Київ. 100-річчя Шухевича
07/03/2007 | Via
100-річчя Шухевича
Субота, 30 червня 2007 року. Визначальний день – не побоюсь цього слова.
Отже, сонячний суботній ранок. На Хрещатику поміж Майданом Незалежності та Європейською площею в щільному колі Беркуту біснується ватага вітренківців, молоді хлопчаки тримають антиукраїнські гасла, Вітренко у мікрофон репетує про гірку долю прогресивних соціалістів у свідомій державі, в якій навіть міліція стала українською і не пускає знависнілисх соціалістів трошки погромити місця, де проводиться вшанування Шухевича.
В УНІАНі триває прес-конференція, на якій Володимир Сергійчук презентує книгу про Романа Шухевича – підбірку документів тих часів, упорядкованих науковцями. Перед входом до УНІАНу тележурналісти беруть інтервью в одного з організаторів святкових заходів – прибігає баба Параска, всовує своє обличчя мало не в камеру з виразом шаленої зацікавленості, оглядається навкруги – і бачить зборище вітренківців неподалік. Стрімко зривається з місця і біжить в той бік – ми сміємось, що зараз Вітренці буде непереливки.
Поруч в Українському домі триває Урочисте зібрання з нагоди 100-річчя з дня народження Шухевича, організоване «Нашою Україною». Українській дім оточений міліцією, вхід за перепустками та запрошеннями, потрапити всередину нелегко – та й бажання, власне, немає – тож йдемо далі, нагору до Будинку Офіцерів.
У Маріїнському парку навколо пам’ятника Ватутіну вирує море з комуністів та соціалістів з червоними прапорами – вже з місяць вони побиваються, щоб той памятник не знесли, а тут така чудова нагода – Будинок Офіцерів якраз навпроти, то червоні за одним заходом і Ватутіна поохороняють, і Урочисту Академію попікетують.
Добитись до входу не так-то й просто – трохи посперечались з міліцією, знайомий співорганізатор побачив нас та провів до дверей Будинку Офіцерів. На огороженому клаптику тротуару перед входом стоїть чоловік тридцять молодих хлопців, майже всі знайомі, а під самими дверима – оголтіла прихильниця Московського патріархату, якось прорвалась і тепер репетує щось образливе, та ніхто її не чіпає.
Піднімаємось на другий поверх – у холі розгорнута виставка про Українську Повстанську Армію, на брифінгу Орест Васкул, Олег Тягнибок та Наталя Осьмак відповідать на запитання журналістів, хлопці та дівчата роздають буклети про Шухевича, поряд продаються українські книжки та газети.
Запрошують в залу, заходимо та майже зразу виходимо – під вікнами починається вереск, Вітренко прорвалась майже до входу в Будинок офіцерів і галасує що попало. Проглянувши хвильку цей цирк, спокійно розміщуємось у залі, де священник молитвою за Україну розпочинає Урочисту Академію.
Бачу безліч знайомих облич, що вже були на багатьох інших заходах. Виступають Левко Лукьяненко, Орест Васкул, Олег Тягнибок, артисти співають пісень, як завжди у повному складі виступає хор «Гомін». Лунає привітальне слово від Юрія Шухевича – сина Романа Шухевича та голови УНА-УНСО, оскільки в цей же день було святкування у Львові, Юрій Шухевич не зміг приїхати до Києва. Співачка Леся Горова викликає бурхливі овації присутніх, згодом знову виходить та виконує мою улюблену пісню «Вставай, патріот».
Окремо про Лесю Горову – того пам’ятного дня 2006 року, коли на Майдані на зсунутих лавах самотужки відзначали річницю Помаранцевої революції, вона прийшла та співала у звичайний мікрофон – незважаючи ні на що і не очікуючи винагород. Патріотка з великої літери.
Окремо про Олега Тягнибока – вперше довелося послухати його виступ у залі, досі або просто спілкувалися, або чула виступи на мітингах. Його виступ у приміщенні вразив – спокійний виважений зміст промови підсилювався безумовними риторськими здібностями і могутньою особистою харизмою.
Виступи молоді в цілому були подібні – короткі, щирі і навіть не дуже змістовні – бо найголовніше зрозміло без слів всім присутнім, а хлопці воліли швидше повернутися вниз до входу в Будинок Офіцерів і робити справу, аніж квітчато говорити про власні прагнення. Це викликає і повагу, і одночасно трошки сумно – мовчки роблять свою справу, а сіяти знання не вважають за потрібне, дуже це по-українські.
Окремо про ведучих. Крайове Київське братство УПА, роблячи вибір між професійними ведучими та своїми довіреними людьми, зробило висновок на користь останніх – то ж вели Академію люди недостатньо підготовлені, що трошки засмутило, але одночасно і ще раз підтвердило – не довіряють вояки УПА нікому, окрім самих себе, що напевно також є правильно, вони ще ментально живуть у схроні в нашій неукраїнській державі.
На протязі урочистостей інколи виходили на вулицю – Вітренко відігнали від входу, міліції все прибувало, стояли щільні кордони Беркуту у шоломах, все це нагадувало осаду. Оскільки планувалась хода по вулиці Грушевського до Європейської площі, соціалісти та комуністи перекрили дорогу і намірялися трохи побитися. На що організатори ходи та міліція вирішили відповісти правильним тактичним ходом – хода рушили не в лоб по Грушевського, а по паралельній вулиці Інститутський повз Національний Банк та спустилася вниз на Майдан Незалежності без жодних перепон. Кількість міліції була, як завше, вражаючою – хода рухалась по одній половині проїжджої частини, завширш йшло десь 8 чоловік, а поруч по тротуару крокували «космонавти»-міліціонери колоною по 4 в ряд, знову ж таки з іншого боку колони по зустрічній смузі руху їхали автобуси з міліціонерами та легкові міліцейські машини суцільним потоком.
Колона рухалась досить повільно, на чолі йшов козак з іконою Богоматері, за ним несли величезний прапор Україні, потім чималенький прапор УНА-УНСО, далі йшли люди з прапорами, молоді хлопці у одностроях, багато присутніх у вишиванках та футболках з символікою України або портретом Романа Шухевича. Бачила у колоні представників різних партій, що не долучались до участі у заходах – та це не завадило людям прийти самостійно, як рядовим членам партій, так і головам районних осередків, що дуже втішило – не забули вони, що є українцями.
На Майдані Незалежності колона зупиняється – виконуємо Гімн України, рушаємо далі через Хрещатик, праворуч бачимо вдалечині кордон міліції біля Європейської площі – а за міліціонерами майорять червоні прапори та щось волають соціалісти та комуністи. Від усієї души радію, що міліція на нашому боці – ізолювала червоних, а нам забезпечила прохід через Майдан Незалежності.
Піднімаємось угору до Софійської площі, в цей час приєднуються люди, які чекали нас на Європейській площі, а зараз боковими вуличками доганяють ходу, лунають пісні та скандування «ОУН-УПА – державне визнання», «Одна мова, одна нація, одна Батьківщина, це – Україна», міліціонери поряд з нами мало не підспівують – сміємося, що це також наші хлопці, ще пару разів походять з нашою ходою – і напам’ять вивчать всі повстанські пісні.
На Софійській площі вже встановлена невеличка сцена та апаратура біля памятника Богдану Хмельницькому – розпочинається захід Гімном України, а потім молитвою за Україну та за Романа Шухевича.
Ведучий (він же – добувальник апаратури) говорить кілька речень, в яких відчувається певна фальшива нотка, і раптом оголошує, що буде виступати баба Параска, яка і в Будинку Офіцерів у першому ряду сидила, і з ходою йшла (це вже я потім на фотографіях побачила). І доки баба Параска балаболить про те, що вона велика патріотка і вже стала націоналісткою, половина присутніх розвертається і починає розходитись. Решта слухачів із сумом зазначають, що зараз почнеться шоу «дуже заслужений діячів, дуже бажаючих хоч що-нібуть очолити». Тому слухати виступи вважають недоцільним і починають спокійно спілкуватись між собою.
Поміж присутніми активно бігає онук гетьмана Скоропадського – ручкається та знайомиться, посміхається та розпитує, ну просто батько нації приїхав. Гордо повідомляє, що він переїхав жити до України, з задоволенням фотографується, виступає зі сцени, згодом побачила в Інтернеті кліп, який змонтували гетманьці-державники – такий собі старт передвиборчої президентської гонки онука гетьмана Скоропадського.
Оскільки заплановані заходи на Майдані Незалежності були напередодні заборонені Шевченківским районни судом, мітинг на Софійській площі розпочався о 18 годині, а не о 20й, як намічено було раніше. А о 21-й має бути запалення ватри по всіх містах України на вшанування Романа Шухевича – отож, чекаючи ватру, говоримо про життя, слухаєме повстанські пісні, вітаємо тих, хто підходить пізніше – радіо «Культура» таки анонсувало акцію на Софійській площі, але знову ж таки з 20-ї години.
Нарешті на сцені наговорилися всі дрібноамбітні лідери і Василь Лютий блискуче виконує пісню «Три тисячі років триває війна», поет Віктор Брик читає власний вірш «Повстань, Україно», неочікувано приходить гурт українських виконавців і дають міні-концерт – загальна атмосфера поволі виправляєть і стає щиро-українською.
Із мимовільною втіхою дивлюсь на давнього знайомого, що на всіх форумах обливав брудом націоналістів, а зараз стоїть на Софійській площі і намагається збагнути, що ж це за середовище, чого воно прагне і чому ці люди так схожі і не схожі на нього самого – блукаючого між різними рухами та партіями та не знаходячого однодумців.
Неподалік на лавах впродовж всього вечора сидять міліціонери – такий собі глядацький зал, водночас вони і охороняють нас, і уважно дивлять на все, що відбувається.
Запалюють ватру, трошки розпорошений по площі гурт людей тісно оточує вогнище, всі співають українські пісні та починають танцювати навколо вогнища – знову в коло швиденько вскакує баба Параска, та то вже нікого не переймає.
Мигтять спалахи від безлічі фотоапаратів, зростає певна емоційна ейфорія, тож завершується вечір блискуче, із почуттям великої родини і загальної справи, з розумінням, що стався певний перелом – і у відношенні нашої окупованої держави до українців, і у розумінні постаті Романа Шухевича для України.
І попри те, що на протязі дня було безліч дрібних недоліків, і незважаючи на жалюгідне прагнення «Нашої України» проголосити себе найсправжнішими націоналістами, йду додому із розумінням того, що цей рух перетворився із радикально-молодіжного та старечо-обережного на потужну силу, до якої долучаються всі, хто згадав, що вони українці, і всі, хто хто відчув ту могутню силу віковічної Правди і Волі.
Субота, 30 червня 2007 року. Визначальний день – не побоюсь цього слова.
Отже, сонячний суботній ранок. На Хрещатику поміж Майданом Незалежності та Європейською площею в щільному колі Беркуту біснується ватага вітренківців, молоді хлопчаки тримають антиукраїнські гасла, Вітренко у мікрофон репетує про гірку долю прогресивних соціалістів у свідомій державі, в якій навіть міліція стала українською і не пускає знависнілисх соціалістів трошки погромити місця, де проводиться вшанування Шухевича.
В УНІАНі триває прес-конференція, на якій Володимир Сергійчук презентує книгу про Романа Шухевича – підбірку документів тих часів, упорядкованих науковцями. Перед входом до УНІАНу тележурналісти беруть інтервью в одного з організаторів святкових заходів – прибігає баба Параска, всовує своє обличчя мало не в камеру з виразом шаленої зацікавленості, оглядається навкруги – і бачить зборище вітренківців неподалік. Стрімко зривається з місця і біжить в той бік – ми сміємось, що зараз Вітренці буде непереливки.
Поруч в Українському домі триває Урочисте зібрання з нагоди 100-річчя з дня народження Шухевича, організоване «Нашою Україною». Українській дім оточений міліцією, вхід за перепустками та запрошеннями, потрапити всередину нелегко – та й бажання, власне, немає – тож йдемо далі, нагору до Будинку Офіцерів.
У Маріїнському парку навколо пам’ятника Ватутіну вирує море з комуністів та соціалістів з червоними прапорами – вже з місяць вони побиваються, щоб той памятник не знесли, а тут така чудова нагода – Будинок Офіцерів якраз навпроти, то червоні за одним заходом і Ватутіна поохороняють, і Урочисту Академію попікетують.
Добитись до входу не так-то й просто – трохи посперечались з міліцією, знайомий співорганізатор побачив нас та провів до дверей Будинку Офіцерів. На огороженому клаптику тротуару перед входом стоїть чоловік тридцять молодих хлопців, майже всі знайомі, а під самими дверима – оголтіла прихильниця Московського патріархату, якось прорвалась і тепер репетує щось образливе, та ніхто її не чіпає.
Піднімаємось на другий поверх – у холі розгорнута виставка про Українську Повстанську Армію, на брифінгу Орест Васкул, Олег Тягнибок та Наталя Осьмак відповідать на запитання журналістів, хлопці та дівчата роздають буклети про Шухевича, поряд продаються українські книжки та газети.
Запрошують в залу, заходимо та майже зразу виходимо – під вікнами починається вереск, Вітренко прорвалась майже до входу в Будинок офіцерів і галасує що попало. Проглянувши хвильку цей цирк, спокійно розміщуємось у залі, де священник молитвою за Україну розпочинає Урочисту Академію.
Бачу безліч знайомих облич, що вже були на багатьох інших заходах. Виступають Левко Лукьяненко, Орест Васкул, Олег Тягнибок, артисти співають пісень, як завжди у повному складі виступає хор «Гомін». Лунає привітальне слово від Юрія Шухевича – сина Романа Шухевича та голови УНА-УНСО, оскільки в цей же день було святкування у Львові, Юрій Шухевич не зміг приїхати до Києва. Співачка Леся Горова викликає бурхливі овації присутніх, згодом знову виходить та виконує мою улюблену пісню «Вставай, патріот».
Окремо про Лесю Горову – того пам’ятного дня 2006 року, коли на Майдані на зсунутих лавах самотужки відзначали річницю Помаранцевої революції, вона прийшла та співала у звичайний мікрофон – незважаючи ні на що і не очікуючи винагород. Патріотка з великої літери.
Окремо про Олега Тягнибока – вперше довелося послухати його виступ у залі, досі або просто спілкувалися, або чула виступи на мітингах. Його виступ у приміщенні вразив – спокійний виважений зміст промови підсилювався безумовними риторськими здібностями і могутньою особистою харизмою.
Виступи молоді в цілому були подібні – короткі, щирі і навіть не дуже змістовні – бо найголовніше зрозміло без слів всім присутнім, а хлопці воліли швидше повернутися вниз до входу в Будинок Офіцерів і робити справу, аніж квітчато говорити про власні прагнення. Це викликає і повагу, і одночасно трошки сумно – мовчки роблять свою справу, а сіяти знання не вважають за потрібне, дуже це по-українські.
Окремо про ведучих. Крайове Київське братство УПА, роблячи вибір між професійними ведучими та своїми довіреними людьми, зробило висновок на користь останніх – то ж вели Академію люди недостатньо підготовлені, що трошки засмутило, але одночасно і ще раз підтвердило – не довіряють вояки УПА нікому, окрім самих себе, що напевно також є правильно, вони ще ментально живуть у схроні в нашій неукраїнській державі.
На протязі урочистостей інколи виходили на вулицю – Вітренко відігнали від входу, міліції все прибувало, стояли щільні кордони Беркуту у шоломах, все це нагадувало осаду. Оскільки планувалась хода по вулиці Грушевського до Європейської площі, соціалісти та комуністи перекрили дорогу і намірялися трохи побитися. На що організатори ходи та міліція вирішили відповісти правильним тактичним ходом – хода рушили не в лоб по Грушевського, а по паралельній вулиці Інститутський повз Національний Банк та спустилася вниз на Майдан Незалежності без жодних перепон. Кількість міліції була, як завше, вражаючою – хода рухалась по одній половині проїжджої частини, завширш йшло десь 8 чоловік, а поруч по тротуару крокували «космонавти»-міліціонери колоною по 4 в ряд, знову ж таки з іншого боку колони по зустрічній смузі руху їхали автобуси з міліціонерами та легкові міліцейські машини суцільним потоком.
Колона рухалась досить повільно, на чолі йшов козак з іконою Богоматері, за ним несли величезний прапор Україні, потім чималенький прапор УНА-УНСО, далі йшли люди з прапорами, молоді хлопці у одностроях, багато присутніх у вишиванках та футболках з символікою України або портретом Романа Шухевича. Бачила у колоні представників різних партій, що не долучались до участі у заходах – та це не завадило людям прийти самостійно, як рядовим членам партій, так і головам районних осередків, що дуже втішило – не забули вони, що є українцями.
На Майдані Незалежності колона зупиняється – виконуємо Гімн України, рушаємо далі через Хрещатик, праворуч бачимо вдалечині кордон міліції біля Європейської площі – а за міліціонерами майорять червоні прапори та щось волають соціалісти та комуністи. Від усієї души радію, що міліція на нашому боці – ізолювала червоних, а нам забезпечила прохід через Майдан Незалежності.
Піднімаємось угору до Софійської площі, в цей час приєднуються люди, які чекали нас на Європейській площі, а зараз боковими вуличками доганяють ходу, лунають пісні та скандування «ОУН-УПА – державне визнання», «Одна мова, одна нація, одна Батьківщина, це – Україна», міліціонери поряд з нами мало не підспівують – сміємося, що це також наші хлопці, ще пару разів походять з нашою ходою – і напам’ять вивчать всі повстанські пісні.
На Софійській площі вже встановлена невеличка сцена та апаратура біля памятника Богдану Хмельницькому – розпочинається захід Гімном України, а потім молитвою за Україну та за Романа Шухевича.
Ведучий (він же – добувальник апаратури) говорить кілька речень, в яких відчувається певна фальшива нотка, і раптом оголошує, що буде виступати баба Параска, яка і в Будинку Офіцерів у першому ряду сидила, і з ходою йшла (це вже я потім на фотографіях побачила). І доки баба Параска балаболить про те, що вона велика патріотка і вже стала націоналісткою, половина присутніх розвертається і починає розходитись. Решта слухачів із сумом зазначають, що зараз почнеться шоу «дуже заслужений діячів, дуже бажаючих хоч що-нібуть очолити». Тому слухати виступи вважають недоцільним і починають спокійно спілкуватись між собою.
Поміж присутніми активно бігає онук гетьмана Скоропадського – ручкається та знайомиться, посміхається та розпитує, ну просто батько нації приїхав. Гордо повідомляє, що він переїхав жити до України, з задоволенням фотографується, виступає зі сцени, згодом побачила в Інтернеті кліп, який змонтували гетманьці-державники – такий собі старт передвиборчої президентської гонки онука гетьмана Скоропадського.
Оскільки заплановані заходи на Майдані Незалежності були напередодні заборонені Шевченківским районни судом, мітинг на Софійській площі розпочався о 18 годині, а не о 20й, як намічено було раніше. А о 21-й має бути запалення ватри по всіх містах України на вшанування Романа Шухевича – отож, чекаючи ватру, говоримо про життя, слухаєме повстанські пісні, вітаємо тих, хто підходить пізніше – радіо «Культура» таки анонсувало акцію на Софійській площі, але знову ж таки з 20-ї години.
Нарешті на сцені наговорилися всі дрібноамбітні лідери і Василь Лютий блискуче виконує пісню «Три тисячі років триває війна», поет Віктор Брик читає власний вірш «Повстань, Україно», неочікувано приходить гурт українських виконавців і дають міні-концерт – загальна атмосфера поволі виправляєть і стає щиро-українською.
Із мимовільною втіхою дивлюсь на давнього знайомого, що на всіх форумах обливав брудом націоналістів, а зараз стоїть на Софійській площі і намагається збагнути, що ж це за середовище, чого воно прагне і чому ці люди так схожі і не схожі на нього самого – блукаючого між різними рухами та партіями та не знаходячого однодумців.
Неподалік на лавах впродовж всього вечора сидять міліціонери – такий собі глядацький зал, водночас вони і охороняють нас, і уважно дивлять на все, що відбувається.
Запалюють ватру, трошки розпорошений по площі гурт людей тісно оточує вогнище, всі співають українські пісні та починають танцювати навколо вогнища – знову в коло швиденько вскакує баба Параска, та то вже нікого не переймає.
Мигтять спалахи від безлічі фотоапаратів, зростає певна емоційна ейфорія, тож завершується вечір блискуче, із почуттям великої родини і загальної справи, з розумінням, що стався певний перелом – і у відношенні нашої окупованої держави до українців, і у розумінні постаті Романа Шухевича для України.
І попри те, що на протязі дня було безліч дрібних недоліків, і незважаючи на жалюгідне прагнення «Нашої України» проголосити себе найсправжнішими націоналістами, йду додому із розумінням того, що цей рух перетворився із радикально-молодіжного та старечо-обережного на потужну силу, до якої долучаються всі, хто згадав, що вони українці, і всі, хто хто відчув ту могутню силу віковічної Правди і Волі.
Відповіді
2007.07.03 | gonobobel
Re: Київ. 100-річчя Шухевича
цікаво, а не бів це для Тягнибока старт передвиборчої кампаніїї, якщо ви вже а такому ключі про Гетьманича кажете?2007.07.03 | Via
Це був майже фініш парламентських виборів
Тягнибок стартував дуже давно - і це був лише один з виступів на фініші до парламенських виборів восени.Звичайно, і у Президенти він може спробувати - але мені здається, що у 2009му у нього ще замало шансів, напевно пізніше.
2007.07.03 | Стопудів
це все субкультура
Був час над усе легковажних гадок —Імпреза і знову імпреза...
Суспільносте блідо-рожевих півслів,
Гурра-наукової бздури,
Огрядно-тупих патріотів, послів
І всіх ювілятів культури!
2007.07.14 | stefan
Участь УПА і Шухевича в каральних акціях документами НКВС не під
Участь УПА і Шухевича в каральних акціях документами НКВС не підтверджується№ 25 (228) 4 - 10 липня 2007 року
Сьогодні, в день 100-річчя з дня народження генерала Української Повстанської Армії Романа Шухевича, в Києві презентовано І том книги документів радянських спецслужб «Роман Шухевич. У документах радянських органів державної безпеки (1940 — 1950)».
У прес-конференції в УНІАН, організованій з нагоди презентації книги, взяли участь професор, науковий редактор видання Володимир СЕРГІЙЧУК; кандидат історичних наук, заступник начальника Державного архіву СБУ Сергій КОКІН; голова правління Інституту національного державознавства Михайло РАТУШНИЙ, за сприяння якого здійснено видання книги.
«Для нас було дуже важливо, щоб ця книга з’явилася саме сьогодні. Сьогодні, у день 100-річчя від дня народження командира УПА, саме ці дослідження покажуть більш повно, хто був Роман Шухевич, чим він займався, задля чого жив і загинув», — зазначив С.РАТУШНИЙ.
За його словами, архівні дані показали, що Р.Шухевич був керівником всеукраїнської народної армії, яка отримувала підтримку в населення України в усіх регіонах.
«По-перше, якби це був бандит, то не було б тих два томи. По-друге, без сумніву, це був командир не якоїсь групи, а саме армії, документи підтверджують, що вона діяла не лише в якомусь певному регіоні — це була всеукраїнська армія. По-третє, це була видатна постать і була народна армія. І з цих документів, зрозуміло, що вона не змогла б діяти, якби не спиралася на цивільне населення, якби не мала широкої народної підтримки», — сказав С.РАТУШНИЙ.
С.КОКІН зазначив, що добування інформації, особливо стосовно керівників УПА, було найважливішим завданням органів держбезпеки, яке вони намагалися виконати за будь-яку ціну, і її пошуки просувалися дуже нелегко. «Але вже наприкінці 1944 р. постать Шухевича стала зрозумілою для органів держбезпеки», — сказав він. Водночас, за словами С.КОКІНА, залишається багато «білих плям», а саме відсутність в архіві СБУ деяких документів, які, на його думку, суттєво доповнили б образ Р.Шухевича як особистості і керівника. Водночас під час підготовки книги було вивчено дуже великий масив документів, що стосуються керівника УПА.
«Документів, які підтвердили б міф про масштабну співпрацю і участь в каральних акціях УПА і Шухевича, просто немає», — додав С.КОКІН. Спочатку, за його інформацією, планувалося видання однієї книги, але згодом вирішили розбити її на два томи: перший — 1940—1945 рр., другий — 1946—1950 рр. Роботу над другим томом заплановано завершити у вересні-жовтні цього року.
Що ж до І тому, то, як повідомили на прес-конференції, до нього увійшли документи, які, своєю чергою, являють кілька блоків. Це документи, які характеризують життя і дільність Р.Шухевича під час його перебування в рядах Краківського проводу 1940-1941р. У цей час його діяльність пов’язана зі зв’язками Краківського проводу з територією різних областей України. Зокрема, це документи спецповідомлень, доповідні записки про арешти кур’єрів Краківського проводу, статистичні дані, які показують картину розгортання національно-визвольної боротьби на території західних областей України. Інший блок документів стосується долі членів родини Р.Шухевича — його батьків, дружини, дітей. Також до І тому ввійшли документи про те, як органи держбезпеки розгорнули роботу з пошуку Р.Шухевича. У книзі також представлено переписку командира УПА зі Степаном Бандерою.
Книгу зараз надруковано накладом всього 500 примірників. Більшість їх, за інформацією видавців, буде направлено до бібліотек спеціалізованих навчальних закладів, зокрема в школи та установи на Західній Україні, де більш активно діяла УПА. Водночас, вже є домовленості про друк ще 500 книжок на замовлення спонсора з Чикаго, який сам розпоряджатиметься цим накладом. Крім того, ще 500 книжок заплановано видати пізніше.
За матеріалами інформаційного агентства УНІАН