07/16/2007 | Марина Ісаєнко

17 червня 2007 року в маленькому місті Ірпінь Київської області відбулася подія, яку з повним правом можна назвати знаковою для країни - позачергові вибори Ірпінського міського голови.

Корені цієї історії треба шукати у минулому 2006 році. Ніхто не очікував, що на виборах переможе незалежний кандидат – жінка, яка не мала за собою підтримки жодної партії, але була добре відома мешканцям міста як правозахисник і громадянський активіст. Мало того, ця жінка, Мирослава Свистович, йшла на вибори під гаслом збереження Ірпеня як рекреаційної зони, і вже як мер була категорично проти затвердження розробленого попередньою владою Генерального плану міста, що передбачав багатоповерхову забудову заплави річки Ірпінь. Навіть відмовилася від величезної суми хабаря – два мільйони доларів, які їй в приватних розмовах пропонували за невтручання у прийняття Генплану.

Цей Генплан, проплачений будівельним бізнесом, і став основною причиною довготривалого конфлікту між мером і міською радою Ірпеня. Конфлікт поступово переріс у справжню „холодну війну”, яка закінчилася тим, що 3 квітня на своїй шістнадцятій сесії Ірпінська міськрада більшістю голосів зняла Свистович з посади. Для формальної підстави без підтвердження у судовому порядку Мирославі Свистович інкримінували численні висмоктані з пальця „порушення” багатьох законів і навіть Конституції України. До переліку „порушень” включили навіть звільнення з роботи виконкомівських чиновників ще до приходу Свистович до влади або відпустки по догляду за дитиною двох працівниць виконкому. Питання про відставку мера не стояло у порядку денному сесії, воно було внесено зненацька з голосу і стало повною несподіванкою як для самої звільненої, так і для мешканців міста, що були присутні на сесії, і навіть для багатьох депутатів, які проголосували за, побоюючись гніву голів фракцій та імперативного мандату.

Позов Свистович про незаконність підстав цього звільнення був відхилений Ірпінським судом ще в квітні (до специфіки ірпінського судочинства ми пізніше ще повернемося), і досі не розглянутий у Київському обласному апеляційному суді.

Отже, 3 квітня міський голова Мирослава Свистович була усунута з посади. За день до того, 2 квітня, вийшов Указ Президента України N 264/2007 „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України”. Цим Указом парламент був позбавлений повноважень приймати будь-які постанови та законні акти.

3 квітня Ірпінська міська рада, абсолютну більшість у якій складають фракції БЮТ і „Наша Україна”, на своїй сесії відмовляється офіційним зверненням висловити підтримку Указу Президента. Більше того, 4 квітня ця міськрада подає до ВЖЕ РОЗПУЩЕНОЇ Верховної Ради V скликання лист за підписом секретаря ради, БЮТівця Анатолія Мороза, з проханням призначити в Ірпені позачергові вибори. І Верховна Рада, що, згідно Указу Президента, таких повноважень не має, відгукнулась з дивовижною швидкістю! За один день очолюваний регіоналом Віктором Тихоновим Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування встиг зробити відповідний висновок, підготувати проект постанови ВР та внести його до порядку денного сесії. 5 квітня розпущена Президентом Верховна Рада, де засідали виключно регіонали, соціалісти і комуністи, відреагувала на ініційоване БЮТівцями „ірпінське питання” Постановою №897-v, де встановила дату позачергових виборів 17 червня і навіть наказала Кабміну виділити на це необхідні кошти.

Ті, хто дивився того дня пряму трансляцію з засідання ВР, бачили, як жваво регіонально-коммісоціалістична коаліція відреагувала на ірпінську Постанову - її навіть зустріли оплесками.

7 квітня, на другому засіданні шістнадцятої сесії Ірпінської міськради, коли знову до порядку денного було запропоновано підтримати Президентський Указ про розпуск ВР, слово взяв депутат від Партії регіонів Петро Бубенко, зазначивши, що в Ірпінській міській раді більшість становлять саме фракції БЮТ і НУ, а ці партії вважають Верховну Раду розпущеною і нелегітимною. Але ж від Верховної Ради залежить призначення позачергових виборів! „Тож ви не вздумайте проголосувати на підтримку Указу Президента про розпуск Верховної Ради”, - закінчив свій виступ депутат від ПР.

І депутати від БЮТ та НУ „не вздумали”. Вони навіть не внесли цього питання до порядку денного. Промовчали і депутати від УНП.

Дивовижним чином у прагненні усунути перешкоду в особі мера об’єдналися політики всіх рівнів і, здавалося б, протилежних за світоглядом політичних сил: Блоку Юлії Тимошенко, Нашої України, Партії регіонів і Соціалістичної партії. Цю „найширшу коаліцію” було створено, звичайно, не з ідеологічних міркувань. Будь-яка ідеологія мовчить, коли йдеться про дорогоцінну землю, основний ресурс міст-сателітів Києва, і можливість її розподіляти. Ринкова ціна землі в Ірпені сягає до 25 тисяч доларів за сотку. А загальна вартість „ірпінського питання” – близько мільярда доларів. За такий ласий шмат більшість політиків вочевидь не тільки Президента продасть, а й всі закони разом на додачу. Судячи з подальших подій – так і відбулось.

Те, що коаліції було байдуже, що там собі Президент пише і які видає Укази, як і те, що Януковичу та його Кабміну абсолютно все одно, якими Указами розважається „заклятий друг” Ющенко, давно відомо. Але ж „любі друзі”, для яких освідчення у відданості Ющенку є щоденним ритуалом! Київська обласна держадміністрація, якою керує Віра Ульянченко, людина з команди Президента, член Політради НУ, яка мала б дотримуватися лінії партії, теж залюбки підключається до процесу. Віра Іванівна відверто плює на Указ свого Президента, коли йдеться про землю під Києвом! Навпаки, вона пропускає через рахунки ОДА виділену синьо-білим Кабміном державну субвенцію на ірпінські вибори, а БЮТівська обласна рада дає на це свою згоду. (Пізніше під час прес-конференцій Віра Ульянченко усіма можливими способами уникала відповідей на питання журналістів про Ірпінь).

Мирослава Свистович подає до Печерського суду адміністративний позов щодо визнання нечинною Постанови ВР, яка йде всупереч Указу Президента. Печерський суд відкладає справу у „довгу скриню”, а Ірпінська ТВК отримує гроші і починає виборчий процес.

Ці вибори стали найбруднішими в Україні після Майдану-2004.

Спільними зусиллями, попри показну відстороненість від усіх кандидатів, „Наша Україна”, Блок Юлії Тимошенко і Партія регіонів організували „перемогу” кандидата Олега Бондаря, місцевого бізнесмена, основного конкурента Мирослави Свистович на минулорічних виборах. Протягом всього часу з моменту перемоги Свистович Олег Бондар вів з нею неприховану боротьбу. Три місяці судових засідань, повне переформатування ТВК під свої інтереси, постійний випуск брудних анонімних газет – яких тільки прийомів він не застосовував, щоб відвоювати омріяну посаду. І ось давні конкуренти знову зустрілись на виборах.

Хоча „любі друзі” й відхрещувались від свого наполегливого ставленика, але за кілька днів до виборів вуха все-ж таки вилізли. Обласна партійна газета „Наша Київщина” та патронована Вірою Ульянченко газета „Краяни” поряд зі зливою офіціозу про нелегітимність Верховної Ради друкують слиняво-приторну агітаційну статтю про Олега Бондаря. Перед самими виборами відбувся помпезний концерт на його підтримку, де засвітилися в якості „ляльок на капоті” Тарас Петриненко і Віталій Кличко. Привезли навіть бабу Параску, але проста сільська жінка виявилася розумнішою та гігієнічнішою від „метрів”. Маючи якусь інформацію про Ірпінь, Бондаря та Свистович, вона роздивилася ситуацію на місці, відчула, що те, куди її втягують, якось негарно тхне, й поїхала геть, не взявши участь у „підтанцьовках”. Зате просто у день виборів розповсюджується патронована партією „Пора” газета „Громадський захисник”, де надрукована агітація за Бондаря.

До того ж у „дитятка” виявилась не одна, а багато няньок. Петро Мельник, голова Київської обласної організації Партії регіонів, який очолює розташовану в Ірпені сумнозвісну Податкову Академію, теж публічно підтримує Бондаря. Мельник має великий зуб на Мирославу Свистович не тільки за те, що вона у 2004 році очолювала штаб Ющенка на виборах Президента, а він активно агітував своїх студентів голосувати за Януковича, а після перемоги Ющенка втратив посаду. Ще раніше, у 2002 році, зусиллями ірпінського штабу блоку „Наша Україна” під керуванням Свистович він двічі пролетів повз парламент, поступившись місцем Євгену Жовтяку на чергових у березні в Ірпені та Миколі Одайнику на проміжних у липні 2002 року на Вінниччині, куди з агітацією проти Мельника поїхала організована Свистович команда. Тому не виключена активна роль П. Мельника у швидкому просуванні „ірпінського питання” через бюрократичну процедуру ВР. Недарма на тій же сесії міської ради 3 квітня, де звільняли Свистович, депутати вчергове виділили Академії півтора гектара лісу „під гуртожитки”, що призвело до масової вирубки дерев і скандалу, який вихлюпнувся на екрани телебачення.

Головним виконавцем беззаконня було обрано Ольгу Олійнич, хазяйку торгівельного підприємства на Бучанському ринку, довірену особу Олега Бондаря на виборах 2006 року, співзасновника очолюваної ним ГО „Громадський актив Ірпеня”. Олійнич очолила ТВК завдяки грубому порушенню передбаченої законом процедури жеребкування. Прописана в Ірпені за два дні до отримання посади, вона швидко змінила партійність з НСНУ на УРП „Собор” (представник від НСНУ в Територіальній комісії вже був). Сформовані нею для нових виборів дільничні комісії складалися переважно з людей Олега Бондаря, які навіть отримували від нього зарплатню у конвертах.

З подачі Олійнич Територіальна виборча комісія прийняла небачене в історії України рішення: спостерігачі та преса не мають права наближатися до членів дільничних комісій ближче ніж на два метри. Як під час голосування, так і під час підрахунку голосів. Навіть судова заборона на виконання цього рішення не допомогла. При наближенні спостерігачів члени комісій просто лягали на столи зі списками і бюлетенями. Звичайно, контроль за виборами в таких умовах був неможливий.

За записи і спроби фотографувати під час роботи ТВК отримала травми довірена особа М.Свистович, пенсіонерка Людмила Рябчук. Олійнич і одна з її підлеглих виривали у жінки фотоапарат, щоб засвітити плівку, викручували їй руки, зламали палець. Все це – на очах міліції, яка не зробила жодного руху, щоб заподіяти злочину.

Списки виборців були сфальсифіковані, в них вносилися зміни навіть за день до виборів. Ті, хто за кілька днів перевірив наявність себе у списках, під час виборів не знаходили своїх прізвищ. Не вистачало цілих багатоповерхових будинків. Кількасот людей, які під час збору підписів за кандидатів поставили свій підпис під заявою Свистович, також були відсутні у списках.

Натомість масово „голосували” ті, хто давно помер або виїхав з Ірпеня. „Голосували” невідомі особи, що раптом виявилися прописаними в квартирах ірпінчан. Голосували по кілька разів бомжі, завезені з Києва і Бородянки – вони отримували бюлетені вже з позначкою за Олега Бондаря і гроші, від 20 до 50 гривень за голос. Серед бюлетенів, які комісії визнавали недійсними, багато таких, де явно видно, за кого людина проголосувала. Тільки бюлетені з позначкою за Бондаря під сумнів не ставилися.

Біля дільниць у селищі Коцюбинське бандитського вигляду хлопці відверто віддавали виборцям вказівки голосувати за Бондаря. Міліції на цих дільницях помічено не було, зате була „бригада” спортсменів з місцевого клубу бойових мистецтв „Пересвіт”, відомого своєю угодою про співпрацю з Комуністичною партією України та протизаконним силовим захопленням Податкової Академії з метою посадити Петра Мельника у крісло ректора. „Права рука” Бондаря Микола Чернявський, який на минулі вибори висувався до міськради за списком Наталії Вітренко, відверто погрожував розправою уповноваженому від Комітету виборців України. На всяк випадок в барі „Заїр” теж сиділа група „спортсменів”. Ще одна патрулювала у Ворзелі.

Студентам Податкової Академії після відповідної „ідеологічної обробки” платили по 50 гривень в обмін на те, що вони покажуть відзнятий в кабінці мобільним телефоном бюлетень з відповідною позначкою. Вгадайте з одного разу, за якого саме кандидата?

Біля виходу з кожної дільниці працював оплачений Бондарем екзіт-полл. Його результати негайно повідомлялися до штабу кандидата. По даним екзіт-поллу, майже на всіх дільницях перевага була на користь М.Свистович. Останньою залишилась дільниця № 5, розташована в районі, де прихильників Свистович завжди було багато, і де на попередніх виборах вона здобула переконливу перемогу. Саме на цій дільниці розгорнулись події, які стали апогеєм цих фарсових виборів.

Ще під час голосування спостерігачі відстежили розбіжність даних комісії і своїх підрахунків стосовно кількості людей, що отримали бюлетені. Різниця була у 200 одиниць, а всього на дільниці проголосувало (за протоколом) 840 виборців. Після закінчення голосування дільнична комісія № 5 відмовилася від підрахунку голосів, мотивуючи це нібито тим, що спостерігачі від декількох кандидатів перешкоджають їх роботі. Є версія, що через пильність спостерігачів 200 голосів різниці залишились „не вкинутими”.

Ситуація запахла відвертим скандалом. Близько до другої години ночі біля „проблемної” дільниці зібралася ціла колона дорогих іномарок, на чолі з чорнолаковим джипом з номером АА 0089 ВР. З ними прибули Олег Бондар, його помічник Микола Чернявський і керівники обласної „Нашої України” Вадим Литвин і Володимир Федосєєв, які всупереч всім вимогам закону проникли на дільницю, де лежали в скриньках непораховані бюлетені. Олег Бондар по-хазяйськи крокував по дільниці, віддаючи вказівки членам комісії. Навколо будинку культури, де розташувалася дільниця, прогулювалися десятка два молодиків однотипної специфічної зовнішності.

По сигналу про безлад на дільницю прибула Мирослава Свистович з групою представників преси і Комітету виборців України. Вона взяла в руки текст Закону про місцеві вибори і кілька годин поспіль намагалась вмовити членів комісії приступити нарешті до своїх обов’язків, але бюлетені так і не були пораховані.

Ближче до ранку 18 червня Територіальна виборча комісія на чолі з Ольгою Олійнич прийняла чергове безпрецедентне рішення: визнати голосування на цій дільниці недійсним і оголосити підсумки виборів. Це рішення привіз знов-таки Олег Бондар, який о п’ятій годині ранку вбіг в приміщення Будинку культури і ледь не зірвав з петель двері до дільниці. Коли одна з спостерігачів незадоволено спитала, чому це він так вдирається до закритого приміщення, аргумент Бондаря був непереможним: „Я – мэр города!”

Незважаючи на протести з боку спостерігачів, вдень за розпорядженням ТВК бюлетені були вивалені зі скриньок, запаковані без перерахунку, завантажені в мікроавтобус і вивезені з дільниці у супроводі двох джипів команди Олега Бондаря. Перший джип йшов впритул до машини з бюлетенями. Другий почав розвертатися на проїжджій частині і перегородив дорогу машині, на якій їхали спостерігачі та журналісти, давши змогу авто з бюлетенями відірватися метрів на п’ятсот. Зі стороні це нагадувало зйомки фільму „Бригада”.

Після цього Олійнич за наказом Бондаря всіляко намагалась не допустити репортерів у приміщення ТВК, куди прибули бюлетені. Вона вибивала камери з рук у дівчат-кореспондентів, билася і лаялася. В бійку втрутилися член ТВК Олександр Карпенко, декілька чоловіків, що приїхали з Олегом Бондарем і депутат міськради Віктор Небога.

Поки тривають пригоди на дільниці № 5, секретар міської ради БЮТівець Анатолій Мороз і заступник міського голови нашоукраінець Володимир Марченко (останній не лише три місяці незаконно суміщає цю посаду з депутатським мандатом, але й не оформляється на роботу, не бажаючи припинити бізнесову діяльність) з самого ранку вимагають від редакції місцевої газети „Ірпінський вісник” негайно видати позачерговий випуск з підсумками виборів міського голови. Редакції пропонують навіть оплатити друк „чорною” готівкою. Журналісти відмовляються, і ввечері міськрада спромоглася на офіційний лист, в якому зазначено: „міська рада не заперечує...”. Редакція капітулювала о першій годині ночі, і газета пішла на друк. Наступного ранку, разом з рахунком-фактурою та актом виконаних робіт (які, до речі, досі не оплачені) редактор газети Тамара Рябчун поклала на стіл заяву про звільнення. Водночас на звільнення подала вся журналістська група газети.

В цей час починається позачергова сесія міської ради. Спеціальний випуск „ІВ” безкоштовно роздають на вулиці перед виконкомом.

Ольга Олійнич оголошує підсумки роботи ТВК і зі щасливою посмішкою на обличчі називає „переможця” – Олега Бондаря. Нікого не дивує, що 840 неврахованих голосів „не впливають на результати голосування” (різниця між двома лідерами перегонів складає 293 голоси, а загальна явка на вибори складає менше 25% виборців). Нікого не бентежить, що в приміщенні ТВК лежать непораховані бюлетені. Нікого не турбує, що згідно навіть офіційного підсумковому протоколу ТВК проголосувало майже на три тисячі виборців більше, ніж видано бюлетенів (!), в той час як кожен з двох лідерів отримав трохи більше трьох тисяч голосів. Нікого не хвилює, що результати виборів вранці оскаржені одним з кандидатів у суді. Міська рада голосує „за”. Одностайно, як голодна зграя голосує за шмат свіжого м’яса. І помаранчеві, і біло-червоні, і синьо-білі. Радісний Олег Бондар зачитує присягу, отримує квіти і посвідчення мера.

Наступного дня починаються судові засідання за позовом Мирослави Свистович проти ТВК. Оскаржується рішення про визнання недійсними виборів на дільниці № 5.

Ані численні свідки, що підтверджують факти брутальних порушень, ані відеозйомка та фотографії з місця подій не впливають на рішення суддів Світлани Оладько, Тамари Кашперської та Володимира Линника. Розбіжність у підсумковому протоколі в зайвих 2797 голосів відповідач Ольга Олійнич не може пояснити інакше, ніж „механічною помилкою, зробленою за відсутності калькулятора”. І судді погоджуються з цим поясненням і визнають протокол законним. Покази свідків ухвалою суду перекручуються на 100%, незважаючи на те, що процес фіксується технічними засобами. Знімальну групу каналу СТБ не пускають до приміщення суду, і телевізійники вимушені брати інтерв’ю у фігурантів процесу просто на вулиці. Суд відмовляє у позові в повному обсязі, хоча за оцінкою сторонніх спеціалістів має місце явний склад комплексного кримінального злочину компетенції УБОЗ.

Засідання апеляційного суду по цій справі призначається аж на 8 серпня замість встановленого КАС дводенного терміну.

22 червня 18 громадян, що голосували на дільниці № 5, пишуть позови до ТВК, оскаржуючи позбавлення їх права волевиявлення. В судовій канцелярії ці позови не приймають. Мало того, охорона викидає людей з приміщення суду просто на вулицю. Ще раніше в подібних позовах було відмовлено 15 виборцям. Суд ганебно порушує Конституцію, відмовляючи громадянам в їх законному праві обирати.

3 липня, ще будучи головою ТВК, Ольга Олійнич отримує від хазяїна нагороду за службу: посаду керуючого справами Ірпінського міськвиконкому. Незважаючи на явні ознаки в цій дії політичної корупції, з нею погодились депутати від „Нашої України”, Партії регіонів, БЮТ, СПУ, УНП. Зграя знову проголосувала „за”.

Колись навколо маленького Мукачева ламала списи вся Україна. Сьогодні головний постраждалий від мукачівського бєспрєдєлу Віктор Балога очолює Секретаріат Президента. Але чомусь ніхто не звертає уваги на те, що в маленькому Ірпені мукачівська історія повторюється. Тільки вже під іншими прапорами – помаранчевими.

Територіальна комісія, яка явно і свідомо грає на певного кандидата. Куплені виборці, „мертві душі” і сфальсифіковані списки. Криміналітет, який контролює перебіг голосування. Депутати обласної ради з Києва, після нічного візиту яких на дільницях починається беззаконня. Суди, які нехтують нормативами КАС і конституційними правами громадян і вперто не бачать кричущих правопорушень. Прокуратура і міліція, які не реагують на повідомлення про явний склад злочинів.

Все це відбувається за повної відсутності реакції як з боку добре обізнаного з подіями в Ірпені „борця за справедливість” Юлії Тимошенко, так і з боку гаранта Конституції Президента України Віктора Ющенка. Такий відвертий цинізм можливий лише за однієї умови – існування згоди на такі дії згори. Ті, хто колись закликав народ на Майдан відстоювати ідеали правди та справедливості, і ті, проти кого цей Майдан організовувався, сьогодні спокійно об’єднуються, домовляючись про розподіл „пирога” руками своїх маріонеток на місцях, подібних до нового ірпінського „міського голови”. Ляльководи грають у свої ігри. В цьому процесі виборцям відводиться лише роль обов’язкових для вистави статистів.

Допоки ми будемо статистами, Зграя диктуватиме нам правила гри.


_________________________________________________
Всі факти, наведені в матеріалі, мають підтвердження у вигляді документів, відеозйомки і фотографій з місця подій, свідчень очевидців.

18 липня о 14.00 Київський апеляційний адміністративний суд (м. Київ, вул. Поліська, 3-б) розглядатиме позов Мирослави Свистович проти Верховної Ради України щодо незаконності Постанови про призначення позачергових виборів Ірпінського міського голови.

Апеляційний суд за позовом Мирослави Свистович проти Ірпінської ТВК почнеться 8 серпня об 11-30. Запрошуємо всіх, хто хоче стати свідками продовження цієї історії, бути присутніми на судових засіданнях.