Український Вільний Університет
07/02/2007 | stefan
УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
-------------------------------------------------
Оце одержав листа з Українського Вільного Університету(Мюнхен, ФРН).
-------------------------------------------------
Шановний пане Стефан Станевич.
Спасибі Вам за зацікавленість до Українського Вільного Університету. Надіюсь, що Ви могли ознайомитись з історією УВУ з веб сторінки http://www.ukrainische-freie-universitaet.mhn.de/Ukr/indexukr.html Хотів би лише добавити, що в даний момент в Університеті проходить весняно-літня сесія та захист маґістерських і докторських десиртацій. Ваш лист буде переслано до Адміністрації УВУ.
Також хотів би зауважити, що Університет є в постійному пошуку як нових студентів так і прихильників УВУ, спонзорів і матеріально-фінансових ресурсів для успішного функціонування навчально-наукового процесу. Були б раді бачити тут навих студентів з Одеси на наших магістерських та докторських програмах.
Можливо що Ви б могли розмістити на своїй веб-сторінці інформацію про УВУ з пропозицією до українців як Одеси так і Вашого реґіону з закликом надсилати сюди документи для зарахування на навчання. Більш детальну інформацію про умови вступу можна отримати безпосередньо зконтактувавшись з Адміністрацією Університету з допомогою електронної пошти.
Про мету Вашої приїздки до Мюнхену та час Ви можете повідомити адміністрацію Університету за адресою: kdz0101@mail.lrz-muenchen.de
З повагою,
Микола Меґец
--------------------------------------------------
ІСТОРІЯ Українського Вільного Університету
http://www.ukrainische-freie-universitaet.mhn.de/Ukr/Sub/history.html
Український Вільний Університет (УВУ) постав 1921 р. в екзилі для розвитку вільної української науки і високошкільних студій поза впливами панівних на Україні режимів. УВУ виник з ініціятиви Товариства Українських Журналістів та Письменників, Українського Соціологічного Інституту та Товариства Прихильників Освіти у Відні, паралельно до Львівського (таємного) Українського Університету; їх ініціятиву підтримали професори колишніх австрійських університетів, при чому перемогла концепція традиційного університету, репрезентована О.Колессою, що став першим ректором УВУ, над проектом Народного Університу М.Грушевського, який у висліді відійшов з очолюваним ним Соціологічним Інститутом від співучасти в організації УВУ. Датою заснування УВУ вважається день інавґурації 17.01.1921 р. Початковий склад професорської колеґії: 12 професорів і 3 доцента. Число студентів (90) виявилося недостатнім, бо головним центром української еміграції був не Відень, а Прага й Чехія із залишками інтернованого там вояцтва УГА. Керівництво УВУ бажало охопити цих потенціяльних студентів, як також знайти фінансову базу, якої у Відні не було.
Розвязку підготовив продекан правничого факультету В.Старосольський у своїх зв'язках з Я.Нечасом, довіреним президента Чехо-Словацької Республіки (ЧСР) Т.Г.Масарика, прихильно наставленого до слов'янських наукових установ у новій державі. Після офіційних переговорів О.Колесси і С.Дністрянського з прем'єром Чехо-Словаччини Я.Черним перенесено УВУ, який дістав фінансове забезпечення від чехо-словацького уряду і можливість користуватися залями й кабінетами Карлового Університету, численні стипендії для студентів, як також офіційне визнання рішенням міністерства закордонних справ і освіти (16.9. та 3О.9. 1921). З перенесенням до Праги УВУ прийняв структуру Карлового Університету з обмеженням до двох факультетів: філософського та правничого.
Після інавґурації в Празі 23.10. 1921 р. викладацький склад 1921-22 академічного року збільшився до 16 професорів, 4 доцентів і 1 лектора, а на кінець першого десятиліття (1931) професорська колеґія нараховувала 39 членів. Число зареєстрованих студентів збільшилося з початкового 702 до 874 (1922-23), при чому деякі студіювали одночасно в УВУ й у Карловому Університеті. Як перша українська висока школа у Празі, УВУ став центром українського наукового життя в ЧСР, а згодом поряд з ним постали інші високі школи, студії, інститути, наукові товариства, при чому кожночасний ректор УВУ очолював з уряду Український Академічний Комітет. Бібліотека зросла на кінець 1920-их рр. до 10000 тт. За перше 10-ліття свого існування УВУ видав 27 тт. праць, у тому числі кілька дуже цінних, зокрема два ювілейні збірника на пошану Т.Масарика та три збірника з працями професури.
У 1930-их рр. УВУ пережив кризу, бо у висліді переорієнтації політики ЧСР на зближення з СССР і Польщею обмежено права української політичної еміґрації. Під загрозою опинився й УВУ, але його врятовано заходами тодішнього ректора І.Горбачевського. Проте зменшених фінансових засобів не вистачало на продовження видавничої діяльности. Інші труднощі виникли зі зменшенням числа студентів; перед другою світовою війною воно знизилося до 61 (1939). Деякі надії збудила перебудова ЧСР 1938 р., коли Карпатська Україна отримала широку автономію і плановано перенести УВУ до Хусту як український державний унтіверситет, але спроба була перекреслена угорською окупацією.
Звуження колишньої ЧСР до Протекторату Чехії та Моравії відбилося й на становиші УВУ, який підпорядковано ректорові Німецького Карлового Університету. Дещо збільшилося число студентів з т.зв. Генерал-Губернаторства (107 на 1940-1941 рр.), завдяки чому Український Центральний Комітет зміг заходами його голови В.Кубійовича визначити спеціяльні місячні дотації й фінансувати видавничу діяльність. Стан професорської колеґії наприкінці празького періоду: 20 професорів, 10 доцентів і 3 лектори. Докторських дипломів видано 1921-1941 рр. - 37 на філософському та 95 на правничому факультеті.
Ректорами УВУ 1921-1945 рр. були: О.Колесса (1921-1922, 1925-1928, 1935-1937, 1943-1944), С.Дністрянський (1922-1923), І.Горбачевський (1923-1924, 1931-1935), Т.Щербина(1924-1925), Д.Антонович (1928-1930, 1937-1938), А.Яковлів (1930-1931, 1944-1945), О.Мицюк (1938-1939, 1940-1941), І. Борковський (1939-1940, 1941-1943), о. А.Волошин (1945). Секретар М.Шляхтиченко.
Празький період діяльности УВУ закінчила окупація Праги совєтською армією (травень 1945), при чому останній ректор А.Яковлів передав урядування прихильникові концепції залишення УВУ на території Чехії о. А.Волошинові, а сам з більшістю професорів виїхав за кордон. Концепція о. Волошина виявилася ілюзорною: його самого заарештовано і він скоро загинув у тюрмі. УВУ ліквідовано, а майно знищено чи розграбовано.
За ініціятивою В.Щербаківського, до якого приєдналася група українських дослідників з Українського Наукового Інституту з Берліну під проводом директора І.Мірчука, УВУ відновлено в Мюнхені з систематичним навчанням у 1946-1947 академічному році, при збільшеному складі професорської колеґії, до якої приєднано вчених з Центральної і Східної України. 1947 р. в УВУ діяло 44 професори, 16 доцентів та 18 викладачів й асистентів. Найвище число студентів було 493 (1947-1948 рр.). До віднови діяльности спричинилися насамперед дотації з фондів Українського Видавництва (Краків), згодом дотації Конґреґації для Східної Церкви, виєднувані Апостольським Візитатором еп. І.Бучком, що став куратором УВУ. Виклади велися на обидвох факультетах. Жвава була також видавнича діяльність, спрямована спершу головно на підготову підручників і скриптів (до 1950 р. - 27 тт.).
Грошова реформа у Німеччині (червень 1948 р.) спричинилася до важкої фінансової ситуації переміщених осіб і зумовила приспішений виїзд професури і студентів за океан, що негативно відбилося на становищі УВУ, в якому на 1949 р. було лиш 272. 1950 році ледве 137 студентів. Авдиторне навчання було сильно скорочене, а 1956 р. припинилося зовсім. За 1946-56 рр. видано 206 докторських та 103 магістерських дипломів. Морально допомогло до подолання кризи визнання УВУ приватним університетом з академічними правами декретом баварського міністерства освіти й віровизнань 16.9. 1950 р.
Послаблення авдиторного навчання УВУ намагався компенсувати розбудовою Інституту Заочного Навчання, скріпленням видавничої діяльности (з 1957 почали з'являтися "Наукові Записки" УВУ), нав'язанням співпраці з розпорошеною професурою, яка об'єдналася у трьох делеґатурах (ЗДА, Канада, Франція). Становище змінилося на краще з заснуванням Товариства Сприяння Українській Науці (1962), до постання якого з боку УВУ найбільше спричинився О.Кульчицький. При запевненні дотацій можна було приступити за ректорства Ю.Бойка до віднови авдиторного навчання (1965 р.), яке було поширене за ректорства В.Янева (курси українознавства літні й зимові, педагогічні, мовні для початківців за організацією Г.Васьковича та англомовні курси сходознавства спільно з Центр. Мічігенським Університетом). Оновлено й збільшено професорську колеґію (з 56 членів у 1965 р. до 84 - 1981 р.); більшість професури живе поза місцем осідку УВУ, але бере участь у літніх семестрах. За 1968-1981 через систему УВУ перейшло 1585 студентів і курсантів з 17 країн. Цю працю можна було розгорнути завдяки придбанню дому (1974 р.) за дотацією Первоієрарха Української Католицької Церкви Й.Сліпого, розбудові фундацій у ЗДА й Канаді, зв'язкам із поза українськими науковими колами (1972-1981 - 122 конференції й зустрічі, у тому числі ювілей Г.Сковороди у співпраці з університетами Німеччини, Франції та Австрії). Окремо треба підкреслити дружні наукові зустрічі з білоруськими, болгарськими, жидівськими, польськими, чеськими дослідниками. Розбудовано мистецький сектор з численними виставками. Загальне число (195) всіх видань УВУ за мюнхенський період подається у щорічних програмах викладів. Дипломи у 1966-81: 98 докторських та 36 магістерських. З 1981 діє при УВУ Інститут досліду національних проблем під головуванням З.Соколюка.
Визначніші професори УВУ: історики - Д.Дорошенко, О.Оглобин, Н.Полонська-Василенко; географи - С.Рудницький, В.Кубійович; філологи - С.Смаль-Стоцький, О.Колесса, Ю.Шевельов, Я.Рудницький, О.Горбач; дослідники філософських наук - Д.Чижевський, І.Мірчук, О.Кульчицький, В.Янів; етнографи - З.Кузеля, В.Петров; історики мистецтва - Д.Антонович, В.Залозецький, історики Церкви - В.Біднов, М. Чубатий, О.Лотоцький; правники - С.Дністрянський, О.Ейхельман, Р.Ліщенко, В.Старосольський, А.Яковлів, Л.Окіншевич, В.Панейко; економісти - В.Тимошенко, О.Мицюк, Є.Гловінський.
Діяльність УВУ знайшла своє визнання й після зміни баварського високо-шкільного закону 1973 р.: окремим додатком до закону 28.6. 1978 р. він був знову визнаний приватним університетом з академічними правами. З 1972 р. УВУ реєстрований у світовому довіднику "World of Learning". Завдяки науковій та культурно-мистецькій діяльності і міжнародним зв'язкам УВУ став головним осередком інтелектуального життя української еміграції в Німеччині і Західній Европі.
Ректорами УВУ 1946-1981 були: В.Щербаківський (1946-1917). І.Мірчук (1947-1948, 1950-1955, 1956-1961). Ю.Панейко (1948-1950, 1961-1962), М.Васильїв (1955-1956), О.Кульчицький (1963). В. Орелецький (1964, 1966-1968), Ю.Бойко (1965-1966), В.Янів (з 1968). Секретар В.Дідович (з 1956).
-------------------------------------------------
Оце одержав листа з Українського Вільного Університету(Мюнхен, ФРН).
-------------------------------------------------
Шановний пане Стефан Станевич.
Спасибі Вам за зацікавленість до Українського Вільного Університету. Надіюсь, що Ви могли ознайомитись з історією УВУ з веб сторінки http://www.ukrainische-freie-universitaet.mhn.de/Ukr/indexukr.html Хотів би лише добавити, що в даний момент в Університеті проходить весняно-літня сесія та захист маґістерських і докторських десиртацій. Ваш лист буде переслано до Адміністрації УВУ.
Також хотів би зауважити, що Університет є в постійному пошуку як нових студентів так і прихильників УВУ, спонзорів і матеріально-фінансових ресурсів для успішного функціонування навчально-наукового процесу. Були б раді бачити тут навих студентів з Одеси на наших магістерських та докторських програмах.
Можливо що Ви б могли розмістити на своїй веб-сторінці інформацію про УВУ з пропозицією до українців як Одеси так і Вашого реґіону з закликом надсилати сюди документи для зарахування на навчання. Більш детальну інформацію про умови вступу можна отримати безпосередньо зконтактувавшись з Адміністрацією Університету з допомогою електронної пошти.
Про мету Вашої приїздки до Мюнхену та час Ви можете повідомити адміністрацію Університету за адресою: kdz0101@mail.lrz-muenchen.de
З повагою,
Микола Меґец
--------------------------------------------------
ІСТОРІЯ Українського Вільного Університету
http://www.ukrainische-freie-universitaet.mhn.de/Ukr/Sub/history.html
Український Вільний Університет (УВУ) постав 1921 р. в екзилі для розвитку вільної української науки і високошкільних студій поза впливами панівних на Україні режимів. УВУ виник з ініціятиви Товариства Українських Журналістів та Письменників, Українського Соціологічного Інституту та Товариства Прихильників Освіти у Відні, паралельно до Львівського (таємного) Українського Університету; їх ініціятиву підтримали професори колишніх австрійських університетів, при чому перемогла концепція традиційного університету, репрезентована О.Колессою, що став першим ректором УВУ, над проектом Народного Університу М.Грушевського, який у висліді відійшов з очолюваним ним Соціологічним Інститутом від співучасти в організації УВУ. Датою заснування УВУ вважається день інавґурації 17.01.1921 р. Початковий склад професорської колеґії: 12 професорів і 3 доцента. Число студентів (90) виявилося недостатнім, бо головним центром української еміграції був не Відень, а Прага й Чехія із залишками інтернованого там вояцтва УГА. Керівництво УВУ бажало охопити цих потенціяльних студентів, як також знайти фінансову базу, якої у Відні не було.
Розвязку підготовив продекан правничого факультету В.Старосольський у своїх зв'язках з Я.Нечасом, довіреним президента Чехо-Словацької Республіки (ЧСР) Т.Г.Масарика, прихильно наставленого до слов'янських наукових установ у новій державі. Після офіційних переговорів О.Колесси і С.Дністрянського з прем'єром Чехо-Словаччини Я.Черним перенесено УВУ, який дістав фінансове забезпечення від чехо-словацького уряду і можливість користуватися залями й кабінетами Карлового Університету, численні стипендії для студентів, як також офіційне визнання рішенням міністерства закордонних справ і освіти (16.9. та 3О.9. 1921). З перенесенням до Праги УВУ прийняв структуру Карлового Університету з обмеженням до двох факультетів: філософського та правничого.
Після інавґурації в Празі 23.10. 1921 р. викладацький склад 1921-22 академічного року збільшився до 16 професорів, 4 доцентів і 1 лектора, а на кінець першого десятиліття (1931) професорська колеґія нараховувала 39 членів. Число зареєстрованих студентів збільшилося з початкового 702 до 874 (1922-23), при чому деякі студіювали одночасно в УВУ й у Карловому Університеті. Як перша українська висока школа у Празі, УВУ став центром українського наукового життя в ЧСР, а згодом поряд з ним постали інші високі школи, студії, інститути, наукові товариства, при чому кожночасний ректор УВУ очолював з уряду Український Академічний Комітет. Бібліотека зросла на кінець 1920-их рр. до 10000 тт. За перше 10-ліття свого існування УВУ видав 27 тт. праць, у тому числі кілька дуже цінних, зокрема два ювілейні збірника на пошану Т.Масарика та три збірника з працями професури.
У 1930-их рр. УВУ пережив кризу, бо у висліді переорієнтації політики ЧСР на зближення з СССР і Польщею обмежено права української політичної еміґрації. Під загрозою опинився й УВУ, але його врятовано заходами тодішнього ректора І.Горбачевського. Проте зменшених фінансових засобів не вистачало на продовження видавничої діяльности. Інші труднощі виникли зі зменшенням числа студентів; перед другою світовою війною воно знизилося до 61 (1939). Деякі надії збудила перебудова ЧСР 1938 р., коли Карпатська Україна отримала широку автономію і плановано перенести УВУ до Хусту як український державний унтіверситет, але спроба була перекреслена угорською окупацією.
Звуження колишньої ЧСР до Протекторату Чехії та Моравії відбилося й на становиші УВУ, який підпорядковано ректорові Німецького Карлового Університету. Дещо збільшилося число студентів з т.зв. Генерал-Губернаторства (107 на 1940-1941 рр.), завдяки чому Український Центральний Комітет зміг заходами його голови В.Кубійовича визначити спеціяльні місячні дотації й фінансувати видавничу діяльність. Стан професорської колеґії наприкінці празького періоду: 20 професорів, 10 доцентів і 3 лектори. Докторських дипломів видано 1921-1941 рр. - 37 на філософському та 95 на правничому факультеті.
Ректорами УВУ 1921-1945 рр. були: О.Колесса (1921-1922, 1925-1928, 1935-1937, 1943-1944), С.Дністрянський (1922-1923), І.Горбачевський (1923-1924, 1931-1935), Т.Щербина(1924-1925), Д.Антонович (1928-1930, 1937-1938), А.Яковлів (1930-1931, 1944-1945), О.Мицюк (1938-1939, 1940-1941), І. Борковський (1939-1940, 1941-1943), о. А.Волошин (1945). Секретар М.Шляхтиченко.
Празький період діяльности УВУ закінчила окупація Праги совєтською армією (травень 1945), при чому останній ректор А.Яковлів передав урядування прихильникові концепції залишення УВУ на території Чехії о. А.Волошинові, а сам з більшістю професорів виїхав за кордон. Концепція о. Волошина виявилася ілюзорною: його самого заарештовано і він скоро загинув у тюрмі. УВУ ліквідовано, а майно знищено чи розграбовано.
За ініціятивою В.Щербаківського, до якого приєдналася група українських дослідників з Українського Наукового Інституту з Берліну під проводом директора І.Мірчука, УВУ відновлено в Мюнхені з систематичним навчанням у 1946-1947 академічному році, при збільшеному складі професорської колеґії, до якої приєднано вчених з Центральної і Східної України. 1947 р. в УВУ діяло 44 професори, 16 доцентів та 18 викладачів й асистентів. Найвище число студентів було 493 (1947-1948 рр.). До віднови діяльности спричинилися насамперед дотації з фондів Українського Видавництва (Краків), згодом дотації Конґреґації для Східної Церкви, виєднувані Апостольським Візитатором еп. І.Бучком, що став куратором УВУ. Виклади велися на обидвох факультетах. Жвава була також видавнича діяльність, спрямована спершу головно на підготову підручників і скриптів (до 1950 р. - 27 тт.).
Грошова реформа у Німеччині (червень 1948 р.) спричинилася до важкої фінансової ситуації переміщених осіб і зумовила приспішений виїзд професури і студентів за океан, що негативно відбилося на становищі УВУ, в якому на 1949 р. було лиш 272. 1950 році ледве 137 студентів. Авдиторне навчання було сильно скорочене, а 1956 р. припинилося зовсім. За 1946-56 рр. видано 206 докторських та 103 магістерських дипломів. Морально допомогло до подолання кризи визнання УВУ приватним університетом з академічними правами декретом баварського міністерства освіти й віровизнань 16.9. 1950 р.
Послаблення авдиторного навчання УВУ намагався компенсувати розбудовою Інституту Заочного Навчання, скріпленням видавничої діяльности (з 1957 почали з'являтися "Наукові Записки" УВУ), нав'язанням співпраці з розпорошеною професурою, яка об'єдналася у трьох делеґатурах (ЗДА, Канада, Франція). Становище змінилося на краще з заснуванням Товариства Сприяння Українській Науці (1962), до постання якого з боку УВУ найбільше спричинився О.Кульчицький. При запевненні дотацій можна було приступити за ректорства Ю.Бойка до віднови авдиторного навчання (1965 р.), яке було поширене за ректорства В.Янева (курси українознавства літні й зимові, педагогічні, мовні для початківців за організацією Г.Васьковича та англомовні курси сходознавства спільно з Центр. Мічігенським Університетом). Оновлено й збільшено професорську колеґію (з 56 членів у 1965 р. до 84 - 1981 р.); більшість професури живе поза місцем осідку УВУ, але бере участь у літніх семестрах. За 1968-1981 через систему УВУ перейшло 1585 студентів і курсантів з 17 країн. Цю працю можна було розгорнути завдяки придбанню дому (1974 р.) за дотацією Первоієрарха Української Католицької Церкви Й.Сліпого, розбудові фундацій у ЗДА й Канаді, зв'язкам із поза українськими науковими колами (1972-1981 - 122 конференції й зустрічі, у тому числі ювілей Г.Сковороди у співпраці з університетами Німеччини, Франції та Австрії). Окремо треба підкреслити дружні наукові зустрічі з білоруськими, болгарськими, жидівськими, польськими, чеськими дослідниками. Розбудовано мистецький сектор з численними виставками. Загальне число (195) всіх видань УВУ за мюнхенський період подається у щорічних програмах викладів. Дипломи у 1966-81: 98 докторських та 36 магістерських. З 1981 діє при УВУ Інститут досліду національних проблем під головуванням З.Соколюка.
Визначніші професори УВУ: історики - Д.Дорошенко, О.Оглобин, Н.Полонська-Василенко; географи - С.Рудницький, В.Кубійович; філологи - С.Смаль-Стоцький, О.Колесса, Ю.Шевельов, Я.Рудницький, О.Горбач; дослідники філософських наук - Д.Чижевський, І.Мірчук, О.Кульчицький, В.Янів; етнографи - З.Кузеля, В.Петров; історики мистецтва - Д.Антонович, В.Залозецький, історики Церкви - В.Біднов, М. Чубатий, О.Лотоцький; правники - С.Дністрянський, О.Ейхельман, Р.Ліщенко, В.Старосольський, А.Яковлів, Л.Окіншевич, В.Панейко; економісти - В.Тимошенко, О.Мицюк, Є.Гловінський.
Діяльність УВУ знайшла своє визнання й після зміни баварського високо-шкільного закону 1973 р.: окремим додатком до закону 28.6. 1978 р. він був знову визнаний приватним університетом з академічними правами. З 1972 р. УВУ реєстрований у світовому довіднику "World of Learning". Завдяки науковій та культурно-мистецькій діяльності і міжнародним зв'язкам УВУ став головним осередком інтелектуального життя української еміграції в Німеччині і Західній Европі.
Ректорами УВУ 1946-1981 були: В.Щербаківський (1946-1917). І.Мірчук (1947-1948, 1950-1955, 1956-1961). Ю.Панейко (1948-1950, 1961-1962), М.Васильїв (1955-1956), О.Кульчицький (1963). В. Орелецький (1964, 1966-1968), Ю.Бойко (1965-1966), В.Янів (з 1968). Секретар В.Дідович (з 1956).