07/25/2007 | Катерина Левченко

Насильство переповнює життя українських громадян. Жорстоке ставлення до дітей, домашнє насильство, насильство в засобах масової інформації, незаконне насильство в міліції, катування, насильство на вулицях, яке перероджується у злочинність, насильство влади щодо громадян, насильницькі способи вирішення господарських спорів, рейдерство, економічне насильство, насильство як спосіб вирішення конфліктів тощо. Воно багатогранне та багатолике, воно спостерігається на вищих щаблях влади та на рівні життя та стосунків окремої людини, воно домінує в думках, словах, свідомості, щоденній поведінці… Можливість потрапляння в ситуацію насильства об’єднує й бідних і багатих, міських жителів та селян, схід та захід України.

Чому існує така ситуація? Чи можна її змінити (так і хочеться сказати – побороти, використовуючи все той ж насильницький дискурс)? Чи є альтернатива? Якщо можна, то який шлях до цього є найкоротшим та найефективнішим? Так, потрібні зміни у свідомості, потрібні зміни у освіті та культурі. Рівень виконання законів залишається низьким, але й сьогодні можна говорити про велику кількість прогалин в українському законодавстві в цій сфері. Воно потребує чисельних змін та доповнень. Без законодавчих змін не варто чекати покращення.

Насильство є складовою порушення прав людини, дотримання, забезпечення та захист яких не втрачає своєї актуальності. Навпаки, остання тільки зростає. В 2005 р. Європейський Суд з прав людини виніс 123 рішення проти України. В 2006 – 162. З 2001 по 2004 всього було винесено 23 рішення. Кількість справ, розглянутих Судом проти України швидко збільшується, і така тенденція за даними експертів буде посилюватися. Найактуальніші прояви насильства в українському суспільстві можна згрупувати наступним чином.

1. Катування як брутальний вияв насильства. Дані, які існують в цій сфері, не відображають масштабів явища. Потерпілі не можуть або не бажають свідчити, а працівники правоохоронних органів не поспішають розслідувати та викривати ці злочини. Це стосується і застосування незаконного насильства в міліції, й системи виконання покарань, і військових частин, і закритих лікувальних закладів та інших закритих установ.

Для того, щоб конституційні норми працювали, в державі має бути створений ефективний механізм попередження тортур. За рік, що минув після ратифікації Україною Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур, лише недержавні організації активно намагалися впливати на створення такого механізму. За їх ініціативою та підтримкою активно їде процес розвитку діяльності мобільних груп з питань моніторингу дотримання прав людини в діяльності МВС України, які з повним правом можна розглядати як частину майбутнього національного механізму з запобігання тортур, створення Громадських Рад. Відповідальні державні структури, перш за все Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, так ані на крок не наблизилися до створення реальної системи захисту людей від тортур.

2. Незаконне насильство в кримінально-виконавчій системі. Система виконання катувань. Саме так варто називати Державний департамент України з питань виконання покарань. Українська ситуація тут не втомлює прогресом у бік зростання виховної та виправної функції системи – вона була й залишається монстром, який не дає можливості отримати інформацію про те, що відбувається в середині, а будь-які спроби зупиняє засобами, які схожі на сталінські – побиттям, катуванням та знищенням непокірних.

Намагання правозахисників допомогти тим, хто набрався мужності скаржитися на систему, а таких одиниці, а точніше близько півтисячі скарг за рік (для порівняння, на незаконні дії або бездіяльність працівників міліції тільки до Центрального апарату МВС України щорічно надходить більше 33 тисяч скарг від громадян України, що є свідченням лише одного – відкритості), здебільшого завершуються «застереженнями» з боку керівництва тієї ж системи – не втручайтеся в «наші» справи, а то гірше буде тим, кому ви намагаєтеся допомогти. І що, ж, насправді, стає гірше.

Викликає особливе занепокоєння ситуація, при якій, по-перше, керівництво ДДВП все робить для унеможливлювання передачі скарг засуджених до компетентних установ, проводить політику залякування родичів засуджених для того, щоб вони не скаржилися на дії або бездіяльність ДДУзПВП.

По-друге, існуючі проблеми керівництвом Департаменту не вирішуються, будь-яка критика розцінюється як «політичний тиск» або «політичне замовлення».

По-третє, в діяльності Департаменту та його керівних осіб спостерігаються постійні порушення Конституції України, законів України «Про звернення громадян», Кримінально-виконавчого кодексу України що призводить до систематичних порушень прав засуджених. Як результат, система виконання покарань не тільки не виконує притаманні їй функції, але погіршує криміногенну ситуацію в державі та сприяє зростанню насильства та злочинності.

3. Насильство в політичній сфері. Це й фальсифікація результатів виборів, а також намагання створення конституційно-коаліційної більшості всупереч волевиявленню народу. Одним з чинників такого насильства є існування тотальної депутатської недоторканності, яка закріплена в статті 80 Конституції України. Депутатська недоторканність є елементом правового статусу парламентарів майже в усіх країнах. Але головне, що відрізняє українську ситуацію – це наявність абсолютного імунітету, абсолютна невідповідальність народних депутатів перед законом, незалежно від змісту скоєних ними злочинів, як повна непідвладність народних депутатів силі законів, що, в свою чергу, порушує права інших громадян. Далеко не потрібно ходити: приклад з депутатом «Партії регіонів» Калашниковим, який побив журналістів СТБ та залишився непокараним - один з голосніших та доступних громадськості.

4. Економічне насильство. Воно проявляється у вигляді невиплати заробітної плати, виплат, а також у вигляді окладів та виплат, як менше прожиткового мінімуму. Нерівність доступу до матеріальних та фінансових ресурсів і як наслідок – неприродне, глибоке розшарування суспільства. Неможливість для абсолютної більшості громадян за рахунок власної праці забезпечити базові потреби людини: житло, медичне обслуговування, сучасний рівень освіти для дітей, здорове харчування тощо. Феноменом українського суспільства стала бідність серед працюючих людей, в тому числі з вищої кваліфікацією. В напівжебрацькому стані перебуває більшість пенсіонерів та людей похилого віку.

5. Різноманітні форми дискримінації (гендерна, расова, вікова тощо) в суспільстві як вияв насильства. Прояви расизму та ксенофобії частішають в українському соціумі. вбивства та побиття на расовому ґрунті, ксенофобні виказування, підозріле ставлення до людей з небілим кольором шкіри або інших, особливо «підозрілих» національностей. Мігранти, біженці та шукачі притулку стають є незахищеними від проявів агресії та насильства.
Вікова дискримінація особливо помітна на ринку праці: оголошення про прийняття на роботу переповнені вимогою щодо певних вікових рамок (від 25 до 35 – зустрічається найчастіше), обмежуючі реалізацію трудових прав громадян.

Сексуальні домагання на робочому місці є поширеною складовою насильства відносно жінок, але лише поодинокі випадки стають відомими громадськості в силу закритості цього явища та не реагування на нього правоохоронних органів.

6.Інформаційне насильство. Воно має багато проявів, серед яких закритість інформації щодо (без)діяльності державних установ та посадових осіб від суспільства. Крім того, це й незахищеність персональних даних та приватної інформації громадян.

Яким чином може громадянин України отримати інформацію про діяльність чи бездіяльність держави? Через друковані вісники про роботу державних структур, через інтернет-сторінки органів влади, а також на основі Закону України «Про звернення громадян». Але на практиці закритість роботи державних установ зростає. Наприклад, омбудсмен, будь-які питання щодо її (без)діяльності, фінансування роботи (з Державного бюджету!) вважає втручанням у роботу незалежного омбудсмена. Нещодавня аварія у Львівській області стала не тільки трагедією для місцевих громадян та підтвердженням непрофесіоналізму сучасного керівництва Мінтрансу, але й взірцем маніпулювання інформацією з боку урядових осіб держави.

У цій ситуації необхідно відстоювати принцип, що будь-яка діяльність уповноважених державою, суспільством або громадою осіб не може бути закритою для суспільства. Більш того, усі витрати, які зроблені з Державного бюджету Україні мають бути оприлюдненими та відкритими для моніторингу громадян.

Наступом на громадянське суспільство можна вважати й бажання створювати єдині реєстри громадян з усіма персональними даними, якими керуватимуть правоохоронні органи та приватні структури іноземних держав.

7. Насильство щодо дітей. Це й використання дітей в проституції, жебракуванні, виготовлення, розповсюдження, користування та зберігання дитячої порнографії, дитячий сексуальний туризм, експлуатація дитячої праці, тілесні покарання дітей батьками, вихователями та особами, які їх замінюють як «сучасний» спосіб виховання, жорстоке поводження з дітьми тощо.

Так, в Україні виявлено понад 456 тисяч дітей, що працюють, з яких 87 тисяч — це діти найуразливішої групи віком від 7 до 12 років. Діти миють машини, підробляють мийниками посуду в кафе та барах, продають газети в електричках. Працівники притулків для дітей найпоширенішими видами заробітку дітей, які потрапляють до них, називають жебракування, крадіжки, миття машин, перепродаж речей, збір та реалізація металобрухту, заняття проституцією тощо.

Давно вже досліджено, що дитина відтворює в майбутньому ту модель поведінки, з якою вона має справу у дитинстві. Для фахівців, які працюють з дітьми абсолютно зрозуміло, що фізичне насильство щодо дітей має бути забороненим. Але не завжди навіть вони ставлять знак рівняння між фізичним насильством та тілесними покараннями дітей. Хоча тілесні покарання, навіть тоді, коли вони вмотивовані найкращими виховними бажаннями дорослих, є насильством над дитиною, яке має як фізичні, так і психічні наслідки. При цьому вони є поширеними в українському суспільстві. Наприклад, за даними досліджень, наприклад, серед респондентів, які досягли найвищого рівня матеріального благополуччя, декілька разів на місяць тілесні покарання застосовувалися до 59 % опитаних з цієї групи, до 41 % - дуже рідко. Але жоден респондент не відповів, що «ніколи».

Застосування тілесних покарань порушує цілу низку прав дитини, які закріплені в Конвенції ООН по права дитини та підтверджені в Конституції Україні, Сімейному Кодексі України та Законі України «Про охорону дитинства»: право на рівний захист перед законом; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя та фізичну недоторканність; право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я та інші. На практиці ж такі норми практично не працюють. Тут вступають у суперечність принципи захисту прав дитини та принцип невтручання у внутрішні приватні справи родини. Тільки вже самі „крайні” та жорстокі випадки стають надбанням громадськості та потрапляють в коло уваги правоохоронних органів.

Насильство над дитиною в сім’ї або в закладах де вона виховується, особливо інтернатних, стає причиною дитячої бездоглядності та безпритульності, які тягнуть за собою й інші негативні та кримінальні наслідки, такі як використання дітей в проституції, виробленні порнографії, примушування до жебрацтва, використання найгірших форм дитячої праці, торгівлі дітьми. За даними працівників МВС України вже зафіксовані факти сексуального туризму в України громадян Франції, Швеції, США, деяких інших країн. Зв’язок відбувається через Інтернет, а пошук дітей здійснюють українські громадяни, дуже часто також неповнолітні за віком, які походять з неблагополучних сімей.

Насильство породжує насильство аж до порушення закону. В одинадцяти українських виховних колоніях нині відбувають «перековку» 2215 неповнолітніх. Понад половина їх були засуджені за крадіжки, чверть — за розбій і пограбування, 10% за нанесення тяжких тілесних ушкоджень або вбивство. Вікова статистика така: 14—16-річних злочинців у колоніях 13%, 15—16-річних — 28%, 17—18-річних — 39%. Майже кожен третій засуджений на термін від одного до трьох років, кожен п’ятий — на термін понад п’ять років. До колоній щорічно потрапляють 70—90 неповнолітніх, які не знають грамоти. Міжнародні зобов’язання України давно вже вимагають створення системи ювенальної юстиції, але на практиці руху в цьому напрямку нема.

8. Домашнє насильство. Про гострість проблеми насильства в сім’ї свідчить як державна статистика, так і дані громадських організацій. Так, за даними МВС України за 2006 р. на профілактичному обліку перебувало 85 744 особи, які вчинили насильство в сім’ї. У 2006 р. взято на облік майже 65 тисяч осіб, з яких за фізичне насильство – 30 тисяч осіб, психологічне – близько 17 тисяч осіб, економічне – близько 2 тисяч осіб. Винесено 66 тисяч попереджень, близько 5 тисяч захисних приписів. Фізичне та психологічне насильство є найбільш розповсюдженими видами насильства, на які припадає 95 % випадків. Домашнє насильство посилюється почуттям сорому, традиціями, які не дозволяють потерпілим повідомляти про деякі акти насилля по відношенню до них. Усе це робить дуже складним захист від насильства, значно зменшує кількість зареєстрованих фактів насильства.

В Україні існує декілька спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї, якими є кризові центри та центри медико-соціальної реабілітації. Серед них створені 2005-2006 року перші 6 притулків для жертв насильства в сім’ї, 18 кризових центрів, 24 центри соціально-психологічної допомоги, а також служби медико-соціальної реабілітації. Але в них проводиться робота виключно з особами, які постраждали від насильства в сім’ї. І немає жодної установи, де б проводилася робота з особою, яка вчинила насильство в сім’ї, з метою зміни її поведінки та формування ненасильницької моделі поведінки.

9. Торгівля людьми - це “здійснювані з метою експлуатації вербування, перевіз, передача, приховування або отримання людей шляхом погрози, силою або її застосуванням та застосуванням інших форм примушення, викрадання, шахрайства, зловживання владою або вразливістю стану або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, щонайменше, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан та вилучення органів”.
Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Але практичне застосування цього підходу виявляється досить складним, що не заважає активно декларувати його на міжнародному та національному рівнях. Проблеми виникають при переході від декларативних положень до формування політики “позитивних дій”, яка базується на підвищенні і зміцненні статусу людини в суспільстві, її прав, що в перспективі виключає саму можливість продавати чи купувати людей.

В Україні досі нема закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. Зусилля різних державних установ в боротьбі з торгівлею людьми є розрізненими та нескоординованими.

10. Насильство та жорстокість в засобах масової інформації займає не останнє місце в переліку насильницьких проявів в суспільстві. Одні назви можуть залякати: телесеріал «Проклятый рай» - телеканал 1+1, Пн.-Пт (20:00); д/ф «Дневник убийцы» - т-л К1, Вт. (20:00); д/ф «Ловцы ночных бабочек» - т-л «Інтер», Ср. (14:20); д/ф «Бегство из ада» - т-л «К1», Чт.(20:00). Передачі не мають таких жахливих назв, але їх зміст переповнений сюжетами насильства та жорстокості. Серед них: «Чистосердечное признание» – т-л «Україна», Пн. – Пт. (12:00, 19:00); ток-шоу «Окна» - т-л «ТЕТ», Пн.- Пт., 21:00; д/с «Цена любви» - т-л «ТЕТ», Пн. (12:00, 18:30), Вт. (18:30); кримінал – т-л «Сити», Вт.- Пт.(11:20) та багато інших.

Це все крутиться на телеканалах, в той час, як психологи, педагоги, соціальні психологи представники правозахисних та інших громадських організацій б’ють у дзвони. Суспільство також готове до змін, і про це свідчать й результати соціологічного опитування : 23 % готові до повної заборони показу програм/фільмів з елементами насильства та жорстокості, 37 % вважають, що показ програм/фільмів з елементами насильства та жорстокості має відбуватися лише на спеціальних каналах, які необхідно оплачувати додатково, а 34 %, що вони мають показуватися лише в нічні години. І лише 6 % респондентів відповіли, що не вбачають необхідності в будь-яких змінах цієї ситуації.

Базовий Закон, який має працювати в цій сфері – «Закон про захист суспільної моралі». Так, відповідно до ст. 1 цього Закону, «... виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, встановлених законодавством». Мова йде про класифікування та кодування, показ лише в певні години. Які також визначені, але, як показує аналіз телепрограм, яких мало хто з власників телеканалів дотримується.
Громадськість також може активно впливати на цей процес. У тому числі через участь в Експертній Раді з питань захисту суспільної моралі. Вона є, але не працює. Знову ж таки реальний механізм контролю та потім відповідальності власників ЗМІ за порушення законодавства відсутні.

Пропозиції щодо реалізації законотворчій та контрольній функцій громадянського суспільства в зазначених напрямках

1. Розробити та прийняти Закон України «Про національний превентивний механізм попередження катувань».

2. Внести зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо права представників правозахисних організацій, ЗМІ на відвідування установ виконання покарань для здійснення моніторингу дотримання прав людини.

3. Розробити зміни до низки законів України щодо зміни виборчої системи, ліквідації абсолютної депутатської недоторканності, формування системи підзвітності державних структур громадянам.

4. Встановити мінімальної заробітної плати та виплат на рівні двох прожиткових мінімумів. Перерахування рівня прожиткового мінімуму відповідно до європейських стандартів.
5. Розробити закон «Про заборону дискримінації».

6. Включити в якості обов’язкового принципу роботи будь-якої державної установи відкритості, прозорості та представлення повної інформації щодо напрямків, змісту та фінансування діяльності.

7. Посилити відповідальності батьків та осіб, які їх замінюють, за належне виховання дитини, за випадки порушення прав дитини, жорстоке поводження з дітьми тощо, узгодження положень Сімейного та Кримінального Кодексів України, посилення відповідальності за скоєння злочинів на сексуальному ґрунті проти дитини (використання, розповсюдження та зберігання дитячої порнографії, використання дитини в проституції тощо), за експлуатацію дитячої праці, покращення правового захисту дітей на стадії кримінального процесу, впровадження процедур, доброзичливих до дітей.

8. Внести зміни до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» з метою здіснення реальної роботи по профілактиці цього явища та організації незалежного моніторингу за його виконанням.

9. Розробити комплексний Закон по протидії торгівлі людьми з врахуванням існуючого досвіду держав регіону.

10. Розробити Закон «Про попередження насильства в суспільстві», включивши до нього проблеми попередження розповсюдження насильства та жорстокості в ЗМІ.

Наведений перелік не є вичерпним. Тому пропонуємо ці тези для обговорення на вільному форумі. Скажемо «Ні» насильству разом! Ініціюємо громадський рух «За суспільство без насильства»


Левченко К.Б. – президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна»