куркулів) слів ”ринкова вартість”, ви їх там геть не знайдете. З тієї простої причини, що їх там нема у жодному відмінку. Натомість є пречудовий пасаж, котрий вартий таки бути процитованим дослівно: ”визначення вартости земельної ділянки здійснюється відповідно до експертної грошової оцінки, яка проводиться у порядку, визначеному законом. Суб'єкти оціночної діяльности для проведення такої оцінки визначаються органом державної влади чи органом місцевого самоврядування [тобто ініціаторів примусового відчуження – О.С.], а вартість послуг таких суб'єктів оціночної діяльности сплачується за рахунок коштів відповідних бюджетів”. Ви не пам'ятаєте, хто зазвичай замовляє музику?
А тепер, на десерт - ”кампот”, як сказав би Подерв’янський. Цитата зі ст.18 законопроекту без коментарів. Sapienti Sat: “У разі, якщо потреба у використанні земельної ділянки для суспільних потреб зникає, колишній власник...має право на її повернення у власність....Якщо колишній власник...відмовляється від свого права на повернення ділянки у власність, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть прийняти рішення про передачу такої ділянки іншій зацікавленій особі”. Фокусник вклоняється публіці. Завіса.
Підсумовуючи: поки ”еліта” влаштовує нам про око людське „зрєліщє” – декоративні ”бої без правил” (котрі, як відомо, є властиво шоу, а не справжньою бійкою), вона, як на мою думку, водночас готується поцупити нашу власність. Дуже-дуже приватну і рідну. Наші діди у таких випадках бралися за обріза чи машингвера. Їм не має бути соромно за нащадків.
P.S. На момент написання тексту авторові нічого не відомо про підписання Президентом цього „закону”, ухваленого розпущеною ним (Президентом, а не автором) Верховною Радою. Тому його і названо законопроектом.
Олександр Северин, к.ю.н., за майновими переконаннями – куркуль.
Автор дякує Gunslinger за привернення уваги до питання
Відповіді
2007.06.05 | Пані
Я думаю, що варто це заслати as is в СП
І вимагати не підписувати.2007.06.05 | Sean
я не проти
якщо вважаєш що тре - засилай чи засилайте чи шо....Я сам не буду, бо:
а) не лічить,
б) я і так їх вже задовбав і ще задовбаю
2007.06.05 | Пані
Re: я не проти
Sean пише:> якщо вважаєш що тре - засилай чи засилайте чи шо....
>
> Я сам не буду, бо:
> а) не лічить,
> б) я і так їх вже задовбав і ще задовбаю
ПРишли мені на мило їх поштову адресу, пліз. щоб я не шукала.
2007.06.05 | Sean
ок
2007.06.05 | Сергей ГРУЗДОВ
+10! А молодец этот Александр Северин! :)
2007.06.05 | BIO
З СП з особливим цинізмом...
Тики шо підписано факсимиле Указу про розмайнування куркуляОлександра Северина, к.ю.н. за власні переконання.
С такими весчами не шютят, Деточкин. На віход.
2007.06.05 | rais
Цей деребан дефакто триває 16 років. Об'єкт деребану - Україна.
2007.06.09 | Микола Дмитренко
Re: Цей деребан дефакто триває 16 років. Об'єкт деребану - Україна.
2007.06.05 | ziggy_freud
за такі закони ВР варто було не просто розігнати
а застосувати вищу міру соціального захисту від кнопкодавів.Взагалі розстрілювати в Україні не можна, але ж треба соціально захищати куркулів. Та й самі вони люблять триндіти про соціальний захист.
Чи може ця творчість розпущених (тобто розбещених) зРадників набути чинності?
2007.06.06 | BIO
Неможливого взагалі не буває
Взагалі першим на це письмове злопихательствотрадиційно відреагував Сам Папік набравши
з персональної слухавки Верту-шку Синка:
- Єтого, мля пысателя, треба підвисити за джойстик
або краще віддати марсіянам - нехай закинуть його
кудись подалі до себе садки саджати... А потім
конфіскуємо маєток цього правдолюба на суспільні
потребі - є ідея зробити на Марсі міжгалактичний
бардачок для Клубу одиноких ВИП-яєць у відставці.
Тіки то, Вітьок, якщо шось знову спливе - ти мене не чув
і не бачив бо я був у Бадені на лікуванні совісті...
2007.06.06 | шкіпер
Щось я не можу знайти на сайті ВР
цей документ. http://gska2.rada.gov.ua/pls/site/p_bills_stand_laws2007.06.07 | шкіпер
Re: Щось я не можу знайти на сайті ВР
Ось що мені відповіли на запит:2007.06.07 | Gunslinger
подивіться розгляд порядку денного
19,04,07 року.або в законопроектах - так теж можна зайти.
він ще не є чинним.
2007.06.07 | шкіпер
Re: подивіться розгляд порядку денного
картка законопроектуhttp://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=27993
2007.06.07 | Gunslinger
тут
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_2?id=&pf3516=2141&skl=6натискаєте на лінк
"Текст законопроекту до другого читання 19.03.2007"
і вам пропонується відкрити чи зберегти вордівський файл
2007.06.07 | шкіпер
Re: Дєрібан з особливим цинізмом
Пане Олександр, щось не те...Олександр Северин пише:
...
> Отже, примусове відчуження, за Основним Законом, заперечувати який не може ніхто і ніщо, можливо тільки за наявности водночас чотирьох обов'язкових умов:
> 1. Винятковість обставин.
> 2. Наявність суспільної необхідности.
> 3. Наявність підстав, встановлених законом і відповідного порядку (процедури).
> 4. Попереднє повне відшкодування вартости.
> Будь-які дії, що цим умовам не відповідають, є найтяжчим правопорушенням – порушенням Конституції.
>
...
> По-перше, замість ”суспільної необхідности” законопроект підсовує нам термін ”суспільна потреба”,
Не замість, а поряд - у законі наявні обидва терміни.
> А між тим я переконаний, що вашій територіальній громаді, наприклад, буде рішуче “по цимбалах” “потреба” місцевої ради звести якусь адмінбудівлю саме на місці вашої укоханої діляночки, а не де-інде. По цимбалах – це у найкращому для зазначеної ради випадку.
Не можу не погодитись. Тільки здається мені, проблема в тому, що нібито під суспільні потреби можуть викуповуватись землі, непридатні для цього, тобто за рахунок місцевого бюджету будуть скупати хащі за ціною англйського парку.
> Підсумовуючи: поки ”еліта” влаштовує нам про око людське „зрєліщє” – декоративні ”бої без правил” (котрі, як відомо, є властиво шоу, а не справжньою бійкою), вона, як на мою думку, водночас готується поцупити нашу власність. Дуже-дуже приватну і рідну. Наші діди у таких випадках бралися за обріза чи машингвера. Їм не має бути соромно за нащадків.
Мені здається тут помилка. Закон встановлює,
Всі інши випадки не передбачають примусового відчуження - тількі викуп за згодою.
> P.S. На момент написання тексту авторові нічого не відомо про підписання Президентом цього „закону”, ухваленого розпущеною ним (Президентом, а не автором) Верховною Радою. Тому його і названо законопроектом.
Як я вже цитував вище, закон був нібито переголосований 29 травня. На сайті ради про це ні слова.
2007.06.07 | Sean
на жаль, нема там помилки
шкіпер пише:> Пане Олександр, щось не те...
Це у них шось не те.
Про суспільну необхідність вони згадують тільки у контексті надзвичайного стану - з чим Конституція пов'язує можливість відчуження без повної і попередньої компенсації вартости.
Мій текст взагалі не про це. Він, власне, про те, що в іншій частині свого "закону" вони підмінили "суспільну необхідність" "потребами бюрократа" і де-факто передбачили примусове ж відчуження через суд за незрозуміло якою ціною. Отакоє от (с)
2007.06.13 | Пані
Все таки дійшло... Президент наклав вето
18:23 13 ЧЕРВНЯ 2007Прес-служба Президента України Віктора Ющенка
Президент застосував право вето до низки законів
Відповідно до частини другої статті 94 Конституції України Президент Віктор Ющенко застосував право вето до низки законів, повернувши їх зі своїми пропозиціями для повторного розгляду ВР.
Представлятиме пропозиції Президента України на пленарному засіданні Верховної Ради України Представник Президента України у Верховній Раді України Р. Зварич.
http://www.president.gov.ua/news/data/1_16564.html
Офіційне Iнтернет-представництво Президента України
ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України «Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності»
Закон України «Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності» не може бути підписаний як такий, що не забезпечує гарантовану Конституцією України непорушність права приватної власності, є концептуально недосконалим, не встановлює чіткого механізму викупу та примусового відчуження земельних ділянок для суспільних потреб.
Виходячи з назви Закону, що надійшов на підпис, у ньому мали б вирішуватись питання викупу, тобто добровільного, за згодою власника, припинення права приватної власності на земельні ділянки.
Натомість Законом регламентуються питання як власне викупу земельної ділянки за згодою власника, так і примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.
При цьому фактично відбувається ототожнення понять «викуп» та «примусове відчуження земельної ділянки права приватної власності», оскільки в обох випадках розглядаються питання вилучення певної земельної ділянки за рішенням відповідного органу без згоди власника (на відміну від Земельного кодексу України (статті 146, 147), який чітко розмежовує викуп земельної ділянки за згодою власника та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності), з тією лише різницею, що викуп земельної ділянки застосовується для суспільних потреб, а примусове відчуження – з мотивів суспільної необхідності. Однак і чіткого визначення понять «суспільна потреба» та «суспільна необхідність» Закон не містить, зазначаючи тільки, що суспільна необхідність виникає в разі введення воєнного чи надзвичайного стану (стаття 1).
Наведене не відповідає частині п'ятій статті 41 Конституції України, за якою примусове відчуження об'єктів права приватної власності є винятковим заходом, що застосовується виключно з мотивів суспільної необхідності (а не суспільної потреби), на підставі і в порядку, встановлених законом, і при цьому може бути застосовано не лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
За Основним Законом України єдиною відмінністю застосування примусового відчуження об'єктів права приватної власності в умовах воєнного чи надзвичайного стану та в інший час є порядок відшкодування їх вартості – наступне повне відшкодування в умовах воєнного чи надзвичайного стану і попереднє повне відшкодування в усіх інших випадках.
Враховуючи, що примусове відчуження земельних ділянок права приватної власності є за Конституцією України винятковим заходом, Закон, що розглядається, мав би встановлювати чіткий порядок такого відчуження, визначати вичерпний перелік підстав, за якими може бути застосовано примусове відчуження земельних ділянок, механізм одержання відшкодування вартості земельної ділянки, випадки та механізм повернення викупленої, примусово відчуженої ділянки її власникові, в тому числі в разі скасування воєнного чи надзвичайного стану, а також передбачати переважне право колишнього власника на повернення йому примусово відчуженої земельної ділянки. Відповідні ж положення Закону мають загальний характер. Наприклад, у статті 1 Закону суспільні потреби визначені як необхідність у земельних ділянках для задоволення державних чи комунальних потреб, потреб суспільства в цілому, а суспільна необхідність – необхідність держави у земельних ділянках у разі введення воєнного чи надзвичайного стану (без наведення жодних критеріїв, за якими можна визначити таку необхідність).
Концепція Закону в цілому, як і вирішення у Законі окремих питань, що є невід'ємними складовими права приватної власності, створюють підґрунтя для зловживань при вирішенні питань викупу (примусового відчуження) земельних ділянок у приватного власника. Так, у статті 18 Закону, що розглядається, встановлено порядок повернення викупленої земельної ділянки, за яким, зокрема, якщо попередній власник чи його спадкоємець (правонаступник) відмовляється від свого права на повернення земельної ділянки або її частини у власність, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть на свій розсуд прийняти рішення про передачу такої ділянки чи її частини у власність або користування іншій заінтересованій особі. Проте це, за відсутності чіткого механізму та підстав примусового відчуження земельних ділянок у приватного власника, а також порядку підтвердження відмови колишнього власника від права на повернення ділянки, може спонукати відповідні органи до безпідставного і неконтрольованого вилучення ділянки у одного приватного власника для передачі її іншому, створити підстави для зловживань із викупленими земельними ділянками. До того ж зазначене вище положення статті 18 Закону не відповідає статтям 127, 134 Земельного кодексу України та статті 16 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких продаж та набуття права оренди земельних ділянок здійснюються на конкурентних засадах.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону орган, що прийняв рішення про викуп земельної ділянки, має інформувати про це власника не пізніш як за рік до викупу. Інформація про викуп повинна містити, зокрема, відомості про викупну ціну. Проте, оскільки така інформація складається за рік до викупу, сумнівною є відповідність викупної ціни річної давності ринковим цінам, чинним на момент викупу.
Викликає також сумнів можливість викупу земельних ділянок приватної власності за рахунок коштів не лише державного або місцевих бюджетів, але й з інших джерел, не заборонених законом, як це передбачено статтею 9 Закону.
Законом нечітко врегульовано й питання викупу земельної ділянки відразу після повідомлення її власника про викуп, якщо цей власник згоден на продаж ділянки, не визначено, хто укладатиме договір купівлі-продажу земельних ділянок з боку органів, які прийняли рішення про викуп.
Таким чином, Закон, що розглядається, порушує конституційне право приватного власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, не відповідає положенням статей 13 і 14 Конституції України щодо забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності, гарантування права власності на землю, а також конституційному припису про непорушність права приватної власності (частини перша, четверта статті 41 Основного Закону України).
Закон містить внутрішні протиріччя, у ньому використовуються поняття, які не відповідають базовим законам у цій сфері. Зокрема, статтею 8 Закону передбачено, що орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки, зобов'язаний письмово повідомити про це власника земельної ділянки не пізніш як за рік до викупу земельної ділянки, в той час як статтею 10 Закону встановлено десятиденний строк повідомлення про прийняте рішення. Статтею 6 Закону передбачено прийняття органами виконавчої влади рішення про викуп земельних ділянок під загальнодержавні об'єкти природно-заповідного та іншого правоохоронного призначення. Однак Закон України «Про природно-заповідний фонд України», який є базовим у відповідній сфері, не містить визначення такого поняття. Натомість у Законі, що надійшов на підпис, використовується поняття «об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення». Крім того, Закони України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про нафту і газ» також не оперують поняттям «об'єкти загальнодержавного значення», яке міститься у статті 6 Закону.
Ураховуючи викладене, пропоную Закон України «Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності» відхилити.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО
2007.06.13 | Пані
Шоне! Порівняй обгрунтування з своїм
Подивимося, чи спрацював наш лист...2007.06.13 | NeZar
Номальні відносини
Це тіпа, виходимо за всі рамки. Срати на закони. Ура! Привіт Тані