07/16/2007 | MV

Розступіться, козацтво йде!

Відбулися перші доекранні перегляди фільму “Богдан-Зіновій Хмельницький” відомого українського режисера Миколи Мащенка. Сім років знімалася ця кіноепопея на кіностудії ім. Олександра Довженка (сценарій Андрія Яремчука і Миколи Мащенка). І ось тепер, коли, попри численні перешкоди, роботу завершено, постала проблема прокатної долі цього фільму, який міг би викликати у світі великий інтерес до України.

Причина нелегкої долі кінокартини “Богдан-Зіновій Хмельницький” полягає, на мій погляд, у тому, що українців у ній зображено людьми красивими, гордими, безмірно хоробрими і войовничими, які радіють війні й сумують, коли справа йде до миру. Полковники та гетьман – збіса гарні козарлюги, дотепні, небідні, ходять у вишуканих кармазинах, зброя їхня – це витвір мистецтва. Оце і не до шмиги, як на мене, володарям “українського телебачення” та “українського кінопрокату”, які не поспішають випустити фільм на широкий екран. Якби режисер зобразив козаків безголовими пияками, одягненими в задрипані сіряки, з осоловілими очима, з кислою капустою на вусах, то прокат був би широкий і гучний!

Микола Мащенко із симпатією показав і татарських воєначальників, зокрема Іслам-Гірея (актор Білял Білялов), хоч, врешті, знову вигулькнула традиційна “татарська зрада”. І все ж сучасне покоління кримських татар образ на режисера, мені здається, не триматиме. А от полякам цей фільм дивитися буде боляче. Бо більшість їхніх представників викликають негативні почуття. Зокрема, польський король Ян Казимир входить у нашу свідомість підступним неврастеніком, для якого брехня – постійний супутник життя. Навіть його героїчні зусилля зупинити втечу свого війська – комічно-театральні. Симпатії у глядача він не знайде, хоча чоловік він не дурний і не позбавлений шарму.

А ось польський воєначальник Ярема Вишневецький (актор Сергій Джигурда) – повний елегантності істерик, епілептик, нарваний і до безтями хоробрий воїн, криваво-вишуканий естет, нечувано жорстокий до братів своїх – православних українців. Він, до речі, не мав жодної краплини польської крові. Походив з роду легендарного Дмитра Вишневецького. А матір’ю його була визначна українка – Раїна Вишневецька, двоюрідна сестра київського митрополита Петра Могили, волоха за національністю.

До слова, не всіх українських діячів у фільмі зображено із симпатією. Івана Виговського, наприклад, виведено як хабарника і таємного інформатора Москви, а Тимоша Хмельницького – нишпоркою, що тільки й винюхує запахи зради облесниці Олени, батькової коханки-дружини. Серце моє з такими версіями примиритися не може. Все ж таки Виговський і Тиміш – великі вої і полководці. У фільмі на це навіть натяку немає. Але більшість образів висвітлено переконливо.

Заімпонувала й змістовність діалогів. Розмови не менш цікаві, ніж батальні сцени. Мова героїв часом афористична (“Смерть сама знайде винного”, “У нас немає часу на поразку”, “Не знайшов собі сенсу у боротьбі, знайду у смерті”, “Будемо ще лютіші в помсті, ніж у боротьбі за свободу”, “Ці межі занадто малі для мого великого народу”).

Більшість сцен фільму природні, глядач вірить, що саме так воно і було – хоча фільм художній. Зокрема, вигаданою є сцена в кобзарській майстерні, куди заявляється Ярема Вишневецький, який був поклявся, що голос бандури, яка для нього стала символом непокірної України, більше не лунатиме ніколи. Люта помста бандурникам вражає. До слова, в цій сцені задіяні реальні кобзарі – Степан Кабан (уже покійний), Віктор Лісовол, Ярослав Чорногуз, Василь Онищук, Сашко Кіт і Тарас Силенко, який виконує історичну козацьку пісню “Ой крикнула лебедонька”. А головну роль – Богдана Хмельницького – могутньо зіграв Володимир Абазопуло, актор театру ім. Івана Франка. Режисерові цього театру Богданові Ступці важко буде це пробачити йому...

Якщо внаслідок виборів буде сформовано новий уряд і віце-прем’єром з гуманітарних питань нарешті стане людина козацького духу, герої Хмельниччини зможуть вийти в широкий світ, завітати до Криму, Польщі, Московії, Туреччини, перескочити океан і здобути для українського народу башловку у вигляді Оскару, принаймні викликати захоплення у глядача та відіграти помітну роль у вихованні українського громадянства на героїчних прикладах служіння нашій Батьківщини.

Розступіться, чиновники, козацтво йде!

Роман КОВАЛЬ,
Історичний клуб “Холодний Яр”
м. Київ