06/18/2007 | Левко Кукін

За оцінками Стокгольмського міжнародного інституту з дослідження проблем безпеки Україна вперше з 1991 року не увійшла до 10 найбільших продавців зброї у світі. З обсягом експорту в 133 млн. доларів наша країна посіла 15 місце. Цей «успіх» став наслідком багаторічних спільних зусиль «червоних директорів» та чиновників, які замість об’єднання зусиль навколо реалізації потенціалу українського оборонно-промислового комплексу (ОПК) плідно тринькали наявні ресурси. Цьому сприяла відсутність єдиної системи управління ОПК та військово-технічним співробітництвом з боку держави, яка нині успішно діє і в Польщі, і в Росії, і в інших країнах-експортерах зброї.
Розуміючі небезпечність ситуації, В.Ющенко вніс до плану роботи РНБОУ на перше півріччя 2007 року питання «Про реформування ОПК». Воно було підготовлено до розгляду у березні, і за оцінками фахівців, опрацьований проект рішення дозволяв зняти найгостріші проблеми і відкрити шлях до адаптації українського ОПК до сучасної ситуації в світі. Але питання реформування перетворилося на нещасливе: протягом весни воно вже тричі знімалося з порядку денного Радбезу, останній раз зняття відбулося в п’ятницю, 15 червня.
Причиною цього стали не злі чари, не втручання конкурентів, в тому числі Росії, а банальні амбіції нинішнього керівництва галузі, і, побоювання втратити контроль над фінансовими потоками. Використовуючи відсутність глави держави, директор «Укрспецекспорту» С.Бондарчук домігся через Секретаріат відміни заслуховування питання ОПК. Слід нагадати, що пан Бондарчук був палким прихильником нових схем управління зброярським комплексом, до того як не відчув, що може втратити свої позиції.
В цій маленькій ситуації ще раз відобразилася наша загальна проблема – відсутність чітких процедур прийняття рішень, надвисока роль особистісного чинника, а також абсолютне нехтування державними інтересами на користь приватних. Останнє, на жаль, притаманне майже всім гравцям на українській шахівниці.