07/16/2007 | Майдан-ІНФОРМ

“Ти більше сюди не повернешся...
Не повернуся й я,
Бо навіщо?

Такі слова з пісні “Жовтий лист”, музику до якої написав Володимир Івасюк, наспівуються мені сьогодні 16.7 в 9-ий день смерти похресника й друга Анатолія Доценка.

Невимовний жаль стискає моє серце! Ті в Австралії, хто слухав по радіо Анатолія вістки і політичні коментарі, - у шоку від вістки про заранню смерть Його. А доля жорстока не рахується з тим, чи людина молода чи старша чи стара...

Інколи навкруги тебе є люди, навіть визначні, сприймаєш їх, як буденне явище, а коли вони відходять від нас, то лише тоді розумієш, яке вони значення мали для нашого суспільства.

В ті 1980 1990 роки почав хитатися і повільно, але впевнено розвалився Сов’єтський Союз, Анатолій Доценко такби мовити “запряг коні” і ще як, але на жаль не все вийшло так, якби він хотів.

Несподівана смерть, радше вістка про смерть Анатолія Доценка викликала шок у його друзів, активістів Українського Молодіжного клюбу Москви та Української Молодіжної Асоціяції періоду 1988-1990, які тепер мешкають у Києві, а які в четвер 12 липня ззійшлися і пом'янули Його. Між ними Володимир Мартинюк, Олексій Степура, Євген Сярий, Сергій Каразій, Георгій Лук'янчук, Павло Жовніренко, який коли я бувала в Москві вів сходини зібраної молоді. Прийшли і друзі Доценка, які працювали з ним на Радіо "Свобода"...

...”Анатолій був першим серед нас, хто навесні 1990 року публічно, при телекамерах на московських політичних дискусіях з росіянами говорив і відстоював не суверенітет, а незалежність України. Дуже і дуже сумно”..., пише Павло Жовніренко.

...” Марійка! Прийми щирі співчуття, як хрещена мати, з приводу смерті А.Доценка. Завжди прикро, коли близькі, знайомі, а тим більше молоді люди відходять із життя.У кожному такому випадку потрібно ще і ще раз задуматись над вічним запитанням - що таке життя і як його слід прожити.

Стосовно Доценка, можу сказати, що життя його мало смисл і було наповнене благородством, чесністю і вірністю до свого роду. Маю право про це сказати, оскільки читав його спогади з короткого, але наповненого небайдужості служіння своєму народу. Земля йому пухом!” – написав мені мій друг Михайло Ярема з Івано-Франківська. Він недавно з Сіднею повернувся в Україну і один з небагатьох читав спогади Анатолія.

А мені у вухах бренить пісня …” Відлітали журавлі від хати,
Глянула у слід старенька мати,
Ой, журавлики, скажіте
Де ще гинуть, материнні діти?”

Висловлюю всім, хто віддізвався з теплими словами про Анатолія, сердечну подяку. Передаю це родині Толі...Заплакані мати, батько, дружина сприймають ще все події, як у сні!

До 40 дня від смерти Анатолія в мене будуть переписанні Його цікаві, цінні спогади, для публікації !

Вічну пам’ ять про небуденно цікаву, здібну й заслужену Людину, збережемо вічно у Його писаннях!