06/22/2007 | Cергій Грабовський

<>i"...Коли (невдовзі!) в Україні розпочнеться новий тур гри із замін чи змін Конституції, це, найімовірніше, створить атмосферу правового й політичного нігілізму й ще більше сприятиме "тінізації" української політики (так само, як нестабільність економічного законодавства немалою мірою сприяла тотальній втечі економіки до густої "тіні").

Тому, як видається, задля утвердження у суспільстві поваги до Основного Закону й конституціоналізму як такого варто було б оголосити бодай на наступні п‘ять років мораторій на зміни в Конституції. Перефразовуючи популярну англійську приказку, можна сказати: не варто будити сплячого собаку політичного хаосу".

Я процитував свою власну статтю у газеті "Свобода" від 5 червня 2000 року, яка була присвячена тенденціям розвитку ситуації, що склалася після вщент фальсифікованого т.зв. "референдуму за народною (насправді – нарАдною) ініціативою" стосовно "поліпшення" конституції України.

Власне, не треба бути проникливим аналітиком, щоб зрозуміти: якщо через кілька років після ухвалення починають переробляти Основний Закон, визнаний достатньо демократичним і вітчизняними політичними гравцями, і міжнародними експертами, то про стабільність у країні можна забути.

Навіть у разі, коли ці зміни прагнуть внести з кращих міркувань (це не про Україну), то результат в абсолютній більшості випадків сумний (от це вже про нас – хоч тут від світу не відрізняємося...). Сплячий собака політичного хаосу прокидається, і...

Це "і" ми якраз і бачимо в сьогоднішній Україні, передусім завдяки конструкторам "політреформи", котрі, здається, зробили все можливе, щоб досить чітку систему влади із безумовно завищеними повноваженнями глави держави перетворити на щось незрозуміле, внутрішньо суперечливе, сповнене конфліктів – те, що у нас гордо зветься невідомим світовій політичній науці терміном "парламентсько-президентська республіка".

Скільки б не розказували творці теперішнього варіанту Конституції України, що він, цей варіант, ледь не ідеально розмежовує владні повноваження та захищає людські права, і треба тільки продовжити політичну реформу у тій частині, що стосується місцевої влади, рядові громадяни бачать щось зовсім інше.

А саме – взаємну суперечливість статей Конституції одна одній чи нечітко прописані правові норми, що і народжує силу-силенну конфліктів між гілками влади.

На додачу, скажімо, Конституцією не передбачені санкції щодо депутатів Верховної Ради, якщо ті відмовляться виконувати свої прямі обов‘язки, наприклад, ухвалювати державний бюджет чи ходити до сесійної зали.

Головне, щоб картка голосувала, а чи присутній на місці власник цієї картки – цього головуючий на сесії воліє не помічати; Конституція України, тим часом, жодних покарань ані головуючому, ані депутату-саботажнику не передбачає. І не дивно: адже писали й ухвалювали її депутати, котрі наразі користуються її "дірками" і двозначностями; хто ж образить себе, коханого?

Раніше парламентарії хоча б Кучму боялися, а зараз що маємо? Звільнення від кучмізму як свободу від будь-якої відповідальності? Панове депутати, невже ви думаєте, що т.зв. "пересічні громадяни" не розкусили вас?

Результат усього того, що діялося впродовж останніх років: дискредитація самої ідеї Конституції, не кажучи вже про її текст. Те, що має бути не тільки підставою операційних політико-правових дій, а й предметом пошанування, перетворилося на казна-що.

А як же інакше, коли в розпал чинної політичної кризи до Києва привозять десятки тисяч найманців, щоб "захищати Конституцію", яку вони ніколи не читали, і своє невігластво, як то кажуть, випромінюють усіма фібрами душі?

Якщо депутати в різноманітних телешоу вихлюпують один на одного і на весь народ довжелезні цитати з Основного Закону, і всі наочно бачать, що ці цитати взаємосуперечливі?

Коли глава держави впродовж майже року не реагує на очевидні порушення Конституції не лише депутатами, а й призначеними ним самим чиновниками – і раптом немовби прокидається із летаргічно-політичного сну і починає "плющити" Верховну Раду, але знов-таки якось непослідовно, не зважаючи на те, що кожен телеглядач бачить щодня з екрану – на грубе й демонстративне порушення положення про особисте депутатське голосування?

Ну, а гасло, яке висіло над червоно-біло-блакитним Майданом – "Конституція понад усе!" – ставило останні крапки над "і": невже ж і понад совість і честь? Понад Бога? Справді: щоб добити повагу до Конституції, треба довести цю повагу до абсурду...

Звичайно, я можу помилятися, але справа зроблена. Скільки не розповідай дітям у школах та студентам у вузах, яка класна чинна Конституція, але чи можуть конкурувати ці розповіді з телебаченням чи мітингами на площах, де різними способами стверджується геть протилежне?

А як діяти виборцям, коли вони починають розуміти: кожна нова конституційна зміна віддаляє і відділяє владу від народу, робить її автономною, якщо не незалежною?

Й одна з головних причин цього – що "поліпшення" до Конституції України робилися і робитимуться депутатами, котрі 1996 року ще не увійшли у смак, а тепер чітко знають, з якої сторони хліба масло з кав‘яром (себто ікрою), і тому просто не допустять наявності в Основному Законі гальм для їхньої сваволі.

Навіть у разі, якщо посадити у парламент найсумлінніших нардепів, - чи залишиться з ними їхнє сумління після пари років поетапних голосувань щодо "вдосконалення" Конституції?

Так от, для того, щоб у депутатів не виникало спокуси "намалювати" під себе Конституцію, у світі розроблений спеціальний механізм ухвалення Основного Закону держави, про що не зайве вже зараз подумати українцям – адже, схоже, конституційний процес доведеться починати спочатку і ледь не з нуля формувати в суспільстві повагу до конституційних положень.

Отож: у багатьох країнах взагалі ведуть мову про особливий різновид влади, функцією якої якраз і є створення і схвалення Конституції – про владу установчу, яка існує поряд із законодавчою, судовою і виконавчою.

А навіть коли і не ведуть про таку владу мову, фактично її визнають і реалізують на практиці – скажімо, Конституція Сполучених Штатів Америки була ухвалена 1787 року Конституційним конвентом; а 8 із 10 конституцій окремих американських штатів, ухвалених у повоєнний час, були остаточно затверджені референдумами.

І конституційні чи установчі збори, і референдум чи плебісцит – це складові установчої влади, яка у певному сенсі виступає первинною щодо всіх інших.

А відтак її механізми мають бути побудовані так, щоб забезпечити при розробці Конституції чи внесенні до неї серйозних змін домінування не регіональних, групових чи особистих, а загальнонаціональних інтересів.

Крім того, враховуючи важливість чіткості та проробленості положень Основного Закону, до участі в конституанті (таку ще назву має публічний орган, котрий розробляє й ухвалює Конституцію) зазвичай залучають фахівців, котрі мають відповідати певним освітнім та віковим вимогам.

Простіше кажучи, не кожен громадянин має право бути обраним членом Конституційних зборів: він повинен мати добру освіту, життєвий досвід і не претендувати потім на участь у будь-яких керівних органах державного рівня (це для того, щоб ніхто не писав Конституцію під свої власні вигоди від майбутнього перебування при владі).

Останнє правило дуже важливе у разі, якщо в силу тих чи інших обставин функції установчої влади доводиться брати на себе законодавчому органу.

Тоді депутати мають добровільно заборонити собі обиратися в наступний склад парламенту, а на додачу – відправити готовий текст Конституції на всенародний референдум, на затвердження виборців.

Ясна річ, що референдум – не панацея від правових проблем, але міру легітимності законодавчих актів всенародні голосування підвищують, якщо вони не проводяться так, як це було 2000 року...

Отож, як на мене, політично притомній частині української громади варто якнайшвидше визнати, не відкладаючи справу у довгу шухляду: зусиллями партійних вождів і державних діячів з різних таборів Конституція 1996-2004 років безповоротно втратила шанс на пошанування її у суспільстві.

Можна, звичайно, спробувати повернути їй авторитет силою, але сумніваюсь, щоб навіть "Беркут" впорався з таким небуденним завданням.

А тому як неодмінна складова "перезавантаження" вітчизняної політичної матриці потрібна підготовка нової Конституції, яка з самого початку була б вільна від лих старої. То чи не стає гаслом дня заклик: "Хай живуть Установчі Збори"?