07/19/2007 | poltavec

Прес-реліз підготовлено за даними всеукраїнського репрезентативого опитування, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології АПН України 14–25 червня 2007 року в межах проекту Українського благодійного фонду “Українська скарбниця”. Опитано 27000 респондентів в АР Крим, усіх областях України, містах Києві та Севастополі. Опитуванням охоплено 724 населені пункти, з яких 337 – міські, 387 – сільські. Опитування проводилося за квотною вибіркою, що репрезентує населення віком від 18 років і старше. Квотування здійснювалося за статтю, віком, рівнем освіти, типами та розмірами населених пунктів. Похибка вибірки становить 0,6% (без врахування дизайн-ефекту). Ступінь досяжності респондентів – 60,8%.

Анкета, за якою проводилося дослідження, містила такі тематичні блоки запитань: 1) ставлення громадян до позачергових парламентських виборів та очікувана електоральна активність; 2) актуальні наміри населення щодо голосування на позачергових парламентських виборах і ретроспектива виборів – 2006; 3) громадська думка з проблемних питань внутрішньої і зовнішньої політики; 4) оцінка виборцями окремих аспектів суспільно-політичної ситуації в регіонах.

Аналіз одержаних даних засвідчує:

· Громадська думка поступово схиляється в бік підтримки рішення про проведення позачергових виборів до Верховної Ради України, які мають відбутися

30 вересня цього року. На момент опитування за проведення позачергових виборів висловилося 43,2% респондентів, тоді як у квітні такого погляду дотримувалися 38,8%, тобто відбулося збільшення на 4,4%. Натомість із 49,8% до 41,9%, тобто на 7,9%, зменшилася частка тих, хто проведення позачергових виборів не вважає необхідним. Цілком очевидно, що на такому повороті в настроях електорату відбивається досягнення згоди щодо дати виборів між керівниками держави.

· На підтримці / непідтримці рішення про проведення позачергових виборів 30 вересня певною мірою позначається вік респондентів. Найбільше тих, хто висловлюється проти виборів, у віковій групі 56 років і старше. Істотно не впливає на ставлення до проведення виборів стать опитуваних. Підтримка рішення про позачергові вибори збільшується із зростанням рівня освіти респондентів – від 39,6% серед осіб з неповною середньою освітою до 46,3% – з повною вищою.

· У регіонах підтримка рішення про проведення позачергових виборів знижується з просуванням із заходу на схід (Західний регіон – 65,4%, Центральний – 50,6%, Південний – 35%, Східний – 26,5%). Найбільшу націленість на вибори виявляють області й міста, де переважну частину населення становлять симпатики Блоку Юлії Тимошенко, “Нашої України” та її союзників. Так, не мають сумнівів щодо необхідності проведення позачергових виборів, як правило, жителі Львівської (80,2%), Тернопільської (73,4%), Волинської (64,8%), Івано-Франківської (60,6%) областей. Високий рівень підтримки рішення про вибори демонструють також жителі м. Києва (59,3%). Найменше ж респондентів підтримують проведення виборів у м. Севастополі та Харківській області (по 35,3%), в АР Крим (29,4%), Дніпропетровській (28,4%), Запорізькій (25%), Донецькій (24%), Луганській (19,2%), Миколаївській (17,8%) областях.

· Намір взяти участь у голосуванні 30 вересня тісно пов’язаний з підтримкою проведення позачергових виборів. Найбільшу електоральну активність виявляють прихильники опозиційних партій, які ініціювали вибори. Якщо загалом по вибірці мають намір голосувати 69,9% опитаних, то серед прихильників опозиційних сил про це заявляють 88,5% респондентів.

· Бажання взяти участь у голосуванні майже не залежить від віку та статі опитуваних і не досить виразно збільшується із зростанням їхнього освітнього рівня. Набагато суттєвішими є відмінності в розрізі регіонів. Найбільшу електоральну активність (прийдуть голосувати 75,5%) виявляють жителі Заходу, в інших регіонах розрив у частці тих, хто візьме участь у голосуванні, передбачається незначний: Центральний регіон – 68,4%, Східний – 69,7%, Південний – 67,1%. Найвищої явки на вибори можна очікувати у Львівській (89,4%), Тернопільській (80,5%), Волинській (80,1%) областях, найменшої – в Чернівецькій (60,1%), Житомирській (60,5%), Миколаївській (61,4%), Київській (61,5%). У Києві проголосують 73,1% опитаних.

· Якщо б Партія регіонів, СПУ та КПУ не пішли на вибори і закликали до їх бойкоту, участь у голосуванні в цілому по вибірці взяли б лише 46,6% опитаних замість очікуваних 69,9% за участі всіх політичних сил. Явка на вибори суттєво зменшиться при цьому і в Західному (65,9% проти 75,5%) та Центральному (51,6% проти 68,4%) регіонах. На Сході та Півдні за бойкоту виборів з боку ПР, КПУ та СПУ на виборчі дільниці прийшло б відповідно тільки 34,5% та 37,8% респондентів. Менше половини виборців голосувало б у 14 областях, зокрема в Донецькій – лише 25,4%, у Луганській – 31,8%, в Одеській – 36,4%, у Харківській – 37,9%, у м. Севастополі – 22,9%, в АР Крим – 32,6%.

· Розподіл електоральних симпатій на момент опитування показано в таблиці (див. додаток). Серед активного електорату (тих громадян, які тією чи іншою мірою схильні брати участь у голосуванні) достатню для подолання

3-відсоткового “бар’єру” кількість голосів упевнено набирають: Партія регіонів – 31,4%; Блок Юлії Тимошенко – 26,1%; Блок “Наша Україна – Народна самооборона” – 14,8%; Комуністична партія України – 5,5%. Таким чином, на момент опитування “помаранчеві” отримали б переконливу перемогу над “біло-синіми” та комуністами: Блок Ю. Тимошенко та мегаблок “Наша Україна – Народна самооборона” набрали б разом 40,9% голосів, істотно випередивши регіонально-комуністичний тандем, який здобув би разом 36,9% голосів.

· На грані проходження до Верховної Ради балансує Народна партія

(В. Литвин) – 3% голосів активного електорату. Інші політичні сили мають іще скромніші електоральні здобутки: Соціалістична партія України – 2%; ПСПУ – 1,9%; ВО “Свобода” – 1,3%; Партія зелених України – 0,6%. Решті партій дістається загалом 1,9% голосів. Мають намір голосувати “проти всіх” 2,3% активних виборців. Ще не визначилися з вибором 11,8% від загальної кількості респондентів.

· Простежується слабко виражена залежність політичного вибору громадян від їхнього віку, статі та рівня освіти. Так, схильність голосувати за Партію регіонів і особливо за КПУ зростає з підвищенням віку і зниженням освітнього рівня опитуваних. Крім того, КПУ більшою популярністю користується серед чоловіків, ніж серед жінок. Схильність віддати голоси за Блок Ю. Тимошенко, навпаки, зростає в міру зменшення віку та підвищення освітнього рівня респондентів, частіше роблять вибір на його користь також жінки. Фактор підвищення освітнього рівня позитивно впливає і на голосування за “Нашу Україну – Народну самооборону”.

· Партія регіонів основний набуток голосів матиме у Східному (50,7%) та Південному (38,4%) регіонах. У Західному вона може розраховувати тільки на 6,3%, у Центральному – на 14,8% (що лише на 0,3% більше від показника “Нашої України” та її союзників). Блок Юлії Тимошенко лідирує в Західному та Центральному регіонах, за нього тут проголосують відповідно 34,8% та 27% респондентів. У цитаделі Партії регіонів – на Сході – за Блок Ю. Тимошенко віддадуть голоси 8,6%, на Півдні – 12,7%. Блок “Наша Україна – Народна самооборона” найбільшу електоральну підтримку дістане в тих же регіонах, що й Блок Ю. Тимошенко, – у Західному (22,5%) і Центральному (14,5%). У Східному і Південному регіонах його електоральний урожай буде значно меншим (відповідно 4,4% та 6,6%). Комуністична партія України найбільші відсотки голосів здобуде, як і Партія регіонів, у Східному (7,4%) та Південному (6,4%) регіонах. Зберігає вплив КПУ і в Центральному регіоні (5%), але має набагато менше прихильників на Заході (1,4%). Отже, епіцентром передвиборної боротьби між опозицією і владною коаліцією вочевидь стане Центральний регіон. У Західному ж і Східному регіонах неминуче суперничатимуть не лише політичні противники, а й союзники.

· У Партії регіонів загальний приріст голосів порівняно з виборами 2006 року становить 2,5%. Вона збільшила частку своїх прихильників у 12 областях, зокрема в Чернігівській (+ 11,6%), Вінницькій (+ 9,4%), Черкаській (+ 8,8%), Сумській (+ 8,7%), Донецькій (+ 8,3%), Миколаївській (+ 7,9%), Дніпропетровській (+6,6%), Київській і Чернівецькій (+ 6,5%), Полтавській (+ 5,2%), Запорізькій (+ 5%), Волинській (+4,7%). Більших чи менших електоральних втрат партія “біло-синіх” зазнала в Луганській

(–16,2%), Одеській (–7,2%), Харківській (–4,9%) областях та АР Крим (–4,8%). В 11 адміністративно-територіальних одиницях рівень підтримки регіоналів істотно не змінився (Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька області, міста Київ і Севастополь).

· На момент опитування Блок Юлії Тимошенко міг отримати в цілому по Україні на 6,5% голосів більше проти отриманих на виборах 2006 року. Частка громадян, які схильні голосувати і вирішили віддати голоси за цей блок, порівняно з результатами останніх парламентських виборів зросла в в АР Крим (+ 8,8%), м. Києві (+ 8,3%) та в 15 областях: у Волинській – на 19,7%, Рівненській – на 19,5%, Закарпатській – на 19,1%, Львівській – на 18%, Одеській – на 13,4%, Тернопільській – на 13%, Житомирській – на 10,8%, Дніпропетровській і Хмельницькій – на 9,6%, Кіровоградській – на 9,5%, Чернівецькій – на 7,3%, Харківській – на 6,9%, Миколаївській – на 5%, Полтавській і Херсонській – на 4,8%. Істотно не змінилася кількість голосів, які можуть бути подані за блок, у 7 областях (Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській, Сумській, Чернігівській) та м. Севастополі. І лише у двох областях за БЮТ проголосувало б менше громадян, ніж на виборах 2006 року: в Черкаській (–6,4%) та Київській (–10,3%).

· Як засвідчують результати дослідження, об’єднання “Нашої України” (згідно з травневим опитуванням вона мала 5,8% симпатиків) з “Народною самообороною” (у травні – 5,3%) і Народним рухом України та Українською народною партією (2%) поки що не дало суми їхніх травневих виборчих рейтингів (11,6% замість імовірних 13,1%). Однак, незважаючи на це, на момент опитування Блок “Наша Україна – Народна самооборона” отримав би на 2,3% голосів більше, ніж “Наша Україна” на виборах 2006 року. Збільшення відбулося за рахунок Черкаської (+ 13%), Київської (+ 10%), Чернігівської (+ 9,6%), Житомирської (+ 7,3%), Харківської (+ 6%), Сумської (+ 5,6%), Одеської та Херсонської (+ 5,3%), Закарпатської (+ 3,8%), Кіровоградської (+ 3,6%) областей та м. Києва, де приріст відданих за “Нашу Україну – Народну самооборону” голосів навіть перевищив би цей показник у Блоку Ю. Тимошенко (+ 9,5% проти + 8,3%). У 13 адміністративно-територіальних одиницях “Наша Україна – Народна самооборона” утримує позиції, які зайняла на минулих виборах “Наша Україна”, зокрема у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій областях, АР Крим та м. Севастополі. Порівняно з виборами 2006 року мегаблок не добирає голосів на Івано-Франківщині (–15,8%), у Чернівецькій (–5,5%) та Волинській (–4%) областях.

· Комуністична партія України теж зміцнила свої позиції порівняно з виборами 2006 року: на момент опитування за неї проголосували б на 2,3% більше активних виборців, ніж торік. Зростання прихильності до КПУ виявлено в Луганській області (+ 13,6%), м. Севастополі (+ 8,7%), Запорізький області (+ 6,3%), АР Крим (+ 4,9%), Вінницькій (+ 4,7%) та Харківській (+ 3,3%) областях. В інших областях комуністи зберегли кількість своїх прихильників на минулорічному рівні.

· Порівняння намірів опитаних щодо голосування на майбутніх позачергових виборах з відповідями на запитання “За яку партію чи блок Ви голосували в березні 2006 року?” дає уявлення про ступінь стабільності політичних симпатій виборців. Найбільшою є частка минулорічних прихильників у складі електорату Партії регіонів (22,9% до загальної кількості виборців). Основу електорату Блоку Юлії Тимошенко також складають ті, хто голосував за нього і на попередніх виборах (12,3%). Досить значна частина нинішніх прихильників цього блоку (3,8%) у березні 2006 року голосувала за “Нашу Україну”. В електораті Блоку “Наша Україна – Народна самооборона”, як і слід було очікувати, найбільше тих, хто минулого року голосував за “Нашу Україну” (6,1%) та за Блок Ю. Тимошенко (2,1%). Серед прихильників комуністів переважають громадяни, які голосували за них і в березні 2006 року (3,6%).

· На запитання, за яку політичну силу проголосує громадянин, якщо партія чи блок, за яку (який) він хотів проголосувати, не братиме участі у виборах, 31,3% опитаних відповіли, що ще не знають, вагаються з вибором, 14,3% зазначили, що не підтримають жодної партії (блоку), а 13,9% – що не підуть на вибори. Голоси інших респондентів поділять між собою головним чином Блок “Наша Україна – Народна самооборона” (9,4% загалом по вибірці і 20,1% до кількості активного електорату), Блок Юлії Тимошенко (6,2% і 13%, відповідно), Комуністична партія України (4,9% і 9,3%), Партія регіонів (4,4% і 7,7%), Прогресивна соціалістична партія України (3,5% і 6,5%), Соціалістична партія України (3,4% і 6%), Народна партія (3,3% і 5,8%). “Меншим” партіям дістається загалом 5,6% голосів по вибірці в цілому і 9,3% до числа тих, хто схильний голосувати і визначився з вибором.

Народній партії найбільше додаткових голосів дала б відмова від участі у виборах Партії регіонів (2,1%), Блоку Ю. Тимошенко (1,5%) і мегаблоку “Наша Україна – Народна самооборона” (1,1%). СПУ мала б шанс суттєво виправити своє становище лише за рахунок неучасті у виборах Партії регіонів (+ 3,9% голосів), по 0,6% вона могла б отримати додатково від БЮТ і КПУ, 0,3% – від НУНС, 0,2% – від Народної партії.

· Найбільші потенційні електорати (тобто загальну кількість виборців, які обов’язково проголосують саме за цю політичну силу, і таких, що можуть проголосувати за неї за певних умов) мають Партія регіонів (35%) та Блок Юлії Тимошенко (33,1%). Третім за кількісними параметрами є потенційний електорат Блоку “Наша Україна – Народна самооборона” (25,8%). Значно менші потенційні електорати в Комуністичної партії України (15,1%), Народної партії (13,3%), Соціалістичної партії України (12,2%), Прогресивної соціалістичної партії України (11,4%), Всеукраїнського об’єднання “Свобода” (8,1%). Водночас кожна із цих політичних сил теоретично здатна “відщипнути” шматочок електорату у своїх більш потужних партнерів чи в опонентів: Народна партія – у всіх трьох; ВО “Свобода” – у Блоку Ю. Тимошенко та “Нашої України – Народної самооборони”; КПУ, СПУ та ПСПУ – у Партії регіонів, яка в умовах жорсткої боротьби за голоси між електоральними “китами” навряд чи захоче їх дарувати своїм нинішнім партнерам по коаліції.

· З-поміж усіх політичних сил нині тільки Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко мають частки непримиренних противників (тих, хто вибрав альтернативу “не проголосую в жодному разі”), що становлять менше половини від загальної кількості виборців (49,7% і 49,6%, відповідно). Теоретично це дає їм підстави претендувати на одноосібну перемогу на виборах за умови максимального залучення на свій бік непослідовних прихильників і тих, хто ще не визначився з вибором, хоча така перспектива й видається малореальною. Інші партії та блоки аналогічних підстав позбавлені – навіть теоретично.

· Партія регіонів має найкращі перспективи збільшення свого активного електорату насамперед у Східному регіоні, в якому контингент її послідовних і непослідовних прихильників сягає 57,4%. Значні електоральні ресурси має вона і на Півдні, де у неї противників тільки 35,3%. Не повністю вичерпано її можливості для нарощування кількості прихильників також у Центральному і ряді областей Західного регіону.

· Блок Юлії Тимошенко лише за рахунок непослідовних прихильників має можливість наростити свій активний електорат у Західному регіоні до 58%, у Центральному – до 42,6%, у Південному – до 20,5%. Навіть у Східному регіоні в нього є певний заділ нестійких симпатій, який дає змогу довести тут частку активного електорату до 14,5%.

· Мегаблок “Наша Україна – Народна самооборона” має практично такі ж самі обсяги електоральних резервів, як і Блок Ю. Тимошенко, і переважно в тих же самих регіонах. Однак результати опитування не містять показників, які свідчили б, що НУНС може випередити БЮТ. Це, зокрема, зумовлено істотно більшою кількістю його політичних противників (55,2%), набагато меншим числом послідовних прихильників (лише 9,2%) та порівняно більшими частками в потенційному електораті симпатиків інших політичних сил, серед яких виразно домінує той же БЮТ.

· Загалом оцінки громадянами суспільних процесів, становища в країні, діяльності вищих органів державної влади щодо розв’язання питань внутрішньої і зовнішньої політики виглядають надто політизованими і в багатьох випадках відбивають скоріше прихильність респондента до конкретної політичної сили, ніж його власну (самостійну) думку. Відповідальність за погіршення стану справ у тій чи іншій сфері опитувані ділять здебільшого майже порівну між урядом і Президентом. Дещо менше людей звинувачують у цьому Верховну Раду, за якою або й перед нею ставлять опозицію. Це стосується передусім відповідей на запитання, хто найбільше винний у різкому підвищенні після виборів 2006 року цін на товари та послуги. У цілому по вибірці головним винуватцем у цьому вважають: уряд В. Януковича – 25,6%, Президента України В. Ющенка – 26,8%, Верховну Раду, очолювану О. Морозом, – 9,8%, опозицію – 10,3%. Якщо Захід і Центр та відповідні області вбачають корінь зла в уряді, то Схід і Південь відносять усе це такою ж мірою на рахунок Президента, а то й опозиції. Майже не відрізняються від цих показників відповіді на запитання, хто найбільше винний у різкому підвищенні тарифів на житлово-комунальні послуги, цін на бензин та природний газ. До Президента й опозиції лояльніше ставляться молоді люди, жінки, респонденти з вищою освітою; до уряду, навпаки, – представники старшого покоління, нижчих освітніх категорій.

· З дивовижною одностайністю, незалежно від віку, статі, рівня освіти, регіону проживання, громадяни відмовляються шукати винуватців наших негараздів за межами України – у політичних колах Росії, США чи Європейського Союзу (за винятком зростання цін на бензин і природний газ, з приводу чого висловлюються претензії до політичних кіл Росії, але й за це їм дорікають майже втричі менше респондентів, ніж урядові чи Президенту, і приблизно стільки ж, скільки Верховній Раді). Отже, антиросійські, антиамериканські чи антиєвропейські гасла у передвиборній агітації навряд чи будуть справляти особливе враження на виборців.

· На оцінках діяльності уряду В. Януковича також позначаються політичні орієнтації громадян. Скажімо, заперечують обіцяне урядом поліпшення їхнього життя “вже сьогодні” у Львівській області 90,6% респондентів, а в м. Севастополі – лише 39,7%, у Донецькій області – 36,5%, у Запорізькій – 33,9%, Луганській – 32,3%. Натомість у Донецькій і Запорізькій областях вважають, що уряд В. Януковича виконав свою передвиборну обіцянку, відповідно 42% і 45,5% опитаних, а у Львівській – лише 3,7%, у Тернопільській ще менше – 2,6%. Більш одностайними є думки громадян щодо виконання, точніше невиконання, В. Януковичем передвиборної обіцянки надати російській мові статус другої державної. У всіх регіонах понад половину опитаних вважають її невиконаною. А загалом по вибірці цей показник становить 64,8%.

· Думки респондентів щодо необхідності повернення Президентові України повноважень, втрачених після запровадження конституційної реформи, розділилися майже порівну (“так” – 35,9%, “ні” – 39,8%). При цьому громадська думка є вкрай поляризованою в регіональному розрізі. Якщо в Західному та Центральному регіонах за повернення Президентові втрачених повноважень виступають відповідно 53,7% та 44,5% опитаних, то на Сході і Півдні проти цього заперечують 56,8% та 49,7%. Щоправда, в усіх регіонах приблизно кожен п’ятий респондент не може визначитися з даного питання.

· Понад половину опитаних по вибірці в цілому, у 21 області, АР Крим та м. Севастополі висловили згоду з тим, що Україні потрібна нова Конституція, яку слід приймати всенародно. Число прихильників цієї ідеї не сягає 50% лише в 4 областях: Івано-Франківській – 35,2%, Чернівецькій – 35,2%, Житомирській – 44,8% та Вінницькій – 46,9%.

· Ідею імперативного мандату по вибірці в цілому схвалюють 58,9% опитаних і тільки 19,5% виступають проти. Одностайність демонструють молоді виборці, чоловіки і жінки, усі освітні категорії, жителі більшості регіонів та областей. Трохи менше підтримують імперативний мандат люди з неповною середньою освітою (53,6%) та жителі Східного регіону (51,5%).

· Доволі одностайно опитувані висловлюють згоду з необхідністю встановлення порядку, за якого оплата медичних послуг і послуг за освіту має залежати від рівня заможності родини (69,2% і 68,2%, відповідно). Близько 60% респондентів згодні також із тим, що прибуток підприємств має виплачуватися частково власникові, частково – найманим працівникам і що власники дрібних пакетів акцій мають регулярно отримувати повну частину свого прибутку..

· Більшість респондентів (по вибірці в цілому – 50,8%) підтримує дію мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Менше половини прихильників мораторію серед опитаних у Західному (46,7%) та Центральному (47,1%) регіонах. Обов’язковий продаж землі несільськогосподарського призначення через аукціони підтримує 52,1% респондентів. Але в багатьох областях чимало опитуваних теж висловлюються неоднозначно.

· Відповіді респондентів на запитання “Чи згодні Ви з тим, що Україна повинна бути єдиною неділимою демократичною країною?” засвідчують, що громадяни вважають питання територіальної цілісності нашої держави таким, що вирішене остаточно і безповоротно. По вибірці в цілому на нього відповіли “так” 81,9% опитаних і лише 8,1% сказали “ні”. Вагалися з відповіддю 10,5% респондентів. Патріотичну налаштованість продемонстрували однаковою мірою представники всіх вікових груп і обох статей. У жодному з регіонів частка незгодних не сягає 10%. Певні відмінності спостерігаються в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Дещо меншу одностайність продемонстрували жителі м. Севастополя, АР Крим, Донецької, Рівненської та Сумської областей.

· Із перелічених в анкеті передумов, які могли б стати найкращою перспективою для розвитку України, найбільше респондентів віддали перевагу зміцненню її державного суверенітету (35,5% у цілому по вибірці). На другому місці – входження до Європейського Союзу (24,6%). Чималий сегмент електорату досі бачить перспективу і у відновленні України як складової частини СРСР (22,9%).

· Діяльність голів обласних державних адміністрацій (губернаторів), Голови Ради Міністрів АР Крим, міських голів Києва та Севастополя позитивно оцінює загалом 29,7% опитаних, негативно – 25,4%; 25,9% респондентів не визначилися з відповіддю, 18,9% відповіли, що таких не знають. Найбільше імпонує виборцям діяльність керівництва Вінницької, Івано-Франківської та Львівської областей (тут і губернатор, і голова облради набирають понад 40% позитивних оцінок), дещо менше влаштовують людей дії керівників Волинської, Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської, Тернопільської, Чернівецької та Чернігівської областей (понад 30% позитивних оцінок). У Житомирській, Запорізькій, Одеській, Харківській та Чернівецькій областях діяльність губернаторів дістає позитивні оцінки значно частіше, ніж діяльність голів облрад. А в Хмельницькій області, навпаки, діяльність голови облради люди оцінюють краще, ніж діяльність губернатора. Негативні оцінки найбільш істотно переважують позитивні у Київського міського голови (56,9% проти 21,6%), губернатора Кіровоградщини (28,3% проти 17,8%) та голови Кіровоградської облради (26,5% проти 20,6%), губернатора Черкащини (31,3% проти 18,2%) та голови Черкаської облради (26,3% проти 13,7%), голів Житомирської (33% проти 23,5%) та Харківської (35,7% проти 21,1%) облрад.

· На запитання “Чи є у Вашому регіоні люди, які користуються незаперечним авторитетом?” понад 43% респондентів зазначили, що їм важко відповісти, і більше 40% – що таких людей у їхньому регіоні немає. Це відповіді за своєю суттю рівнозначні. Отже, понад 83% опитаних не бачать людей, гідних найбільшої поваги співгромадян. Прикро, що ці показники не відрізняються ні за віком, ні навіть за освітою опитаних.

http://unian.net/press/?lang=1&url=press_reliz&id=101003